Постанова

від 09.02.2021 по справі 226/1683/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 226/1683/20

Номер провадження 22-ц/804/322/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2021 року Донецький апеляційний суду складі:

головуючого-судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Космачевська Т.В., Папоян В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гладуха О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Сакун В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засі-дань № 3 в режимі відеоконференції цивільну справу № 226/1683/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Мирноградський професійний гірничий ліцей», третя особа: Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, про встановлення факту належності документа, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 10 листопада 2020 року (суддя першої інстанції Редько Ж.Є.),-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року до Димитровського міського суду Донецької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до Державного навчального закладу «Мирноградський професійний гірничий ліцей» (далі - ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей»), третя особа: Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, про встановлення факту належності документа.

Позов мотивований тим, що 21 червня 2019 року він звернувся до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення йому пенсії за віком. Рішенням Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 11 вересня 2019 року йому було відмовлено у призначенні пенсії через відсутність у нього необхідного пільгового стажу, до якого не було зараховано період навчання у середньому професійно-технічному училищі № 94 м. Димитрова Донецької області (далі СПТУ) з 01 вересня 1986 року по 20 червня 1987 року та з 28 серпня 1989 року по 02 січня 1990 року, а також час проходження ним строкової військової служби з 22 червня 1987 року по 19 червня 1989 року. Таке рішення обґрунтовано тим, що згідно з довідкою відповідача № 84 від 22 серпня 2019 рок, виданою ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей», ОСОБА_1 був відрахований зі складу учнів СПТУ як такий, що не пройшов виробничу практику, щодо якого відсутні відомості про закінчення навчання та присвоєння йому рішенням екзаменаційної комісії кваліфікації електрослюсаря підземного. В наданій позивачем копії диплому від 17 січня 1990 року серії НОМЕР_1 періоди навчання в СПТУ за професією електрослюсаря підземного зазначено з 01 вересня 1987 року по 22 червня 1988 року та з 17 листопада 1989 року по 17 січня 1990 року, прізвище позивача не збігається з прізвищем у його паспорті, а також має місце виправлення дати закінчення навчання.

З метою отримання підтвердження факту навчання він звернувся до відповідача з клопотан-ням про виправлення помилки у дипломі або надання копій документів, якими можна підтвердити, що диплом серії НОМЕР_1 виданий 17 січня 1990 року належить ОСОБА_1 . ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей» позивачу було надано відповідь, що за даними навчального закладу він нібито не пройшов виробничу практику, за що його було відраховано, тому внести виправлення або надати будь які уточнюючі довідки ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей» не має можливості.

Встановити факт належності йому диплому серії НОМЕР_1 , виданого 17 січня 1990 року позивачу необхідно для зарахування до пільгового стажу час навчання у професійно-технічному училищі. Невизнання належності йому диплому є прямим втручанням у його майнові права на володіння дипломом та користування пільгами щодо зарахування стажу. Тому позивач просив суд встановити факт належності йому, ОСОБА_1 , диплома серії НОМЕР_1 , виданого 17 січня 1990 року, про закінчення повного курсу середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією електрослюсаря підземного четвертого розряду та присвоєння йому кваліфікації електрослюсаря підземного четвертого розряду.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 10 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей» про встановлення факту належності документа, а саме диплому серії НОМЕР_1 виданого 17 січня 1990 року, відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить змінити рішення Димитровського міського суду Донецької області від 10 листопада 2020 року в мотивувальній та резолютивній частинах рішення, доповнивши їх доводами з апеляційної скарги та задовольнити його вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є несправедливим. У разі задоволення позову не був би порушений нічий приватний інтерес, спір зводився лише до формальних недоліків, виправлень та суперечностей при дослідженні диплому про закінчення навчального закладу.

Судом першої інстанції не було встановлено, що бланк оспорюваного диплому не відповідає Інструкції про порядок виготовлення, заповнення та видачі дипломів особам, які закінчили сере-дні спеціальні навчальні заклади СРСР, затвердженій наказом від 14 жовтня 1960 року № 533 Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР, не було доведено, що підпис на дип-ломі не відповідає підпису директора, не встановлено ані фактів викрадення бланків диплому, не надано відповідачем відповідних реєстрів зберігання дипломів як бланків суворої звітності. Від-повідачем не спростовано того, що в нього не було такого бланку диплому, не надано акту пош-коджень при заповненні дипломів. Наголошує, що тягар доведення підроблення бланку диплома повинен покладатися на відповідача, який не визнає цей диплом.

