Постанова

від 20.01.2021 по справі 442/302/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 442/302/17

провадження № 61-20491св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство Дрогобицький ринок ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Дрогобицька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2018 року у складі судді Крамара О. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Комунальне підприємство Дрогобицький ринок (далі -

КП Дрогобицький ринок ) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Дрогобицька міська рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та знесення об`єкта самочинного будівництва.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є орендарем земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування території ринку, на підставі договору оренди землі від 02 квітня 2014 року, укладеного з Дрогобицькою міською радою.

31 грудня 2013 року між КП Дрогобицький ринок та ОСОБА_1 укладено договір оренди торгового місця та послуг ринку, предметом якого є торгове місце № НОМЕР_1 , що розташоване на території овочевої частини продуктового ринку по АДРЕСА_1 , для розміщення на ньому торгівельної споруди (нестаціонарної, тимчасової) з метою здійснення підприємницької діяльності.

Пунктом 3.2.12 договору передбачено, що орендар повинен не здійснювати без письмової згоди орендодавця та належного оформлення дозвільних документів перебудову, добудову чи перепланування об`єкта оренди.

З листа КП Дрогобицьке МБТІ та ЕО , адресованого Виконавчому комітету Дрогобицької міської ради, стало відомо, що ОСОБА_1 самовільно побудував нежитлове приміщення літ. А-1, площею 13,9 кв. м по

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 07 березня 2014 року у справі № 442/1317/14 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за умовами якої ОСОБА_4 визнала право власності

ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, площею 13,9 кв. м, розташоване по

АДРЕСА_1 , право власності на яке на підставі зазначеного судового рішення було зареєстровано за ОСОБА_1 , яке він в подальшому 04 жовтня 2016 року продав ОСОБА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 вересня 2016 року скасовано ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду від 07 березня 2014 року, яка стала підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, який закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову.

Ураховуючи, що особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває права власності на нього, судове рішення, яким визнано право власності на нежитлове приміщення, площею 13,9 кв. м, розташоване по

АДРЕСА_1 , а тому не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, і не могло бути підставою для реєстрації права власності на нього за ОСОБА_1 та відчуження його на користь ОСОБА_2 , КП Дрогобицький ринок просило визнати недійсним договір купівлі-продажу № 998 від

18 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 1396 кв. м, кадастровий № 4610600000:01:001:0242, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення літ.- А.1, загальною площею 13,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок ОСОБА_1 .

У березні 2017 року КП Дрогобицький ринок звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу № 387 від 04 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого є нежитлове приміщення літ.- А.1, загальною площею 13,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . На обгрунтування позовних вимог зазначало, що у провадженні суду знаходиться цивільна справа за його позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Ураховуючи, що спір стосується договорів купівлі-продажу одного і того ж об`єкту нерухомості, КП Дрогобицький ринок просило суд об`єднати в одне провадження указані позови.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2017 року цивільні справи за указаними вище позовами КП Дрогобицький ринок об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2018 року позовні вимоги КП Дрогобицький ринок задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 998 від 18 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом якого є нежитлове приміщення літ. А-1, загальною площею 13,9 кв. м, розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , державна реєстрація прав за яким зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 7729349.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 387 від 04 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого є нежитлове приміщення літ. А-1, загальною площею 13,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , державна реєстрація прав за яким зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 16770790.

Усунуто КП Дрогобицький ринок перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 13,9 кв. м, кадастровий № 4610600000:01:001:0242, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення літ. А-1, загальною площею 13,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог КП Дрогобицький ринок про знесення цього об'єкту самочинного будівництва за рахунок ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нежитлове приміщення літ. А-1, загальною площею 13,9 кв. м, самовільно побудоване на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Дрогобича та перебуває в оренді у КП Дрогобицький ринок , реєстрація права власності на нього за

ОСОБА_1 здійснена на підставі судового рішення, яке було скасовано, а тому не могло слугувати підставою для реєстрації за ним права власності, та подальшого його відчуженням на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ураховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 заперечується факт самочинного будівництва ним особисто, а позивачем таких доказів не надано, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для знесення самочинного будівництва за рахунок ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що право власності на самочинно споруджене приміщення з подальшою реєстрацією такого права за відповідачами є таким, що виникло без достатньої правової підстави, що є підставою для визнання недійсними укладених договорів купівлі-продажу, є законним та обгрунтованим. Також суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок ОСОБА_1 , у зв`язку із недоведеністю КП Дрогобицький ринок позовних вимог у цій частині.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_3 , у якій заявник просив суд скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що спірний об`єкт нерухомості не можна вважати самочинним будівництвом, оскільки право власності на нього було зареєстровано за ОСОБА_1 в установленому законом порядку, чинного на момент державної реєстрації. КП Дрогобицький ринок не був належним землекористувачем земельної ділянки на час реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна, а тому ОСОБА_1 мав право на оформлення права користування на ту частину земельної ділянки, на якій розміщена спірна будівля, та частину земельної ділянки, що є необхідна для обслуговування спірного об'єкту нерухомого майна.До того ж, фактично зазначене нежитлове приміщення розміщене не на землі, що перебуває в оренді позивача, а на прибудинковій території багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 . Суди попередніх інстанцій не вказали особу, яка повинна знести об`єкт нерухомого майна, оскільки не встановили такої особи, а тому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами. Він є добросовісним набувачем, а тому рішення судів про знесення спірної будівлі порушує його право власності на це майно.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від КП Дрогобицький ринок , у якому підприємство просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу Верховного Суду 05 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 31 грудня 2013 року між

КП Дрогобицький ринок та ОСОБА_1 укладено договір оренди торгового місця та послуг ринку для розміщення на ньому торгівельної споруди (нестаціонарної, тимчасової) з метою здійснення підприємницької діяльності строком до 31 грудня 2014 року. Предметом договору оренди є торгове місце

АДРЕСА_3 .

Відповідно до пункту 1.4 договору, торгове місце АДРЕСА_4 являє собою площу

17,4 кв. м, яка відведена для встановлення тимчасової торгівельної споруди (кіоску).

Згідно пункту 3.2.12 договору оренди, орендар не вправі без письмової згоди орендодавця та належного оформлення дозвільних документів здійснювати перебудову, добудову чи перепланування об`єкта оренди.

Встановлено, що на території торгового місця № НОМЕР_1 , переданого

КП Дрогобицький ринок в оренду ОСОБА_1 за договором оренди торгового місця та послуг ринку від 31 грудня 2013 року, самочинно споруджено нежитлове приміщення літ. А-1, площею 13,9 кв. м.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 07 березня 2014 року у справі № 442/1317/14 затверджено мирову угоду між ОСОБА_4 та

ОСОБА_1 , визнано право власності ОСОБА_1 на самочинно споруджене нежитлове приміщення, площею 13,9 кв. м, по АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного судового рішення ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на нежитлове приміщення, площею

13,9 кв. м, по АДРЕСА_1 .

Спорудження спірного нежитлового приміщення, площею 13,9 кв. м, по АДРЕСА_1 проведено без відповідної дозвільної документації та згоди орендодавця.

18 листопада 2014 року на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 відчужив спірне приміщення ОСОБА_2 , який в подальшому за договором купівлі-продажу від 04 жовтня 2016 року відчужив його ОСОБА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 вересня 2016 року скасовано ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду від 07 березня 2014 року, якою було визнано право власності на спірне на нежитлове приміщення за ОСОБА_1 , а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 15 грудня 2016 року у справі

№ 442/1317/14 провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до

ОСОБА_1 , третя особа КП Дрогобицький ринок , про визнання права власності закрито у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Аналіз частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України , дає підстави для висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що будівництво спірного об`єкту нерухомості було здійснено на земельній ділянці, переданій ОСОБА_1 на підставі договору оренди торгового місця та послуг ринку від 31 грудня

2013 року, укладеного з КП Дрогобицький ринок , яке не надавало згоди на спорудження ОСОБА_1 зазначеного об'єкта нерухомого майна.

КП Дрогобицький ринок є орендарем земельної ділянки, на якій споруджено спірне нежитлове приміщення, на підставі рішення Дрогобицької міської ради №1140 від 25 жовтня 2013 року Про надання в оренду, продовження терміну оренди земельних ділянок , та договору оренди землі від 02 квітня 2014 року, укладеного з Дрогобицькою міською радою.

Згідно з рішенням Дрогобицької міської ради № 1246 від 31 травня 2018 року

КП Дрогобицький ринок є постійним землекористувачем спірної земельної ділянки (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 149623425 від 14 грудня 2018 року), а тому

доводи касаційної скарги про те, що КП Дрогобицький ринок не було належним землекористувачем земельної ділянки на час реєстрації речового права на спірний об`єкт нерухомого майна є необгрунтованими.. При цьому відмінність у кадастрових номерах земельної ділянки була зумовлена зміною загальної площі землі, переданої в оренду КП Дрогобицький ринок .

Твердження заявника, що об`єкт спірного будівництва розташований на прибудинковій території багатоквартирного житлового будинку по

АДРЕСА_2 , а не на земельній ділянці позивача, спростовуються висновком судового експерта № 25 від 17 грудня 2018 року. Посилання ОСОБА_3 на неналежність та недопустимість вказаного доказу зводяться виключно до переоцінки доказу, який суди попередніх інстанцій повно дослідили та надали належну оцінку.

Встановивши, що будівництво нежитлового приміщення, площею 13,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , було здійснено за відсутності дозвільних документів, на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні позивача, та за відсутності його згоди, суди дійшли законного та обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання його самочинним.

Доводи касаційної скарги, що спірний об`єкт нерухомості не можна вважати самочинним будівництвом, оскільки право власності на нього було зареєстровано за ОСОБА_1 в установленому законом порядку, чинним на момент такої державної реєстрації, є помилковими з огляду на наступне.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України , особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України ).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України ).

Стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Аналіз положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Таким чином реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження

№ 12-115гс19).

Доводи касаційної скарги щодо добросовісності набуття спірного об`єкту ОСОБА_3 , оскільки йому не було відомо про те, спірне нежитлове приміщення, площею 13,9 кв. м, розташоване по

АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, є безпідставними, оскільки в технічному паспорті на вказаний об'єкт проставлена відповідна відмітка.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного об`єкту самочинного будівництва КП Дрогобицький ринок обгрунтовувало посилаючись на те, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт самочинного будівництва здійснена без достатньої правової підстави - на порушення приписів частини другої статті 376 ЦК України та на підставі судового рішення, яке було скасоване.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного об`єкту самочинного будівництва, суди попередніх інстанцій системно урахували наявні у справі обставини, надали їм належну оцінку та дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для укладення оспорюваних договорів.

Разом з тим, при вирішенні спору, суди не урахували, що як правило, власник порушеного права можескористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)), а також вказувала на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу

№ 998 від 18 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , та № 387 від 04 жовтня 2016 року, укладеного між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки визнання недійсними зазначених правочинів не призводить до відновлення порушеного права користування позивача на спірне нерухоме майно, оскільки такий спосіб захисту порушених прав не є ефективним.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Звертаючись до суду із даним позовом КП Дрогобицький ринок зазначало, що підприємство є землекористувачем земельної ділянки, на якій було здійснено самочинне будівництво. Земельна ділянка передавалась позивачеві Дрогобицькою міською радою з цільовим призначенням - для обслуговування ринку. ОСОБА_1 земельна ділянка передавалась за договором оренди торгового місця та послуг ринку від 31 грудня 2013 року, з правом розміщення на ній лише нестаціонарної, тимчасової торгівельної споруди. Ураховуючи, що самочинне будівництво порушує права КП Дрогобицький ринок , як постійного користувача земельної ділянки, позивач просив суд усунути йому перешкоди в користуванні зазначеною земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення літ. А.1, загальною площею 13,9 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 , за рахунок ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи у цій частині позов частково, неповно перевірив наявні у справі докази та не надав їм належної оцінки, зокрема відмовляючи у задоволенні вимог про знесення об'єкта самочинного будівництва за рахунок ОСОБА_1 формально лише послався на те, що він заперечує факт самочинного будівництва ним особисто та не урахував, що відповідно до вимог частини четвертої статті 376 ЦК України знесення самочинного будівництва відбувається або особою, яка здійснила таке будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції не встановив особу, яка здійснила самочинне будівництво, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а саме листу КП Дрогобицьке МБТІ та ЕО , в якому зазначено, що ОСОБА_1 самовільно побудував спірне нежитлове приміщення, технічному паспорту будівлі, який містить відмітку самочинного будівництва, та не встановив коли було побудовано спірний об`єкт.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції, при апеляційному перегляді справи, мав процесуальну можливість, однак указаних порушень норм процесуального права не виправив, обставин, які мають істотне значення для вирішення справи не встановив.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При цьому, ураховуючи, що в частині розгляду позовних вимог КП Дрогобицький ринок про визнання недійсними договорів купівлі-продажу не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, судові рішення в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу об`єкту самочинного будівництва необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КП Дрогобицький ринок про визнання недійсними договорів купівлі-продажу № 998 від 18 листопада

2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та № 387 від

04 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення нового судового рішення в частині вирішення позовних вимог КП Дрогобицький ринок про усунення перешкод у користування земельною ділянкою .

Ураховуючи наведене, постанова Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог КП Дрогобицький ринок про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року

в частині вирішених позовних вимог Комунального підприємства Дрогобицький ринок про визнання правочинів недійсними скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства Дрогобицький ринок до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Дрогобицька міська рада, про визнання правочинів недійсними.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Комунального підприємства Дрогобицький ринок до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Дрогобицька міська рада, про усунення перешкод у користування земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик