Ухвала

від 25.01.2021 по справі 755/1923/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання ОСОБА_4

за участю:

прокурора ОСОБА_5

представника власника майна ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ТОВ «СТАРКПРОМ» - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_7 , погодженого прокурором Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_8 , про арешт майна та накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030 загальною площею 0,0620 га, яка згідно витягу з Державного реєстру нерухомого майна перебуває у власності ТОВ «Старкпром», код ЄРДПОУ 40486447, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном; проведення будь-яких будівельних, земельних, реконструкційних, шляхових та інших робіт на вказаній земельній ділянці та заборонити Київському міському БТІ, державним органам та органам нотаріату вчиняти будь-які дії пов`язані з відчуженням, зміною, поділом, заставою або інші види зміни власників, щодо об`єкту нерухомого майна, що розташований в с/т «ДВРЗ» за вулицею 5-Садова у Дніпровському районі міста Києва.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник ТОВ «СТАРКПРОМ» подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду з клопотанням про арешт майна. Оскільки відомості про причетність ТОВ «СТАРКПРОМ» до кримінального правопорушення, за ознаками якого здійснюється досудове розслідування (ч. 1 ст. 365-2 КК України), у матеріалах провадження відсутні, а жодній особі не повідомлено про підозру у межах вказаного кримінального провадження, то вказане товариство має статус третьої особи, а тому з клопотанням про арешт майна мав звернутись саме прокурор, а не слідчий. Крім того, належне товариству вказане майно набуте ним не кримінально протиправним шляхом, а на абсолютно законних і правомірних підставах, ознакам речового доказу воно не відповідає.

Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, то, як зазначає апелянт, про наявність оскаржуваного рішення стало відомо лише 30.11.2020 року, а апеляційна скарга подана в межах ч. 3 ст. 395 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку представника ТОВ «СТАРКПРОМ», який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а тому необхідності залишення її без змін, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що апелянт в судовому засіданні суду першої інстанції участі не приймав, а апеляційна скарга подана в межах строку визначеного ч. 3 ст. 395 КПК України, тому строк на апеляційне оскарження не підлягає поновленню.

Як вбачається з ухвали слідчого судді, Дніпровським УП ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.01.2017 за №12017100040000665, за ознаками вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365-2 КК України.

Постановою слідчого Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_9 від 18.01.2017 року вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні №12017100040000665 від 18.01.2017 року визнано речовим доказом.

02.10.2020 року слідчий Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_7 , за погодженням з прокурором Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030 загальною площею 0,0620 га, посилаючись на наявність правової підстави, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року клопотання органу досудового розслідування задоволено.

Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимогст. 170 КПК Україниі прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення вказаного клопотання та накладення арешту на зазначене в ньому майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Крім того, ч. 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної

особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі на кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках, чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.

Задовольняючи дане клопотання органу досудового розслідування, внесене в межах кримінального провадження №12017100040000665 від 18.01.2017 року про накладення арешту на майно, слідчий суддя прийшов до правильного висновку про необхідність накласти арешт на вказане майно, при цьому слідчим суддею було враховано розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Під час розгляду клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя вірно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт відповідає вимогам ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні органу досудового розслідування.

З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, тому доводи апеляційної скарги про неможливість арешту вказаного майна є недоведеними.

Зазначене вище майно в повній мірі відповідає ознакам, зазначеним у ст. 98 КПК України, а відтак наявна правова підстава, передбачена ч. 3 ст. 170 КПК України для арешту вказаного майна.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність арештованого майна ознакам речового доказу, не заслуговують на увагу та спростовуються наданими матеріалами справи, в тому числі постановою про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року, якою задоволено клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_7 , погодженого прокурором Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_8 , про арешт майна та накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030 загальною площею 0,0620 га, яка згідно витягу з Державного реєстру нерухомого майна перебуває у власності ТОВ «Старкпром», код ЄРДПОУ 40486447, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном; проведення будь-яких будівельних, земельних, реконструкційних, шляхових та інших робіт на вказаній земельній ділянці та заборонити Київському міському БТІ, державним органам та органам нотаріату вчиняти будь-які дії пов`язані з відчуженням, зміною, поділом, заставою або інші види зміни власників, щодо об`єкту нерухомого майна, що розташований в с/т «ДВРЗ» за вулицею 5-Садова у Дніпровському районі міста Києва, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ТОВ «СТАРКПРОМ» - адвоката ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/749/2021 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10

Доповідач: ОСОБА_1