Постанова

від 26.01.2021 по справі 585/1327/20

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року

м.Суми

Справа №585/1327/20

Номер провадження 22-ц/816/68/21

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Сумській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 08 вересня 2020 року в складі судді Євтюшенкової В.І., постановлене у м. Ромни, повне судове рішення складено 14 вересня 2020 року,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із заявою у травні 2020 року, ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання на території України, для отримання паспорта громадянина України.

Свої вимоги мотивував тим, що у 1986 році отримав паспорт зразка СРСР. З серпня 1991 року по грудень 2001 року відбував покарання в Микитинській виправній колонії № 97 в Донецькій області. У 2001 році втратив свій паспорт, тому зараз звернувся до міграційної служби для отримання нового паспорта громадянина України, але йому було відмовлено через неможливість встановити його особу. Тому змушений звернутись до суду з даною заявою. Вказує, оскільки на момент проголошення незалежності України та набрання законної сили Законом України Про громадянство України проживав на території України, має право на отримання паспорта громадянина України.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 08.09.2020 року у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не підтверджено належними доказами факту його постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року чи 13.11.1991 року, а даних у вироку суду про те, що останній є громадянином України самих по собі не достатньо для встановлення зазначеного факту.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким направити справу на новий розгляд.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що на момент проголошення незалежності України та набрання законної сили Законом України Про громадянство України перебував на території України в слідчому ізоляторі, а саме у період з 13.08.1991 року по 25.06.1992 року, з 1991 року постійно приймав участь в місцевих та загальнодержавних виборах депутатів, президентів України, тому має право на отримання паспорта громадянина України.

У відзиві на апеляційну скаргу Роменський міський відділ Управління Державної міграційної служби України у Сумській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що посилання на Закон України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції є безпідставним, оскільки заявником не надано довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а вироки не можуть бути належними доказами факту постійного проживання на території України або належності до громадянства України.

Заявник в судове засідання не з`явилися, оскільки відбуває кримінальне покарання - довічне позбавлення волі, заінтересована особа Управління ДМС України у Сумській області до суду не прибув, але про час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи та матеріалів особової справи засудженого, оглянутих апеляційним судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання в ДУ Роменська виправна колонія (№56) .

У вимозі про судимості останнього зазначено, що заявник ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Донецьк, судимий м/с Калинінського району м. Донецьк 02.08.1988 року до 3 років позбавлення волі, звільнився 06.05.1991, судимий 25.06.1992 м/с Київського району м. Донецьк до 8 років позбавлення волі (а.с. 41).

У вироку Апеляційного суду Донецької області від 13.05.2004 року, яким ОСОБА_1 засуджений за ст. 115 ч.1, ст. 115 ч.2 п.13, ст. 296 ч.3, ст. 185 ч.3, ст. 70 ч.1 до довічного позбавлення волі, вказано про те, що останній судимий 25.06.1991 року Київським районним судом м. Донецьк до 8 років позбавлення волі в ІТК суворого режиму; 16.08.1993 року Київським районним судом м. Донецьк до 11 років позбавлення волі, звільнився по відбуттю строку покарання, під вартою з 15.12.2003 року. В анкетних даних вказано про те, що ОСОБА_1 уродженець Донецької області, українець, громадянин України (а.с. 42-43).

Ухвалою Верховного Суду України від 25.01.2005 року вирок Апеляційного суду Донецької області від 13.05.2004 року змінено, виключено з нього рішення суду про необхідність застосування до засудженого примусового лікування від алкоголізму на підставі ст. 96 КК України. У решті цей вирок залишено без змін. В указаній ухвалі суду касаційної інстанції в анкетних даних засудженого вказано, що він уродженець м. Донецьк (а.с. 44).

Вирок Апеляційного суду Донецької області набрав законної сили 25.01.2005 року, що вбачається з розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили. У даному розпорядженні вказано, що ОСОБА_1 уродженець Донецької області, без визначеного місця проживання (а.с. 45).

17.07.2009 року Апеляційним судом Донецької області ухвалено постанову, згідно якої суд постановив ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати уродженцем м. Донецьк (а.с. 46).

Згідно інформації Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України від 20.08.2020 року №27672/16-2020 за інформацією персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України ОСОБА_1 13.08.1991 Київським РВВС м. Донецька в рамках кримінальної справи №12102 застосовано запобіжний захід тримання під вартою за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 215-3 КК України. 25.06.1992 року ОСОБА_1 Кіровським районним судом м. Донецька засуджено за ч.2 ст. 142, ч.2 ст. 140, ч.3 ст. 215-3, ст. 42 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вирок набрав законної сили 28.07.1992 року. Відомості про місце відбування покарання до МВС не надходили. Ураховуючи те, що оперативно-довідкова картотека Донецької області залишилась на тимчасово непідконтрольній території України, з`ясувати куди саме направлено ОСОБА_1 для відбування покарання за вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 25.06.1992 року не виявилось можливим (а.с.37).

Згідно інформації Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2020 року станом на 11.08.2020 року за інформацією персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України відсутні відомості про місце відбування покарання ОСОБА_1 з серпня 1991 по грудень 2001 (а.с. 55)

Відповідно довідки ДУ Роменська виправна колонія (№56) від 05.06.2020 засуджений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приймав участь у виборах на виборчій дільниці державної установи Роменська виправна колонія (№56) на підставі вироку Апеляційного суду Донецької області від 13.05.2004 року, де вказано, що він є громадянином України та на час відповідних виборів перебував в установі (а.с. 21).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, паспорта громадянина України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України Про громадянство України є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України Про громадянство України громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Пунктом 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 року передбачено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24.08.1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України , або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (ч. 1 ст. 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами а - в пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Пунктом 44 вказаного Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими доказами.

За положеннями статтей 77, 79, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки вироком Апеляційного суду Донецької області від 13.05.2004 року, який набрав законної сили, встановлено, що останній був засуджений 25.06.1991 року Київським районним судом м. Донецьк до 8 років позбавлення волі в ІТК суворого режиму, що підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_1 на території Україні станом на 24.08.1991 року. Крім того, вказаним вирок встановлено, що останній за національністю українець та є громадянином України.

Вказаний письмовий доказ - судове рішення, що набрало законної сили, є належним, достовірним та достатнім доказом підтвердження вказаного юридичного факту.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, згідно ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви та встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Донецьк Донецької області, постійно проживав на території Україні станом на 24.08.1991 року.

Також, слід зазначити, що в тексті рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 08.09.2020 року помилкового було зазначено заінтересовану особу - Роменський міський відділ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, яка не має статусу юридичної особи, тому не може мати процесуальний статус учасника справи. Однак, як вбачається з матеріалів справи, представник Роменського міського відділу представляв інтереси юридичної особи, а саме, заінтересованої особи - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на підставі її довіреності, тому справу розглянуто за участю належної заінтересованої особи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, слід зазначити, що ухвалами Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28.05.2020 року та Сумського апеляційного суду від 28.12.2020 року скаржника звільнено від сплати судового збору за подання заяви та апеляційної скарги та за положеннями ч. 7 ст. 294 ЦПК України у справах окремого провадження при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин понесені судові витрати за розгляд заяви та апеляційної скарги віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 08 вересня 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Донецьк Донецької області, станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території Україні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 січня 2021 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

О.І. Собина