Рішення

від 26.01.2021 по справі 643/3260/16-ц

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/3260/16-ц

Провадження № 2/643/91/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2021

26 січня 2021 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Сугачової О.О.,

за участі секретаря Абсалямової А.Р.,

представника позивача Яковенко Ю.В.,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України філія АТ Укрексімбанк в м. Харкові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , фізичної особи - підприємця (СПД-ФО) ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ ТІМЕКС в особі ліквідатора Караченцева Ю.Л., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, яким просить зверненути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 6807Z64 від 27.03.2007, укладеним між ПАТ Державний експортно-імпортний банк України та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченком І.В. 27.03.2007, реєстровий №884- нежитлову будівлю літ. А-2 , площею 2232,4 кв.м.. що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для задоволення вимог ПАТ Укрексімбанк до ТОВ "ТІМЕКС" за Генеральною угодою №6807 N4 від 27.03.2007 з визначенням спосібу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів.

Вимоги позову мотивує тим, що між ВАТ Державний експортно-імпортний банк України , правонаступником якого є ПАТ Державний експортно-імпортний банк України , та ТОВ "Тімекс" укладено Генеральну угоду № 6807N4 від 27.03.2007 з загальним лімітом заборгованості 2100000 доларів США з терміном користування кредитом за цією Генеральною угодою до 25.03.2010. В рамках Генеральної угоди між Банком та позичальником укладено кредитний договір № 6807К17 від 27.03.2007, відповідно до умов якого позичальнику відкрито мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості в еквіваленті 1500000 доларів США, з кінцевим терміном погашення кредиту - 25.03.2010. Кредитний договір № 68608К21 від 06.10.2008 з усіма змінами та доповненнями до нього, відповідно до умов якого позичальнику відкрито не відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитної заборгованості у 300000 доларів США, з кінцевим терміном погашення кредиту до 28.02.2010. Постановою Господарського суду Харківської області від 13.08.2012 по справі № Б-48/25-10 ТОВ "Тімекс" визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника ТОВ Тімекс перед банком за Генеральною угодою між позивачем та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 6807Z64 від 27.03.2007, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Парфенковою І.В., за реєстровим номером № 884, відповідно до вимог якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку нежитлову будівлю літ А-2 площею 2232,4 кв.м., реєстраційний номер № 3452992, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Боржник ТОВ "Тімекс" своїх зобов`язань за генеральною угодою не виконує, у зв`язку з чим за станом на час подання позову наявна заборгованість в сумі 18605417,46 грн., яка забезпечена іпотекою нерухомості відповідно іпотечного договору №687Z64 від 27/03/2007. іпотекодавцем ОСОБА_3 в порушення умов Іпотечного договору, без згоди Позивача, який є іпотекодержателем за цим договором, здійснено дії, що пов`язані із зміною реєстраційних даних та власників предмету іпотеки, а саме, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.07.2009 за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлову будівлю літ. "А-2", загальною площею 2232,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня адреса: АДРЕСА_3 ); рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20.10.2010 за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлову будівлю літ. "А-2", загальною площею 2232,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня адреса: АДРЕСА_3 ). 09.06.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежитлової будівлі літ. "А-2", загальною площею 2232,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Парфенковою І.В. 09.06.2015 за реєстровим № 899. Відповідно до рішення Харківської міської ради Харківської області від 20.11.2015 за № 12/15 Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова , перейменовано об`єкти топоніміки міста Харкова, зокрема вулицю Блюхера на вулицю Валентинівську та вирішено вважати, що правовстановлюючі документи, технічна документація на земельні ділянки та нерухоме майно, тендерна документація, договори, паспорти та інші документи, які містять назви перейменованих цим рішенням об`єктів топоніміки міста Харкова, є чинними з урахуванням вимог законодавства. Отже, предмет іпотеки, у порушення умов п.п. 1.8., 2.4.2, 2.4.5. Іпотечного договору, відчужений без згоди іпотекодержателя АТ Укрексімбанк і таким чином набутий у власність ОСОБА_2 , згодом ОСОБА_1 , то остання набула статусу іпотекодавця і разом з цим всіх його прав та обов`язків за Іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Представником відповідача ОСОБА_4 , адвокатом Константиновою Г.В. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обізнаність банку, що іпотечне майно належить СПД-ФО ОСОБА_3 , а іпотечний договір укладено з фізичною особою ОСОБА_3 , що по суті ні є тотожними суб`єктами. З приводу стягнення іпотечного майна позивач вже неодноразово звертався до суду, але згідно наявних в справі рішень першої, апеляційної та касаційної інстанції в задоволені позову було відмовлено через те, що відповідачем як підприємцем не порушено прав позивача, оскільки спірний іпотечний договір укладено фізичної особою. Крім того, позивачем не виконано всіх вимог законодавства та не проведено розрахунок заборгованості належним шляхом, оскільки має місце інше іпотечне майно, на яке за рішенням суду накладено стягнення, а також проведено ліквідацію ТОВ Тімекс і позивач має право одержати заборгованість шляхом подання кредиторської заборгованості ліквідатору. Також представник відповідача зазначила, що в зв`язку з визнанням недійсним за рішенням апеляційного суду Харківської області від 22.02.2018 договору дарування нежитлової будівлі літ А-2 площею 2232,4 кв.м., реєстраційний номер № 3452992, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , подальші договори стосовно даного майна також не є дійсними, що юридично встановлює, що власником майна є СПД-ФО ОСОБА_3 , а отже даний позов є повторним зверненням на предмет іпотеки.

Представник АТ Укрексімбанк скористався правом надання відповіді на відзив, із якого вбачається, що факти встановлені рішеннями судів, на які посилається представник відповідача ОСОБА_4 про те, що ФОП ОСОБА_3 не порушено прав позивача АТ Укрексімбанк , не спростовується останнім. Однак станом, на 13.11.2018 згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.11.2018 №145084155, право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_4 . Крім того, відсутність державної реєстрації обтяження на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ні є підставою для припинення іпотеки, а тому АТ Укрексімбанк правомірна звернувся до суду із вказаним позовом.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову у повному обсязі, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 з вимогами позову не погодився повністю, підтримав доводи, викладені у відзиву проти позову, просив суд в задоволені позовних вимог відмовити.

Інші відповідачі та терті особи в судове засідання не з`явились, будучи належним чином сповіщеними про день, час та місце судового розгляду, будь-яких заяв про поважні причини своєї відсутності або про слухання справи за їх відсутності, відзиви та заперечення до суду не надійшло.

Суд, вивчивши доводи позивача, заперечення відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що вимоги позову є такими, що задоволенню не підлягають, виходячи із такого.

Так, судом встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімекс" укладено Генеральну угоду № 6807N4 від 27.03.2007 з загальним лімітом заборгованості 2100000 доларів США з терміном користування кредитом за цією Генеральною угодою до 25.03.2010.

В рамках Генеральної угоди між банком та позичальником було укладено кредитний договір № 6807К17 від 27.03.2007, відповідно до умов якого позичальнику відкрито мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості в еквіваленті 1500000 доларів США, з кінцевим терміном погашення кредиту - 25.03.2010; - кредитний договір № 68608К21 від 06.10.2008, з усіма змінами та доповненнями до нього, відповідно до умов якого позичальнику відкрито не відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитної заборгованості - 300000 доларів США, з кінцевим терміном погашення кредиту 28.02.2010.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника ТОВ Тімекс перед банком за Генеральною угодою між позивачем та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 6807Z64 від 27.03.2007, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І.В., за реєстровим номером № 884, відповідно до вимог якого ОСОБА_3 передав в іпотеку Банку нежитлову будівлю літ А-2 , площею 2232,4 кв.м., реєстраційний номер № 3452992, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На час укладення даного договору нежитлова будівля зареєстрована на підставі договору №2398-В-С від 16.08.2007, акту №2398-В-С прийому-передачі будівлі, а також свідоцтва №2398-В-С про право власності, виданого Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради 30.10.2002 за СПД-ФО ОСОБА_3 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.07.2009 по справі № 2-7419 визнано право власності за СПД-ФО ОСОБА_3 , за іншою адресою, АДРЕСА_1 у зв`язку із зміною адреси будівлі за рішенням виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова від 10.06.2009.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.02.2011 в позові ПАТ Укрексімбанк до ОСОБА_3 відмовлено з тих підстав, що іпотека розірвана (Рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2009), а тому зобов`язання припинено.

Постановою Господарського суду Харківської області по справі № Б-48/25-10 від 13.08.2012 визнано ТОВ Тімекс (боржник) банкрутом, скасовано всі арешти.

Постановою Господарського суду Харківської області по справі № Б-48/25-10 від 31.01.2013 визнано ТОВ Тімекс (боржник) затверджено ліквідаційний баланс, погашено всі зобов`язання (припинені). У подальшому дану Постанову скасовано та 28.03.2019 року прийнято нову про припинення юридичної особи ТОВ Тімекс у зв`язку із визнанням його банкрутом.

За рішенням Московського районного суду від 20.10.2010 на вказану будівлю визнано право власності за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя.

На підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 08.04.2014 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_2 визнано право власності за СПД-ФО ОСОБА_3 .

Рішенням Господарського суду Харківської області по справі № 5023/198/12 від 27.03.2012 в позові прокурору про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено через те, що позов пред`явлений до СПД-ФО, а іпотечний договір укладено з фізичною особою.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25.03.2014 по справі № 2027/11699/12 в позові прокурора до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в задоволенні позовних вимог відмовлено та встановлено наступні обставини. При укладанні Іпотечного договору був наданий договір №2398-В-С від 16.08.2007 про придбання СПД-ФО ОСОБА_3 у власність предмета іпотеки, акт № 2398-В-С прийому-передачі будівлі, які були підписані ОСОБА_3 як суб`єктом підприємницької діяльності, а також надано свідоцтво № 2398-В-С про право власності, видане Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 30.10.2002 та реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна КП ХарМБТІ від 19.11.2002 за реєстровим № 4533 про реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення за суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_3 , а іпотечний договір укладений з фізичною особою ОСОБА_3 , а тому у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Далі, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19.06.2014 апеляційну скаргу заступника прокурора Київського району м. Харкова, який діяв в інтересах ПАТ Державний експортно-імпортний банк України відхилено та рішення Московського районного суду м. Харкова від 25.03.2014, яким в задоволені позову заступнику прокурора Київського району м. Харкова, що діяв в інтересах ПАТ Державний експортно-імпортний банк України , залишено без змін.

Із змісту рішення вбачається, що ОСОБА_3 як підприємцем не порушено прав позивача ПАТ Державний експортно-імпортний банку України, оскільки іпотечний договір укладено фізичною особою, і із договору не вбачається, що укладення такого договору пов`язано з підприємницькою діяльністю ОСОБА_3 , оскільки в тексті договору немає жодного посилання на те, що ОСОБА_3 є підприємцем, та не зазначено номеру свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності

03.09.2014 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ Державний експортно-імпортний банк України відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 25.03.2014 та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19.06.2014 залишити без змін.

З наданим висновком суду касаційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, надав належну оцінку обставинам справи і зібраним у справі доказам та правильно виходив з того, що відповідачем як підприємцем не порушено прав позивача, оскільки спірний іпотечний договір укладено фізичної особою.

Далі, 09.06.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежитлової будівлі літ. А-2 площею 2232,4 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який постановою апеляційного суду Харківської області у справі визнано недійсним.

31.03.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. А-2 , площею 2232,4 кв.м.. що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом ст. 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу .

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України , за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про іпотеку іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Із положень ст.ст. 626 , 628 ЦК України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Частино 5 ст. 3 ЗУ Про іпотеку передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (ч.4 ст. 631 ЦК України ).

Статтею 23 ЗУ Про іпотеку визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є - рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 ЗУ Про іпотеку ).

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки визначені у ст. 38 ЗУ Про іпотеку .

Відповідно до положень статей 33, 35 Закону № 898-IV, згідно з якими у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону № 898-IV

Отже, за таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним способом відновлення прав кредитора є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Згідно із ч.1 ст. 4 ЗУ Про іпотеку обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ч.3 ст.3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у ч.2 ст.3 ЗУ Про іпотеку , згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 26 ЗУ Про іпотеку записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 204 ЦК України , яка закріплює презумпцію правомірності правочину, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Так, судом встановлено, що постановою апеляційного суду Харківської області у справі 3643/3048/16-ц від 22.02.2018 визнано недійсним договір дарування нежитлової будівлі літ. А-2 , площею 2232,4 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 09.06.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, також є недійсними, що не вимагає визнання недійсності в подальшому укладених правочинів стосовно даного майна, а отже право власності на спірну будівлю належить СПД-ФО ОСОБА_3 .

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Правоздатність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правоздатності юридичних осіб - комерційних організацій. в господарському законодавстві "юридична особа" та "фізична особа - підприємець" охоплюються спільним поняттям "суб`єкт господарювання".

Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах ( висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10 і від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).

Враховуючи, що співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця є різними, а також приймаючи до уваги висновки суду, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки іпотечний договір №6807Z64, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Десятніченко І.В. 27.03.2007 та зареєстрований в реєстрі №884, укладено фізичною особою ОСОБА_3 , із даного договору не вбачається, що укладання такого договору пов`язано з підприємницькою діяльністю ОСОБА_3 , СПД-ФО ОСОБА_3 не є суб`єктом правовідносин з Банком та стороною іпотечного договору та не відповідає за зобов`язання зазначені у даних договорах.

Аналогічний висновок міститься в постанові апеляційного господарського суду від 02.07.2012 по справі №5023/198/12, яким залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2012 за позовом прокурора Київського району м. Харкова, який діяв в інтересах держави в особі ПАТ Державний експортно-імпортний банк України до СПД-ФО ОСОБА_3 , зазначивши, що колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог заявлених до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , оскільки він не є стороною іпотечного договору № 6807264 від 27.03.2007.

Крім того, згідно Постанови Верховного суду від 05.02.2020 (справа № 185/8862/16-ц) для вирішення питання, щодо забезпечення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно встановити заборгованість боржника перед кредитором за кредитним договором, що має важливо значення для вирішення справи.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано довідку за рахунком № НОМЕР_1 з 27.03.2007 по 16.03.2016, згідно якої прострочена заборгованість по основному боргу по кредитному договору №6807К17 від 27.03.2007 становить 1598912,54 доларів США, при цьому, у позовній заяві, позивач зазначає заборгованість в національній валюті в сумі 18605417,46 грн.

Далі, постановою Господарського суду Харківської області по справі № Б-48/25-10 від 28.03.2019 ліквідовано ТОВ Тімекс та затверджено ліквідаційний баланс, визнано вимоги кредитора ПАТ Державний експортно - імпортний банк України в особі філії АТ Укрексімбанк в м. Харкові в сумі 18530562,68 грн.

Доказів щодо реалізації іншого іпотечного майна за рішеннями суду по справам №635/6831/14-ц Апеляційного суду Харківської області від 10.06.2015 та за рішенням Апеляційного суду Харківської області по справі №643/3872/14-ц від 20.10.2015 та погашення заборгованості кредитора сторонами не надано.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії , № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За правилами ст.ст. 12 , 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява N 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява N 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92, § 36).

Таким чином, суд, аналізуючи вищевикладене, наявність перелічених судових рішень, наданих доказів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10 , 11 , 76-80 , 133 , 141 , 258 , 259 , 263 , 265 ЦПК України , суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються судом:

Позивач: Публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України , філія АТ Укрексімбанк в м. Харкові, адреса місцезнаходження: 61057, м. Харків, вул. Чернишевська,11, (ІК:19362160).

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 .

Відповідач: СПД-ФО ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю ТІМЕКС (ІК:25173776) в особі ліквідатора Караченцева Юрія Леонідовича, адреса місця знаходження: 61057, м. Харків, вул. Сумська,6,офіс 9.

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна, адреса місця знаходження:61123, м. Харків, вул. Валентинівська,35/81.

Суддя О.О. Сугачова