Постанова

від 02.02.2021 по справі 910/18122/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2021 р. Справа№ 910/18122/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Коробенка Г.П.

Куксова В.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 02.02.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/18122/19 (суддя Ярмак О.М., повний текст рішення складено 08.09.2020)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним договору поруки № 4Ф14296И/П від 08.11.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" звернулося до суду із позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки № 4Ф14296И/П від 08.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем, з тих підстав, що оспорюваний договір поруки № 4Ф14296И/П від 08.11.2016, вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Вказані позовні вимоги мотивовані тим, що 08.11.2016 між позивачем та відповідачем - ПАТ "КБ "Приватбанк" (організаційно-правову форму змінено на АТ "КБ "Приватбанк") був укладений кредитний договір № 4Л16111Г, а також договори поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016, № 4Л14385И/П від 08.11.2016, № 4Б12132И/П від 08.11.2016, № 4А13837И/П від 08.11.2016, №4Э11100И/П від 08.11.2016, № 4Ф14296И/П від 08.11.2016, № 4Т14381И/П від 08.11.2016, №4Л14399И/П від 08.11.2016, № 4Н13532Д/П від 08.11.2016, за умовами яких позивач отримав кредитні кошти, які в подальшому направлені на погашення/ виконання кредитних зобов`язань перед банком боржників ("старі боржники банку") позивачем, як поручителем, в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ, з наміром отримання прибутку від реалізації активів боржника, або набуття права власності на них.

Як стверджує позивач, що договір поруки 4Ф14296И/П від 08.11.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ "ФЛОРАКС-ІНДАСТРІ " який за переконаннями банку має надзвичайно ліквідні активи. Отримані від кредитного договору кошти позивачем були направлені на погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ, з наміром отримання прибутку від реалізації активів боржника, або набуття права власності на них. Позивач вказує, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами, проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника не виконано. Позивач намагався в судовому порядку отримати відповідні документи від Банку, проте судом встановлено, що Банк не зобов`язаний передавати такі документи позивачу. Банком ні в порядку встановленим договором поруки ні в судовому порядку документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань боржника перед Банком не передано. Така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/18122/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант".

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

Крім того скаржник стверджує, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про недоведеність позивачем введення його в оману та наявності умислу в діях відповідача.

04.11.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптали Є.Ю., суддів: Тищенко А. І., Коробенко Г. П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 року апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/18122/19 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 20.11.2020 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4905/20 від 23.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А. І. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Коробенко Г. П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/18122/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Коробенко Г. П. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/18122/19 та призначено до розгляду на 22.12.2020.

10.12.2020 та 14.12.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшли клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 повідомлено учасників справи, що головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному з 17.12.2020 по 31.12.2020, а з 04.01.2021 по 06.01.2021 перебував у відпустці та призначено до розгляду справу на 19.01.2021.

18.01.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" адвоката Зубрицького О.О. про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 відкладено розгляд справи на 02.02.2021.

21.01.2021 та 29.01.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшли клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" про відкладення розгляду справи у зв`язку з світовою пандемією та з метою недопущення поширення гострої респіраторної інфекції, а тому вважає за необхідне просити суд відкласти розгляд справи.

В судовому засіданні 02.02.2021 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін, крім того, відповідач просив відмовити в задоволенні клопотань позивача про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Розглянувши подані позивачем клопотання про відкладення судового засідання, обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази, є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування його пояснень, а у поданих клопотаннях позивач не зазначає причин, які безпосередньо перешкоджають йому забезпечити явку свого представника у судове засідання, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні вказаних клопотань позивача та здійснити розгляд скарги за відсутності представника позивача.

Відповідна правова позиція з процесуального питання щодо можливості перегляду судового рішення за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.05.2020 у справі №908/2323/19.

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що адвокат має можливість брати участь у судовому засіданні поза межами суду дистанційно - у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису, зокрема, за допомогою сервісу EASYCON .

Крім того, колегія суддів зазначає, що учасники апеляційного провадження, з метою реалізації принципів змагальності та диспозитивності (ст. ст. 13, 14 ГПК України) не позбавлені можливості до дня судового засідання, уникаючи безпосереднього відвідування установи суду, подати свої вмотивовані письмові пояснення, скориставшись засобами електронного зв`язку задля дотримання своєчасного розгляду апеляційної скарги як елементу права на справедливий суд.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 08.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір № 4Л16111Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 158 939 266,00 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк (надалі - відповідач, кредитор) 08.11.2016 був укладений договір поруки № 4Ф14296И/П (надалі - Договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "ФЛОРЕКС-ІНДАСТРІ" (надалі - боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Ф14296И від 04.09.2014, №4Ф14298И від 09.09.2014, №4Ф16010Д від 28.04.2016.

У відповідності до п. 2 Договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Позивач, в обгрунтування своїх вимог посилається на те, що договір поруки був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток у вигляді права власності на активи чи кошти від їх відчуження, що забезпечували зобов`язання попереднього боржника за кредитними договорами. Натомість, прибутку (майна) не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, ввів в оману при укладенні договору поруки № 4Ф14296И/П від 08.11.2016, а тому вважає, що відповідно вказаний договір є недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що позивачем недоведено обставини, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, ненадано доказів отримання кредитних коштів та вчинення оспорюваного правочину з метою отримання прибутку.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

У відповідності до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як встановлено ст. 203 Цивільного кодексу України, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до умов А.2. кредитного договору № 4Л16111Г від 08.11.2016 визначено цілі отримання позивачем кредитних коштів: фінансування поточної діяльності підприємства.

Жоден пункт кредитного договору не містить посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які вказує позивач в обґрунтування позовних вимог та підстав недійсності правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до протоколу № 6 від 04.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Лекс Грант", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" з лімітом 4 500 000 000,00 грн.

Будь якого посилання, рішення, примітки в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, доказів протилежного матеріали справи не містять.

У відповідності до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 03.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 03.11.2016, що були надані ТОВ "Лекс Грант" на адресу Банку, метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договір поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Згідно з ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Тож в розумінні вказаних норм матеріального права отримання поручителем прибутку, як мета укладення та виконання договору поруки є неможливим.

Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4Л16111Г від 08.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення, здійсненого в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд вірно вказав на те, що твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Однак, позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, покладені в основу позову, у зв`язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/18122/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/18122/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/18122/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/18122/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.02.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Г.П. Коробенко

В.В. Куксов