Постанова

від 26.01.2021 по справі 910/7332/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2021 р. Справа№ 910/7332/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього Підприємства Кий Авіа Текс

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.09.2020

у справі №910/7332/20 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Дочірнього Підприємства Кий Авіа Текс

до Товариства з обмеженою відповідальністю

СМ Енерджі Груп

про стягнення 65 191, 47 грн.

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство Кий Авіа Текс (далі - ДП Кий Авіа Текс , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СМ Енерджі Груп (далі - ТОВ СМ Енерджі Груп , відповідач) про стягнення 65 191, 47 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що всупереч умов укладеного між сторонами Договору №005/19 від 10.01.2019 відповідач після одержання попередньої оплати в розмірі 47 730, 00 грн., сплаченої позивачем згідно платіжного доручення № 1360 від 11.01.2019, в установлений строк своїх зобов`язань за Договором не виконав, а саме, не здійснив проведення експертного обстеження обумовлених в Договорі об`єктів та надання висновку експертизи, відтак просило стягнути з відповідача 47 730, 00 грн. суми осново боргу (попередньої оплати), 15 191, 21 грн. пені, 1 557, 00 грн. 3% річних та 713, 26 грн. інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що позивач всупереч умов Договору та Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених Наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.98 №4 не здійснив підготовки робочого місця, що, в свою чергу, унеможливило виконання відповідачем зобов`язань за Договором щодо проведення експертного обстеження та відповідно складення висновку експертизи. Крім цього, відповідач зазначав, що надана позивачем копія Договору № 005/19 від 10.01.2019 не відповідає вимогам, встановленим ст. ст. 76-79 ГПК України, оскільки подана копія не містить підписів директора відповідача, а також відтиску його печатки на аркушах Договору, відтак просив не оцінювати надану копію як належний та допустимий доказ у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/7332/20 у позові Дочірнього підприємства Кий Авіа Текс до Товариства з обмеженою відповідальністю СМ Енерджі Груп про стягнення грошових коштів в розмірі 65 191, 47 грн. відмовлено. Судові витрати покладено на Дочірнє підприємство Кий Авіа Текс .

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ДП Кий Авіа Текс оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, в тому числі й судові витрати та витрати на правову допомогу. В обґрунтування свої вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків, адже спочатку зазначив, що відповідач визнав факт укладення Договору, а тому цей факт не підлягає доказуванню, а в подальшому зазначив, що Договір не укладався, а тому характер правовідносин та строки виконання робіт суд не може визначити. Крім цього, не зважаючи на наявний в матеріалах справи оригінал платіжного доручення, суд вважав, що факт отримання коштів відповідачем за Договором є недоведеним. Також апелянт наголошував на безпідставному розгляді судом першої інстанції справи без виклику представників сторін, адже за змістом оскаржуваного рішення у суду виникло чимало питань щодо правовідносин між сторонами. Одночасно апелянт вважав за доцільне долучити до матеріалів апеляційного оскарження та матеріалів справи копію рахунка на здійснення авансового платежу, оскільки саме відсутність цього рахунку стала однією з підстав відмови у задоволенні позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на неї, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що суд першої інстанції наголошував на відсутності підстав вважати, що між сторонами було укладено саме той Договір, примірник якого позивач долучив до позовної заяви, а відтак за відсутності можливості розглядати наданий позивачем Договір як належний доказ, судом було застосовано загальні положення ЦК України, які регулюють вказані правовідносини. При цьому, місцевий суд звертав увагу саме на відсутності можливості встановити зв`язок між наданим позивачем в якості доказу Договором та здійсненою оплатою, оскільки позивач не надав доказів укладення Договору у формі єдиного документу. Відповідач також зазначав про достатність в матеріалах справи доказів для розгляду справи без виклику представників сторін та заперечував проти долучення та врахування судом наданої позивачем (апелянтом) апеляційному суду копії рахунку на оплату.

Враховуючи ціну позову у даній справі (65 191, 47 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Проте, в судове засідання апеляційної інстанції 26.01.2021 з`явились представники сторін, представник позивача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив задовольнити її заведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що 10.01.2019 між ДП Кий Авіа Текс та ТОВ СМ Енерджі Груп укладено Договір №005/19, в порушення умов якого відповідач після одержання попередньої оплати в розмірі 47 730, 00 грн., сплаченої позивачем згідно платіжного доручення № 1360 від 11.01.2019, в установлений строк своїх зобов`язань за Договором не виконав, а саме, не здійснив проведення експертного обстеження об`єктів обумовлених в Договорі та надання висновку експертизи.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору згідно ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, а також ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження своїх позовних вимог, позивач надав, зокрема, примірник Договору №005/19 від 10.01.2019, який не містить підпису уповноваженої особи виконавця (відповідача) та відтиску печатки відповідача (зокрема, п`ята (остання) сторінка Договору та Додаток № 1 (найменування послуг та їх вартість) до Договору № 005/19 від 10.01.2019).

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність обставини (ст. 79 ГПК України), на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Натомість, за змістом відзиву на позовну заяву, відповідач підтвердив лише факт укладення Договору №005/19 від 10.01.2019 між ним, як виконавцем, та позивачем, як замовником, однак доказів укладення Договору в письмовій формі з підписами сторін та визначенням його умов суду не надав.

З огляду на приписи ч. 1 ст. 75 ГПК України, згідно яких обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом, та враховуючи, що жодна зі сторін договору не надала доказів укладення такого договору у письмовому вигляді з підписами обох сторін договору, суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність підстав вважати, що між сторонами було оформлено досягнуті домовленості у вигляді єдиного письмового документу (договору), укладеного належним чином уповноваженими представниками сторін.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження здійснення попередньої оплати послуг за Договором позивач надав оригінал платіжного доручення №1360 від 11.01.2019 (Отримувач: ТОВ СМ ЕНЕРДЖІ ГРУП - відповідач по справі), в графі призначення платежу вказано: за експертне обстеження (технічне діагностування) обладнання зг. рахунку-фактури № ЕН-6 від 10 січня 2019 р. в т. ч. ПДВ 20 % 7955.00 грн .

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, на момент розгляду ним вказаної справи в матеріалах справи не було рахунку-фактури № ЕН-6 від 10.01.2019, що в свою чергу позбавляло суд можливості встановити чи здійснено попередню оплату саме за Договором. Зі змісту відзиву також не вбачається визнання відповідачем факту отримання коштів попередньої оплати в розмірі 47 730,00 грн. саме за Договором.

Проте з приводу наданого позивачем (апелянтом) суду апеляційної інстанції рахунку-фактури № ЕН-0000006 від 10.01.2019 на суму 47 730, 00 грн., в якому в графі підстава зазначено: оплачується тільки по договору, Договір № 005/19 від 10.01.2019, слід зазначити, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких наведено в ст.ст. 13, 14 ГПК України та ст. 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 80 цього Кодексу чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Таким чином, за змістом вищенаведених норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з тексту апеляційної скарги, апелянт (позивач) лише зазначав, що вважає за доцільне долучити до матеріалів апеляційного оскарження та матеріалів справи копію рахунка на здійснення авансового платежу, адже саме відсутність цього рахунку стала однією з підстав відмови у задоволенні позову, жодного обґрунтування щодо неможливості подання суду першої інстанції цього рахунку-фактури апелянтом не наведено.

Оскільки вищезгаданий рахунок-фактури, який поданий позивачем (апелянтом) до апеляційного суду, не був поданий ним суду першої інстанції і йому не було надано правової оцінки, апеляційний суд не приймає згаданий рахунок-фактури в якості додаткового доказу на підтвердження позовних вимог.

За таких обставин, за наявними матеріалами справи та вірогідність поданих до матеріалів справи доказів, можна дійти висновку, що між сторонами могло бути досягнуто усної домовленості про укладення договору надання послуг у спрощений спосіб, а саме, шляхом виставлення рахунку на оплату послуг відповідачем та оплати такого рахунку позивачем платіжним дорученням № 1360 від 11.01.2019. Проте з наявних в матеріалах справи доказів не можливо зробити достеменного висновку про укладення такого договору у вигляді документу в письмовій формі, зміст якого відповідав би наданому позивачем примірнику Договору № 005/19 від 10.01.2019.

В ході дослідженні наявних в матеріалах справи та поданих позивачем доказів, за відсутності підписів на письмовій формі Договору та визнання його укладення відповідачем, судом першої інстанції правомірно встановлено, що між сторонами укладено господарський договір про надання послуг експертного обстеження (технічного діагностування) у спрощеній формі (шляхом виставлення рахунку відповідачем та його оплати позивачем) й сторони досягли згоди щодо вартості, обсягу послуг, які мають бути надані відповідачем позивачеві, а також оплачені останнім шляхом здійснення авансового платежу.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами господарського договору про надання послуг шляхом досягнення усної домовленості, зобов`язання сторін за Договором регулюються в тому числі Главою 63 ЦК України.

За договором про надання послуг (ст. 901 ЦК України) одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець згідно ст. 902 ЦК України повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, встановлених договором.

Оскільки, сторонами не надано до матеріалів справи доказів, що з достатньою вірогідністю дозволяють стверджувати про укладення Договору в письмовій формі, подані сторонами докази суд розцінює як укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб, які підлягають регулюванню загальними нормами ЦК України щодо договору про надання послуг, а тому вважає, що матеріали справи не містять достатніх та належних доказів погодження сторонами строків виконання робіт в письмовій формі у вигляді єдиного документу.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, в матеріалах справи, відсутня будь-яка вимога позивача на адресу відповідача щодо надання послуг на суму 47 730,00 грн., сплачених на підставі рахунку-фактури № ЕН-6 від 10.01.2019, як і відсутні докази відмови позивача від надання таких послуг з вимогою про повернення суми передплати.

При цьому, твердження позивача (апелянта) про те, що Договір є розірваним у зв`язку з відмовою від нього позивача, суд оцінює критично, адже з поданих до справи доказів не можливо встановити факт укладення такого Договору в письмовій формі та його зміст, а також в матеріалах справи відсутні будь-які докази надіслання позивачем відповідачеві листа про відмову від Договору та вимогу про повернення сплачених платіжним дорученням № 1360 від 11.01.2019 коштів.

Обсяг, поданих до справи доказів не дозволяє дійти висновку, з якої дати відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання по поверненню коштів в розмірі 47 730,00 грн.

За відсутності в матеріалах справи доказів здійснення попередньої оплати саме за Договором та звернення позивача до відповідача з вимогами про розірвання Договору та повернення попередньої оплати за експертне обстеження (технічне діагностування) згідно Договору, суд не може встановити коли саме виник обов`язок відповідача з повернення позивачеві попередньої оплати у встановленому п. 7.7 Договору порядку, на який посилається позивач (апелянт).

Твердження позивача (апелянта) про те, що суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків, адже спочатку зазначив, що відповідач визнає факт укладення Договору, а тому цей факт не підлягає доказуванню, а в подальшому що Договір не укладався, а тому характер правовідносин та строки виконання робіт не може визначити, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки місцевим судом наголошувалось на відсутності підстав вважати, що між сторонами укладено саме той Договір, примірник якого позивач долучив до позовної заяви, відтак за відсутності можливості розглядати наданий позивачем Договір як належний доказ судом застосовано загальні положення ЦК України, які регулюють згадані правовідносини. При цьому, суд звертав увагу саме на відсутності можливості встановити зв`язок між наданим позивачем в якості доказу Договором та здійсненою оплатою, оскільки позивачем не надавались докази укладення Договору в формі єдиного документу.

Посилання відповідача на те, що всупереч умовам п. 2.2 Договору, свій примірник якого відповідач суду також не надав, та Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених Наказом Держнаглядохоронпраці України 09.01.1998 №4, позивачем не здійснено підготовки робочого місця, що унеможливило виконання відповідачем зобов`язання за Договором щодо проведення експертного обстеження та відповідно складення висновку експертизи (про таке повідомлено листом від 26.02.2020 №26/02 ), слід зазначити, що з поданих відповідачем доказів не можна встановити факту надіслання такого листа позивачу, оскільки копія службового чеку (поштова накладна № 0420526260090) не може свідчити про направлення листа від 26.02.2020 №26/02 позивачу - не доводить яку саме кореспонденцію (якого змісту) було направлено на адресу позивача.

З огляду на наведене та неможливість встановлення факту порушення прав позивача відповідачем щодо повернення йому суми попередньої оплати за Договором станом на день подання позову (27.05.2020), апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаних коштів як безпідставно набутих на підставі ст.1212 ЦК України.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність нарахування позивачем відповідачеві пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання зобов`язань за Договором, оскільки з поданих позивачем доказів не вбачається, що обов`язок відповідача з надання послуг експертного обстеження настав, як те передбачено пунктом 2.1 Договору (з моменту отримання авансової сплати саме згідно умов Договору №005/19), а з наявного в матеріалах справи платіжного доручення №1360 від 11.01.2019, в призначенні платежу якого зазначений рахунок фактура №ЕН-6, не слідує висновок про те, що зазначена в платіжному дорученні сума сплачена за експертне обстеження саме згідно Договору №005/2019.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи та безпідставності розгляду справи без виклику представників сторін не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього Підприємства Кий Авіа Текс залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/7332/20 - без змін.

Матеріали справи № 910/7332/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.02.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

С.Р. Станік