Постанова

від 13.05.2021 по справі 910/18136/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18136/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю ТРІУМФ 15 - Руденко А.О., адвокат (ордер від 15.02.2021 КС № 790165),

відповідача - акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк - Уколов О.Л., адвокат (довіреність від 09.06.2020),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю Пальміра Трейдінг - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ТРІУМФ 15

на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2020 (суддя Усатенко І.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 (головуючий суддя: Скрипка І.М., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.)

у справі № 910/18136/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТРІУМФ 15 (далі - ТОВ ТРІУМФ 15 , позивач, скаржник )

до акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - Банк, відповідач),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Пальміра Трейдінг (далі - ТОВ Пальміра Трейдінг ),

про визнання договору поруки недійсним.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ ТРІУМФ 15 звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Банку про визнання недійсним договору поруки від 26.10.2016 № 4П15087И/П.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин вчинений позивачем під впливом обману щодо істотних умов вказаного договору (частина перша статті 230 Цивільного кодексу України).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2020 залучено до участі у справі № 910/18136/19 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ Пальміра Трейдінг .

Крім того, місцевий господарський суд протокольною ухвалою 02.07.2020 відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів через необґрунтованість.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2020 зі справи № 910/18136/19, у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано, зокрема, тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстав для визнання недійсним спірного договору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 рішення місцевого господарського суду зі справи № 910/18136/19 залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ ТРІУМФ 15 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій зі справи, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини першої статті 230 ЦК України) у подібних правовідносинах, а саме, під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку у виконанні своїх обов`язків за відповідним правочином. Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 512, частини першої статті 514, статті 517, частини першої та другої статті 556, статті 651 ЦК України, частини першої та другої статті 74 ГПК України, а також статей 215, 229 та 230 ЦК України в сукупності з фактичними обставинами справи.

Також скаржник зазначає про порушення норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, порушивши приписи статей 73, 76, 86 ГПК України (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

Крім того, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 та від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Доводи інших учасників справи

Від Банку надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить Суд відмовити ТОВ ТРІУМФ 15 у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.05.2021 № 29.3-02/1136 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 910/18136/19 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

25.10.2016 ТОВ ТРІУМФ 15 (позичальник) та публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (Банк) укладено кредитний договір № 4Т16100Г, згідно з яким позивач як позичальник отримав від Банка кошти (кредит) у розмірі 4 650 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору термін повернення кредиту - 12.05.2026.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 договору; сплатити відсотки за користування кредитом; повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (підпункти 2.2.1-2.2.3).

Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору цей договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до пункту 7.9 кредитного договору договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 19.06.2015, укладеної сторонами.

Також 26.10.2016 ТОВ ТРІУМФ 15 як поручителем та публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк як кредитором укладено договір поруки № 4П15087И/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Пальміра Трейдінг своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4П15087И.

Відповідно до пункту 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктом 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 Договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору (пункт 6 Договору поруки).

Відповідно до пункту 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ Приватбанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з пунктом 8 Договору поруки, до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Згідно з пунктом 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 19.06.2015, укладеної сторонами.

За доводами позивача, Договір поруки від 26.10.2016 № 4П15087И/П укладений під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі приписів частини першої статті 230 ЦК України.

Так, як зазначав позивач, ТОВ ТРІУМФ 15 мало значну кількість господарських відносин з різними організаціями та установами, зокрема, позивачем відкриті рахунки у Банку, у тому числі рахунки для заробітної плати працівників названого Товариства.

За час співпраці ТОВ ТРІУМФ 15 з Банком позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, Банк, володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ ТРІУМФ 15 , усвідомлюючи високі економічні показники діяльності названого Товариства, звернувся до позивача з пропозицією щодо можливості його участі у процедурі трансформації кредитного портфеля Банка. Така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним банком України.

Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ Банк зобов`язаний розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, Банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами тощо. Про ліквідність забезпечення зобов`язань старих боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ Прайсвортерхаускуперс (аудит) ). Пізніше такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги ), які були розміщені на вебсайті Банку.

За доводами позивача, дії ТОВ ТРІУМФ 15 з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4Т16100Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників Банку в межах реалізації зазначеного плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України.

Так, на виконання названого плану представники Банку та ТОВ ТРІУМФ 15 погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, внаслідок чого позивачем та Банком укладені кредитний договір № 4Т16100Г та договори поруки, зокрема, від 26.10.2016 №4П15087И/П.

Як стверджує позивач, обов`язковою умовою, на якій наполягало назване Товариство, було набуття ТОВ ТРІУМФ 15 права власності на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед Банком або отримання прибутку від реалізації таких активів.

На виконання зазначених домовленостей згідно з планом трансформації 26.10.2016 Банком та ТОВ ТРІУМФ 15 укладено договори поруки, зокрема й оскаржуваний Договір поруки .

Позивач вказує, що на виконання договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь Банка грошові кошти як повернення кредитів та сплата відсотків за користування кредитами старих боржників за договорами поруки на загальну суму 4 424 126 373,70 коп. При цьому сума отриманого від Банка кредиту за кредитним договором № 4Т16100Г від 25.10.2016 майже точно співпадає із загальною сумою, що була погашена ТОВ ТРІУМФ 15 за зобов`язаннями старих боржників за кредитними договорами, в тому числі заборгованості ТОВ Пальміра Трейдінг за кредитним договором від 16.12.2015 № 4П15087И.

Після завершення процесу переоформлення боргів старих боржників перед Банком рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р Банк визнано неплатоспроможним, внаслідок чого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи Банк перейшов у власність держави, при цьому зобов`язання Банку щодо передання ТОВ ТРІУМФ 15 документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників , - виконані не були, документи названому Товариству не передані.

Протягом 2016-2017 років позивач намагався у судовому порядку отримати такі документи від Банку.

Згідно з судовими рішеннями (справи № 910/16461/17, № 910/16443/17) встановлено, що Банк не був зобов`язаний передавати на користь ТОВ ТРІУМФ 15 такі документи, хоча, за твердженням позивача, саме отримання таких документів і було метою укладення кредитного договору № 4Т16100Г та договору поруки від 26.10.2016 № 4П15087И/П.

Ненадання Банком документів, які б надали змогу ТОВ ТРІУМФ 15 звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед Банком, на думку названого Товариства, також свідчить про відсутність намірів у Банка виконувати свої зобов`язання за оспорюваним Договором поруки ані в момент його укладення, ані протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману ТОВ ТРІУМФ 15 щодо істотних умов оспорюваного Договору поруки.

За твердженням позивача, Банк як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку, ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржника - ТОВ ТРІУМФ 15 у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та Договору поруки.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання оспорюваного Договору поруки недійсним, з підстав його вчинення позивачем під впливом обману щодо істотних умов вказаного правочину.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що: кредитний договір від 25.10.2016 укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача; жоден пункт кредитного договору не містить інформації про трансформацію , необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог; позивачем не доведено, що представниками Банку повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину; позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть; оскільки позивач поручався за ТОВ Пальміра Трейдінг , його твердження про обман з боку відповідача є безпідставними, адже порука є його (позивача) господарським ризиком при здійсненні підприємницької діяльності; позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких позивач стверджує про введення його в оману.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення . Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/13451/18.

З наведеного вбачається, що відсутні підстави для формування висновку у цій справі щодо питання застосування частини першої статті 230 ЦК України під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку у виконанні своїх обов`язків за відповідним правочином, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що: кредитний договір від 25.10.2016 укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача; жоден пункт кредитного договору не містить інформації про трансформацію , необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог; позивачем не доведено, що представниками Банку повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або, що представники Банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину; позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть; оскільки позивач поручався за ТОВ Пальміра Трейдінг , його твердження про обман з боку відповідача є безпідставними, адже порука є його (позивача) господарським ризиком при здійсненні підприємницької діяльності; позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких позивач стверджує про введення його в оману.

З огляду на встановлені судами обставини Верховний Суд дійшов висновку, що судами вірно застосовано норми частини першої статті 230 ЦК України та зроблено обґрунтовані висновки про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним.

Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 512, частини першої статті 514, статті 517, частини першої та другої статті 556, статті 651 ЦК України, частини першої та другої статті 74 ГПК України, а також статей 215, 229 та 230 ЦК України в сукупності з фактичними обставинами справи, також зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, тому відхиляються Судом як необґрунтовані.

Згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також скаржник обґрунтовував свою касаційну скаргу з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України, а саме: суди попередніх інстанції необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, частини третьої статті 310 ГПК України, Суд зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судами необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів, є безпідставними, адже такі посилання спростовуються матеріалами справи, а саме: протокольною ухвалою суду першої інстанції від 02.07.2020, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, яке було розглянуте судом по суті . Верховний Суд зазначає, що, з урахуванням принципу змагальності, саме учасник справи, звертаючись із відповідним клопотанням про витребування доказів, мав довести суду, що витребувані ним документи стосуються предмета доказування . Заявлене позивачем в апеляційному господарському суді клопотання про витребування доказів розглянуто апеляційним господарським судом та протокольною ухвалою від 28.01.2021 відмовлено в його задоволенні з підстав необґрунтованості.

З урахуванням викладеного відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судами без задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

Отже, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд, дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

Що ж до доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 та від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/18136/19 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) .

Так, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про застосування судами статті 236 ГПК України без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, оскільки, як вбачається з наведеної постанови, судами першої та апеляційної інстанції залишено без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу та залучення третьої особи, що свідчить про порушення судом положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. Натомість у справі, яка розглядається, судами як першої, так і апеляційної інстанцій розглянуто по суті заявлене позивачем клопотання про витребування доказів та відмовлено у його задоволенні з підстав необґрунтованості.

Крім того, як на підставу для касаційного оскарження рішення і постанови господарських судів попередніх інстанцій, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 129 Конституції України, викладеного в постанові від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.

Так, у справі № 219/1704/17 розглядались вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому вказані вимоги було обґрунтовано тим, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком ПриватБанк та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач у зазначеній справі отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак на порушення норм статей 509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язання за вказаним договором, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка, з урахуванням відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафів, становить 24 192,71 грн.

Отже, правовідносини у справі № 219/1704/17 та у справі, що розглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються як за предметом, підставами позову, так і за правовим регулюванням спірних правовідносин та обставинами, що встановлені судами.

При цьому колегія суддів враховує, що ТОВ ТРІУМФ 15 посилається на неврахування місцевим та апеляційним судами висновків суду касаційної інстанції про застосування норм статті 129 Конституції України, які стосуються, зокрема, загальних засад судочинства, тобто мають загальний характер та повинні бути дотримані господарськими судами у будь-якій справі під час вирішення спору по суті незалежно від предмета і підстав позову. Водночас матеріали справи, яка розглядається, не свідчать про наявність порушень судами статті 129 Конституції України, а вказані доводи скаржника є такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, скаржник не враховує, що висновки Суду здійснено в контексті оцінки поведінки та способу ведення справ позивачем як конкретним учасником судового процесу із певним зазначеним Судом колом обов`язків, притаманних Банку саме як позивачу у справі. Так, Суд у справі № 219/1704/17 зазначав, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача . За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача , оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. Водночас у справі, яка розглядається, Банк є відповідачем, у той час як скаржник є позивачем, на якого, в свою чергу, покладено доведення суду обґрунтованості вимог пред`явленого позову.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у таких постановах Верховного Суду, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/18136/19.

Згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, справи, на висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, різняться зі справою, що розглядається, у зв`язку з чим в цій частині наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі № 910/18136/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі Рябих проти Росії , від 09.11.2004 у справі Науменко проти України , від 18.11.2004 у справі Праведная проти Росії , від 19.02.2009 у справі Христов проти України , від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України , в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових актів попередніх інстанцій скаржником не доведено.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пунктів 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій відсутні.

Судові витрати

Понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ТОВ ТРІУМФ 15 , оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 910/18136/19 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ТРІУМФ 15 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ТРІУМФ 15 у частині підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 зі справи № 910/18136/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко