Ухвала

від 10.02.2021 по справі 336/2231/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 336/2231/19

провадження № 61-16108ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 22 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області Глоба В. І. та зареєстрований за № 2027, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 гроші в сумі 18 000,00 дол. США, що на день передачі грошей еквівалентно 144 000,00 грн, за курсом, що визначили сторони - 8,00 грн за 1 дол. США, без стягнення процентів, які позивач повинен повернути в строк до 22 жовтня 2014 року включно.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились про придбання земельної ділянки з кадастровим номером 2321280500:02:011:0006, площею 12,5280 га, що знаходиться на території Білоріцької сільської ради Веселівського району Запорізької області, проте, оскільки цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки є ведення особистого господарства, що підпадає під мораторій відчуження, укладення договору купівлі-продажу між сторонами було неможливе. Тому сторони погодили оформити земельну ділянку шляхом підписання договору позики, довіреності, заповіту.

Сторони домовились, що ОСОБА_2 отримує в оренду земельну ділянку, строком на 7 років, при цьому сплачує загальну суму орендної плати за весь період користування у розмірі 15 000,00 грн.

На початку 2018 року ОСОБА_1 отримав копію позовної заяви, яка у подальшому була уточнена, із вимогами сплатити ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22 жовтня 2009 року у розмірі 17 800,00 дол. США, суму інфляційних збитків у розмірі 12 744,80 дол. США, суму трьох процентів річних у розмірі 1 733,66 дол. США, суму пені у розмірі 4 086,18 дол. США, а всього: 36 364,65 дол. США.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 21 січня 2019 року у справі № 313/425/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

12 вересня 2018 року за заявами ОСОБА_1 , посвідченими приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області за реєстровими № 414, 415 скасовано довіреність та заповіт, складені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 та посвідчені 22 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області.

На переконання позивача, сторони 22 жовтня 2009 року фактично уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим № 2321280500:02:011:0006, площею 12,5280 га, що знаходиться на території Білоріцької сільської ради Василівського району Заорізької області. Договір позики від 22 жовтня 2009 року не відповідав волевиявленню та внутрішній волі ОСОБА_2 , не був спрямований на реальне настання правових наслідків, тому він є недійсним.

З урахуванням зазначеного, посилаючись на положення статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просив суд визнати недійсним договір позики, укладений 22 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Веселівського районного нотаріального округу Запорізької області Глоба В. І. за реєстровим № 2027.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 29 жовтня 2020 року подав із застосуванням засобів поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у вищевказаній справі, з пропуском строку на касаційне оскарження, передбаченого частиною першою статті 390 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків до 18 грудня 2020 року, але не більше десяти днів з дня отримання цієї ухвали. Зокрема запропоновано заявнику: надати докази на підтвердження дати отримання копії оскаржуваного рішення; подати нову редакцію касаційної скарги у відповідності до вимог пункту 5 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків та оригінал конверту апеляційного суду про направлення копії постанови заявнику зі штрихкодовим ідентифікатором № 6900508399874.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги, в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.

У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків з обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема у разі, коли оспорюваний правочин фактично є удаваним договором купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, в обхід встановленої законодавством заборони на її відчуження (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Водночас, заявником у новій редакції касаційної скарги зазначено про неправильне застосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 13 лютого 2020 року у справі № 761/12145/17 та від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц, оскільки фактичні обставини у зазначених справах відрізняються від обставин у справі № 336/2231/19. Зазначене, на думку ОСОБА_1 є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставою оскарження є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).

Верховний Суд не приймає зазначені доводи як підставу для касаційного оскарження, оскільки такі суперечать змісту пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

За змістом частини сьомої статті 394 ЦПК України та відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, в якій вирішує питання про витребування матеріалів справи.

Оскільки недоліки касаційної скарги усунуто, за формою та змістом касаційна скарга відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, отже наявні підстави для відкриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребування матеріалів указаної вище справи.

Керуючись статтями 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року.

Витребувати матеріали справи з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, в 10-денний строк з дня отримання ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик