Постанова

від 02.02.2021 по справі 450/3158/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 450/3158/17 пров. № А/857/12281/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевиича Т.В., Хобор Р.Б.,

за участі секретаря судового засідання Гербут Н.М.,

представник позивача: Шеремета М.М.,

представник відповідача: не з`явився

представник третьої особи: Курса О.С.

представник третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2020 року у справі № 450/3158/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кабінет Міністрів України, Львівська місцева прокуратура № 3, про визнання протиправним рішення та його скасування,-

суддя в 1-й інстанції - Кукса Д.А.,

час ухвалення рішення - 15 год. 41 хв,

місце ухвалення рішення - м. Пустомити,

дата складання повного тексту рішення - 19.06.2020,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Сокільницька сільська рада, відповідач) та просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 17.03.2017 року державним реєстратором Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області Ваврух О.І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34320232, яким за Кабінетом Міністрів України зареєстровано право державної власності на земельну ділянку площею 0, 1501 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0073, з цільовим призначенням землі житлової забудови, громадсько-житлове будівництво, за адресою: АДРЕСА_1 . Ввважає, що рішення державного реєстратора є незаконним та протиправним, оскільки за позивачем на праві власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано житловий будинок загальною площею 407, 9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0, 1501 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0073, цільове призначення громадсько-житлове будівництво, що знаходиться в межах населеного пункту смт. Брюховичі, як єдиний об`єкт нерухомого майна.

Вважає, що наявні в державного реєстратора ОСОБА_2 документи не давали йому змоги встановити набуття Кабінетом Міністрів України права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0073 з цільовим призначенням землі житлової забудови, а інші документи для реєстрації згідно оскаржуваного рішення державного реєстратора не подавалися. Крім того, вважає, що державним реєстратором Ваврух О.І. допущено порушення й порядок проведення державної реєстрації прав.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2018 року закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2018 року про закриття провадження у справі № 450/3158/17 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кабінет Міністрів України, Львівська місцева прокуратура № 3, про визнання протиправним рішення та його скасування - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки тим обставинам, що в жодному із перелічених документів, на підставі яких державним реєстратором Ваврух О.І. було прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію, не йдеться про право власності Кабінету Міністрів України на вказану земельну ділянку, право власності на яку зареєстроване державним реєстратором Ваврух О.І. Зазначені документи не є правовстановлюючими документами для виникнення права власності, внаслідок чого, такі судові рішення не могли бути підставою для виникнення та, відповідно, реєстрації права власності на землю за Кабінетом Міністрів України, а підстава реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як виконавчий лист, не міститься в переліку підстав для реєстрації згідно ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відтак, наявні в державного реєстратора ОСОБА_2 документи не надавали йому змоги встановити набуття Кабінетом Міністрів України права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0073 з цільовим призначенням землі житлової забудови, а інші документи для реєстрації згідно оскаржуваного рішення державного реєстратора не подавалися, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - житловий будинок в АДРЕСА_2 та земельна ділянка, на якій він знаходиться, з кадастровим номером 4610166300:04:003:0073 зареєстровані як єдиний об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 76264746101 з 27.05.2013.

З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17, наголошує, що дана справа повинна звершитись за правилами адміністративного судочинства шляхом розгляду позову по суті з метою недопущення істотного порушення прав позивача на справедливий суд та недопущення створення позивачу перешкод у реалізації права на судовий захист.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 09.03.2012 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за позивачкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва реєстраційний номер 36169842 на земельній ділянці кадастровий номер 4610166300:04:003:0073, площею 0,1501 га. Підставою державної реєстрації став Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №580876 від 06.08.2009 року, виданий управлінням Держкомзему у м. Львові.

06.06.2013 року державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Гук О.Б. прийнято рішення з відкриттям розділу про реєстрацію 27.05.2013 року за позивачем права власності на житловий будинок 407,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 4610166300:04:003:0073, цільове призначення: громадсько-житлове будівництво, площа 0,1501 га.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03.06.2014 року у справі №1328/7411/12 за позовною заявою прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради, треті особи відділ Держземагенства м. Львова, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумува Ж.М., Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, Представництво Об`єднання Комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу про скасування рішення, визнання недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки та поділу земельної ділянки, визнати нечинним державний акт на право власності на земельні ділянки, витребування майна від добросовісного набувача та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24.02.2015 року, вирішено витребувати в ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1501 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0073, державний акт серії ЯЖ №580876 та зобов`язано її повернути цю земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

На виконання зазначеного судового рішення Шевченківським районним судом м. Львова було видано виконавчий лист № 2/466/114/14 від 05.05.2015 року, за яким Шевченківським відділом ДВС Львівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 47974612.

17.03.2017 року державний реєстратор ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа № 2/466/114/14 від 03.06.2014 року, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03.06.2014 року у справі №1328/7411/12 від 03.06.2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.10.2015 року, ухвали апеляційного суду Львівської області від 24.02.2015 року у справі №1328/7411/12 та ухвали апеляційного суду Львівської області від 08.04.2015 року у справі №1328/7411/12 прийняв рішення про реєстрацію права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0073 за Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи такі дії державного реєстратора протиправним позивач звернулася з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зокрема зазначив, що розташування житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 на земельній ділянці, яка на основі рішення Шевченківського районного суду м. Львова перереєстрована за Кабінетом Міністрів України не створює позивачці перешкод у користуванні своїм майном та не порушує її права, оскільки вона може реалізувати своє право шляхом встановлення сервітуту чи укладення договору оренди землі, яка знаходиться у власності держави. А внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачем вчинено на виконання рішення суду.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки державна реєстрація права власності відбулась на підставі рішення суду, що набрало законної сили щодо права власності й інших речових прав на нерухоме майно, рішення державного реєстратора Вавруха О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:34320232 від 17.03.2017 року щодо реєстрації державної власності на земельну ділянку, є законним.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки такі знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. При цьому суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), (далі - Закон ).

У відповідності до п.1 ч.1 ст.2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 9 цієї ж норми (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що реєстраційна дія - це державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Згідно статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Пунктом 2 частини 1статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування(сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування(найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Згідно ч.1 ст.5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Частиною 3 ст.10 Закону, чітко визначено повноваження державного реєстратора. Зокрема, при вчиненні реєстраційних дій державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації (п.1 ч.3 ст.10 Закону).

Також державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п.2 ч.3 ст.10 Закону).

Під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи (п.4 ч.3 ст.10 Закону).

У відповідності до ч.1 ст.11 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

При цьому ст.24 Закону визначає виключний перелік підстав, які йому надають право відмовити в державній реєстрації прав, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом або подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Окремою підставою для відмови у реєстрації є наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно, однак ця підстава не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Слід звернути увагу апелянта на те, що окремими підставами для державної реєстрації права власності закон визначає рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так, пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону визначено, що підставою для державної реєстрації прав власності та інших речових прав є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03.06.2014 року у справі №1328/7411/12 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Суд апеляційної інстанції вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що державний реєстратор Вавруха О.І. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:34320232 від 17.03.2017 року щодо реєстрації державної власності на земельну ділянку діяв у відповідності до вимог п.9 ч.1 ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Така ж позиція вказана в Постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, де зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги слід відхилити.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaariv. Finland від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі RuizTorijav. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2020 року у справі № 450/3158/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 11 лютого 2021 року