Постанова

від 03.02.2021 по справі 127/21117/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/21117/20

Провадження № 22-ц/801/150/2021

Категорія: 36

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 рокуСправа № 127/21117/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Вінницький фінансово-економічний університет в особі т.в.о ректора Бондар Тетяни Петрівни про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Волошина С. В. в приміщенні суду в м. Вінниці, повний текст рішення складено 06 листопада 2020 року, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного вищого навчального закладу Вінницький фінансово-економічний університет в особі т.в.о ректора Бондар Т. П. (далі - ПВНЗ ВФЕУ т.в.о ректора Бондар Т. П.) про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 січня 2020 року позивач звернулася до Приватного вищого навчального закладу Вінницький фінансово-економічний університет із заявою про прийняття її на курси вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови згідно навчального плану і прийняття від неї плати за надані освітні послуги в сумі 900 доларів США в перерахунку на еквівалентну суму в національній валюті в гривнях по курсу банку на день оплати.

Цього ж дня на підставі вказаної заяви між позивачем та Приватним вищим навчальним закладом Вінницький фінансово-економічний університет був укладений договір про надання освітніх послуг, а саме навчання слухача на курсах вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови. Строк навчання на курсах - з 21.01.2020 року по 30.09.2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила дитину, у зв`язку з чим була не в змозі відвідувати заняття. 12.03.2020 року в Україні був запроваджений тритижневий карантин для всіх закладів освіти з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року, під час якого студентам було заборонено відвідувати заклади освіти. В подальшому, рішеннями Уряду, карантин, під час якого відвідування закладів освіти було заборонено продовжено до 24.04.2020 року, до 11.05.2020 року, до 22.05.2020 року, до 22.06.2020 року, до 31.07.2020 року, до 31.08.2020 року.

У зв`язку з тим, що з 12.03.2020 року по 01.09.2020 року Університет не організував навчання позивача на курсах згідно п.1 Договору про надання освітніх послуг представник позивача ОСОБА_2 звернувся до працівника Університету ОСОБА_3 , яка завідує підготовкою іноземних слухачів в Університеті, з питанням про повторне включення позивача до складу слухачів курсу вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови на навчальний рік 01.09.2020 року по 30.06.2021 рік. На звернення представника позивача ОСОБА_4 було повідомлено про можливість допуску позивача до складу слухачів курсу за умови подання до Університету відповідної заяви.

04.09.2020 року у зв`язку з ненаданням освітніх послух позивач звернулася до т.в.о ректора Університету ОСОБА_5 із заявою про повторне надання освітніх послуг відповідного курсу на навчальний рік з 01.09.2020 року по 30.06.2021 рік, однак 07.09.2020 року представника позивача усно повідомлено про відмову в задоволенні заяви позивача.

18.09.2020 року позивач надіслала на електронну адресу Університету заяву про повернення коштів за ненадані освітні послуги.

24.09.2020 року працівник відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Вінницькій області вручив позивачу рішення №05031500013666 від 08.09.2020 року про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , ознайомившись з яким позивачу стало відомо, що таке рішення прийнято на підставі п.п.2 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання , згідно якого посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, в разі отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (в тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи.

Однак ні позивач, ні її представник не отримали обґрунтовану відповідь про відмову в задоволенні заяви від 04.09.2020 року, не отримали рішення Університету про припинення договірних відносин з позивачем та результату розгляду її заяви від 18.09.2020 року про повернення коштів за ненадані освітні послуги.

Позивач вважає, що дії Університету щодо направлення УДМС України у Вінницькій області клопотання про скасування її посвідки на тимчасове проживання в Україні є зловживанням прав Університету, спрямованими на позбавлення позивача можливості повернення коштів за ненадані освітні послуги шляхом звернення до суду, оскільки термін її перебування в Україні скорочується та вона повинна покинути її територію.

Внаслідок таких дій Університету щодо недопуску її до складу слухачів для отримання освітніх послуг, які вона недоотримала за Договором і направлення УДМС України у Вінницькій області клопотання про скасування її посвідки на тимчасове проживання в Україні, вона зазнала матеріальних збитків, а саме для повторного отримання освітніх послуг в іншому університеті їй доведеться отримати запрошення на навчання, поїхати в Ємен і оформити відповідну візу у посольстві України в Королівстві Саудівської Аравії, оскільки Україна не має посольства чи консульства в Ємені, справляти консульський збір в розмірі 65 доларів США, медичну страховку в розмірі 50 доларів США, медичні аналізи та переклади в розмірі 200 доларів і квиток на літак в два напрямки вартістю 650 доларів США. Тобто збитки, які понесе позивач від неправомірної дії Університету становить 965 доларів США, що на момент звернення з позовом до суду становить 27 260 гривень, які позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму ненаданих освітніх послуг 12.03.2020 року по 30.09.2020 року (за 7 місяців) в розмірі 700 доларів США, які на момент звернення до суду еквівалентні 19 774 гривень.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просила:

- стягнути з відповідача кошти в розмірі 19 774,00 гривень, що еквівалентно 700 доларам США, за ненадані освітні послуги за договором про надання освітніх послуг від 21.01.2020 року,

- збитків за ненадані освітні послуги за договором про надання освітніх послуг від 21.01.2020 року в розмірі 27 260 гривень, що еквівалентно 965 доларів США.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем в судовому засіданні спростовано доводи позивача, що відповідач не забезпечив позивачу надання освітньої послуги, а також встановлений судом факт неприйняття позивачем участі в організованих відповідачем дистанційних заняттях, відповідач на підставі п. 3.2. та п. 6 Договору від 21.01.2020 року не мав обов`язку повертати позивачу кошти, що сплачені за навчання, а тому підстав для стягнення з відповідача коштів в розмірі 19 774,00 гривень, що еквівалентно 700 доларам США, за ненадані освітні послуги за договором про надання освітніх послуг від 21.01.2020 року судом не встановлено.

Вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача збитків, пов`язаних з процедурою повторного отримання позивачем освітніх послуг в Україні задоволенню не підлягає, адже ці позовні вимоги є необґрунтованими.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції помилково взято до уваги доводи наведені у відзиві відповідача на позовну заяву.

Стверджує, що 17.03.2020 року та 02.04.2020 року ректор ПВНЗ Вінницький фінансово-економічний університет ОСОБА_6 видав накази № 28 та № 32 Про організаційні заходи для запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 , згідно яких вставнолено в закладі карантин, заборонено відвідування університету всіма здобувачами освіти та зроблено розпорядження забезпечити проведення освітнього процесу в дистанційній формі для денної та заочної форм навчання, в тому числі слухачів вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови . Однак, дані накази не були доведені до відома позивача. Крім цього, позивач не мала змоги ознайомитись із зазначеними наказами, вона не володіє українською мовою.

Відповідачем не було забезпечено організацію дистанційного навчання для іноземних студентів та не було доведено новий розпорядок навчання до їх відома. Доказів того, що відповідач намагався встановити зв`язок з позивачем шляхом телефонного зв`язку не підтверджено жодним доказом та є припущенням.

Відповідач зобов`язаний був забезпечити роз`яснення прав, свобод і обов`язків позивачу та вести відповідний облік щодо його місця перебування. Відповідачем допущено невиконання своїх обов`язків.

Відповідно до пункту 1 договору про надання освітніх послуг від 21 січня 2020 року Університет бере на себе організацію навчання слухача на курсах за затвердженим навчальним планом. Термін навчання і час узгоджується із слухачем. Однак, відповідач не виконав даного обов`язку.

Причиною невідвідування позивачем Університету є ведення вседержавного карантину із забороною відвідування всіх навчальних закладів освіти та не повідомлення відповідачем позивача про перехід Університету до дистанційного навчання.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не відвідувала заняття в Університеті до запровадження карантину, що не повідомила Університет про народження дитини, а після запровадження карантину не цікавилася організацією навчального процесу, не виходила на зв`язок з працівниками Університету. Висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

У відзиві на апеляційну скаргу ПВНЗ ВФЕУ , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків .

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

21 січня 2020 року між ПВНЗ ВФЕУ та громадянкою ОСОБА_7 укладено договір про надання освітніх послуг, за яким Університет взяв на себе обов`язок організувати навчання слухача на курсах навчання предмету загальноосвітньої школи з української мови за затвердженим навчальним планом (а.с.11-12). Термін навчання і час узгоджується зі слухачем. Строк навчання на курсах з 21.01.2020 року по 30.09.2020 року (п.1 договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору слухач несе відповідальність, з поміж іншого за запізнення і пропуски занять. Окрім наведеного положенням п. 3.2. Договору встановлено обов`язок слухача додержуватись вимог правил внутрішнього розпорядку університету, розкладу занять, виконувати вимоги викладачів стосовно навчального процесу та дисципліни. За порушення цих норм слухач може бути відрахованим з курсів і депортований до своєї країни.

Згідно п.4 Договору слухач до початку занять вносить в касу Університету плату за навчання на курсах в договірній сумі 900 доларів США за весь курс навчання в перерахунку на еквівалентну суму в національній валюті в гривнях по курсу банку на день оплати.

Строк дії договору з 21.01.2020 року по 30.09.2020 року (п.5 договору).

В п.6 договору зазначено, що якщо слухач призупинив відвідування занять на курсах чи подав заяву про відрахування протягом навчального періоду, або не здав випускний іспит на знання української мови по закінченню курсів або відрахований за власним бажанням, а також інших причин, внесена сума за навчання не повертається.

В реквізитах договору адресою проживання позивача зазначено АДРЕСА_1 . За цією ж адресою позивач зареєструвала своє місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).

21.01.2020 року позивач внесла плату за навчання, передбачену договором, що не заперечується представником відповідача, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила дитину, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_8 серії НОМЕР_2 (а.с.20).

Рішенням КМУ від 11.03.2020 року в Україні запроваджено тритижневий карантин з 12.03.2020 року для всіх закладів освіти незалежно від форм власності та сфери управління, під час якого учням та студентам заборонено відвідувати заклади освіти. В подальшому строк карантину неодноразово продовжувався до 31.08.2020 року.

Міністерство освіти і науки в листі №1/9-154 від 11.03.2020 року виклало рекомендації для керівників закладів освіти, в яких рекомендовано, зокрема, розробити заходи щодо проведення занять за допомогою дистанційних технологій та щодо відпрацювання занять відповідно до навчальних планів після нормалізації епідемічної ситуації.

17.03.2020 року та 02.04.2020 року ректор ПВНЗ Вінницький фінансово-економічний університет ОСОБА_6 видав накази №28 та №32 відповідно Про організаційні заходи для запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 , якими встановив в закладі карантин, заборонивши відвідування університету всіма здобувачами освіти та розпорядився забезпечити проведення освітнього процесу в дистанційній формі для денної та заочної форм навчання, в тому числі слухачів вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в судовому засіданні спростовано доводи позивача, що відповідач не забезпечив позивачу надання освітньої послуги, а також встановлений судом факт неприйняття позивачем участі в організованих відповідачем дистанційних заняттях, відповідач на підставі п. 3.2. та п. 6 Договору від 21.01.2020 року не мав обов`язку повертати позивачу кошти, що сплачені за навчання, а тому підстав для стягнення з відповідача коштів в розмірі 19 774,00 гривень, що еквівалентно 700 доларам США, за ненадані освітні послуги за договором про надання освітніх послуг від 21.01.2020 року судом не встановлено.

Вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача збитків, пов`язаних з процедурою повторного отримання позивачем освітніх послуг в Україні задоволенню не підлягає, адже ці позовні вимоги є необґрунтованими.

Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову зроблений за повного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів, за ненадані освітні послуги.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, третьої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Договір про надання освітніх послуг від 21.01.2020 року сторонами не оспорювався.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі змістом статей 628-631 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства; сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору; Договір є обов`язковим для виконання сторонами; договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку; якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу; строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору; договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 1 Закону України Про освіту , освітня послуга - це комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач свої зобов`язання за договором про надання позивачу освітніх послуг виконав в повному обсязі, в умовах загальнодержавного карантину організував проведення освітнього процесу (надання освітньої послуги) в дистанційній формі, зокрема і для слухачів вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови.

Згідно службової записки доцента ОСОБА_9 від 01 вересня 2020 року слухач ОСОБА_1 (позивач у справі) жодного разу не з`являлася на навчання, тому не може бути атестована та допущена до складання іспиту з української мови.

ОСОБА_1 наказом в.о. ректора ВФЕУ Т.П. Бондар №66 від 04 вересня 2020 року відрахована у зв`язку з невиконанням навчального плану, повної втрати зв`язку університету з слухачем. Зазначений наказ позивачем не оскаржувався.

Суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів обґрунтовано встановив, що позивач як слухач курсу з вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови не відвідувала заняття в Університеті до запровадження карантину, про народження дитини Університет не повідомила, після запровадження карантину не цікавилася організацією навчального процесу, не виходила на зв`язок з працівниками університету, навчання в дистанційній формі не пройшла, атестована для складення іспиту не була.

Відповідач після запровадження загальнодержавного карантину здійснив перехід на дистанційну форму навчання та на виконання п. 1 Договору виконав свій обов`язок з організації навчання позивача на курсах вивчення предмету загальноосвітньої школи з української мови за навчальним планом.

У договорі про надання освітньої послуги від 21.01.2020 відсутній обов`язок відповідача здійснювати пошук слухача курсів у разі відсутності його за зареєстрованим місцем проживання та у разі втрати зі слухачем контакту за тими засобами зв`язку, які були вказані слухачем курсів при його укладенні.

Доводи позивача про те, що освітню послугу за договором від 21.01.2020 року вона не отримала через запровадження карантину, під час якого Університет не зміг організувати надання їй такої послуги не заслуговують на увагу оскільки такі її твердження спростовуються наказами ректора університету ОСОБА_6 від 17.03.2020 № 28 та від 02.04.2020 № 32 про перехід на дистанційну форму навчання.

Доказів того, що позивач вживала заходів для здійснення навчання, виконувала умови договору про надання освітніх послуг від 21.01.2020 року, зверталася до відповідача з приводу розкладу занять, тобто цікавилась навчальним процесом позивачем суду не надано. Зі змісту позову слідує, що з ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила дитину, у зв`язку з чим була не в змозі відвідувати заняття.

Оскільки відповідачем в судовому засіданні спростовано доводи позивача, що відповідач не забезпечив позивачу надання освітньої послуги, а також встановлений судом факт неприйняття позивачем участі в організованих відповідачем дистанційних заняттях, відповідач на підставі п. 3.2. та п. 6 Договору від 21.01.2020 року не мав обов`язку повертати позивачу кошти, що сплачені за навчання, а тому підстав для стягнення з відповідача коштів в розмірі 19 774,00 гривень, що еквівалентно 700 доларам США, за ненадані освітні послуги за договором про надання освітніх послуг від 21.01.2020 року судом першої інстанції правомірно не встановлено.

Щодо позовної вимоги про стягнення збитків за ненадані освітні послуги.

Відповідно до частини першої-другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статтею 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

За загальним правилом, відсутність хоча б одного елемента складу цивільного правопорушення, виключає настання цивільної відповідальності. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Відмовляючи в задоволеної позовної вимоги про стягнення збитків за ненадані освітні послуги, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини, викладені у позові, відносно незабезпечення відповідачем організації начального процесу позивачу, а тому в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, що могло би слугувати підставою для задоволення позову в цій частині, а тому вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача збитків, пов`язаних з процедурою повторного отримання позивачем освітніх послуг в Україні задоволенню не підлягає.

Окрім цього, 08 вересня 2020 року рішенням відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Вінницькій області посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , видану громадянці Ємену ОСОБА_10 , скасовано на підставі п.п.2 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання , затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №322 (а.с.41-42). Копію рішення отримано позивачем 24.09.2020 року. Проте, зазначене рішення позивачем не оскаржено.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, а також те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відтак судові витрати, понесені позивачем в суді апеляційної інстанції, слід залишити за позивачем.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2020 рокуу даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: С. К. Медвецький

В. П. Рибчинський