Постанова

від 10.12.2020 по справі 925/854/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2020 р. Справа№ 925/854/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Дикунської С.Я.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 10.12.2020

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020

у справі №925/854/20 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Родниківської сільської ради

до Фізичної особи - підприємця Гриценка Петра Васильовича

про стягнення 196 792,68 грн.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року Родниківська сільська рада звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до фізичної особи - підприємця Гриценка Петра Васильовича про стягнення 196 792,68 грн безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу) у розмірі 196 792,68 грн внаслідок безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою, позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на приписи ст. 1212 ЦК України та зазначав, що земельна ділянка площею 0,4840 га по вул. Київській, 87/90, с. Родниківка, Уманського району, Черкаської області використовується відповідачем з порушенням вимог земельного законодавства. Документи, що посвідчують право власності або право користування земельної ділянки за період з 17 жовтня 2013 року по даний час у відповідача відсутні.

Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гриценка Петра Васильовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Родниківської сільської ради - 196792,68 грн безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу) та 2951,89 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 31.08.2020 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 та закрити провадження у справі №925/854/20.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що йому, як фізичній особі належить на праві власності нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці орендні правовідносини по якій закінчилися у 2013 році. При цьому, договір оренди земельної ділянки був укладений між Родниківською сільською радою та ФОП Гриценко П.В.

Скаржник зазначає, що з 28.04.2014 ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, а тому даний спір має вирішуватися судом загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства. (Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний скаржником квітень місяць зазначено помилково, так як правильною датою припинення апелянтом підприємницької діяльності є 28.02.2014).

Апелянт не погоджується з розрахунком суми недоотриманого доходу. Крім того, заявляє про застосування позовної давності та вказує, що не міг подати відповідну заяву під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки до закінчення встановленого судом строку на подання відзиву, з урахуванням введеного карантину, в передостанній день цього строку відповідач захворів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №925/854/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020, розгляд справи призначено на 15.10.2020.

Відзив на апеляційну скаргу позивач не подав.

У зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. з 12.10.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.10.2020 у справі №925/854/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 справу №925/854/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд справи призначено на 12.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В. з 27.10.2020 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 12.11.2020 у справі №925/854/20 за апеляційною скаргою визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Р., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 справу №925/854/20 прийнято до провадження визначеним складом суду. Справу призначено до розгляду на 10.12.2020.

У судове засідання 10.12.2020 представники сторін не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 17 жовтня 2011 року між Родниківською сільською радою (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Гриценком Петром Васильовичем було укладено договір оренди земельної ділянки.

Згідно п.1 договору орендодавець, на підставі рішення сесії сільської ради №12-5/VІ від 16 вересня 2011 року зобов`язався надати, а орендар прийняти в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,4840 га, в тому числі: 0,0300 га під будівлями, 0,4540 га під двором із земель комерційного призначення Родниківської сільської ради для обслуговування існуючого кафе, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В оренду передається одна земельна ділянка, кадастровий номер: 7124386700:01:001:0001 загальною площею 0,4840 га, в тому числі 0,0300 га під будівлями, 0,4540 га під двором із земель комерційного призначення Родниківської сільської ради, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (п. 2.1 договору).

Згідно п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходяться об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, кафе, що належить на праві власності ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 18 квітня 2006 року приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Поліщук Н.М. за реєстровим № 1297 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що зареєстрований Уманським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації 04 травня 2006 року, номер витягу: 10554047, реєстраційний номер: 2193200, номер запису: 45 в книзі №1, а також самовільно збудовані прибудова до кафе площею 99,6 кв. м, мансандра 156,3 кв.м, будинок охорони 67,03 кв.м.

Договір було укладено на 1 рік з 17 жовтня 2011 року по 17 жовтня 2012 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 3.1 договору).

Договором про внесення змін та доповнень до вищевказаного договору від 04 жовтня 2012 року договір оренди було продовжено до 17 жовтня 2013 року.

Після внесених змін розмір орендної плати становив 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на момент укладання додаткової угоди складала 258 243,81 грн.

Термін дії вищезазначеного договору оренди закінчився 17 жовтня 2013 року.

Позивач зазначав, що на даний час земельна ділянка використовується відповідачем без оформлення права користування.

23 грудня 2013 року Родниківською сільською радою було прийнято рішення №37-25/VІ Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду площею 0,3800 га ФОП ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 яким було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 0,3800 га за адресою: АДРЕСА_1 із земель комерційного призначення, для обслуговування нежитлових будівель на які визначено право власності, з врахуванням зменшення орендної площі за рахунок площ занятих під об`єктами, на які відсутні правовстановлюючі документи та дозволи на будівництво .

Рішенням Родниківської сільської ради № 35-27/VІІ від 25 червня 2018 року Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, щодо передачі частини земельної ділянки з кадастровим номером 7124386700:01:001:1659 орієнтовною площею 0,3840 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується в комерційних цілях із земель Родниківської сільської ради, для обслуговування нежитлових будівель на які зареєстровано право власності за мінусом площ занятих самовільно збудованими об`єктами .

Також було надано дозвіл на укладання договору оренди з громадянином ОСОБА_1 на частину земельної ділянки з кадастровим номером 7124386700:01:001:1659 орієнтовною площею 0.3840 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що використовуються в комерційних цілях із земель Родниківської сільської ради, для обслуговування нежитлових будівель на які зареєстровано право власності за мінусом площ занятих самовільно збудованими об`єктами. Терміном договору оренди 5 років, з орендною платою за земельну ділянку площею 0.3840 га в розмірі 12 % від нормативно грошової оцінки землі. Вирішено провести нарахування орендної плати з моменту закінчення дії попереднього договору оренди за період з 17 жовтня 2013 року, а громадянину ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Родниківською сільською радою та провести державну реєстрацію земельної ділянки в установленому законом порядку.

Позивач стверджував, що листом № 636/02-11 від 31 липня 2018 року Родниківською сільською радою було повідомлено ОСОБА_1 відносно вжиття заходів та прийняття мір по оформленню права користування земельною ділянкою.

Розрахунок збитків проводився відповідно до Положення про порядок визначення та відшкодування Родниківській сільській раді, збитків заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без оформлених документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону, самовільного зайняття земельної ділянки та використання земельної ділянки з порушенням законодавства, затвердженого рішенням сесії Родниківської сільської ради від 18 вересня 2018 року №37-16/VІІ .

20 вересня 2018 року відповідачу було вручено лист-повідомлення № 749/02-11 від 19 вересня 2018 року про необхідність прийняти участь в засіданні комісії по визначенню та відшкодуванню збитків у сфері земельних відносин, яке відбулося 28 вересня 2018 року, за наслідком якого було складено акт обстеження земельної ділянки №1 від 28 вересня 2018 року та акт щодо визначення та відшкодування збитків у сфері земельних відносин № 1 від 28 вересня 2018 року з розрахунком збитків .

Рішенням сесії Родниківської сільської ради від 19 жовтня 2018 року № 38-2/VІІ було затверджено акт щодо визначення та відшкодування збитків у сфері земельних відносин №1 від 28 вересня 2018 року. Загальний розмір збитків завданих Родниківській сільській раді становить 287 567,68 грн, за використання земельної ділянки ОСОБА_1 без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124386700:01:001:1659, площа 0.4840 га.

Листом №890/02-11 від 23 жовтня 2018 року відповідачу було запропоновано добровільно відшкодувати Родниківській сільській раді Уманського району Черкаської області визначені збитки за використання земельної ділянки з порушенням норм земельного законодавства.

За відсутності повідомлення про вручення листа дане звернення з додатками було вручено особисто ОСОБА_1 30 жовтня 2018 року сільським головою Яремчук Р.А. та землевпорядником сільської ради Кулинич І.А.

Звертаючись з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача лише 196 792,68 грн як безпідставно збережених коштів із розрахунку 10% від нормативно грошової оцінки землі з урахуванням її індексації за попередні періоди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 28.02.2014 ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець про що, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис за номером 20250060004010617.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі ст. 80 ЗК України суб`єктом права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Частиною 2 ст. 83 ЗК України передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з п.п.1 п. б ч. 1 ст. 33 зазначеного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що до виключної компетенції міських рад відносяться регулювання земельних відносин.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України).

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Місцевим господарським судом вірно враховано, що регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вірно вказав суд першої інстанції, предметом позову в цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів (неодержаного доходу) за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій розміщені об`єкти нерухомості відповідача.

Отже, до моменту належного оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди (закінчення строку дії договору і не укладання додаткової угоди на новий строк) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що скаржник, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не спростував доводи позивача стосовно того, що попередній договір оренди землі припинив свою дію 17 жовтня 2013 року і на новий строк продовжений не був. Крім того, доказів, що підтверджують сплату коштів за користування землею з 17 жовтня 2013 року матеріали справи не містять. Розрахунок наданий позивачем суду відповідач належними доказами також не спростував та про застосування судом позовної давності не заявляв.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно було задоволено позов та стягнуто з відповідача на користь позивача 196 792,68 грн безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу) в межах заявлених позивачем вимог.

Задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції правомірно враховано відповідний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17.

Що стосується доводів скаржника, що з 2014 року ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, а тому даний спір має вирішуватися судом загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства і з цих підстав апелянт просить закрити провадження у справі, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору укладеного з ФОП.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18.

Судом апеляційної інстанції враховано, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські.

Враховуючи, що зобов`язання ОСОБА_1 виникли з орендних правовідносин, оскільки договір оренди земельної ділянки був укладений із скаржником, як фізичною особою-підприємцем і ФОП Гриценко П.В. не повернув земельну ділянку орендодавцю, як то передбачено п.7.1 договору та продовжує її використовувати, на переконання колегії суддів даний спір, щодо стягнення безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу орендодавця) за використання такої земельної ділянки належить розглядати в суді господарської юрисдикції, так як правовідносини виникли з господарського договору укладеного з фізичною особою-підприємцем.

Щодо заперечення скаржника по розрахунку недоотриманого доходу, колегія суддів зазначає наступне.

Розрахунок збитків проводився відповідно до Положення про порядок визначення та відшкодування Родниківській сільській раді, збитків заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без оформлених документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону, самовільного зайняття земельної ділянки та використання земельної ділянки з порушенням законодавства, затвердженого рішенням сесії Родниківської сільської ради від 18 вересня 2018 року №37-16/VІІ .

Рішенням сесії Родниківської сільської ради від 19 жовтня 2018 року № 38-2/VІІ було затверджено акт щодо визначення та відшкодування збитків у сфері земельних відносин №1 від 28 вересня 2018 року. Загальний розмір збитків завданих Родниківській сільській раді становить 287 567,68 грн, за використання земельної ділянки ОСОБА_1 без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124386700:01:001:1659, площа 0.4840 га.

При цьому, протоколом № 1 від 28.09.2018 комісія по визначенню та відшкодуванню збитків у сфері земельних відносин вказала, що хоча фактичні втрати до бюджету складають 287 567,68 грн, але трирічна позовна давність поширюється на суму 196792,68 грн, а тому комісією вирішено, що відшкодуванню підлягає саме 196792,68 грн в межах позовної давності.

Отже доводи скаржника про невірність розрахунку недоотриманого доходу, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Що стосується заявленої скаржником позовної давності в апеляційній ній скарзі, Північний апеляційний господарський суд, враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та те, що відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у справі, позбавлений можливості застосувати приписи статей 256-258 Цивільного кодексу України без заяви відповідача, поданої до ухвалення рішення у суді першої інстанції.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, що відповідач не міг подати відповідну заяву під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки до закінчення встановленого судом строку на подання відзиву, з урахуванням введеного карантину, в передостанній день цього строку відповідач захворів.

Судом апеляційної інстанції враховано, що місцевим господарським судом було надано достатньо часу відповідачу для надання відзиву на позовну заяву з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та з урахуванням положень ч. 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу про відкриття провадження у даній справі від 08.07.2020 відповідач отримав 16.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 43).

Судом враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 встановлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету міністрів України №956 від 13.10.2020 строк карантину продовжено до 31.12.2020.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX, розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

В подальшому, Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон України №731-ІХ від 18.06.2020), пункт 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 набрав чинності 17.07.2020.

Тобто останній день для подання відповідачем відзиву, заяв та клопотань є 06.08.2020.

Матеріали справи не містять заяв чи клопотань про продовження строку для подання відзиву на позов, заяв чи клопотань відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України №731-ІХ від 18.06.2020. Відповідачем також не було повідомлено суд про проходження ним лікування з 05.08.2020 по 15.08.2020 та бажання подати відзив і заяву про застосування строку позовної давності, враховуючи при цьому, що позивачем було направлено відповідачу позовну заяву 30.06.2020.

На переконання колегії суддів відповідач не був позбавлений права залучити адвоката для надання професійної правничої допомоги, що було ним зроблено для звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та відповідач не звертався до суду з клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, не повідомляв суд про перебування його на лікуванні та бажання подати суду відзив на позовну заяву і подати заяву про застосування строку позовної давності, та не заявляв клопотання про продовження строку для подання відзиву на позов, заяв чи клопотань відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України №731-ІХ від 18.06.2020, колегія суддів не приймає заяву відповідача про застосування строку позовної давності та залишає її без розгляду.

При цьому, скаржник не був позбавлений права звернутися з клопотанням про поновлення процесуального строку на подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до суду апеляційної інстанції, однак вказаним правом також не скористався.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, скаржником у суді апеляційної інстанції не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 14.08.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 у справі №925/854/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 у справі №925/854/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №925/854/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 02.02.2021 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

С.Я. Дикунська