Ухвала

від 03.02.2021 по справі 910/2770/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/2770/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської міської ради та Житлово-будівельного кооперативу "Алмаз-2" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 (колегія суддів: Скрипка І. М., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МСВІТ" до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Житлово-будівельний кооператив "Алмаз-2" про скасування рішення органу місцевого самоврядування,

за участю представників:

позивача - Чернецька Г. М.,

відповідача - Гандзюк Т. О.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Грицаєнко О. П.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" (далі - ТОВ "БК "Травертин", після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю "МСВІТ" (далі - ТОВ "МСВІТ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про скасування рішення від 15.09.2016 № 2/1006 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 25.11.2005 № 75-6-00251, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "БК "Травертин" на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 № 831/2306 " (далі - рішення № 2/1006).

Позовну заяву обґрунтовано відсутністю підстав для розірвання зазначеного договору відповідно до пункту 8.4 в односторонньому порядку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017, в позові відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено Житлово-будівельний кооператив "Алмаз-2".

Постановою Верховного Суду від 15.05.2018 касаційну скаргу ТОВ "МСВІТ" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зокрема зазначив, що під час нового розгляду суди мають дати належну правову оцінку обставинам, встановленим у справі № 51/405, а також звернути увагу на доводи ТОВ "МСВІТ" про те, що після розгляду справи № 51/405 у 2014 році позивач розпочав відновлення реєстрації договору оренди, розробку технічної документації на земельну ділянку і вжив заходів щодо звільнення земельної ділянки від незаконно побудованих гаражів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2019, в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.07.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи належним чином не встановили обставин цієї справи, вичерпно не з`ясували усіх обставин, пов`язаних із тим, що у 2014 році позивач розпочав відновлення реєстрації договору оренди, розробку технічної документації на земельну ділянку і вжив заходів щодо звільнення земельної ділянки від незаконно побудованих гаражів; у порушення вимог статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином не виконали вказівок, які було викладено у постанові Верховного Суду від 15.05.2018, припустившись у зв`язку із цим порушення вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не було доведено належного виконання ним своїх обов`язків орендаря за договором оренди землі від 09.11.2005 та не доведено поважності причин допущених ним порушень.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано рішення Київської міської ради від 15.09.2016 № 2/1006 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 25.11.2005 № 75 -6-00251, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 № 831/3406".

Київська міська рада у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 75 ГПК України та прийняттям апеляційним господарським судом судового рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.04.2018 у справі № 910/8011/17, від 17.09.2019 у справі № 910/1168/19, від 18.12.2019 у справі № 910/3111/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

ЖБК "Алмаз - 2" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статей 526, 614, 629 ЦК та прийняттям апеляційним господарським судом судового рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2018 у справі № 910/2566/16, від 27.06.2018 у справі № 910/4198/ 16, від 18.06.2019 у справі № 910/8424/18, від 17.09.2019 у справі № 910/1168/19.

ТОВ "МСВІТ" у відзиві просить касаційні скарги залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанції - без змін. Заявник наголошує на законності і обґрунтованості оскаржуваної постанови.

Згідно з частиною статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, у розрізі виключності випадку касаційного оскарження судового рішення та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/2770/17 з огляду на таке.

Приймаючи постанову про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно зі статтями 525, 526, 629 ЦК України та статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором, а частиною 3 цієї норми визначено, що у разі односторонньої відмови від договору повністю або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі" розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Положеннями частин 1, 2 статті 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Підставою для прийняття Київською міською радою спірного рішення № 2/1006 стало те, що ТОВ "БК "Травертин" (після зміни назви - ТОВ "МСВІТ") не виконало умови п. 8.4 договору оренди, а саме: не завершило забудову земельної ділянки у строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, а також громадський супротив.

Досліджуючи обставини щодо наявності підстав для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, апеляційний господарський суд надав правову оцінку спірним правовідносинам та стосовно першої підстави, наведеної у рішенні Київської міської ради № 2/1006, а саме незавершення забудови земельної ділянки у строки, визначені в договорі, зазначив наступне.

У 2009 році, посилаючись на невиконання орендарем обов`язку здійснити забудову земельної ділянки, заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "БК "Травертин" про розірвання договору оренди і повернення земельної ділянки.

Справа № 51/405 за вищезазначеним позовом розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 і постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2014 у задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва відмовлено.

В межах справи № 51/405 судом було встановлено: "після укладення сторонами договору оренди, позивачем здійснювалися заходи, спрямовані на виконання умов договору оренди та рішення Київської міської ради № 831/3406 від 19.07.2005 в частині здійснення забудови спірної земельної ділянки. Зокрема, заступником начальника Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища було затверджено архітектурно-планувальне завдання № 08-0037 на проектування будівництва житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі м. Києва. Крім того, 11.03.2008 між відповідачем та Приватним підприємством "С.Д.П. Буд" було укладено договір підряду на проведення проектних робіт № 177/75, відповідно до умов якого підрядник зобов`язався виконати роботи з розроблення проектної документації для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі м. Києва". Також судом зазначено, що "матеріали справи не містять, а прокурором та позивачем належним чином не доведено факту порушення прав Київської міської ради та держави внаслідок того, що будівельні роботи на спірній земельній ділянці не були розпочаті товариством у визначеному договором оренди порядку".

Водночас при розгляді справи № 910/2770/17 судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 2009 року по 2012 рік замовником та підрядником укладались додаткові угоди, якими неодноразово продовжувався строк дії договору підряду; у 2012 році був підготовлений передпроєкт на будівництво житлового будинку на спірній земельній ділянці; на підставі припису про усунення порушень вимог земельного законодавства, що був виданий 07.06.2012 заступником прокурора м. Києва В. Безкоровайним Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації була скасована реєстрація договору оренди ТОВ "БК "Травертин", про що свідчить лист Департаменту земельних ресурсів від 16.04.2013 № 05707-7626 на адресу адвоката Чернецької Г. М. Вказаний припис було обґрунтовано тим, що 12.12.2011 за позовом заступника прокурора м. Києва Господарським судом м. Києва відповідно до рішення у справі № 51/405 був розірваний договір оренди земельної ділянки № 75-6-00251 від 25.11.2005, укладений між ТОВ "БК "Травертин" та Київською міською радою; на момент закінчення розгляду справи № 51/405 про розірвання договору оренди земельної ділянки № 75-6-00251 від 25.11.2005, реєстрацію договору в Департаменті земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було скасовано, тому ТОВ "БК "Травертин" було необхідно забезпечити підготовку документів для повторної реєстрації договору оренди; з 2011 року та до моменту поновлення 29.09.2014 реєстрації договору оренди, ТОВ "МСВІТ" не мало юридичних підстав вчиняти будь - яких дій щодо отримання дозвільної документації на будівництво. Фактично позивач був позбавлений права користуватися земельною ділянкою, однак при цьому сплачував орендну плату; у 2014 КП "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі" було виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була зареєстрована 07.10.2014; відповідно до п. 2.3 договору оренди від 25.11.2005 № 75-6-00251 земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:75:288:0062), яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, однак, за твердженнями позивача, на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:75:288:0062) знаходяться гаражі, які встановлені без належних дозволів, в яких знаходиться майно фізичних осіб.

Поряд з цим у справі № 51/405 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про дотримання ТОВ "БК "Травертин" усіх умов договору оренди земельної ділянки, та відповідно до чинного законодавства про здійснення ним необхідних дій для забудови цієї земельної ділянки, забезпечення умов щодо її цільового використання, а також про недоведеність Київською міською радою наявності правових підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки.

Враховуючи, що ТОВ "БК "Травертин" дотрималося всіх необхідних умов, передбачених у договорі оренди земельної ділянки, здійснило комплекс необхідних дій для її забудови, а будь-яких інших доказів, які б свідчили про порушення товариством інших умов договору оренди земельної ділянки, матеріали справи не містять, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем доведено існування об`єктивних обставин, які унеможливили вжиття заходів для здійснення будівництва на земельній ділянці та перешкоджали в розробці та затвердженні проектної документації на будівництво.

Другою підставою прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради № 2/1006 про розірвання договору оренди зазначено "громадський супротив", однак, як зазначив апеляційний господарський суд, ні пункт 8.4 договору оренди, ні жоден інший пункт договору не містить таку підставу для його дострокового розірвання в односторонньому порядку. В той же час, зазначення в оскаржуваному рішенні про "громадський супротив", як підставу для розірвання договору в односторонньому порядку, підтверджує наявність у позивача перепон для здійснення будівництва на спірній земельній ділянці.

З огляду на встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування спірного рішення відповідача. Постанову прийнято на підставі статей 12, 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 21, 651 ЦК України, статті 20 ГК України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 31 Закону України "Про оренду землі".

Водночас, у справі № 917/1345/17 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у якій міститься посилання в касаційній скарзі Київської міської ради, предметом позову ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", поданому на підставі статті 1212 ЦК України, є стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави. А позовні вимоги мотивовані безпідставністю здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення). Верховний Суд у цій справі підтримав рішення та постанову попередніх судових інстанцій з огляду на те, що грошові кошти отримані відповідачами, як дивіденди за рішенням загальних зборів ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", а тому позов безпідставно подано на підставі статті 1212 ЦК України.

У постанові також відхилено доводи скаржника про те, що встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 922/646/17 є преюдиціальними, оскільки у справі № 922/646/17 суд оцінив відсутність оригіналу протоколу № 1 від 12.01.2015 або належним чином засвідченої його копії, а не встановив факт непроведення загальних зборів.

Таким чином правовідносини у справі, що переглядається, не є подібними правовідносинам у справі № 917/1345/17. При цьому колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на те, що жодні обставини, встановлені у справі № 51/405, не можуть мати преюдиціального значення, оскільки спірне рішення прийнято лише 15.09.2016, не може бути прийнято до уваги, оскільки однією з підстав прийняття спірного рішення стало неналежне виконання позивачем пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 25.11.2005 № 75-6-00251 щодо завершення забудови у трьохмісячний строк з моменту державної реєстрації договору і саме обставини виконання пункту 8.4 договору оренди з боку позивача були предметом розгляду справи № 51/405.

У справі № 910/8011/17 на постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у якій міститься посилання в касаційній скарзі Київської міської ради, касаційна інстанція погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення Київської міськради від 02.03.2017 № 1166/2190 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 16.02.2004 № 91-6-00216, з огляду на те, що позивач взятих на себе зобов`язань щодо забудови спірної земельної ділянки не виконав як у визначені договором строки, так і в подальшому не приступив до виконання такого обов`язку. Доводи ТОВ "Геокон" про те, що виготовлення та отримання проектно-кошторисної і дозвільної документації на будівництво є тривалим процесом, який не залежить від волі позивача, а також наявність конфліктної ситуації навколо спірної земельної ділянки, що виникла внаслідок незаконних дій КА "Глибочицька", не прийнято до уваги, оскільки позивачем не надано жодного доказу початку будівельних робіт, а зазначені обставини не звільняли відповідача від обов`язку належним чином виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки, а також вживати відповідних заходів для усунення порушень його права на користування земельною ділянкою. Крім того, судами не встановлено фактів перешкоджання з боку КА "Глибочицька" можливості ТОВ "Геокон" розпочати будівництво об`єкта протягом усього часу перебування спірної земельної ділянки у користуванні позивача.

У справі № 910/3111/19 на постанову Верховного Суду від 18.12.2019 у якій міститься посилання в касаційній скарзі Київської міської ради, касаційна інстанція, скасовуючи рішення та постанову у справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголосила, що судами попередніх інстанцій не було зазначено, яким саме нормам законодавства суперечить оскаржений акт органу місцевого самоврядування; не було встановлено, чи звільняли наведені позивачем обставини від його обов`язків, передбачених умовами договору оренди (пункти 3.1, 4.5), належним чином виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки у визначені строки з огляду на державну реєстрацію цього договору 25.01.2005 і отримання дозволу на будівництво 20.11.2008, а також чи вживалися позивачем відповідні заходи для усунення порушень його права на користування земельною ділянкою.

Верховний Суд також зазначив, що пославшись на рішення Київської міської ради від 24.09.2015 № 46/1949, від 13.11.2013 № 518/10006, від 02.06.2015 № 607/1471 як позивач у позовній заяві, так і суди першої та апеляційної інстанції у судових рішеннях, не навели обґрунтування того, яким чином зазначені рішення органу місцевого самоврядування впливають на правовідносини сторін договору оренди земельної ділянки, рішення про розірвання якого є предметом спору у зазначеній справі, чи відбулася зміна цільового призначення спірної земельної ділянки на підставі зазначених рішень та якими доказами підтверджуються такі обставини, чи були зазначені рішення підставою для внесення змін до договору оренди спірної земельної ділянки та чи вносилися відповідні зміни до договору, чи є такі рішення відповідача тими обставинами, які перешкоджали позивачу належним чином виконувати умови договору оренди земельної ділянки та використовувати цю земельну ділянку за цільовим призначенням - будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу.

У справі № 910/2566/16 на постанову Верховного Суду від 15.05.2018 у якій міститься посилання в касаційній скарзі ЖБК "Алмаз - 2", касаційна інстанція скасовуючи постанову апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Релігійної організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" про визнання незаконним та недійсним рішення Київської міської ради від 24.09.2015 № 6/1909 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,9289 га на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Релігійним управлінням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні №91-6-00490 від 26.09.2005" та направляючи справу на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду зазначила, що суд апеляційної інстанції замість встановлення наявності або відсутності вини позивача у невиконанні умов договору оренди земельної ділянки в частин закінчення забудови протягом трьох років, що є необхідним для застосування положень статі 614 ЦК, обмежився лише посиланням на те, що доказів звернення позивача до відповідача із пропозицією продовжити строки забудови на спірній земельній ділянці матеріали справи не містять. Проте відсутність таких звернень позивача не доводить само по собі наявність вини останнього у незабудові земельної ділянки. Касаційна інстанція погодилася з твердженням скаржника про те, що апеляційний суд всупереч статті 282 ГПК не надав належної правової оцінки доводам скаржника про наявність нерухомого майна на земельній ділянці та наявності поважних причин не завершення будівництва в строки, передбачені договором оренди.

У справі № 910/4198/16 на постанову Верховного Суду від 27.06.2018 у якій міститься посилання в касаційній скарзі ЖБК "Алмаз - 2", касаційна інстанція погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав про задоволення позову ТОВ "Скай-Буд ЛТД" про визнання протиправним та скасування Рішення ІІІ сесії VII скликання Київської міської ради №562/1426 від 28.05.2015 про розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки позивачем були вчинені всі необхідні та передбачені законодавством і договором дії, спрямовані на забудову орендованої земельної, а недотримання визначених п. 8.4. договору строків завершення будівництва сталось через тривалість надання уповноваженими органами технічних умов, розроблення проектно-будівельної документації, її погодження і затвердження вказаними органами, надання позивачу необхідних дозволів, а також протест громадськості проти будівництва, тобто не з вини позивача.

Верховний Суд також зазначив, що з посиланням на статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до якої рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, а рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом, судами встановлено, що фактичною підставою для подання проєкту рішення, а також предметом обговорення на пленарному засіданні відповідача, були звернення деяких представників місцевої громади, а не порушення чи неналежне виконання орендарем своїх обов`язків за договором, як було визначено в самому рішенні.

У справі № 910/8424/18 на постанову Верховного Суду від 18.06.2019 у якій міститься посилання в касаційній скарзі ЖБК "Алмаз - 2", касаційна інстанція погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки у зв`язку з відсутністю вини відповідача у порушенні строків завершення забудови земельної ділянки, оскільки останній вчиняв передбачені законодавством і договором дії, спрямовані на забудову орендованої земельної, а недотримання визначених у пункті 8.4 договору строків завершення будівництва сталося через тривалість надання уповноваженими органами технічних умов, розроблення проектно-будівельної документації, її погодження і затвердження зазначеними органами, надання позивачеві необхідних дозволів, тобто не з вини позивача. Судами також враховано, що на спірній земельній ділянці наявне нерухоме майно, належне відповідачеві, а отже дія договору оренди є важливим елементом реалізації відповідачем своїх прав власника.

У справі № 910/1168/19 на постанову Верховного Суду від 17.09.2019 у якій міститься посилання в касаційних скаргах Київської міської ради та ЖБК "Алмаз - 2", касаційна інстанція, скасовуючи рішення та постанову попередніх судових інстанцій про задоволення позову ТОВ "Гранд Спорт" про визнання незаконним та скасування рішення Київради від 20.11.2018 № 207/6258 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва від 15.04.2004 № 62-6-00126", зазначила, що вважає передчасним висновок судів про недоведеність недотримання орендарем всіх умов договору оренди від 09.03.2004, визначених у пункті 7.3 цього договору як підстави для його одностороннього розірвання. Так, судами не надано належної правової оцінки умовам пунктів 3.1, 4.5, 7.3 договору оренди від 09.03.2004 в їх сукупності, залишено поза увагою встановлені ними ж обставини початку будівництва; судами не відхилено доводи Київської міської ради щодо невстановлення дати замовлення Товариством розробки Проєктним інститутом СБ України проєкту на будівництво спортивного автокомплексу (дитячо-молодіжного розважально-навчального картингового центру); судами не спростовано належним чином твердження скаржника про недоведеність позивачем того, що з дня отримання у жовтні 2006 року дозволу на виконання будівельних робіт і подальшої його перереєстрації у січні 2009 року (з граничним строком дії до 10.02.2012) до цього часу завершено будівництво об`єкта згідно з його цільовим призначенням.

Як зазначалося вище, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Постанови Верховного Суду у зазначених вище справах ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, що переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Наведені в касаційних скаргах доводи не свідчать про невідповідність висновків апеляційного суду висновкам Верховного Суду у наведених в скаргах постановах.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційними скаргами Київської міської ради та ЖБК "Алмаз - 2".

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Київської міської ради та Житлово-будівельного кооперативу "Алмаз-2" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 у справі № 910/2770/17 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич