Постанова

від 28.01.2021 по справі 388/1646/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2021 року м. Кропивницький

справа № 388/1646/19

провадження № 22-ц/4809/194/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.

секретар Гончар В.В.

учасники справи:

ОСОБА_1

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 18.09.2020, суддя Баранський Д.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко Володимир Олександрович про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко Володимир Олександрович про визнання правочинів недійсними.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що є власником земельної ділянки площею 6,1480 га, кадастровий номер: 3521980700:02:000:0274, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2019 року після смерті батька- ОСОБА_4 , виданого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В.

Також вона є власником земельної ділянки площею 5,7618 га, кадастровий номер: 3521980700:02:000:0277, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2019 року після смерті батька- ОСОБА_4 , виданого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В.

Зазначила, що 20 січня 2009 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 було укладено два договори оренди землі на строк десять років, що зареєстровані 4 липня 2009 року у Державному підприємстві Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено записи за № 040937000032, № 040937000031.

ОСОБА_1 зазначила, що при отримані свідоцтв про право на спадщину вона дізналась, що по даним договорам оренди укладені додаткові угоди від 11.12.2018 року із строком дії договорів до 20.01.2034.

Зазначає, що додаткові угоди її батько не підписував у силу свого здоров`я.

Відповідач у справі не звертався до позивача за поновленням договорів оренди землі з доданням проекту додаткової угоди.

Вищезазначені договори оренди землі від 20 січня 2009 року на думку позивача припинили дію за закінченням їх строку.

ОСОБА_1 зазначила, що зверталась до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 із заявою про небажання здійснення подальших орендних правовідносин та повернення земельних ділянок, оскільки строк дії договорів оренди землі закінчився.

Зазначає, що відповідачем також не сплачується орендна плата.

ОСОБА_1 також зазначила, що відповідач за договорами оренди землі користується земельними ділянками площею 5,7618 га та 6,15 га право власності на які не було зареєстровано у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав.

Крім того при укладені договорів не були встановлені межі земельних ділянок у натурі, не було присвоєно кадастрових номерів земельним ділянкам як сформованим земельним ділянкам згідно із документацією землеустрою.

Просила суд визнати недійсними: додаткову угоду б/н укладену 11 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 до договору оренди землі від 20 січня 2009 року, додаткову угоду укладену б/н 11 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 до договору оренди землі від 20 січня 2009 року.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 18.09.2020 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що суд першої інстанції не встановив дійсні обставини по справі зокрема, що спірні додаткові угоди не підписувались, ОСОБА_4 , оскільки підписи в обох додаткових угодах відрізняються. ФОП ОСОБА_3 порушено вимоги Договору оренди землі від 20.01.2009 щодо неповернення земельних ділянок після закінчення строку дії вказаних договорів, оскільки договори припинили свою дію 04.06.2019. Відповідач не вжив жодних заходів для поновлення договорів оренди землі.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10.11.2020 по справі відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 09.12.2020 справу призначено до розгляду.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що 20 січня 2009 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі площею 6,15 га, що знаходиться на території Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, зареєстрований у Державному підприємстві Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 4 червня 2009 року за № 040937000032 (далі - договір оренди землі від 20 січня 2009 року № 1).

20 січня 2009 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі площею 5,76 га, що знаходиться на території Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, зареєстрований у Державному підприємстві Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 4 червня 2009 року за № 040937000031 (далі - договір оренди землі від 20 січня 2009 року № 2).

За змістом договорів оренди землі від 20 січня 2009 року їх укладено на десять років. Договори набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

Суд першої інстанції встановив, що вищезазначені земельні ділянки належали ОСОБА_4 на підставі: державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 026827, що виданий 25 квітня 2002 року на підставі розпорядження голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 27 березня 2002 року № 167-р. Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 1078. План меж земельної ділянки відображений у цьому правовстановлюючому документі; державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР № 013731, що виданий 25 липня 2001 року на підставі рішення Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області № 69 від 12 липня 2001 року. Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 485. План меж земельної ділянки відображений у цьому правовстановлюючому документі (а. с. 19, 31)

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 6,1480 га та 5,7618 га на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 вересня 2019 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрованого у реєстрі за № 471, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кадастровий номер земельної ділянки: 3521980700:02:000:0274; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 вересня 2019 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрованого у реєстрі за № 470, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кадастровий номер земельної ділянки: 3521980700:02:000:0277 (а. с. 23, 35).

11 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20 січня 2009 року щодо земельної ділянки площею 5,7618 га (далі - додаткова угода від 11 грудня 2018 року № 1).

13 грудня 2018 року на підставі цієї додаткової угоди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право (право оренди земельної ділянки): 29523398 (а. с. 70, 114).

Додаткова угода відображає підписи сторін.

11 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20 січня 2009 року щодо земельної ділянки площею 6,1480 га (далі - додаткова угода від 11 грудня 2018 року № 2).

13 грудня 2018 року на підставі цієї додаткової угоди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право (право оренди земельної ділянки): 29523701 (а. с. 71, 116).

Додаткова угода відображає підписи сторін.

Суд першої інстанції встановив, що додатковими угодами від 11 грудня 2018 року до договорів оренди землі від 20 січня 2009 року внесено зміни, зокрема щодо строку дії договорів.

Визначено, що договори укладено на двадцять п`ять років і вони діють до 20 січня 2034 року.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки договори оренди землі від 20 січня 2009 року не визнані недійсними, а також не є нікчемними, відповідно з урахуванням вимог додаткових угод від 11 грудня 2018 року їх строк дії до 20 січня 2034 року. Тобто доводи позивачки щодо неповернення земельних ділянок за закінчення строку дії договорів є необґрунтованими.

Суд першої інстанції зазначив, що встановлені обставини дають підстави дійти висновку, що між сторонами не укладалися правочини щодо поновлення договорів оренди землі з підстав, визначених ст. 33 Закону України Про оренду землі , відповідно посилання позивачки на невідповідність цих вимог також є необґрунтованим.

Вищезазначені доводи позивачки не можуть бути підставами для визнання недійсними спірних правочинів.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України про те, що ОСОБА_4 не підписував спірних додаткових угод від 11 грудня 2018 року матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи підтверджують належність орендодавцю ОСОБА_4 земельних ділянок на підставі: державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 026827, виданого 25 квітня 2002 року на підставі розпорядження голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 27 березня 2002 року № 167-р. Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 1078. План меж земельної ділянки відображений у цьому правовстановлюючому документі; державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР № 013731, що виданий 25 липня 2001 року на підставі рішення Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області № 69 від 12 липня 2001 року. Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 485. План меж земельної ділянки відображений у цьому правовстановлюючому документі (а. с. 19, 31).

За змістом п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Це повністю спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що в оренду передавались земельні частки (паї) із невизначеними межами, а також, що передані в оренду земельні ділянки стали об`єктами цивільних прав у розумінні ч. 9 ст. 79-1 ЗК України виключно після внесення даних про них до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрації у Державному земельного кадастрі.

Не ґрунтуються на вимогах закону доводи щодо обов`язку сторін договорів оренди землі укладати нові правочини у зв`язку із внесенням даних на об`єкти оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Визнання правочинів недійсними та їх розірвання не є тотожними способами захисту цивільних прав, відповідно підстави для розірвання договору не можуть бути підставами для визнання їх недійсними.

Суд першої інстанції зазначив, що Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13 зробив правовий висновок, відповідно до якого однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Тобто обов`язком позивача при здійсненні провадження у справі за позовом про визнання правочину недійсним є доведення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладеним правочином, а не формальне посилання на порушення закону, у тому числі того, що не є підставою для визнання правочину недійсним

Суд першої інстанції дійшов висновку, що визнання правочинів недійсними та їх розірвання не є тотожними способами захисту цивільних прав, відповідно підстави для розірвання договору не можуть бути підставами для визнання їх недійсними.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

До апеляційної скарги представником позивача додано клопотання про витребування доказів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання про витребування доказів не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до п.2, ч.2 ст. 84 ЦПК України в клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та його представник були належним чином повідомлені про розгляд справи, подавали різного роду клопотання, однак клопотання про витребування доказів в суд першої інстанції не подавали.

Клопотання задоволенню не підлягає, оскільки не містить обґрунтувань необхідності витребування доказів в суді апеляційної інстанції.

До апеляційної скарги представником позивача також додано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити наступні питання:

-Чи виконано підпис у додатковій угоді №б/н від 11.12.2018 на земельну ділянку площею 6,1480 га кадастровий номер 3521980700:02:000:0274 до договору оренди земельної ділянки б/н від 20.01.2009 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?

-Чи виконано підпис у додатковій угоді б/н від 11.12.2018 на земельну ділянку площею 5,7618 га кадастровий номер 3521980700:02:000:0277 до договору оренди земельної ділянки б/н від 20.01.2009 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?

- Чи виконані підписи у додаткових угодах б/н від 11.12.2018 на земельні ділянки площею 6,1480 га та 5,7618 га кадастровий номер 3521980700:02:000:0274 та 3521980700:02:000:0277 до договорів оренди земельних ділянок б/н від 20.01.2009 однією особою?

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта.

Відповідно до ст.. 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати висновок, особу (осіб), які доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що представником позивача 03.08.2020 подано до суду першої інстанції клопотання про призначення посмертної почеркознавчої експертизи.

В судовому засіданні суду першої інстанції 18.09.2020 представник позивача ОСОБА_5 просив суд залишити без розгляду попередньо заявлене клопотання відносно призначення експертизи.

Суд першої інстанції ухвалив залишити без розгляду зазначене клопотання (а.с. 196-197).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява про проведення почеркознавчої експертизи не містить доказів про винятковість випадку, який давав би можливість прийняти суду апеляційної інстанції новий доказ, який не міг бути поданий в суд першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 20 січня 2009 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі площею 6,15 га, що знаходиться на території Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, зареєстрований у Державному підприємстві Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 4 червня 2009 року за № 040937000032 (далі - договір оренди землі від 20 січня 2009 року № 1).

20 січня 2009 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі площею 5,76 га, що знаходиться на території Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, зареєстрований у Державному підприємстві Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 4 червня 2009 року за № 040937000031 (далі - договір оренди землі від 20 січня 2009 року № 2).

За змістом договорів оренди землі від 20 січня 2009 року зазначені договори укладено на строк - десять років.

Договори набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 вищезазначені земельні ділянки належали на підставі: державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 026827, що виданий 25 квітня 2002 року на підставі розпорядження голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 27 березня 2002 року № 167-р. Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 1078. План меж земельної ділянки відображений у цьому правовстановлюючому документі; державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР № 013731, що виданий 25 липня 2001 року на підставі рішення Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області № 69 від 12 липня 2001 року. Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 485. План меж земельної ділянки відображений у цьому правовстановлюючому документі (а. с. 19, 31).

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 6,1480 га та 5,7618 га на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 вересня 2019 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрованого у реєстрі за № 471, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кадастровий номер земельної ділянки: 3521980700:02:000:0274; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 вересня 2019 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрованого у реєстрі за № 470, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кадастровий номер земельної ділянки: 3521980700:02:000:0277 (а. с. 23, 35).

11 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладена додаткова угода до договору оренди землі від 20 січня 2009 року щодо земельної ділянки площею 5,7618 га (далі - додаткова угода від 11 грудня 2018 року № 1).

13 грудня 2018 року на підставі цієї додаткової угоди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право (право оренди земельної ділянки): 29523398 (а. с. 70, 114).

11 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20 січня 2009 року щодо земельної ділянки площею 6,1480 га (далі - додаткова угода від 11 грудня 2018 року № 2).

13 грудня 2018 року на підставі цієї додаткової угоди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право (право оренди земельної ділянки): 29523701 (а. с. 71, 116).

Зазначеними додатковими угодами від 11 грудня 2018 року до договорів оренди землі від 20 січня 2009 року внесено зміни, зокрема в частині строку дії договорів.

Визначено, що договори укладено на двадцять п`ять років і вони діють до 20 січня 2034 року.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 18 Закону України Про оренду землі (в редакції на час укладення сторонами договору оренди землі) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За змістом ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакції на момент видачі державного акта від 25 квітня 2002 року та укладення договорів оренди землі від 20 січня 2009 року) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України про те, що ОСОБА_4 не підписував спірних додаткових угод від 11 грудня 2018 року матеріали справи не містять.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач ставить питання про визнання додаткових угод до договорів оренди землі недійсним з підстави не підписання ОСОБА_4 зазначених додаткових угод до договорів.

У випадку якщо встановлено, що спірні правочини, які є предметом судового розгляду не підписанні стороною, у даному випадку орендодавцем, то належним способом захисту є не визнання спірного правочину недійсним, а витребування майна у особи, яка незаконно користується спірним майном.

Тобто у даному випадку позивач вибрав спосіб захисту, який не в повній мірі може захистити його порушене право.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 18.09.2020 , залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02.02.2021.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: