Постанова

від 09.02.2021 по справі 2-53/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 2-53/12

провадження № 61-7526св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Савченко Олена Михайлівна,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 06 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Бородійчука В. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, просив: визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Христинівський РВ ДВС) Савченко О. М. про закриття виконавчого провадження від 11 травня 2018 року серії ВП № 41569349; відновити виконавче провадження ВП № 41569349 та повернути виконавчий лист на виконання до вказаного відділу. Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Христинівському РВ ДВС перебував виконавчий лист № 2-53/12, виданий на підставі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року, яким зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинно збудовані ангар з металевих конструкцій, розміром 38 х 12 метрів, фундаменти, металеві колони, ферми та покриття, що знаходяться на території продовольчої бази по АДРЕСА_1 . Вважає, що державний виконавець не мав права закінчувати виконавче провадження, оскільки боржник не виконав у повному обсязі рішення суду. Оскаржувана постанова є необґрунтованою та свідчить про зловживанням з боку виконавця процесуальними правами.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року у складі судді Кормана О. В. в задоволенні скарги відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим , що заявник не надав доказів на підтвердження того, що рішення суду не було виконане в повному обсязі, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення скарги.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Христинівського РВ ДВС від 11 травня 2018 року серії ВП № 41569349 про закриття виконавчого провадження. Відновлено виконавче провадження ВП № 41569349 та повернуто виконавчий лист на виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим , що місцевий суд не дослідив належним чином наявних в матеріалах справи доказів та не дав належної оцінки доводам заявника, у зв`язку з чим необґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги. Державний виконавець не здійснив примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України Про виконавче провадження . Зміна боржником адреси об`єктів, які судовим рішенням визнані самочинно збудованими та підлягають знесенню, не дає права державному виконавцю закінчувати виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження , оскільки вказана обставина не свідчить фактичне виконання в повному обсязі рішення суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2019 року Христинівський РВ ДВС подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської областівід 06 березня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана стягувачем постанова про закінчення виконавчого провадження у зв`язку фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду винесена у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України Про виконавче провадження . Зазначені у виконавчому листі об`єкти, які підлягали знесенню, були відсутні на території продовольчої бази по АДРЕСА_1 , про що свідчить акт державного виконавця від 26 квітня 2018 року, складений за результатами виїзду за вказаною адресою.

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав заяву, в якій провив задовольнити касаційну скаргу Христинівського РВ ДВС, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

15 липня 2019 року справа № 2-53/12 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Апеляційним судом встановлено, що 17 січня 2014 року старший державний виконавець Христинівського РВ ДВС Кушнір М. І. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-53/12, виданим на підставі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року, яким зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинно збудовані ангар з металевих конструкцій, розміром 38 х 12 метрів, фундаменти, металеві колони, ферми та покриття, що знаходяться на території продовольчої бази по АДРЕСА_1 . Стягувачем за виконавчим листом є ОСОБА_1

27 серпня 2014 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки об`єкти, які підлягали знесенню, були відсутні за вказаною у виконавчому листі адресою: вулиця Пушкіна, 2, місто Христинівка.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17 листопада 2016 року постанову державного виконавця Христинівського РВ ДВС від 27 серпня 2014 року серії ВП № 41569349 про закінчення виконавчого провадження визнано неправомірною та скасовано з огляду на те, що в матеріалах виконавчого провадження були відсутні докази на підтвердження виконання в повному обсязі рішення Христинівського районного суду від 26 лютого 2013 року.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа № 2-53/12 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2017 року виконавчий лист № 2-53/12, виданий на підставі рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2017 року скасовано. В задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає до виконання, відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні вказаної заяви, апеляційний суд виходив з того, що зміна адреси об`єктів, які судовим рішенням визнані самочинно збудованими та підлягають знесенню, не дає підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки не свідчить про відсутність повного або часткового обов`язку ОСОБА_2 у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою у виконавчому провадженні.

18 квітня 2018 року державним виконавцем Христинівського РВ ДВС Савченко О. М. винесено постанову, якою залучено представників Христинівської міської ради та Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та розвитку інфраструктури Христинівської районної державної адміністрації для проведення виконавчих дій щодо встановлення місця знаходження об`єктів, які підлягали знесенняю, - ангару з металевих конструкцій, фундаментів, металевих колон, ферм та покриття.

Згідно з актом державного виконавця від 26 квітня 2018 року об`єкти, які підлягали знесенню, відсутні за зазначеною у виконавчому листі адресою: АДРЕСА_1 (територія продовольчої бази). Акт складено у присутності боржника ОСОБА_2 , представника Христинівської міської ради Швець О. В. та представника Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та розвитку інфраструктури Христинівської районної державної адміністрації Панчук Т. А.

11 травня 2018 року державним виконавцем Христинівського РВ ДВС Савченко О. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження серії ВП № 41569349 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження , а саме - у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

В матеріалах виконавчого провадження ВП № 41569349 відсутні докази добровільного виконання боржником рішення суду, а державним виконавцем не вжито ефективних заходів щодо перевірки місцезнаходження об`єктів, які визнані самочинно збудованими та підлягали знесенню, зокрема їх наявності/відсутності за іншою (зміненою) адресою.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 19 Закону України Про виконавче провадження сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду та задовольняючи частково скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що за відсутності належних доказів знесення боржником самочинно збудованих об`єктів, у державного виконавця не було підстав для винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду.

Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 369 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків суду і не впливають на правильність вирішення справи по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю.

Разом з відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_1 подав клопотання, в якому просив розглядати справу за його участю.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю.

Касаційну скаргу Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко