Постанова

від 26.01.2021 по справі 910/9959/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2021 р. Справа№ 910/9959/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.01.2021 року у справі №910/9959/20 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020

у справі №910/9959/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика

до 1.Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2.Державної казначейської служби України

про стягнення 41 029,74 євро, 4 165,00 доларів США та 100 000,00 грн.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю РосКосметика (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі-відповідач 1) та Державної казначейської служби України (далі-відповідач 2) про відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, завданої позивачу неправомірними рішеннями і діями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме: майнову шкоду у розмірі 41 029,74 євро та 4 165,00 доларів США, моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 не повернув належні позивачу грошові кошти у розмірі 41 029,74 євро та 4 165,00 доларів США.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/9959/20 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/9959/20 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також скаржник вказує на не врахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 11.10.2019 у справі №757/53996/17.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2020, справу №910/9959/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю РосКосметика пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/9959/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/9959/20; розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/9959/20 призначено на 26.01.2021 о 11:00 год.

Учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 26.01.2021, не з`явились, своїх представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення її не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності зазначених учасників справи.

Також учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.01.2012 між позивачем та публічним акціонерним товариством Енергобанк був укладений договір №2600138936601, за яким публічне акціонерне товариство Енергобанк зобов`язалось відкрити позивачу поточний мультивалютний рахунок та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

У січні 2015 року позивач передав на виконання публічному акціонерному товариству Енергобанк платіжні доручення про перерахування валютних коштів на суму 32 709,49 євро (платіжне доручення № 39 від 08.01.2015), на суму 8 320,25 євро (платіжне доручення № 40 від 14.01.2015) та на суму 4 165,00 доларів США (платіжне доручення № 5 від 15.01.2015) на рахунки своїх контрагентів.

Зазначені суми були списані з поточних рахунків позивача, але на рахунки контрагентів не надійшли. У зв`язку з чим, позивач звернувся до публічного акціонерного товариства Енергобанк із заявою від 29.01.2015, в якій вимагав надати інформацію щодо виконання платіжних доручень.

Листом №126/22.2 від 30.01.2015 публічне акціонерне товариство Енергобанк повідомило, що грошові кошти будуть повернені в найкоротші строки.

З 13.02.2015 по 11.06.2015 у публічному акціонерному товаристві Енергобанк запроваджено тимчасову адміністрацію на підставі постанови Правління НБУ від 12 лютого 2015 № 96 Про віднесення ПАТ Енергобанк до категорії неплатоспроможних та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 лютого 2015 №29 Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Енергобанк .

Згідно листа №84-37.1/02 від 11.03.2015 публічне акціонерне товариство Енергобанк у зв`язку з запровадженням тимчасової адміністрації повернуло позивачу без виконання розрахункові документи, що не сплачені у строк з вини неплатоспроможного банку.

На розрахунковий рахунок позивача надійшли грошові кошти, які не були перераховані за платіжними дорученнями у сумі 41 029,74 євро та 4 165,00 доларів США.

27.03.2015 позивач звертався до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрація в публічному акціонерному товаристві Енергобанк з вимогою перерахувати грошові кошти у сумі 41 029,74 євро та 4 165, 00 доларів США на рахунок позивача, відкритому в ПАТ Промінвестбанк .

Проте, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрація в публічному акціонерному товаристві Енергобанк не здійснила перерахування грошових коштів у сумі 41 029,74 євро та 4 165,00 доларів США на рахунок позивача, відкритому в ПАТ Промінвестбанк , чим порушила приписи п.5 ч.6 ст.36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та завдала шкоду позивачу у сумі 41 029, 74 євро та 4 165, 00 доларів США.

У статті 56 Конституції України унормовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка, зокрема, викладена в постанові від 11.10.2019 у справі №757/53996/17.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч.2 ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 цього Кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 цього Кодексу.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 по справі №920/715/17 та постановах Верховного Суду від 17.10.2019 по справі №908/2202/18, від 02.03.2020 по справі №910/434/19 та від 09.04.2020 по справі №908/690/19.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого внаслідок порушення належного йому майнового права та (або) ушкодженні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди

Як свідчать матеріали справи, з 13.02.2015 по 11.06.2015 у зв`язку з неплатоспроможністю у публічному акціонерному товаристві Енергобанк запроваджено тимчасову адміністрацію.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

У відповідності до п.16 ч.1 ст.2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, у спорах пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальними, та даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (п.5 ч.6 ст.36 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, грошові кошти, які не були перераховані за спірними платіжними дорученнями у сумі 41 029,74 євро та 4 165, 00 доларів США, а також були зараховані на поточний рахунок позивача є за своєю природою не переказом, а власними коштами позивача, які надійшли на його рахунок у результаті невиконання банком платіжних доручень.

Тобто, при зарахуванні спірних коштів на розрахунковий рахунок позивача не відбулося збільшення в економічному сенсі його активів, оскільки мало місце повернення коштів, направлених позивачем для розрахунку з контрагентами.

Відтак, зарахуванням банком цих коштів не має ознак грошового переказу у розумінні п.5 ч.6 ст.36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , тому до вимоги позивача від 27.03.2015 про перерахування грошових коштів у сумі 41 029,74 євро та 4 165,00 доларів США на його рахунок у іншому банку застосовуються обмеження, встановлені п.1 ч.5 ст.36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

З огляду на що, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрація в публічному акціонерному товаристві Енергобанк правомірно не виконала вимоги позивача про перерахування спірних коштів на його рахунок у іншому банку.

Таким чином, невиконання ініційованих позивачем платіжних переказів ніяк не може бути визнано виною посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Крім того, колегія суддів враховує, що вимоги позивача до публічного акціонерного товариства Енергобанк акцептовані уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 1 327 346,32 грн та включені до сьомої черги погашення відповідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Тобто, позивач визнаний кредитором в ліквідаційній процедурі публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та не втратив права на спірні грошові кошти, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення для стягнення шкоди у розмірі 41 029,74 євро та 4 165, 00 доларів США.

Також ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення за рахунок державного бюджету майнової шкоди у розмірі 41 029,74 євро та 4 165,00 доларів США.

Щодо позовних вимог про відшкодування за рахунок державного бюджету моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інтенції в цій частині, з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч.2 ст.16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст.23 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.5 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до абз. 1,3 п. 3 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ).

Отже, відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі наявності у діях правопорушника усіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності, а саме: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою та вини заподіювача шкоди.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у діях уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні усі елементи складу цивільного правопорушення у їх сукупності.

Доказів на спростування вказаного позивачем не надано.

Посилання позивача, як на підставу для відшкодування моральної шкоди, на те, що він не може повернути починаючи з січня 2015 року, тобто протягом 5 років та 11 місяців, належні йому грошові кошти, а також використання їх надало б йому можливість отримати чистий дохід у розмірі 2 198 983,19 грн, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують викладеного вище та вказане не може бути підставою для присудження до стягнення з відповідача моральної шкоди.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн є необґрунтованою та недоведеною належними доказами.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю РосКосметика на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/9959/20 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/9959/20 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Матеріали справи №910/9959/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення 01.02.2021.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов