Постанова

від 17.02.2021 по справі 233/1851/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/1851/20

Номер провадження 22-ц/804/621/21

Єдиний унікальний номер 233/1851/20 Головуючий у 1 інстанції Мартиненко В.С.

Номер провадження 22-ц/804/621/21 Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.

суддів Корчистої О.І., Космачевської Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 233/1851/20 за позовом Приватного акціонерного товариства АПК - Інвест до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права оренди землі за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байгуш Олексій Юрійович, на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2020 року, ухваленого в м.Костянтинівка за головуванням судді Мартиненко В.С., -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2020 року до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області звернулося приватне акціонерне товариство АПК-Інвест з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права оренди землі.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на те, що 22 березня 2012 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради під номером 1021, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в оренду позивачу земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, право на яку належало їй на підставі сертифіката серії ДН № 173270, виданого 30.08.1996 року Костянтинівською районною державною адміністрацією. Позивач виконує свої зобов`язання за договором оренди, нараховує на користь відповідача орендну плату. На підставі вказаного сертифікату було виділено в натурі земельну ділянку площею 4,4359 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0016, право власності на яку було зареєстроване 11.12.2018 року, яка до цього часу використовується позивачем. Про вказані обставини ОСОБА_1 позивача не повідомила та ухилилася від переукладення договору оренди земельної ділянки, а отже право оренди, яке виникло на підставі договору оренди паю не припинилося. 19 грудня 2018 р. новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:43:000:0016 площею 4,4359 га стала ОСОБА_2 , з якою орендні правовідносини на підставі договору оренди паю мають продовжитися.

Просили суд визнати право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:43:000:0016, площею 4,4359 га, власником якої є ОСОБА_2 , за орендарем - Приватним акціонерним товариством АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством АПК-Інвест , зареєстрованого 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 1021, стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2020 року позов приватного акціонерного товариства АПК-Інвест до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права оренди землі задоволено. Визнано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:43:000:0016, площею 4,4359 га, за орендарем Приватним акціонерним товариством АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством АПК-Інвест , зареєстрованого 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської сільської ради за № 1021.

Додатковим рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПрАТ АПК-Інвест судові витрати по 1051,00грн. з кожної.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, яке прийняте судом першої інстанції з неповним з`ясування та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги приписи діючого законодавства України та практику ВС і ВП ВС та мотивуючи рішення зазначив, що спосіб захисту порушеного права як визнання права передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а тому порушене право позивача має бути захищене шляхом визнання права оренди земельної ділянки та з цих підстав прийшов до висновку про задоволення позову. Але, вищезазначене не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо вказаного питання. Так, у пунктах 59, 60 постанови ВП ВС від 04.12.2018 року по справі №32/563, був зроблений правовий висновок про те, що способом захисту права має бути спосіб передбачений Законом України Про оренду землі чи договором. Аналогічний висновок про можливість захищатися саме таким способом був зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №233/3676/19, де однією із сторін було ПрАТ АПК-Інвест також постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №127/18934/18. Це призвело до того, що суд першої інстанції не взявши до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які були викладені у вищевказаних постановах ВС і ВП Верховного Суду, прийшов до помилкового висновку про те, що визнання права оренди є належним способом захисту порушених прав позивача ПрАТ АПК-Інвест . Також суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що тлумачення розділу IX Перехідних положень ЗУ Про оренду землі окремо від інших норм ЦК України позбавить орендаря права на захист своїх цивільних прав та інтересів, оскільки на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою особа, яка мала виконати обов`язок з переукладання договору оренди паю на договір оренди землі, відчужила своє право власності на земельну ділянку чим позбавилася статусу орендодавця, а новий власник земельної ділянки не був стороною договору оренди паю та на теперішній час не визнає право оренди позивача на спірну земельну ділянку. За таких обставин орендар має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. Також в порушення п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України суд першої інстанції не мотивував у своєму рішенні чому не взяв до уваги та не засовував норми права викладені у ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) в редакції від 16.01.2020 року, а саме про те, що з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ АПК-Івест просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2020 року залишити без змін, з підстав того, що обраний ПрАТ АПК-Інвест спосіб захисту є таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки закріплений Земельному кодексі України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав. Окрім того, частини 1 та 2 ст. 16 ЦК України закріплюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права . Тобто, законодавець чітко визначив такий спосіб захисту, як визнання права, закріпивши наведену норму у Цивільному кодексі України. ПрАТ АПК-ІНВЕСТ зауважує суду, що визнання права оренди - це ефективний спосіб захисту його порушеного права, що цілковито відповідає приписам ст.152 ЗК України, ст. 16 ЦК України, ст. 13 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод та ст. 5 ЦПК України. Крім того, ПрАТ АПК-Інвест акцентує увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 № 917/1739/17 (12-161гс19), де було сформовано наступну правову позицію: 86. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору . При цьому, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі 645/3265/13-ц викладено правовий висновок про те, що відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І Основні положення , у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

ПрАТ АПК-Інвест зауважує, що норми закону та правові висновки на які посилається апелянт не стосується правовідносин, які виникли у справі, оскільки вони регулюють інші правовідносини. З урахуванням вищевказаного ПрАТ АПК-Інвест зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, оскільки Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області було прийнято законне, обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 погоджується з доводами скарги, вважає її обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ПрАТ АПК-Інвест заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Байгуш О.Ю. в судове засідання апеляційного суду не з`явився, був повідомлений про час та місце розгляду справи у встновленому законом порядку. Надав клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з участю 17.02.2021р. у розгляді іншої цивільної справи у Костянтинівському міськрайонному суді Донецької області (т.2 а.с.100).

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки він не довів поважність причини неможливості явки відповідними доказами саме про участь у іншій справі в цей день (17.02.2012р.) та у відповідний час в Костянтинівському міськрайонному суді, що унеможливлювало би його участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції (з урахуванням наближеності м.Костянтинівка до м.Бахмут).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі сертифіката серії ДН № 0173270 від 30 серпня 1996 року належало право на земельну частку (пай) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.

22 березня 2012 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю у володіння та користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів строком на 20 років зі сплатою орендної плати. Вказаний договір було зареєстровано 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської сільської ради за № 1021.

Відповідно до п.2.3 договору у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.

22 березня 2012 року сторони склали акт приймання-передачі земельної частки (паю) до договору оренди від 22 березня 2012 року. Протягом 2012-2019 років ПрАТ АПК-Інвест сплачувало на користь ОСОБА_1 орендну плату, в тому числі 21.12.2018 року, 27.05.2019 року. В наступному орендна плата нараховувалася, проте ОСОБА_1 не сплачувалася. Станом на 01.03.2020р. розмір невиплаченої орендної плати власнику земельної ділянки склала 7863,52 грн.

Вказані обставини підтверджуються договором оренди земельної частки (паю) з додатками, видатковими касовими ордерами та платіжними дорученнями за відповідні роки, копії яких долучені позивачем, а також розрахунком нарахованої та отриманої орендної плати.

Розпорядженням голови Костянтинівської районної державної адміністрації від 29.10.2018р. № 545 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у зв`язку з заміною сертифікату серія ДН №0173270 на право на земельну частку (пай) на правовстановлюючий документ на земельну ділянку із земель КСП Дружківський , орієнтованою площею 4,86 умовних кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.

На підставі розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації від 05.12.2018р. №622 ОСОБА_1 , з земель колективної власності КСП Дружківський , була виділена в натурі земельна ділянка з кадастровим номером 1422483900:44:000:0016, площею 4,4359 га. Право власності на дану ділянку було зареєстровано 07 грудня 2018 року державним реєстратором Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області за № 029364701, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1717208514224, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у зв`язку з заміною сертифікату на право на земельну частку (пай) ОСОБА_1 на правовстановлюючий документ на земельну ділянку на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, розпорядженням голови Костянтинівської районної державної адміністрації від 05.12.2018 р. № 622, копії яких додані до матеріалів справи.

19 грудня 2018 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Костянтинівського районного нотаріального округу Панасенко І.П. за реєстр. № 2112, відповідно до якого власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:44:000:0016, площею 4,4359 га, стала ОСОБА_2 , право власності зареєстровано 19.12.2018р. за № 29531927, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 203484027 від 10.03.2020р.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції пославшись на норми Земельного Кодексу України, Закону України Про оренду землі , Цивільного Кодексу України, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ПрАТ АПК-Інвест . При цьому суд виходив з того, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі, зазначивши що відповідно до ст.148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Разом з тим, чинним законодавством передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Крім того судом не встановлено наявність підстав, передбачених статтями 31, 32 ЗУ Про оренду землі для припинення договору оренди земельної частки (паю) від 22.03.2012 року, укладеного між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 .

Зміна статусу предмета оренди та орендодавця, недійсність сертифіката на право на земельну частку (пай) після виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю не передбачені ЗУ Про оренду землі як самостійні підстави для припинення договору оренди, а є підставою для його переукладання на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Суд дійшов висновку, що право оренди ПрАТ АПК-Інвест земельної частки (паю), а в наступному земельної ділянки, виділеної в натурі та переданої у власність, було порушено її власником ОСОБА_1 , яка в односторонньому порядку вирішила розірвати договір оренди землі.

Суд вирішив, що порушене право позивача має бути захищене шляхом визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:43:000:0016, площею 4,4359 га, за орендарем приватним акціонерним товариством АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством АПК- Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської сільської ради за № 1021, що відповідатиме викладеній в позові вимозі та не суперечитиме закону, а також надасть можливість зареєструвати вказане право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде перешкодою для зловживань зі сторони інших осіб.

Колегія суддів погоджується з даним рішенням суду першої інстанції виходячи з наступного.

Сторони не заперечують встановлені судом фактичні обставини справи, а саме те, що між ПрАТ АПК-Інвест та відповідачем ОСОБА_1 22 березня 2012 року укладено договір оренди земельної частки (паю) строком на 20 років.

На підставі розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації від 05.12.2018р. №622 ОСОБА_1 була виділена в натурі земельна ділянка з кадастровим номером 1422483900:44:000:0016, площею 4,4359 га, право власності на яку зареєстровано 07.12.2018р.

19.12.2018р. між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір міни, відповідно до якого власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:44:000:0016 стала відповідач ОСОБА_2 . Право власності на ділянку зареєстровано 19.12.2018р.

Суд першої інстанції вірно виходив з норм діючого загального законодавства, а сааме ст.626 ЦК України, згідно до якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а також, враховуючи правовідносини що виникли між сторонами, вимог спеціального закону - ЗУ Про оренду землі .

Відповідно до ч.1 ст.27 ЗУ Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Указом Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки від 03.12.1999 року № 1529/99 постановлено, що у ході реалізації положень цього Указу, інших актів Президента України щодо реформування колективних сільськогосподарських підприємств та створення приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, які засновуються на приватній власності, а також під час укладення договорів оренди земельних часток (паїв) слід виходити з того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.

Відповідно до п.17 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з розділом ІХ Перехідних положень ЗУ Про оренду землі громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Даним законом, а сааме статтями 31 та 32 передбачені підстави припинення договору оренди землі. До таких підстав віднесено припинення договору оренди землі в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов`язань.

У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Крім того, відповідно до ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Пунктом 2.3 договору оренди земельної частки (паю), укладеного 22 березня 2012 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 передбачено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін,

Як зазначив в своїй постанові від 19 березня 2018 року по аналогічній справі № 924/468/14 Верховний Суд: системний аналіз зазначених норм чинного законодавства свідчить, що після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними. У той же час факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України Про оренду землі .

ОСОБА_1 , після реєстрації права власності на спірну земельну ділянку не дотрималась вимог діючого законодавства та умов договору оренди, не переуклала договір з позивачем, а обміняла спірну земельну ділянку з іншим відповідачем ОСОБА_2 , тобто вчинила дії на одностороннє розірвання договору оренди, чим порушило право користування позивача землею на підставі укладеного раніше договору оренди. Відповідач ОСОБА_2 не бажає продовження дії договору оренди спірної земельної ділянки. Враховуючи наведене порушене право позивача підлягає захисту і обраний ним спосіб такого захисту не суперечить вимогам закону.

Стаття 2 ЦПК України проголошує завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З мотивів правового захисту прав орендаря суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав та можливість для захисту порушеного права товариства, яке полягає у визнанні за ним права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:44:000:0016, площею 4,4359 га на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ АПК-Інвест .

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції неправильно дав оцінку позовним вимогам та вважав їх належним способом захисту прав позивача з підстав, на які послався суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

А саме, суд послався на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі 645/3265/13-ц в якій суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І Основні положення , у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Норми Цивільного Кодексу в частині визначених ним способів захисту цивільних прав не суперечать способам захисту визначених спеціальними законами, що регулюють певні правовідносини, які виникають з реалізації конкретних цивільних прав.

Слід зазначити, що обраний ПрАТ АПК-Інвест спосіб захисту є таким, що не суперечить вимогам чинного спеціального законодавства, оскільки закріплений також у Земельному кодексі України. Так, відповідно до ч.3 ст.152 Кодексу захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Встановивши наявність порушеного права, оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконала вимог Закону і Договору та не переуклала договору оренди з позивачем після реєстрації права власності на земельну ділянку, а навпаки відчужила її, а новий власник (відповідач ОСОБА_2 ) не визнає право оренди позивача на спірну земельну ділянку, то на переконання колегії суддів, обраний позивачем спосіб захисту - визнання права оренди, не суперечить діючому законодавству.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання відповіді судом першої інстанції на доводи щодо застосування вимог ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , то вказані доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо суті спору.

Дана норма закону, в редакції, що діяла станом на грудень 2018 року (час виділення та реєстрації права власності на спірну ділянку за ОСОБА_1 ) встановлювала, що: нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Тобто вказана норма закону регулює правовідносини використання нерозподілених (не витребуваних) земельних ділянок, які виникають, з одного боку, між відповідними органами місцевого самоврядування, тобто відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією, а з іншого - фізичними або юридичними особами, та на певний час - до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байгуш Олексій Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 17 лютого 2021 року.

Головуючий суддя: О.В. Агєєв