Постанова

від 12.07.2021 по справі 925/854/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 925/854/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Уркевич В. Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Гриценка Петра Васильовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (колегія суддів: Тищенко О. В., Станік С. Р., Дикунська С. Я.) і рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 (суддя Васянович А. В.)

у справі за позовом Родниківської сільської ради до Фізичної особи - підприємця Гриценка Петра Васильовича про стягнення 196 792,68 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2020 року Родниківська сільська рада звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Гриценка Петра Васильовича про стягнення 196 792,68 грн безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу).

2. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначав, що земельна ділянка площею 0,4840 га по АДРЕСА_1 використовується відповідачем з порушенням вимог земельного законодавства. Документи, що посвідчують право власності або право користування земельної ділянки за період з 17 жовтня 2013 року по даний час у відповідача відсутні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, позов задоволено повністю.

4. Судові рішення мотивовані тим, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст касаційної скарги

5. Гриценко П. В. у касаційній сказі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, закрити провадження у справі, оскільки спір має розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

6. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також прийняттям судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Родниківська сільська рада у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову - без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості. При цьому зазначає, що задоволення позову на підставі статті 1212 ЦК України є правомірним, оскільки відповідач користується земельною ділянкою та безпідставно зберігає кошти за таке користування.

Позиція Верховного Суду

8. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов виходив з того, що 17.10.2011 між Родниківською сільською радою (орендодавець) та ФОП Гриценком П. В. було укладено договір оренди земельної ділянки.

10. Згідно з пунктом 1 договору орендодавець на підставі рішення сесії сільської ради від 16.09.2011 № 12-5/VІ зобов`язався надати, а орендар прийняти в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,4840 га, в тому числі 0,0300 га під будівлями, 0,4540 га під двором із земель комерційного призначення Родниківської сільської ради для обслуговування існуючого кафе, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

11. Згідно з пунктом 2.2 договору на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, кафе, що належить на праві власності відповідачу згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 18.04.2006 приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Поліщук Н. М. за реєстровим № 1297 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що зареєстрований Уманським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації 04.05.2006, а також самовільно збудовані прибудова до кафе площею 99,6 м 2 , мансарда 156,3 м 2 , будинок охорони 67,03 м 2 .

12. Договір було укладено на 1 рік з 17.10.2011 по 17.10.2012.

13. Договором про внесення змін та доповнень до вищевказаного договору від 04.10.2012 договір оренди було продовжено до 17.10.2013.

14. Після внесених змін розмір орендної плати становив 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на момент укладання додаткової угоди складала 258 243,81 грн.

15. Строк дії вищезазначеного договору оренди закінчився 17.10.2013.

16. Рішенням сесії Родниківської сільської ради від 19.10. 2018 № 38-2/VІІ було затверджено акт щодо визначення та відшкодування збитків у сфері земельних відносин від 28.09.2018 № 1. В рішенні зазначено, що загальна сума коштів за використання Гриценком П. В. земельної ділянки без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, становить 287 567,68 грн, а сума з урахуванням позовної давності становить 196 792,68 грн.

17. Звертаючись з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача 196 792,68 грн безпідставно збережених коштів із розрахунку 10 % від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням її індексації за попередні періоди.

18. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що з 28.02.2014 Гриценко П. В. припинив свою підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець про що, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис за номером 20250060004010617.

19. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

20. Суди зазначили, що предметом позову в цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів (неодержаного доходу) за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій розміщені об`єкти нерухомості відповідача. Отже, до моменту належного оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди (закінчення строку дії договору і не укладання додаткової угоди на новий строк) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

21. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

22. Суди встановили, що відповідач ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не спростував доводи позивача стосовно того, що попередній договір оренди землі припинив свою дію 17.10.2013 і на новий строк продовжений не був. Крім того, доказів, що підтверджують сплату коштів за користування землею з 17.10.2013 матеріали справи не містять. Розрахунок наданий позивачем суду відповідач належними доказами також не спростував та про застосування позовної давності судом першої інстанції не заявляв.

23. Відхиляючи доводи відповідача про підсудність даної справи цивільним судам, апеляційний господарський суд зазначив, що зобов`язання Гриценка П. В. виникли з орендних правовідносин, оскільки договір оренди земельної ділянки був укладений із скаржником, як фізичною особою-підприємцем і ФОП Гриценко П. В. не повернув земельну ділянку орендодавцю, як це передбачено пунктом 7.1 договору та продовжує її використовувати, даний спір, щодо стягнення безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу орендодавця) за використання такої земельної ділянки належить розглядати в суді господарської юрисдикції, так як правовідносини виникли з господарського договору укладеного з фізичною особою-підприємцем.

24. Як зазначалося вище підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено неправильне застосування судами норм чинного законодавства без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

25. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

26. У справі № 306/2004/15-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду у якій міститься посилання у касаційній скарзі, суди розглядали позов прокурора до міської ради, фізичної особи про визнання недійсними рішень цієї ради та договору купівлі-продажу і припинення права власності на земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області з підстав порушення судами правил предметної і суб`єктної юрисдикції, зазначила, що ОСОБА_2 набув цивільні права на земельну ділянку у спірних правовідносинах як фізична особа - суб`єкт земельних відносин, оскільки, як фізична особа отримав в оренду комунальну земельну ділянку, яку у подальшому придбав у приватну власність, та наголосила, що наявність у ОСОБА_2 статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи-підприємця він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки.

Водночас у справі, яка переглядається, відповідач користувався земельною ділянкою як фізична особа - підприємець на підставі укладеного з радою договору оренди землі, а після закінчення договору не повернув її орендодавцю та продовжив користуватися земельної ділянкою.

27. У справі № 629/4628/16-ц предметом позову є стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення попередніх судових інстанцій в касаційному порядку, щодо юрисдикції даного спору зазначила, що в даному випадку земельні правовідносини виникли між позивачем і відповідачем як фізичною особою, оскільки відповідач як фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також як фізична особа отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок. З урахуванням наведеного наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.

Перевіряючи застосування судами норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у матеріалах справи зафіксовані чотири різні розміри площ земельних ділянок і суди не мотивували, чому за наявності в матеріалах справи різних показників площ земельних ділянок в основу рішень покладена саме площа, визначена комісією (0,4572 га).

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що суди помилково поклали в основу рішень довідку Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 1 січня 2016 року у розмірі 564,72 грн, однаке для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності, використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У справі, яка переглядається, доводи щодо різної площі земельної ділянки відповідач у судах попередніх інстанцій не наводив, а розрахунок безпідставно збережених коштів здійснювався радою на підставі нормативної грошової оцінки землі.

28. Таким чином зазначені вище постанови ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але з іншими предметами та підставами позовів, а також за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається. Тобто, справи є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. При цьому загальні висновки, викладені у цих постановах, не протирічать висновкам у справі, яка переглядається.

29. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

30. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

31. Водночас стосовно іншої зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який, зокрема, відсилає до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим за приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Розглядаючи доводи відповідача щодо підсудності даного спору цивільним судам, апеляційний господарський суд зазначив, що договір оренди земельної ділянки був укладений із скаржником, як фізичною особою-підприємцем і ФОП Гриценко П. В. не повернув земельну ділянку орендодавцю, як це передбачено пунктом 7.1 договору та продовжує її використовувати.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що даний спір належить розглядати в суді господарської юрисдикції.

32. Щодо твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів колегія суддів зазначає таке.

33. Як убачається з матеріалів справи у суді першої інстанції відповідач доводи щодо заперечення вимог позову не наводив.

34. Як убачається зі змісту постанови апеляційної інстанції, твердження відповідача про підсудність даної справи, про неправильний розрахунок недоотриманого доходу, про можливість застосування позовної давності були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Цим доводам скаржника було надано належну правову оцінку.

35. Так, апеляційна інстанція доводи відповідача про неправильний розрахунок стягуваної суми відхилила як необґрунтовані, оскільки такий розрахунок проводився відповідно до Положення про порядок визначення та відшкодування Родниківській сільській раді, збитків заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без оформлених документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону, самовільного зайняття земельної ділянки та використання земельної ділянки з порушенням законодавства , виходячи з нормативної грошової оцінки землі та на підставі акта від 28.09.2018 № 1, затвердженого рішенням Родниківської сільської ради від 19.10.2018 № 38-2/VІІ.

36. Щодо позовної давності Північний апеляційний господарський суд, враховуючи приписи статті 269 ГПК України та те, що відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у справі, зазначив, що він позбавлений можливості застосувати приписи статей 256-258 ЦК України без заяви відповідача, поданої до ухвалення рішення у суді першої інстанції.

При цьому суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що відповідач не міг подати відповідну заяву під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки до закінчення встановленого судом строку на подання відзиву, з урахуванням введеного карантину, в передостанній день цього строку відповідач захворів, оскільки з урахуванням вимог статті 165 ГПК України місцевим господарським судом було надано достатньо часу відповідачу для надання відзиву на позовну заяву.

37. Таким чином апеляційним судом надавалась оцінка доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. Так само, як і надавалась оцінка висновкам місцевого господарського суду щодо наданих позивачем доказів.

38. Щодо твердження скаржника про застосування судами попередніх інстанцій до правовідносин сторін як приписів, які регламентують деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, так і приписів, що регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, колегія суддів зазначає, що з тексту рішення першої інстанції та постанови апеляційної інстанції вбачається, що суди чітко зазначили, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК і задовольнили позов саме на підставі цієї норми права. При цьому порівняння характерних рис деліктних та кондикційних зобов`язань не свідчить про застосування глав 82 і 83 ЦК України до спірних правовідносин.

39. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи та не наводилися відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, суди, відповідно, ці питання не розглядали, а суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційний суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частини 1, 2 статті 300 ГПК України).

40. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався позивач, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу судових рішень про задоволення позову, проте будь-яких аргументів про недопустимість доказів у справі в розумінні статті 77 ГПК України скаржником в касаційній скарзі не наведено (що і є/може бути підставою для скасування судових рішень на підставі зазначеної норми).

41. За змістом статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтування заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

42. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій дослідили всі докази, які містяться в матеріалах справи і Суд не встановив обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

43. Отже, викладені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження.

45. В частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, судові рішення підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

46. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

Касаційну скаргу в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 і рішення Господарського суду Черкаської області від 14.08.2020 у справі № 925/854/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя В. Ю. Уркевич