Рішення

від 01.02.2021 по справі 922/3069/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3069/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання - Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників судового процесу:

позивача - не з`явився,

відповідача - Бугай О,С., адвокат, довіреність б/н від 29.10.20 року,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків,

до Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО", місто Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача державний реєстратор відділу державної реєстрації Красноградської районної державної адміністрації Харківської області - Слабинська Олена Юріївна, місто Красноград,

про скасування державної реєстрації прав, припинення права власності та звільнення земельної ділянки,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/3069/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО", про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. "К-2" по вулиці Проспектна, будинок 17- Б у місті Харкові (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 1999942463101, запис про право власності № 50495214); припинення права власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" на нежитлову будівлю літ. "К-2" по вулиці Проспектна, будинок 17- Б у місті Харкові (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 1999942463101, запис про право власності № 50495214); зобов`язання Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та КО" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по вулиці Проспектна, будинок 17- Б у місті Харкові від нежитлової будівлі літ. "К-2" з приведенням її у придатний для подальшого користування стан; скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-2" по вулиці Проспектна, будинок 17-Б у місті Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1999923863101, запис про право власності № 504947040); припинення права власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" на нежитлову будівлю літ. "Ж-2" по вулиці Проспектна, будинок 17- Б у місті Харкові (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 1999923863101, запис про право власності № 50494704); зобов`язання Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та КО" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по вулиці Проспектна, будинок 17- Б у місті Харкові від нежитлової будівлі літ. "Ж-2" з приведенням її у придатний для подальшого користування стан.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року про відкриття провадження у справі № 922/3069/20 прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3069/20 підготовче провадження. Ухвалою суду від 27 жовтня 2020 року задоволено заяву Харківської міської ради (вх. № 2938/20 від 10 вересня 2020 року) та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - державного реєстратора відділу державної реєстрації Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Слабинську Олену Юріївну.

Під час підготовчого провадження, через реалізацію прав за статтями 42, 161, 165-167, 178 Господарського процесуального кодексу України сторонами сформовано та представлено суду заяви по суті справи: відзив, прийнятий до розгляду протокольною ухвалою суду від 02 листопада 2020 року, відповідь на відзив, прийняту до розгляду протокольною ухвалою від 16 листопада 2020 року, заперечення, прийняті до розгляду протокольною ухвалою від 30 листопада 2020 року. Третя особа пояснень на обґрунтування своєї позиції суду не надала. Протокольною ухвалою суду від 30 листопада 2020 року закрито підготовче провадження, справу для розгляду по суті призначено на 07 грудня 2020 року.

07 грудня суд розпочав розгляд справи по суті. На підставі статті 42, пункту 4 частини 2 статті 202, статті 207, частини 1 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України протокольною ухвалою відкладено судове засідання по розгляду справи по суті на 14 грудня 2020 року. 14 грудня 2020 року долучено заяву відповідача про закриття провадження у справі із доказами, на підставі ст. ст. 42, 207, 232 ГПК України, до матеріалів справи та на підставі ст. ст. 216, 232 ГПК України оголошено перерву до 28 грудня 2020 року, про що постановлено протокольні ухвали. Протокольною ухвалою від 28 грудня 2020 року задоволено усне клопотання представника позивача про відкладення засідання та оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 18 січня 2021 року на підставі ст. ст. 216, 232 ГПК України. 18 січня 2021 року, на підставі ст. ст. 42, 202, 216, 232 ГПК України, долучено до матеріалів справи акт обстеження земельної ділянки, відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання та оголошено перерву у судовому засідання по розгляду справи по суті до 01 лютого 2021 року, про що постановлено протокольні ухвали. Позивач в засідання суду 01 лютого 2021 року не забезпечив участь свого представника, представник відповідача підтримав заяву про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору; третя особа свого представника у судове засідання не направила. 01 лютого 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписи статті 195 Господарського процесуального кодексу України вказують на те, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Водночас нормами статті 8 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006 обумовлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Визначаючи ці критерії, Верховний суд посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі "Красношапка проти України" заява № 23786/02 (§ 51). Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 листопада 1988 року у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо. Таким чином у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: правова та фактична складність справи, поведінка заявника, інших учасників справи та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі. Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Під час розгляду справи по суті представником відповідача вказано на факт пожежі у спірних приміщеннях, які фігурують у позовних вимогах позивача. Позивач 28 грудня 2020 року заявив усне клопотання про відкладення судового засідання з метою надання часу для формування необхідного акту, пов`язаного із виїздом уповноваженого Харківською міською радою спеціаліста для складання відповідного акту.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що 07 грудня 2020 року було відкрито перше судове засідання по розгляду справи по суті та з даної дати розпочинає свій перебіг тридцяти денний строк на розгляд справи по суті, що закінчується 05 січня 2021 року, втім під час розгляду справи по суті з`ясувались обставини, які мають значення для розгляду справи по суті (пожежа на об`єктах нерухомості, які є предметом даного судового провадження), суд, з метою забезпечення часу для формування необхідного пакету документів, пов`язаного із підтвердженням фактів, які мають відношення до предмета позову у даній справі, з метою забезпечення правильного і безперешкодного розгляду справи по суті вважає, що у даній справі тридцятиденний термін на розгляд справи по суті не є розумним для розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

13 грудня 2011 року між Харківською міською радою (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та КО" (орендар) укладено договір оренди землі, у відповідності до якого орендодавець на підставі рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25 листопада 2009 року № 281/09 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 лютого 2011 року № 164/11 "Про надання юридичним і фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови. У відповідності до пункту 2 та 3 договору оренди від 13 грудня 2011 року в оренду передавалась земельна ділянка (кадастровий номер 6310136600:07:050:0009) загальною площею 0,2268 га, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ "А-2", літ. "Б-2", літ. "В-2", літ. "Г-2", літ. "Д-2" зі строком дії оренди - до 31 грудня 2012 року (пункт 8 договору).

28 листопада 2018 року Департаментом земельних відносин Харківської міської ради в односторонньому порядку був складений акт приймання земельної ділянки до земель запасу міста (кадастровий номер 6310136600:07:050:0009), оскільки орендар у встановлений строк не повернув земельну ділянку.

19 квітня 2019 року приватне акціонерне товариство "Концерн Авек та Ко" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, в якому просило: визнати Договір оренди землі від 13 грудня 2011 року (державна реєстрація від 17 січня 2012 року за № 631010004000288), укладений між Харківською міською радою та Приватним акціонерним товариством "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" стосовно оренди земельної ділянки загальною площею 0,2268 га, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Проспектна, 17Б, кадастровий номер земельної ділянки: 6310136600:07:050:0009, поновленим на той самий строк і на тих самих умовах; визнати укладеною між Харківською міською радою та Приватним акціонерним товариством "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО"додаткову угоду про поновлення дії договору оренди землі від 13 грудня 2011 року (державна реєстрація від 17 січня 2012 року № 631010004000288) в редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви; відновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права з номером запису 665093 від 02.04.2013р.; підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 13 грудня 2011 року, видавник: Харківська міська рада Харківської області; копія акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості, серія та номер: 379/11, виданий 14 листопада 2011 року, видавник: Управління Держкомзему у місті Харків; додаткова угода до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 27 грудня 2012 року, видавник : Харківська міська рада Харківської області; додаткова угода до договору оренди землі зареєстрованого 17 січня 2012 року № 631010004000288 у Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель, серія та номер: б/н, виданий 30 квітня 2014 року, видавник: Харківська міська рада Харківської області; додаткова угода до договору оренди землі зареєстрованого 17 січня 2012 року № 631010004000288 у Управлінні Держкомзему у м. Харків в ДРЗ, серія та номер: б/н, виданий 18 серпня 2016 року, видавник: Харківська міська рада Харківської області. Рішенням господарського суду Харківської області від 26 червня 2019 року, залишеним без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2019 року та Постановою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року, в задоволенні позовних відмовлено повністю.

Під час моніторингу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єктів по вулиці Проспектна, будинок 17Б, міста Харкова, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради встановлено, що державним реєстратором Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Слабинською Оленою Юріївною прийнято ряд рішень, зокрема: - на підставі довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" за № 823 від 20 листопада 2018 року та технічного паспорту серія та номер 157 від 20 листопада 2018 року прийнято рішення від 26 грудня 2019 року за № 50494704 про державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" на нежитлову будівлю літ. "Ж-2" площею 131,4 кв. м., розташовану за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б, місто Харків; - на підставі довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" за № 824 від 20 листопада 2018 року та технічного паспорту серія та номер 157 від 20 листопада 2018 року прийнято рішення від 26 грудня 2019 року за № 5049214 про державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" на нежитлову будівлю літ. "К-2" площею 342,6 кв. м., розташовану за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б, місто Харків.

Надаючи обґрунтування на визначений предмет позовних вимог позивач вказує на те, що інформація про прийняття до експлуатації або наявність дозвільних документів на будівництво нежитлових будівель літ. "К-2" та "Ж-2" відсутня, а відтак дані об`єкти нерухомого майна є об`єктами самочинного будівництва, право власності на яке зареєстровано всупереч вимогам законодавства України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Харківська міська рада у відповідності до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Харкова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України (тут і надалі за текстом, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За системним тлумаченням Конституції України, Земельного кодексу України та норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що територіальні громади, які реалізують право власності через органи місцевого самоврядування, є суб`єктами права власності на землю, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. За частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України (тут і надалі за текстом, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У відповідності до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Стаття 125 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 названого кодексу).

Стаття 375 Цивільного кодексу України (тут і надалі за текстом, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Будівництво об`єктів нерухомості є взаємопов`язаною діяльністю різних суб`єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об`єкта будівництва, яка включає різні аспекти й етапи будівництва.

Поняття будівництво включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об`єктів будівництва (частина 3 статті 10 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", стаття 4 Закону України "Про архітектурну діяльність", в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

Самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Для визнання будівництва самочинним воно має бути пов`язане з об`єктом нерухомості і порушувати одне з положень статті 376 Цивільного кодексу України.

Так, за змістом статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: - об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; - відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; - створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Як встановлено судом, 13 грудня 2011 року між Харківською міською радою (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та КО" (орендар) укладено договір оренди землі, у відповідності до якого орендодавець на підставі рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25 листопада 2009 року № 281/09 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 лютого 2011 року № 164/11 "Про надання юридичним і фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:07:050:0009) загальною площею 0,2268 га, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ "А-2", літ. "Б-2", літ. "В-2", літ. "Г-2", літ. "Д-2" зі строком дії оренди - до 31 грудня 2012 року (пункт 2,3, 8 договору).

Надалі, 28 листопада 2018 року Департаментом земельних відносин Харківської міської ради в односторонньому порядку був складений акт приймання земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:07:050:0009), розташованої за адресою вулиця Проспектна, 17-Б, місто Харків, до земель запасу міста, оскільки орендар у встановлений строк не повернув земельну ділянку.

Відповідач намагався в судовому порядку визнати, в тому числі, договір оренди землі від 13 грудня 2011 року (державна реєстрація від 17 січня 2012 року за № 631010004000288), укладений між Харківською міською радою та Приватним акціонерним товариством "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" стосовно оренди земельної ділянки загальною площею 0,2268 га, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Проспектна, 17Б, кадастровий номер земельної ділянки: 6310136600:07:050:0009, поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Рішенням господарського суду Харківської області від 26 червня 2019 року, залишеним без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2019 року та Постановою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року, в задоволенні позовних відмовлено повністю.

Тобто, земельна ділянка (кадастровий номер 6310136600:07:050:0009) загальною площею 0,2268 га, за адресою вулиця Проспектна, 17-Б, місто Харків, яка була предметом укладеного 13 грудня 2011 року договору оренди та на якій знаходились об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ "А-2", літ. "Б-2", літ. "В-2", літ. "Г-2", літ. "Д-2", була повернута 28 листопада 2018 року до земель запасу міста.

Під час моніторингу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єктів по вулиці Проспектна, будинок 17Б міста Харкова Департаментом територіального контролю Харківської міської ради встановлено, що державним реєстратором Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Слабинською Оленою Юріївною прийнято ряд рішень, зокрема:

- на підставі довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" за № 823 від 20 листопада 2018 року та технічного паспорту серія та номер 157 від 20 листопада 2018 року прийнято рішення від 26 грудня 2019 року за № 50494704 про державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" на нежитлову будівлю літ. "Ж-2" площею 131,4 кв. м., розташовану за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б, місто Харків;

- на підставі довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" за № 824 від 20 листопада 2018 року та технічного паспорту серія та номер 157 від 20 листопада 2018 року прийнято рішення від 26 грудня 2019 року за № 5049214 про державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" на нежитлову будівлю літ. "К-2" площею 342,6 кв. м., розташовану за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б, місто Харків.

Розглядаючи питання наявності/відсутності факту самочинного будівництва відповідачем на земельній ділянці за адресою вулиця Проспектна, будинок 17Б місто Харків, суд зазначає, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена в главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тому норми про самочинне будівництво повинні застосовуватися в їх системно-логічному зв`язку із іншими нормами нормативно-правових актів, пов`язаних із будівництвом та реєстрацією права власності на земельній ділянці відповідного майна (в даному випадку нерухомого майна).

Відповідно до частини 1 статті 190 Цивільного кодекс України майном, як особливим об`єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Тобто, в Цивільному кодексі України, так само як і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції), практиці Європейського Суду з прав людини (стаття 3), а також у правозастосовній практиці поняття майна вживається у широкому значенні і включає в себе не тільки речі (нерухомі та рухомі), як предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179, стаття 181 Цивільного кодексу України), але й сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина 1 статті 190 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 9 Закон України "Про архітектурну діяльність" (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) визначає, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Так, статтею 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут, і надалі за текстом, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, законодавством України передбачені імперативні етапи виконання будівельних робіт із забудови території міста. При цьому, в силу приписів статті 34 вказаного Закону, замовник має право виконувати будівельні роботи після: - подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; - видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля". Виконання будівельних робіт без відповідного документа, який надає право на виконання будівельних робіт, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з статтею 5 Закону України "Про основи містобудування" (тут, і надалі за текстом, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачем отримані дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів нерухомості, як відсутні й докази отримання правовстановлюючих документів на землекористування земельною ділянкою, на якій відбувалось будівництво цієї будівлі. Також, матеріали справи не містять, а відповідач не довів, що спірне майно було введено в експлуатацію у передбаченому законом порядку.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року за № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), далі - Порядок. Відповідно до пункту 41 Порядку (у редакції чинній на дату проведення реєстраційних дій), для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

В той же час, зареєстровані за відповідачем нерухомі об`єкти (нежитлові будівлі літ. "К-2" та літ. "Ж-2", розташовані за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б, місто Харків) в експлуатацію не були введені, право власності раніше не було зареєстровано. Протилежного відповідачем не доведено та за матеріалами справи не встановлено.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частин 4 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Таким чином норми статті 375 Цивільного кодексу України про реалізацію права власності на земельну ділянку та стаття 376 Цивільного кодексу України (яка наведена вище за текстом) про самочинне будівництво є імперативними і мають публічно-правовий характер.

Земельна ділянка за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б, місто Харків під спірними об`єктами нерухомості (нежитлові будівлі літ. "К-2" та літ. "Ж-2") Харківською міською радою відповідачу з дозволом на зведення на вказаній земельній ділянці комунальної власності будівель та споруд не надавалось. Більш того, до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна наявні обмеження при використанні земельної ділянки - не допускається, без згоди власника (тобто позивача у даній справі), будь-яке будівництво при користуванні земельною ділянкою, тотожне застереження містив й пункт 7 договору оренди.

За буквальним визначенням частини 2 статті 3 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за фактом державної реєстрації визнається значення правовстановлюючого права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону та виникає з моменту такої реєстрації. Але, виходячи із логічно-системного зв`язку норм статей 3, 19 цього Закону та глави 23 Цивільного кодексу України, можна стверджувати, що державна реєстрація права власності самостійного значення як підстава виникнення права не має. Щонайбільше, акт державної реєстрації прав на нерухоме майно може бути визнаний елементом фактичного складу виникнення права власності у сукупності з іншим юридичним фактом (правочин або інша не заборонена законом підстава - частина 1 статті 328 Цивільного кодексу України), але в силу закону державна реєстрація не є підставою набуття права власності. Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Державний реєстратор, виконуючи покладені на нього повноваження Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав має бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону, а подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Внесений державним реєстратором записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 грудня 2018 року в частині виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно (нежитлові будівлі літ. "К-2" та літ. "Ж-2", розташовані за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б місто Харків) здійснено з порушенням статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Разом з тим, підставою виникнення права власності є довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" за № 823, № 824 від 20 листопада 2018 року, а також технічні паспорти серія та номер 157 від 20 листопада 2018 року. Суд зауважує, що вказані документи не охоплюються нормами статті 24 вищевказаного закону, а нерухоме майно здійснене відповідачем шляхом самочинного будівництва, внаслідок отримання правовстановлюючих документів на самочинно збудоване майно та здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, набуття особою статусу власника відносно об`єкту самочинного будівництва у позасудовий спосіб не перестає бути самочинним будівництвом, адже лише суд уповноважений визнати право власності на таке майно.

Висновки суду за результатами розгляду даної справи узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 квітня 2018 року № 924/623/16, 29 серпня 2019 року № 910/551/18, 03 грудня 2019 року № 916/2553/18, 29 січня 2020 року № 642/1536/17-ц, щодо застосування положень статті 376 ЦК України, згідно яких реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Таким чином, державну реєстрацію прав здійснено з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та всупереч вищевказаного Порядку.

Враховуючи все вищевикладене, в суду є підстави вважати, що державна реєстрація права власності суперечить вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 331 Цивільного кодексу України внаслідок того, що заявлене право не відповідало та не відповідає законодавству, а існування в Державному реєстрі запису про державну реєстрацію права власності за Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та КО" на нежитлові будівлі не перебуває у відповідності з дійсно існуючими обставинами, у зв`язку з чим право та інтерес Харківської міської ради, як власника комунального майна, є порушеним.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України). Положення статей 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України не передбачають іншого способу усунення перешкод власнику (Харківській міській раді) у користуванні земельною ділянкою, ніж знесення об`єкта самочинного будівництва, спорудженого на такій земельній ділянці, яку не було відведено забудовнику в користування для цілей будівництва. Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. За змістом частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою яка здійснює самочинне будівництво. Право власності чи право користування земельною ділянкою під спірними забудовами відповідачем не оформлене, а забудова земельної ділянки порушує права позивача та третіх осіб (громади).

Оскільки земельна ділянка, на якій перебувають спірні об`єкти нерухомого майна, належить територіальній громаді міста Харкова, рішення щодо передачі у власність або користування цієї земельної ділянки відповідачу з правом забудови не приймалось, а проведена реєстрація прав власності на підставі довідок Товариства з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" за № 823,№ 824 від 20 листопада 2018 року та технічних паспортів серія та номер 157 від 20 листопада 2018 року є незаконною, відповідно розташовані на ній об`єкти (нерухоме майно) є самочинно збудованими об`єктами, наявність яких на земельній ділянці порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста Харкова на розпорядження та користування цією ділянкою, державна реєстрація права підлягає скасуванню, а самочинно збудовані об`єкти за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17Б місто Харків, повинні бути знесений особою, яка здійснила таке будівництво.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 924/623/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 910/19726/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 910/551/18 зі спорів про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, що виникли з подібних правовідносин, пов`язаних із застосуванням частини 4 статті 376, статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України.

Наведене повністю узгоджується з викладеним у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 642/1536/17-ц правовим висновком про те, що системний аналіз положень статей 376 ЦК України, 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що спірні будівлі (нежитлова будівля літ. "К-2" та літ. "Ж-2", розташовані за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17-Б, місто Харків) є самочинно побудованими новими об`єктами нерухомості, тому на них не може розповсюджуватися правовий режим приведення об`єкту у попередній стан, а лише знесення самочинно побудованого майна шляхом звільнення земельної ділянки, на якій воно самочинно побудовано, що безпосередньо передбачено частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу наявності в нього дозвільних документів на будівництво спірних об`єктів нерухомості, а також отримання від Харківської міської ради у власність (користування) земельної ділянки з правом будівництва, на якій відбувалось будівництво, суд, з урахуванням норм законодавства України, дійшов висновку, що оспорюванні нежитлові будівлі побудовано відповідачем самочинно, без достатніх на то правових підстав, а тому є об`єктом самочинного будівництва.

Крім того, спірні будівлі зареєстровано у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як новий об`єкт нерухомості з присвоєнням нового реєстраційного номеру. Отже, судом достеменно встановлено наявність підстав для задоволення позовних вимог та підтвердження належними та допустимими доказами позиції позивача в частині скасування реєстрації за відповідачем нерухомого майна, яке має всі ознаки самочинно збудованого, та припинення права власності.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку від нежитлових будівель з приведенням її у придатний для подальшого використання спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення.

Водночас, під час судового розгляду (на стадії розгляду справи по суті) відповідач зазначив на той факт, що 28 листопада 2020 року нежитлові будівлі, за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17-Б, місто Харків, знищені пожежею. 10 грудня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено наступні записи: щодо об`єкта нежитлової будівлі (літ. "Ж-2"), загальною площею 131,4 кв. м., за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17-Б, місто Харків, право власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" є припиненим через знищення об`єкта нерухомого майна; щодо об`єкта нежитлової будівлі (літ. "К-2"), загальною площею 342,6 кв. м., за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17-Б, місто Харків, право власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" є припиненим через знищення об`єкта нерухомого майна. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційними номерами 1999942463101 та 1999923863101 (реєстраційні номери будівель літ. "Ж-2" та літ. "К-2") станом на дати 11-14 грудня 2020 року відсутні відомості щодо речового права та права власності на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття провадження у справі. Суд зазначає, що цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Зі змісту частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (пункт 2). Закриття господарським судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору не залежить від волевиявлення позивача та не вимагає від нього вчинення обов`язкових процесуальних дій шляхом подання до суду відповідної заяви. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому, закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З доданих відповідачем документів (а. с. 178-183, том 1) вбачається, що 10 грудня 2020 року було внесено записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права власності Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та КО" на нежитлову будівлю (літ. "Ж-2"), загальною площею 131,4 кв. та нежитлову будівлю (літ. "К-2"), загальною площею 342,6 кв., до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні відомості щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно літ. "Ж-2" літ. "К-2" по вул. Проспектна, 17-Б у м. Харкові. За таких обставин, суд вважає, що предмет спору - скасування державної реєстрації права власності на нежитлові будівлі літ. "К-2" та літ. "Ж-2" по вулиці Проспектна, будинок 17-Б у місті Харкові (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 1999942463101, запис про право власності № 50495214, реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 1999942463101, запис про право власності № 50495214) та припинення права власності відповідача на нежитлові будівлі літ. "К-2" та літ. "Ж-2" припинив своє існування. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в означеній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Втім, суд зазначає, що реєстрація за відповідачем припинення права власності на об`єкти самочинного будівництва не усуває порушень земельного та містобудівельного законодавства, допущених відповідачем при будівництві даних об`єктів.

Відповідач наполягає на тому, що спірні об`єкти нерухомого майна є знищеними, на підтвердження чого надає лист за вих. № б/н від 04 грудня 2020 року, складений фізичною особою-підприємцем Чернобабою М.І. про те, що об`єкти нерухомості (нежитлова будівля літ. "К-2" та літ. "Ж-2") за адресою місто Харків, вулиця Проспектна, 17-Б є знесеними (знищені вогнем). Однак, даний документ не може бути взятий судом до уваги як доказ приведення відповідачем земельної ділянки у придатний стан, оскільки жодних доказів на наявність у визначеної вище фізичної особи-підприємця повноважень з приводу встановлення юридичного факту та проведення обстеження на місцевості відповідачем не надано, а судом не встановлено з матеріалів справи. Натомість, 11 січня 2021 року головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням контролю та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради складений акт обстеження земельної ділянки під час якого проводилась фотозйомка. Водночас, як встановлено судом, Харківською міською радою 26 лютого 2020 року внесено зміни до Положень виконавчих органів Харківської міської ради 7 скликання, зокрема до Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради (додаток 13), яке визначає, що Департамент відповідно до покладених на нього завдань здійснює самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а також за дотриманням юридичними та фізичними особами земельного законодавства (пункт 3.1.1). При цьому, будь-яких доказів щодо невідповідності нормативно-правовим актам дій Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відповідачем суду не надано, а дії по проведенню обстеження земельної ділянки у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржувалися, оскільки матеріали справи зворотного не містять. Отже, Департамент територіального контролю Харківської міської ради мав повноваження з приводу здійснення на місцевості обстеження земельної ділянки та проведення її огляду. У зв`язку з чим, враховуючи стандарт доказування - вірогідність доказів, який закріплений в нормах процесуального кодексу, суд у сукупності визначає повноту приведення позивачем обставин відсутності з боку відповідача дій щодо приведення земельної ділянки у належний стан. Відповідачем не представлено до матеріалів справи доказів на підставі яких можливо було встановити факт здійснення останнім активних дій покликаних на звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Суд наголошує, що 17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідачем не виконано покладеного на нього приписами статей 13, 74, 79 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами підстав заперечення позову в частини звільнення земельної ділянки з її приведенням у придатний для подальшого використання стан. Представлений лист за вих. № б/н від 04 грудня 2020 року, складений фізичною особою-підприємцем Чернобаба М.І. не може свідчити про фактичне приведення земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан, оскільки складений особою без представлення на її повноваження жодних доказів та спростовується актом, складеним повноважною особою 11 січня 2021 року.

Судом враховані правові висновки зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, відповідно до яких ВС визначив положення частини першої статті 83, частини 1 статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права. У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97/ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» . Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас суд зауважує, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власників земельної ділянки (частини 4 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України), а тому суд, враховуючи те, що дії відповідача із самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомості (нежитлові будівлі літ. "К-2" та літ. "Ж-2", розташовані за адресою: вулиця Проспектна, будинок 17-Б у місті Харкові) порушують норми законодавства України, яке повністю є доступним для відповідача, чітким та передбачуваним у питаннях його застосування та наслідків дії його норм, те, що при вирішенні питання врахований принцип "пропорційності" та справедливої рівноваги, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, яку незаконно зайняв відповідач, шляхом приведення її у придатний для подальшого використання стан є той мірою, яка відновить порушені права позивача, як власника земельної ділянки, яка належить до комунальної форми власності.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоча судом було створено усі можливості для надання відповідачем доказів та заперечень, судом не виявлено на підставі наявних у справі доказів інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині вимог звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок від нежитлових будівель з приведенням земельних ділянок у придатний для використання стан.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 207-210, 216-220, 231-233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та КО" (61002, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 70, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по вулиці Проспектна, будинок 17-Б у місті Харкові від нежитлової будівлі літ. "К-2" з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та КО" (61002, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 70, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по вулиці Проспектна, будинок 17-Б у місті Харкові від нежитлової будівлі літ. "Ж-2" з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

В іншій частині позову закрити провадження у справі № 922/3069/20.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "09" лютого 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/3069/20