Скаржник посилається на те, що ведення документів не у встановленому порядку пояснює і наявність помилок при заповненні диплому, який було йому надано.

Зазначив, що суд безпідставно вважав, що факт проходження позивачем виробничої практи-ки з 22 вересня 1989 року по 21 січня 1990 року не впливає на висновки суду, оскільки відраху-вання позивача з навчального закладу відбулося за наказом № 2-к від 02 січня 1990 року і цей наказ не скасовано. Із вказаним наказом позивач ознайомлений не був, відомості про це відсутні. Цей наказ вже вичерпав свою дію і оскарження цього наказу через такий тривалий час є неефек-тивним способом захисту порушених прав позивача. Зміст цього наказу суперечить відомостям в трудовій книжці позивача та іншим відомостям, які підтверджують його трудову діяльність. Факт проходження виробничої практики давав позивачу право отримати диплом на виконання умов ст. 46 Закону УРСР «Про народну освіту» від 01 жовтня 1974 року та нівелює безпідставні висновки суду першої інстанції.

Позивач наголошує, що не визнання належності йому диплому є прямим втручанням у його майнові права на володіння дипломом та користування пільгами щодо зарахування стажу, які надає належність цього диплому.

Від відповідача ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей» до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, до якого, в порушення ч. 4 ст. 360 ЦПК України не додано доказів надсилання копії відзиву іншим учасникам справи - позивачеві та третій особі, тому такий відзив не приймається колегією суддів до уваги.

Третьою особою Покровським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донець-кої області на апеляційну скаргу позивача наданий письмовий відзив, в якому заявник просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його заяви у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наяв-ними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення су-ду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача ДНЗ «Мирноградський про-фесійний гірничий ліцей», представник третьої особи Покровського об`єднаного управління Пе-нсійного фонду України Донецької області не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 10 лютого 2021 року відповідач ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей», третя особа Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області отримали 02 лютого 2021 року, що підтверджуєть-ся рекомендованими повідомленнями про отримання поштового відправлення (а.с. 19, 20, т.2).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Від відповідача ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей» надійшло клопотання про слухання справи у відсутність представника учбового закладу (а.с. 22, т. 2).

Про причини неявки у судове засідання 10 лютого 2021 року представника третьої особи Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області апеляційний суд не повідомили і відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що він не з`явився у судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповіда-ти завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні но-рми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник ад-вокат Сакун В.А. апеляційну скаргу підтримали, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Адвоката Сакун В.А. зазначив, що метою цього позову є визнання належності позивачу диплома, у якому його прізвище записано з помилкою.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга пози-вача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні вимог про встановлення факту належності документа, суд пер-шої інстанції виходив з того, що диплом серії НОМЕР_1 за реєстраційним номером № 2127 від 17 січня 1990 року училищем не видавався, рішення екзаменаційної комісії від 17 січня 1990 року про присвоєння позивачу кваліфікації електрослюсаря підземного четвертого розряду не приймалося, підпис позивача в отриманні диплому у Журналі обліку видачі бланків дипломів відсутній. Зміст наданої позивачем копії диплому не відповідає вимогам щодо його заповнення. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що позивачем диплом НОМЕР_1 від 17 січня 1990 року про закінчення ним СПТУ у передбаченому законом порядку не отримувався і цей документ не може бути доказом підтвердження часу навчання позивача у СПТУ та належати йому як доказ на підтвердження вказаних ним обставин.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги апеляційний суд погоджується з таким висновком суду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно наказу СПТУ № 94 м. Димитрова № 48-к від 02 вересня 1986 року ОСОБА_1 відповідно до рі-шення приймальної комісії з 01 вересня 1986 року зараховано до складу учнів професійно-технічного училища № 94 м. Димитрова Донецької області Донецького управління профтехосві-ти (група 3-86) по професії електрослюсар підземний, машиніст підземних установок зі строком навчання 1 рік (а.с. 16-20, т.1).

Наказом по СПТУ № 94 № 47-к від 20 червня 1987 року ОСОБА_1 відраховано зі складу учнів групи № 3-86 згідно повістки Красноармійського ОМВК (а.с. 21-22, т.1).

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 22 червня 1987 року Красноа-рмійським міським військовим комісаріатом Донецької області, ОСОБА_1 проходив слу-жбу у лавах Збройних Сил з 22 червня 1987 року по 19 червня 1989 року (а.с. 161-166, т.1).

Наказом № 93-к від 28 серпня 1989 року ОСОБА_1 знову зараховано до складу учнів СПТУ на базі середньої школи з диференційним строком навчання (а.с. 23-25, т.1).

Відомості про повторне зарахування та відрахування позивача також містяться у Поіменній книзі учнів СПТУ денного відділення за період з 04 січня 1988 року по 01 вересня 1989 року під номером 110434 (а.с.32-35, т.1).

Наказом № 2-к від 02 січня 1990 року ОСОБА_1 відраховано зі складу учнів як тако-го, що не пройшов виробничу практику (а.с.26-28, т. 1).

Відповідно копії диплому серії НОМЕР_1 , який виготовлений українською та російською мовами, цей диплом видано ОСОБА_1 (російською - ОСОБА_3 ) в тому, що він 1 вересня 1987 року вступив до (заклад не зазначено) до 22 чер-вня 1988 року і з 17 листопада 1989 року по 17 січня 1990 року (число 90 в частині диплому з української мови має виправлення) закінчив повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією електрослюсар підземний ІV р. Рішенням екзаменаційної комісії від 17 січня 1990 року присвоєно кваліфікацію електрослюсар підземний четвертого розряду. Видано 17 січня 1990 року, реєстраційний номер 2127 (а.с.158, т. 1).

Відповідно до наказу від 02 жовтня 1989 року № 149/к " ОСОБА_3 " було прийнято до Шахтоуправління «Новогродівське» Селидівського виробничого об`єднання (далі ШУ «Новог-родівське») учнем електрослюсаря підземним з 22 вересня 1989 року (а.с. 159, т. 1).

Відповідно до наказу ШУ «Новогродівське» від 23 січня 1990 року № 16/к ОСОБА_1 , учня електрослюсаря підземного, звільнено з 21 січня 1990 року у зв`язку із закінченням виробничої практики (а.с.11, т. 1).

Згідно з довідкою ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» від 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 , учень електрослюсаря підземного, з 22 вересня 1989 року по 21 січ-ня 1990 року за час роботи на дільниці № 4 мав підземні спуски і підйоми у жовтні 1989 року у кількості 20, у листопаді 1989 року 20, у грудні 1989 року 21, у січні 1990 року 15 (а.с.12, т. 1).

Відповідно до довідки ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» від 23 верес-ня 2019 року, записів особової картки № НОМЕР_3 ОСОБА_1 працював на Шахті 1/3 «Новог-родівська» з 29 січня 1990 року (наказ № 20к від 31 січня 1990 року) по 11 липня 1991 року (на-каз № 114к від 18 липня 1991 року) підземним електрослюсарем на дільниці № 4 з повним робо-чим днем під землею згідно диплому НОМЕР_1 від 17 січня 1990 року (а.с.63, 64 т. 1).

Відповідно до довідки ВП «Шахта 5/6» ДП «Мирноградвугіддя» від 24 вересня 2019 року ОСОБА_1 працював на Шахті 1/3 «Новогродівська» з 16 жовтня 1992 року по 18 січня 1993 року електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею згідно диплому НОМЕР_1 від 17 січня 1990 року про навчання в ПТУ № 94 за професією електрослюсар підземний третього розряду (а.с. 66-67).

Відповідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 27 липня 2000 року Димитровським МВ УМВС України в Донецькій області, прізвище позивача зазначено як «Чер-нявський», а дата його народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5, т.1).

Матеріалами справи підтверджено, що згідно записів в Журналі обліку виданих бланків ди-пломів, атестатів випускникам ПТУ № 94 м. Димитрова Донецької області, розпочатого 02 люто-го 1989 року, диплом серії НОМЕР_5 або з іншими серією та номером як на ОСОБА_1 так і ОСОБА_1 , номер якого у Поіменній книзі 110434, не видавався. У січні 1990 року дипломи видавалися випускникам СПТУ 06 січня 1990 року та 31 січня 1990 року під номерами з 370 по 421. Диплом з реєстраційним номером № 2127 будь кому 17 січня 1990 не видавався (а.с. 36-42, 132-136, т. 1).

Відповідно до рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11 вересня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недостатністю у нього необхідного пільгового стажу 10 років, до якого не було зараховано період навчання позивача у ПТУ з 01.09.1986 року по 20.06.1987 рік та з 28.08.1989 року по 02.01.1990 рік та час проходження ним строкової військової служби з 22.06.1987 року по 19.06.1989 рік, оскільки згідно з відомостями ДНЗ «Мирноградський профе-сійний гірничий ліцей» ОСОБА_1 відрахований зі складу учнів як такий, що не пройшов виробничу практику, відсутні дані про закінчення ним навчання та присвоєння рішенням екзаменаційної комісії кваліфікації електрослюсаря підземного.

Крім того, у наданій позивачем копії диплому прізвище випускника не збігається з прізви-щем позивача, також в дипломі мається виправлення дати закінчення навчання (а.с. 45-53, т. 1).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона по-винна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу сво-їх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з позовом позивач ОСОБА_1 наголошував на тому, що встанов-лення факту належності йому диплому серії НОМЕР_6 виданого 17 січня 1990 року надає йому право на користування пільгами щодо зарахування пільгового стажу і не визнання належності диплома позивачу є прямим втручанням у його майнові права.

Судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів встановлено, що позивач на-вчався в СПТУ № 94 з 01 вересня 1986 року по 20 червня 1987 року та з 28 серпня 1989 року по 02 січня 1990 року, коли був відрахований у зв`язку з не проходженням виробничої практики. При цьому судом вірно зауважено, що період проходження позивачем строкової служби з 22 че-рвня 1987 року по 19 червня 1989 року співпадає з інформацією ДНЗ «Мирноградський профе-сійний гірничий ліцей» про період відрахування позивача з СПТУ у зв`язку з призовом на стро-кову військову службу та повторним його зарахуванням до СПТУ після закінчення військової служби.

Аналізуючи записи, виконані в копії оскаржуваного диплому, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що період навчання позивача з 01 вересня 1987 року по 22 червня 1989 року та з 17 листопада 1989 року по 17 січня 1990 року не співпадає з періодом фактичного на-вчання ОСОБА_1 , який підтверджений документами навчального закладу. Крім того, ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей» заперечує той факт, що 17 січня 1990 року позивачу ОСОБА_1 було видано диплом про закінчення СПТУ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини, які ви-никли між позивачем та навчальним закладом регулювалися Законом УРСР «Про народну осві-ту», який діяв до 04 червня 1991 року.

Відповідно ч. 2 ст. 48 вказаного Закону особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти.

Порядок заповнення бланків дипломів та їх видачі на час виникнення правовідносин між сторонами регламентувався Інструкцією про порядок виготовлення, заповнення та видачі дипломів особам, які закінчили середні спеціальні учбові заклади СРСР, яка була затверджена наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.

З огляду на вимоги щодо заповнення бланку диплому про закінчення середнього професійно-технічного училища відповідно вказаної Інструкції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надана позивачем ОСОБА_1 копія диплому не відповідає вказаним вимогам.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту належності позивачу диплому серії НОМЕР_1 від 17 січня 1990 року, позивач ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що вказаний документ необхідний йому для зарахування стажу у зв`язку з оформленням пенсії на пільгових умовах.

Відповідно до п.8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймають-ся довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в до-кументах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

З огляду на встановлені обставини, наявні матеріали справи, за відсутності документів про закінчення повного курсу навчання позивача в СПТУ та наявності наказу про його відрахування у зв`язку з не проходженням виробничої практики, суд дійшов вірного висновку, що у передба-ченому законом порядку позивачем не отримувався диплом серії НОМЕР_1 від 17 січня 1990 року про закінчення ним СПТУ. Висновок суду в цій частині є обґрунтованим.

У судовому порядку установлення приналежності громадянину документів можливо щодо документів, які є правовстановлюючими.

Суд вправі установити факт приналежності таких документів у разі, якщо прізвище, ім`я, по батькові або дата народження особи в них не співпадають с записами у паспорті чи свідоцтві про народження, у документі зазначено прізвище з ініціалами, внесені виправлення з приводу яких відсутні застереження, або внаслідок тривалого використання у документі неможливо прочитати прізвище, ім`я, по батькові його власника.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що міститься в пункті 12 поста-нови "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31.03.1995 року N 5, при розгляді справи про встановлення відповідно до п.6 ст. 315 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому чис-лі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що органі-зація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об`єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому гла-вою 37 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Судами також не встановлюється тотожність особи. Разом з тим, на підставі п.6 ст. 315 ЦПК суд може встановлю-вати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, на-приклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв`язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв`язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж.

У справах про встановлення факту приналежності правовстановлюючого документу суди мають вимагати від заявника надати докази на те, що цей документ належить саме йому та внес-ти в нього виправлення не має можливості. Доказом неможливості внести в нього виправлення є офіційна відмова того органу, який видав неналежний документ або видав належний документ, проте внести в нього виправлення не має можливості, оскільки втрачено документ, на підставі якого видано документ, що потребує виправлень.

У справі, що розглядається, ДНЗ «Мирноградський професійний гірничий ліцей», як орган, до повноваження якого відноситься вручення дипломів учням, що здобули професійну освіту, заперечує той факт, що позивач ОСОБА_1 пройшов повний курс навчання СПТУ, оскіль-ки за наказом № 2-к від 02 січня 1990 року його було відраховано з числа студентів як особу, яка не пройшла практику.

За таких обставин, у адміністрації СПТУ не було підстав видавати ОСОБА_1 дип-лом про закінчення навчального закладу.

В апеляційній скарзі позивач наголосив, що не визнання належності йому диплому є прямим втручанням у його майнові права на володіння дипломом та користування пільгами щодо зарахування стажу, які надає належність цього диплому.

Рішення суду про встановлення факту приналежності правовстановлюючого документу осо-бі лише підтверджує факт приналежності певного документа цій особі і будь якій реєстрації це рішення не підлягає.

Разом з тим, у спорі, що розглядається, задоволення позовних вимог опосередковано буде свідчити про те, що позивач у належний спосіб закінчив навчальний заклад, що входить у про-тиріччя з`ясованим по справі обставинам.

Посилання в апеляційній скарзі позивача на недоведеність невідповідності підпису директо-ра на бланку оспорюваного диплому, не встановлення судом фактів викрадення бланків диплому, не надання відповідачем відповідних реєстрів зберігання дипломів як бланків суворої звітності, не спростуванні відповідачем наявність у нього бланку диплому, який було видано позивачу, не надано інформації щодо пошкоджених бланків при заповненні дипломів колегія суддів вважає неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або запере-чень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не мо-жуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини 1, 3 ст. 77, ч. 2 ст. 78 ЦПК Украї-ни).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює нале-жність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і ко-жному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або вра-хування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сто-рона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування таких обставин, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних фун-кцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного су-дочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим су-дом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оці-нює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покла-дається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач особисто приймав участь у судо-вому засіданні в присутності свого представника, який є адвокатом, тобто фахівцем в області права. Будучи ознайомленими судом з процесуальними правами сторін, відповідних клопотань про витребування додаткових доказів або призначення судових експертиз позивачем та його представником заявлено не було. Натомість судом першої інстанції було належним чином забез-печено право позивача на користування своїми процесуальними правами з метою підтримання своїх позовних вимог.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом об-ґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Крім того, колегія суддів вважає неспроможними посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що факт належності ОСОБА_1 диплому НОМЕР_1 підтверджується посиланнями на цей диплом в трудовій книжці, у довідках про підтвердження стажу, записах в особових картках, оскільки вказані посилання мають похідний характер і не мають правового значення для вирішення питання щодо належності оспорюваного диплому позивачу з огляду на встановлені обставини справи.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і запере-чення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються до-водами, викладеними в апеляційній скарзі.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосу-вання практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ визначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рі-шень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути ви-значено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача під-лягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропор-ційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду без змін, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 10 листопада 2020 року зали-шити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2021 року.

Головуючий суддя: Ю.М. Мальований

Судді: Т.В. Космачевська

В.В. Папоян