Постанова

від 01.02.2021 по справі 161/17767/16-ц

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/17767/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/4/21 Категорія: 16 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Данилюк В.А., Киці С.І.,

секретар судового засідання - Ковалько О.М.,

з участю представника відповідача: Луцької міської ради - Андрусяка І.В.,

представників відповідача: Релігійної громади - Вронського О.С., Спіріної Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, Релігійної громади Преподобного Іова Почаївського Української Православної Церкви Київського Патріархату, державного реєстратора Малашко Вікторії Степанівни Відділу державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень та скасування запису про реєстрацію, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 01 серпня 2012 року між нею та Луцькою міською радою було укладено договір, відповідно до умов якого Луцька міська рада продала, а вона купила нерухоме майно площею 97,9 кв.м по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 0,1497 га, на якій розташоване вказане приміщення, перебувала у користуванні попереднього власника - ЖЕК № 2 м. Луцька на підставі державного акту серії ІІ-ВЛ №000796 від 10 грудня 1997 року.

У квітні 2013 року вона звернулася до Луцької міської ради з проханням надати їй у користування земельну ділянку, на якій розміщено належне їй нерухоме майно, однак, рішенням від 29 травня 2013 року №41/50 їй було відмовлено у наданні земельної ділянки, яке визнано протиправним і скасовано постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2013 року, проте рішення за поданою нею заявою про надання їй у користування земельної ділянки до цього часу міською радою не прийнято.

Натомість, 26 листопада 2014 року Луцька міська рада прийняла рішення № 66/40 про надання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , яка захоплює частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на яку претендує вона.

У подальшому між нею та Луцькою міською радою укладена угода про примирення, відповідно до умов якої Луцька міська рада визнала право ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка межує із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та яка перебувала у постійному користуванні ЖЕК № 2 м. Луцька згідно із державним актом серії ІІ-ВЛ №000769 від 10 грудня 1997 року. Для реалізації права ОСОБА_1 на земельну ділянку Луцька міська рада взяла на себе обов`язок розглянути на найближчій черговій сесії клопотання позивача про надання їй земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Виконання обов`язків може відбуватися лише після припинення права постійного користування земельною ділянкою, шляхом ухвалення ряду послідовних рішень органу місцевого самоврядування та вчинення дій самим позивачем. Загальний строк виконання відповідачем умов пунктів 2, 3 не повинен перевищувати 5 місяців із дня укладення угоди про примирення. За умови виконання угоди про примирення позивач не матиме жодних претензій та вимог щодо ОСОБА_2 ..

На виконання цієї угоди про примирення за поданням постійної комісії міської ради 30 вересня 2015 року ухвалено рішення №78/114, згідно з яким скасовано державний акт від 10 грудня 1997 року серії ІІ-ВЛ №000769.

Разом із тим, до цього часу угода про примирення не виконана.

Натомість, Луцька міська рада 27 квітня 2016 року ухвалила рішення №7/92 Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчового будинку на АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного рішення частину земельної ділянки надано так, що позивачу доведеться зносити належну їй будівлю.

28 вересня 2016 року Луцькою міською радою ухвалено рішення за №13/1 Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування церковно-притчового будинку на АДРЕСА_2

Посилаючись на порушення Луцькою міською радою її права на земельну ділянку, на якій розміщене належне їй нерухоме майно, визнане постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2013 року, позивач просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення Луцької міської ради від 27 квітня 2016 року № 7/92 Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчового будинку на АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати рішення Луцької міської ради від 28 вересня 2016 року № 13/1 Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування церковно-притчового будинку на АДРЕСА_2 ;

- скасувати запис про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі права власності на нерухоме майно, право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,0823 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 , зареєстроване за правокористувачем - Релігійною громадою Преподобного Іова Почаївського Української Православної Церкви Київського патріархату.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2017 року в позові відмовлено (т.1 а.с.157-159).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову (т.1 а.с.162-167).

У поданих на апеляційну скаргу запереченнях відповідачі: Луцька міська рада і Відділ державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації (кожен зокрема), посилаючись на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просять залишити його без змін, відхиливши апеляційну скаргу (т.1 а.с.186-189, 201-202).

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 липня 2017 року апеляційну скаргу позивача було відхилено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2017 року залишено без змін (т.1 а.с.214-216).

Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року постановлену за результатами апеляційного розгляду ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 липня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.2 а.с.33-38).

У постанові Верховного Суду від 16.10.2019 зазначено, що судом апеляційної інстанції не встановлено усіх обставин справи щодо земельної ділянки, яка необхідна позивачці для обслуговування належного їй нерухомого майна, розміру земельної ділянки, який вона просить виділити у користування та інші обставини справи.

На виконання зазначених вказівок Верховного Суду, ухвалою Волинського апеляційного суду від 21.01.2020 частково задоволено клопотання позивача і у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

- яка площа земельної ділянки необхідна для обслуговування належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення /Літер А-1/ загальногю площею 97,9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та чи є вона в наявності (т.2 а.с.85-86).

Під час проведення експертизи позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла (т.2 а.с.120), у зв`язку із чим за заявами відповідача - Релігійної громади Преподобного Іова Почаївського Української Православної Церкви Київського Патріархату та громадянина ОСОБА_3 , який приєднав копію заповіту, ухвалою Волинського апеляційного суду від 30.07.2020 було зупинено провадження у справі до залучення правонаступників після смерті позивача, а ухвалою суду від 05.01.2021 поновлено провадження у справі (т.2 а.с.136, 169).

Після дослідження заповіту ОСОБА_1 , виданого ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого іншому спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом (т.2 а.с.121-122, 160-167), ухвалою Волинського апеляційного суду від 20.01.2021 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про його залучення, як правонаступника позивача до участі у справі, оскільки суд дійшов висновку, що спірні правовідносини у цій справі особисто пов`язані з особою позивача та не допускають правонаступництва (т.2 а.с.193-194).

Згідно з частиною 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Однак, відповідно до вимог частини 3 цієї статті, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Таким чином, зазначена процесуальна норма вимагає перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у випадку смерті фізичної особи, якщо спір не допускає правонаступництва.

У судовому засіданні представники відповідачів: Луцької міської ради та Релігійної громади Преподобного Іова Почаївського Української Православної Церкви Київського Патріархату (кожен зокрема) апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Судова повістка третій особі ОСОБА_2 вважається врученою на підставі п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України.

Заслухавши представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст.60 ЦПК України (у редакції на дату звернення із позовом та ухвалення судом рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні вимоги містяться у ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України у чинній редакції.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України у редакції на дату звернення із позовом та ухвалення судом рішення).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК у чинній редакції).

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Судом встановлено, що 01 серпня 2012 року між територіальною громадою м. Луцька в особі Луцької міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого останній передано у власність нежитлове приміщення загальною площею 97,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.76-80).

Предметом договору є лише нерухомість у вигляді нежитлових приміщень. Будь-яких посилань на земельну ділянку, на якій вони розташовані, договір купівлі-продажу не містить.

Придбана позивачем нерухомість була розташована на земельній ділянці, яка була надана у постійне користування для будівництва і обслуговування виробничих приміщень ЖЕК № 2 м. Луцька на підставі рішення Луцької міської ради від 27 листопада1997 року № 582, про що було видано державний актом на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ № 000796 від 10 грудня 1997 року на земельну ділянку площею 0,1497 га за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.42-43).

Рішенням Луцької міської ради від 30.09.2015 №78/114 припинено Державний акт на право постійного користування на землю від 10.12.1997 серії ІІ-ВЛ №000796, виданий ЖЕК №2 м. Луцька (т.1 а.с.11).

Оскільки при укладенні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень питання щодо права на земельну ділянку, на якій вони розташовані, не вирішувалося, то ОСОБА_1 20.02.2013 та 30.04.2013 звернулася до Луцької міської ради із заявами про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1175 га на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлового приміщення (т.1 а.с.45, 46).

Рішенням Луцької міської ради від 29 травня 2013 року №41/50 ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , площею 0,1175 га за рахунок земель міста, наданих у постійне користування. Рекомендовано заявнику розробити схему земельної ділянки в іншій конфігурації.

27.04.2016 Луцькою міською радою прийнято рішення №7/92 Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на АДРЕСА_1 (т.1 а.с.14).

28.09.2016 Луцькою міською радою прийнято рішення №13/1 Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на АДРЕСА_2 (т.1 а.с.18).

Згідно з поясненнями сторін у судових засіданнях, схемою генплану (т.1 а.с.97) відповідачу надано у постійне користування частину земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні ЖЕК №2 м. Луцька. Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві та в апеляційній скарзі зазначає, що саме вона має право на земельну ділянку, яка перебувала у постійному користуванні ЖЕК № 2, виходячи з положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, а тому прийняття Луцькою міською радою рішень про надання частини земельної ділянки у користування Релігійної громади порушує її права та суперечить Закону.

Наведені доводи спростовуються такими обставинами.

Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Наведеною нормою закріплено право набувача будинку, будівель або споруд на користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені (тобто частиною земельної ділянки під будівлями та спорудами) та частиною земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зі схеми генплану вбачається, що ОСОБА_1 не позбавлена доступу (доїзду) до належних їй будівель, надана відповідачу земельна ділянка межує з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , на якій розташовані належні позивачу нежитлові приміщення. Позивач не подала суду першої інстанції доказів, що наявна вільна земельна ділянка, яка є власністю територіальної громади, за розмірами недостатня для одержання у користування для обслуговування придбаних нежитлових приміщень.

На виконання вказівок, даних Верховним Судом у постанові від 16.10.2019 та з урахуванням вимог ст.12 ЦПК України судом апеляційної інстанції було роз`яснено представникам відповідачів у судовому засіданні 01.02.2021 їх право заявляти клопотання щодо проведення експертизи, однак, такі не заявлялися із посиланням на наявність у справі належних доказів на спростування позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням диспозитивності цивільного судочинства, у суду відсутнє право самостійно збирати докази.

Відповідно до ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста вирішують питання місцевого значення віднесені законодавством до їхньої компетенції.

Згідно зі ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно зі ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вирішення питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад (п.32).

Виходячи із системного аналізу наведених норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що земельна ділянка площею 0,1497 га за адресою: АДРЕСА_3 ), яка була надана у постійне користування для будівництва і обслуговування виробничих приміщень ЖЕК №2 м. Луцька на підставі рішення Луцької міської ради від 27.11.1997 року №582, перебуває у комунальній власності і питання передачі земельної ділянки у власність або у користування є виключною компетенцією міської ради, а тому прийняття оскаржених рішень будь-яких прав та інтересів позивача не порушує.

Як зазначено вище, спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ЖЕК № 2 на підставі Державного акта на право постійного користування земельної ділянки, який після відчуження нежитлових приміщень був припинений.

Частиною 2 статті 92 Земельного Кодексу України визначено вичерпний перелік суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою, до яких громадяни - фізичні особи не віднесені.

З урахуванням наведеного позивач безпідставно посилається на перехід до неї права користування спірною земельною ділянкою у зв`язку із придбанням нежитлових приміщень на тих самих умовах, на яких користувався земельною ділянкою ЖЕК №2 м. Луцька.

Крім того, на підставі державного акта ЖЕК №2 м. Луцька було передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,1497 га, у своїх заявах позивач просила міську раду надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1175 га, а релігійній громаді передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0823 га.

На час розгляду справи позивач не була позбавлена права звернутися до міської ради із заявою про надання вільної земельної ділянки для обслуговування придбаних нежитлових приміщень.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що земельна ділянка площею 0.0823 га по АДРЕСА_1 є частиною земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні ЖЕК № 2 - відхиляється апеляційним судом, оскільки наведене указує не про накладення земельних ділянок, а про те, що міська рада після припинення Державного акта на право користування земельною ділянкою ЖЕК № 2, як розпорядник земель комунальної власності, надала земельну ділянку відповідної площі (0.0823 га) у постійне користування релігійної громади.

Оскільки позивачу ОСОБА_1 не надавалась в установленому законом порядку земельна ділянка, документи, що підтверджують її право користування земельною ділянкою відсутні, викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що надана Церковній громаді земельна ділянка накладається на належну їй земельну ділянку, є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на преюдиційність обставин, встановлених ухвалою Львівського апеляційного суду від 28.11.2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання рішення протиправним (т.1 а.с.58-63) є помилковим, оскільки у цьому судовому рішенні судом зроблено правові висновки (судження) щодо прав і обов`язків сторін, виходячи із проведеного адміністративним судом тлумачення норм права та наданої оцінки доказам, що містилися у матеріалах тієї справи, у той час як відповідно до положень ч.3 ст. 61 ЦПК України (у редакції на дату звернення із позовом та ухвалення судом рішення) та ч.4 ст.82 ЦПК України у чинній редакції підставою звільнення від доказування є встановлення обставин судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили.

Норми статтей 120 ЗК України, 377 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням положень частини 2 ст. 92 ЗК України, які у частині виникнення права постійного користування земельною ділянкою є спеціальними.

Також позивачем при звернення з позовом та з апеляційною скаргою, не підтверджено жодними належними, допустимими та достовірними доказами наведену нею обставину про те, що відповідачу частину земельної ділянки надано так, що їй доведеться зносити належну їй будівлю.

Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя

Судді