Постанова

від 20.01.2021 по справі 203/2060/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1379/21 Справа № 203/2060/19 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Кравченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 вересня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2019 року до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 травня 2016 року в сумі 806 444,31 грн. (528 123,34 грн. - основна заборгованість, 46 445,91 грн. - три відсотки річних, 231 875,06 грн. - проценти з за користування коштами).

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 4 032,22 грн із кожного.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2020 року вказане заочне рішення скасоване, та призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24 травня 2016 року в сумі 806 444,31 грн. (528 123,34 грн. - основна заборгованість, 46 445,91 грн. - три відсотки річних, 231 875,06 грн. - проценти за користування коштами).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 8 064,44 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі, рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.09.2020 року в справі №203/2060/19 скасувати в частині зменшення суми стягнення із 814 807,20 грн. до 806 444,31 грн. та в частині відмови у солідарному стягненні суми заборгованості на користь позивачки ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) із відповідача- ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) та відповідача - ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ). Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача- ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 вересня 2020 року по цивільній справі №203/2060/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2020 року по цивільній справі №203/2060/19 - без змін.

У відзиві ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 вересня 2020 року по цивільній справі №203/2060/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення, рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2020 року по цивільній справі №203/2060/19 - без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.05.2016 року між позивачкою та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого відповідач одержав грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США, зобов`язавшись повернути їх до 01.07.2016 року. Кошти були позичені в інтересах сім`ї позичальника для проведення ремонту домоволодіння. Відповідачі не виконують свої зобов`язання за укладеним договором, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за договором позики.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що для укладення такого договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин, а тому суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення коштів лише з ОСОБА_2 .

Але з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 24.05.2016 між позивачкою та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивачка передала відповідачеві у позику 20 000,00 доларів США строком до 01.07.2016. На підтвердження передачі коштів відповідач склав розписку (а.с. 10).

Кошти були позичені в інтересах сім`ї ОСОБА_2 , що підтверджується тим, що ОСОБА_3 (дружина останнього) передала позивачці оригінали правоустановчих документів на належне їй на праві власності майно: договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 від 28.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. (номер у реєстрі - 1024), та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №897770, виданий 09.08.2011 управлінням Держкомзему у м. Дніпропетровську (кадастровий номер - 1210100000:04:086:0032) (а.с.а.с. 11, 12).

До тепер відповідачі заборгованість не повернули.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

Згідно зі статтею 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами, встановленими абзацом першим частини 1 статті 1049 ЦК, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій же кількості, такого ж роду і такої ж якості, які були передані йому позикодавцем) у строк і в порядку, встановлені договором.

За укладеним договором позики позивачка передала відповідачеві 20 000,00 доларів США, про що свідчать матеріали справи, отже, вказаний правочин, у розумінні статті 1046 ЦК, було укладено.

Дотепер отримані кошти не повернуто, тому стягненню підлягають грошові кошти в сумі 528 123,34 грн. відповідно до такого розрахунку:

20 000,00 х 26,406167 = 528 123,34, де:

20 000,00 - заборгованість за договором позики у доларах США;

26,406167 - курс долара США до гривні, встановлений Національним банком України станом на 29.05.2019.

Частиною 1 статті 1050 ЦК визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму згідно зі статтею 625 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.

Як вбачається зі змісту укладеного договору, до нього не було включено положення про розмір відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язання, отже, вимога позивачки про стягнення трьох відсотків річних є також обґрунтованою й підлягає задоволенню.

Три відсотки річних за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором позики складає 46 445,91 грн. відповідно до такого розрахунку:

(528 123,34 х 3% ? 365) х 1070 = 46 445,91, де:

528 123,34 - заборгованість за договором позики;

365 - кількість днів у році;

1070 - кількість календарних днів від 02.07.2016 по 29.05.2019.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У договорі позики сторони не передбачили розмір процентів за користування позикою, отже вимога про стягнення таких процентів з урахуванням облікової ставки Національного банку України є обґрунтованою.

Сума процентів за користування позикою складає 231 875,06 грн. згідно з розрахунком з використанням формули С х Z ? 365 х D ? 100 , де:

С - сума позики;

Z - облікова ставка Національного банку України;

365 - кількість днів у році;

D - кількість днів прострочення.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 уклав договір позики в інтересах сім`ї, оскільки відповідачі перебували у шлюбі з 13 квітня 2012 року і на момент укладання договору позики, а отже одержані ним кошти трансформувалися в об`єкт права спільної сумісної власності його та його дружини - співвідповідачки.

Суд першої інстанції, під час розгляду справи не звернув уваги на пояснення допитаних свідки, які підтвердили, що ОСОБА_2 використав грошові кошти на потреби сім`ї, а не на будь-які інші власні потреби.

На підтвердження згоди на укладання та обізнаності ОСОБА_3 про укладання договору позики та на підтвердження, що грошові кошти отримані договором позики будуть використані на потреби сім`ї, відповідачами було надано позивачу оригінал договору дарування від 28.05.2012 року, згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0409 га,надану для будівництва та обслуговування жилого будинку .

Таким чином ОСОБА_3 висловила свою згоду на укладання її чоловіком ОСОБА_2 договору позики, а дана обставина підтверджує факт, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти за договором позики із метою використання їх на потреби сім`ї.

Своїми діями відповідачі висловили свою згоду на укладання договору позиви, як подружжя, а також підтвердили, що грошові кошти, які були отримані за договором позики, брались для використання на потреби сім`ї.

Згідно з частиною 1 статті 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Під майном частина 1 статті 190 ЦК має на увазі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з частиною 3 статті 61 Сімейного кодексу України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 4 статті 65 СК визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

За правилами, встановленими статтею 541 ЦК, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Аналогічний висновок зазначив у своїй постанові Верховний Суд України по справі 6-539 цс16 від 14.09.2016 року.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом в постанові від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц.

Докази, що саме гроші, які отримав по розписці ОСОБА_2 він використав на особисті потреби суду не надані.

Відтак, ураховуючи той факт, що відповідачі порушили зобов`язання з повернення позичених коштів, і таке зобов`язання є неподільним, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з них заборгованості у солідарному порядку є такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_3 була обізнана про боргові зобов`язання свого чоловіка ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , а дії відповідачів свідчать про отримання ОСОБА_2 позики в розмірі 20000 доларів США в інтересах сім`ї та використання грошей для задоволення потреб їхньої сім`ї. З огляду на викладене ОСОБА_2 створив обов`язки щодо повернення позики не тільки для себе, а й для дружини ОСОБА_3 , оскільки отримані кошти за договором позики були витрачені саме на потреби сім`ї.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 вересня 2020 скасуванню.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики від 24 травня 2016 року в сумі 806 444,31 грн. (528 123,34 грн. -основна заборгованість, 46 445,91 грн. - три відсотки річних 231 875,06 грн. - проценти за користування коштами).

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 20161,10 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 вересня 2020 року -скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики від 24 травня 2016 року в сумі 806 444,31 грн. (528 123,34 грн. - основна заборгованість, 46 445,91 грн. - три відсотки річних, 231 875,06 грн. - проценти за користування коштами).

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 20161,10 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова