Рішення

від 08.02.2021 по справі 640/9208/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2021 року м. Київ № 640/9208/20

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України (надалі по тексту також - відповідач, НП України), в якому просить з урахуванням уточнень: визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №1458 о/с від 03.12.2019 по особовому складу щодо звільнення зі служби поліції за п. 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію полковника поліції ОСОБА_1 з посади помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України; поновити полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 04.12.2019; стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.12.2019 по день ухвалення рішення у справі; стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100 000,00 (сто тисяч) грн відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями Національної поліції України; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 500,00 грн; рішення суду в частині поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 04.12.2019 та в частині виплати суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, зазначивши, що процедуру звільнення позивача через скорочення штатів дотримано, а отже дії Національної поліції відповідають вимогам чинного законодавства України.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Наказом НП України від 22.06.2017 № 462 о/с ОСОБА_1 було призначено на посаду помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України.

НП України 02.10.2019 було прийнято наказ № 979 Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції , яким в Департаменті забезпечення діяльності Голови НП України була проведена реорганізація - скорочені всі посади (47), та в новому штаті зазначеного Департаменту введено лише 38 посад.

Попередженням від 04.10.2019 позивача поінформовано, що посаду, яку він обіймав, скорочено та попереджено про можливе наступне звільнення зі служби в поліції згідно з п. 4 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію .

Наказом НП України від 03.12.2019 № 1458 о/с полковника поліції ОСОБА_1 , помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України, звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію з 04.12.2019.

Підставою прийняття зазначеного рішення слугував наказ НП України від 02.10.2019 №979.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються відповідно до Закону України Про Національну поліцію від 2 липня2015 року № 580-VIII(далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч. 1ст. 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

За приписами ч. 1ст. 58 Закону № 580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов`язків.

Відповідно до п. 5 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.

За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 68 Закону №580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно частини 3 статті 68 Закону України Про Національну поліцію після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Як убачається з наказу Національної поліції України від 02.10.2019 № 979, яким затверджено перелік змін у штатах Національної поліції, відбулось скорочення штату Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції з 47 посад до 38.

З огляду на відсутність в Законі України Про Національну поліцію спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.

Наведені норми спеціального законну доповнюються положеннями законодавства про працю, яке регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, зокрема нормами Кодексу законів про працю України.

Так, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.

Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, попередження про можливе звільнення має бути оголошене одночасно із запропонуванням відповідних вакантних посад, оскільки лише у такий спосіб можливо забезпечити право особи щодо вільного вибору посади, прийняття рішення про подальше проходження служби в органах Національної поліції та дотримання встановленого ст. 68 ЗУ Про національну поліцію строку попередження.

З матеріалів справи установлено, що відповідач не виконав обов`язку щодо здійснення належних заходів щодо пропонування вакантних рівнозначних посад, чим позбавив можливості для подальшого проходження служби позивачем.

До того ж, до матеріалів долучено некомплекти вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України станом на 01.10.2019, 01.11.2019, 01.12.2019, які, в свою чергу, до позивача не доведено.

Судом установлено, що відповідач не здійснив жодних заходів для ознайомлення з вакантними посадами позивача.

До матеріалів справи відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що позивач не виявив бажання для продовження служби в органах поліції України, не надано листів-відмов позивача від запропонованих посад, тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Аналізуючи положення вказаних нормативних актів суд виходить з того, що Закон № 580-VIII є спеціальним у спірних правовідносинах і не містить визначення поняття рівнозначна посада . Однак відповідно до положення частини першої статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Суд зауважує, що відповідачем не надано доказів проведення порівняння кваліфікації та досягнень у службовій діяльності позивача із іншими поліцейськими, які були залишені на службі в поліції внаслідок або скорочення штатів, або переведені на рівнозначні посади, з метою встановлення переважного права на залишення на службі в поліції, що передбачено ч.5 ст.68 Закону України Про Національну поліцію .

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) колегія суддів зазначила, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Натомість, відповідач іншої пропозиції позивачу не пропонувало, доказів відсутності вакантних посад за вказаний період відповідно до кваліфікації позивача до суду не надано.

Посилання представника відповідача на те, що відповідно до постанови центральної медичної (військово-лікарської) комісії МВС України від 09.01.2020 № 1 ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції, а отже його правомірно було звільнено, судом не беруться до уваги, оскільки вони є неприйнятними з огляду на те, що звільнено його було раніше за прийняті висновки комісії.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача - полковника поліції ОСОБА_1 з посади помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України на підставі п.4 ч.1 ст.77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Національною поліцією України проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому спірний наказ №1458 о/с від 03.12.2019 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.

Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що нормами Закону України "Про Національну поліцію" не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно положень ст. 7 КАС України застосовує до спірних правовідносин положення КЗпП України, якими вказані питання врегульовані.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що відповідач звільнив позивача з порушенням порядку установленого законом, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов`язаний поновити його на попередній посаді.

Таким чином, належним є поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 05.12.2019.

Щодо дати, з якої слід поновити позивача на посаді, суд зауважує, що звільнено його зі служби 04.12.2019, а отже 04.12.2019 є останнім днем роботи включно.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, з урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 13.05.2020 № 29/5-256, виданої Національною поліцією України, середньомісячне грошове забезпечення складає 54 522,49 грн ((за жовтень2019 року в розмірі 57 707,49 грн 31 днів + за листопад 2019 року в розмірі 51 337,49 грн 30 день)/2), середньоденне грошове забезпечення - 1 787,66 грн (54 522,49 грн/30,5 днів ((31+30)/2)).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100) установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

У справі № 814/2563/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Так, зі змісту пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 260 випливає, що поновлений на службі поліцейський має право на грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення до його поновлення на службі уповноваженим керівником органу поліції.

Порядок № 260 визначає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладено в постанові від 26 квітня 2019 року в справі № 815/1829/17.

Так, враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 05.12.2019 (день звільнення) по день поновлення - 08.02.2021 (дата ухвалення судом рішення) становить: 1 787,66 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 432 к.д. (кількість днів вимушеного прогулу) = 772 269,12 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відповідно до зазначеної норми закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на службі в поліції на посаді помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України та в частині стягнення з Національної поліції України на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 54 522,49 грн (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , судовий збір стягненню в порядку ч.3 ст.139 КАС України з відповідача не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Позивач у позові зазначив, що діями відповідача, які полягали у неправомірному звільненні з роботи, спричинена моральна шкода, яка полягає у втраті немайнового характеру внаслідок приниження його честі, гідності і ділової репутації, ускладенення подальшого активного громадсько-професійного життя у зв`язку з неправомірною поведінкою та порушенні законних прав.

Разом з тим, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Проте, позивач не виконав свого обов`язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди та доказів того, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою.

Посилання на висновок комісії від 09.01.2020 щодо встановлення травми позивачу, пов`язаної з виконання службових обов`язків, має наслідки щодо виплати йому грошової компенсації в порядку ст.97 Закону України Про національну поліцію . Натомість даний висновок не підтверджує доводи позивача щодо зв`язку з нанесенням йому моральної шкоди з підстав звільнення.

Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Щодо питання стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зауважує, що така заява може бути вирішена за умови дотримання позивачем приписів ч.7 ст.139 КАС України, оскільки до матеріалів справи не долучено доказів розрахунку за договором про надання правової допомоги від 23.03.2020 № 26-03/20.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №1458 о/с від 03.12.2019 по особовому складу щодо звільнення зі служби поліції за п. 4 ((у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію полковника поліції ОСОБА_1 з посади помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України.

3. Поновити полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України з 05.12.2019.

4. Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.12.2019 по 08.02.2021 в розмірі 772 269,12 грн (сімсот сімдесят дві тисячі двісті шістдесят дев`ять гривень 12 коп.).

5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника Голови 4-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови Національної поліції України та в частині стягнення з Національної поліції України на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 54 522,49 грн (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять дві гривні 49 копійок) (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів) допустити до негайного виконання.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Національна поліція України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108578)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко