Постанова

від 28.01.2021 по справі 910/18136/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2021 р. Справа№ 910/18136/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Романовій Ю.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 28.01.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 (повний текст складено 21.09.2020)

у справі №910/18136/19 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Пальміра Трейдінг"

про визнання договору недійсним

В судовому засіданні 28.01.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поруки №4П15087И/П від 26.10.2016.

Позов обґрунтований тим, що відповідач, як недобросовісна сторона оспорюваного правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями Боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору №4Т16100Г від 25.10.2016 та договорів поруки, зокрема, №4П15087И/П від 26.10.2016. Відсутність документів, що підтверджують наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки, в тому числі й оспорюваного, та підтверджують факт омани позивача, оскільки якщо б позивач на момент укладення правочинів знав про відсутність даних забезпечень, він не укладав би таких правочинів. За таких обставин, позивач просить суд визнати договір поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/18136/19 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності передбачених ст. 230 ЦК України підстав для визнання недійсним спірного договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 12.10.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст.ст. 230, 548, 553, 556, 626, 638, 639 ЦК України, ч. 8 ст. 181 ГК України), порушенням норм процесуального права (ст.ст. 73, 76 ГПК України).

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- банк не виконав зобов`язання щодо передання позивачу документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників, ввівши в оману позивача про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у тому числі третьої особи - ТОВ "Пальміра Трейдінг" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4Т16100Г від 25.10.2016 та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору;

- під наявністю обману апелянт розуміє те, що позивач виконав грошове зобов`язання старого боржника, проте не набув права вимоги за договорами забезпечення до кредитного договору із старим боржником, оскільки оригіналів договорів не було передано поручителю, з урахуванням чого банк отримав погашення заборгованості за старими кредитними договорами та залишив за собою право вимоги до старого боржника, що втілилось у матеріальну вигоду для відповідача;

- спірний договір поруки не містить визначених законом істотних умов договору, а саме в договорі відсутні: зміст та розмір зобов`язання, яке забезпечується порукою, предмет кредитних договорів, строк виконання кредитних договорів, термін повернення грошових коштів, предмет договорів застави, іпотеки, передбачених п. 8 спірного договору;

- судом неправильно застосовано ст.ст. 548, 553, 556 ЦК України, оскільки спірний договір було укладено за відсутності основного зобов`язання (кредитних договорів), тобто за відсутності у третьої особи грошового зобов`язання перед банком щодо повернення грошових коштів;

- судом надано невірну оцінку умовам спірного договору та наявність в ньому усіх істотних умов, визначених ЦК України для договору поруки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача 21.10.2020 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

23.11.2020 від представника позивача надійшло клопотання, до якого додано платіжне доручення №1001 від 16.11.2020 про сплату 3 153,00 грн. судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 28.01.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання про витребування доказів з підстав його необґрунтованості.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 28.01.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 28.01.2021 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 28.01.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" (позичальник) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банк) укладено Кредитний договір №4Т16100Г, відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом і на цілі 4650000000,00 грн., на фінансування поточної діяльності не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору термін повернення кредиту - 12.05.2026.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору; сплатити відсотки за користування кредитом; повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.1-2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 19.06.2015, укладеної сторонами.

26.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) укладено Договір поруки № 4П15087И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Пальміра Трейдінг" своїх зобов`язань за Кредитним договором від 16.12.2015 № 4П15087И (п. 1 договору поруки).

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 5 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту, оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви копію платіжного доручення №1670 від 27.10.2016, з якого вбачається, що 27.10.2016 позивачем перераховані кошти у сумі 1979087149,55 грн. ПАТ КБ "Приватбанк" з призначенням платежу: виконання зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4П15087И згідно договору поруки №4П15087И/П від 26.10.2016.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним Договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016 з огляду на наступні обставини.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладенню вказаних договорів (кредитного договору №4Т16100Г від 25.10.2016 та Договору поруки від 16.12.2015 № 4П15087И), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливої участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк".

Позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" кредитного боргу "старих боржників".

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4Т16100Г від 25.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Тобто, укладення Кредитного договору №4Т16100Г від 25.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміра Трейдінг" за кредитним договором від 16.12.2015 № 4П15087И, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.

Як зазначив позивач, отримавши кошти за кредитним договором №4Т16100Г від 25.10.2016, він погасив зобов`язання ТОВ "Пальміра Трейдінг" як поручитель за договором поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016 у сумі, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням.

Однак, рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

Як вбачається з п. 10 Договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Позивачем були виконані зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміра Трейдінг" за кредитним договором від 16.12.2015 № 4П15087И (на підставі договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016), втім зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (банку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

Позивач зазначає, що протягом 2016-2017 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від банку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, АТ КБ "Приватбанк" не був зобов`язаний передавати такі документи ТОВ "Тріумф 15".

Таким чином, ані в порядку Договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016, ані в судовому порядку, банк не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ "Пальміра Трейдінг" за кредитним договором від 16.12.2015 № 4П15087И.

Така поведінка банку, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016 в момент його укладення, та протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Позивач вказує на те, що тривале невиконання АТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за договором поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016 свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників (зокрема, ТОВ "Пальміра Трейдінг") у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як кредитний договір №4Т16100Г від 25.10.2016, так і договори поруки, в тому числі договір поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016, з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів ТОВ "Тріумф 15" в оману щодо істотних умов договору.

Як зазначає позивач, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу документи, які посвідчували наявність активів (їх копії), або будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

За твердженням позивача, банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ввів в оману ТОВ "Тріумф 15" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність вказаних документів, на переконання позивача, має істотне значення як при укладенні кредитного договору №4Т16100Г від 25.10.2016, так і договору поруки №4П15087И/П від 26.10.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів (кредитного договору №4Т16100Г від 25.10.2016 та договору поруки №4П15087И/П від 26.10.2016).

Враховуючи викладені обставини, посилаючись на норми ст. 230 ЦК України, позивач просить визнати недійсним договір поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016, укладений між ТОВ "Тріумф 15" та АТ КБ "Приватбанк".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Позивач вказує, що банк як недобросовісна сторона договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016 навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк" ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями ТОВ "Пальміра Трейдінг" (за кредитним договором № 4П15087И від 16.12.2015), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком як кредитного договору, так і оскаржуваного договору поруки.

Позивач вказує, що викладені у позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016 (оспорюваного договору), що підтверджує факт обману банком позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем кредитний договір №4Т16100Г від 25.10.2016, та договір поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Позивачем не доведено, що представниками АТ КБ "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 4П15087И від 16.12.2015 - ТОВ "Пальміра Трейдінг").

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з протоколу №3/16 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" від 21.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4650000000,00 грн. для фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" є фінансування поточної діяльності.

Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 24.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт Кредитного договору №4Т16100Г від 25.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки № 4П15087И/П від 26.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Слід зазначити, що оскільки позивач поручався за ТОВ "Пальміра Трейдінг", його твердження про обман з боку відповідача є безпідставними, адже порука є його (позивача) господарським ризиком при здійсненні підприємницької діяльності.

Доводи позивача щодо неможливості належного виконання зобов`язань боржника за договором поруки без отримання належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника перед позивачем, не приймаються судом, оскільки дана обставина стосується правовідносин сторін щодо виконання умов договору поруки, а не обставин, що обумовили його укладення шляхом введення в оману позивача (на його думку), тобто встановлення факту отримання або неотримання позивачем належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника перед позивачем, а також надання оцінки даним обставинам, не входять до предмету доказування у даній справі.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання спірного договору поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" у даній справі.

Доводи апелянта щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду, а також щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів апелянта про те, що:

- спірний Договір поруки не містить визначених законом істотних умов договору, оскільки в ньому відсутні зміст та розмір кредитних зобов`язань, що забезпечуються порукою, предмет кредитних договорів, строк виконання кредитних договорів, термін повернення грошових коштів, предмет договорів застави та іпотеки, передбачених п. 8 спірного договору, а відтак, такі договори є неукладеними;

- позивач поставив під сумнів існування кредитного договору в рахунок забезпечення виконання зобов`язань, за яким було укладено спірний Договір поруки, що свідчить про фактичну відсутність такого договору, укладеного у письмовій формі, та, відповідно, про нікчемність кредитного договору через недотримання вимог щодо укладення його у письмовій формі, та, відповідно, про нікчемність спірного договору поруки як похідного від нікчемного кредитного договору (такого договору, який укладено не було),

колегія суддів зазначає про те, що вказані обставини судом першої інстанції при розгляду спору сторін по суті не досліджувались та не встановлювались, оскільки позивачем не були заявлені як підстави для задоволення позовних вимог у цій справі.

Водночас, за змістом ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 3 Договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений, що свідчить як про укладення відповідачем з третьою особою кредитного договору, так і про невмотивованість сумніву позивача щодо існування такого кредитного договору.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/18136/19.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/18136/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/18136/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18136/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 03.02.2021.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська