Ухвала

від 18.01.2021 по справі 640/6755/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 640/6755/19 Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/988/21 Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі - ОСОБА_5 ,

за участю прокурора - ОСОБА_6 ,

захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2020 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у виді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_9 ,обвинуваченому за ч.3 ст. 187 КК України , і ОСОБА_10 , обвинуваченому за ч.3 ст. 187 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 08 грудня 2020 року.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував наявність ризиків, передбачених п.1, п.3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: можливість переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення , а також оцінив сукупність обставин, передбачених в ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує їм в разі визнання винуватими у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачуються, ті обставини, що обвинувачені не мають офіційних джерел існування, незначні соціальні зв`язки.

Не погодившись з ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2020 року, захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_9 подали на нього апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою обрати йому більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Апелянт зазначає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу не відповідає вимогам ст.199 КПК України; висновки суду, які зазначені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження; він не вчиняв інкримінований йому злочин; до обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під варто він був офіційно працевлаштований; має постійне місце мешкання та реєстрації в м. Харкові; судом не надано оцінки його характеристики за місцем роботи, а також довідці про склад сімї; прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України; судом не розглянуто питання про застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу місцевого суду від 18.02.2019 р., якою продовжено відносно ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб без визначення суми застави. Постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо ОСОБА_10 запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження ; обставини розбійного нападу не підтверджуються жодними процесуальними документами та наданими до матеріалів кримінального провадження доказами; ОСОБА_10 розбійний напад не скоював, просив суд врахувати, що він раніше не судимий, має постійне місце реєстрації, відсутні ризики, що вказували б на можливість перешкоджання з його боку здійснювати судовий розгляд.

Крім того, апелянт вказує на те, що суд не розглянув можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, хоча захисник наполягав на тому, що обвинувачений може перебувати під домашнім арештом, а його матір може утримувати його весь час до вирішення обвинувального акту судом. Суд також не виконав обов`язок, покладений на нього кримінальним процесуальним законодавством, та не визначив розмір застави. У судовому засіданні не встановлено жодних обставин і доказів на обґрунтування підстав, що вказували б на доцільність продовження строків тримання під вартою.

Заслухавши доповідь головуючого судді; доводи захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 , які підтримали апеляційні скарги сторони захисту; думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданих апеляційних скарг; перевіривши матеріали судового провадження та оскаржувану ухвалу, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_9 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимогст.177 КПК Українипідставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбаченіст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухвалено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Також колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо наявності та продовження існування ризиків, передбачених ч.1ст.177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою.

Так, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років із конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Однак, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Окрім цього, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, які зазначені в обвинувальному акті, а саме вчинення обвинуваченими особливо тяжкого злочину проти власності, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, на думку колегії суддів у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Крім того, щодо ризику про вчинення іншого кримінального правопорушення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що цей ризик продовжує існувати, оскільки з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на день затримання не були працевлаштовані, офіційних джерел доходу не мають, міцних соціальних зв`язків не мають, що свідчить про існування підстав вважати, що останні продовжать свою злочинну діяльність та вчинять інше кримінальне правопорушення.

Колегія суддів не перевіряє апеляційні доводи сторони захисту про невинуватість обвинувачених за пред`явленим обвинуваченням та щодо фактичних обставин цього кримінального провадження, оскільки ці питання перевіряються і вирішуються судом під час судового розгляду та при ухваленні остаточного судового рішення.

За таких обставин колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав.

Об`єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час не змінилися та не зменшилися.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки вони відповідають вимогам ч.4ст. 183 КПК України, так як останні обвинувачуються у скоєнні злочинів, вчинених із застосуванням насильства відносно потерпілих.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.

Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2020 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у виді тримання під вартою залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді