Постанова

від 16.02.2021 по справі 916/286/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

cправа № 916/286/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Сидоров О.В.

відповідачів: не з`явились,

третьої особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020

та рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020

у справі № 916/286/20

за позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

до:

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства інфраструктури України

про визнання додаткових угод недійсними,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА", в якому просило визнати недійсними додаткові угоди від 16.07.2019 та від 23.12.2019 до договору оренди державного нерухомого майна №КД-1614 від 21.05.2001.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами визначеного законодавством порядку укладення договору оренди державного нерухомого майна, у зв`язку з непогодженням передачі цього майна в оренду з органом управління - Міністерством інфраструктури України, укладенням додаткової угоди до договору, який припинив свою дію задовго до дати її підписання, та нездійсненням фактичної передачі майна Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.04.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 (суддя Гут С.Ф.), залишеним без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 (колегія суддів у складі: Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Поліщук Л.В.), позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 16.07.2019 до договору оренди державного нерухомого майна №КД-1614 від 21.05.2001. Визнано недійсною додаткову угоду від 23.12.2019 до договору оренди державного нерухомого майна №КД-1614 від 21.05.2001.

Як встановлено судами обох інстанцій, між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" (орендарем) 21.05.2001 укладено договір оренди державного нерухомого майна №КД-1614, за умовами п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, яке територіально розташоване у вільній економічній зоні "Порто-Франко" за адресою: м. Одеса, пл. Митна, 1 та знаходиться на балансі орендодавця, а саме: нежитлове приміщення площею 19 м 2 в будинку інв.№061700 для розміщення офісу; складське приміщення площею 585 м 2 з метою використання для зберігання вантажів; відкриту складську площу 12 630 м 2 з метою використання для розміщення терміналу по перевантаженню базових фракцій мастила; залізничну колію протягом 72 п/м з метою використання для відстою вагонів з базовими фракціями мастила.

В силу п. 2.2 договору передача майна в оренду не спричиняє передачі орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди, визначеного відповідно до цього договору.

Згідно з п.п. 10.1, 10.5, 10.7 договору він набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2005. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Зміна умов договору може мати місце за взаємним письмовим погодженням сторін (п. 10.2 договору).

На виконання договору орендодавець та орендар підписали акти приймання-передачі: акт б/н від 21.05.2001, акт №1 від 15.08.2002, акт б/н від 25.09.2002 та акт б/н від 02.10.2002.

В подальшому 02.10.2002 та 01.02.2007 між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" були укладені додаткові угоди щодо внесення змін до договору №КД-1614 від 21.05.2001, зокрема, стосовно розміру та порядку сплати орендних платежів.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 03.02.2016 у справі № 522/24599/15-ц, яке набрало законної сили, задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" про тлумачення умов договору. Розтлумачено умови пунктів 2.4 та 10.1 договору оренди державного нерухомого майна №КД-1614 від 21.05.2001 таким чином, що орендні правовідносини за вказаним договором не були припинені, є дійсними до 10.05.2019 та діють до моменту повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" об`єкта оренди і підписання відповідного акту про повернення майна.

Між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" 04.08.2016 укладено додаткову угоду №КД-1614/3 до договору №КД-1614 від 21.05.2001, якою, зокрема, встановлено строк дії зазначеного договору до 10.05.2019 і визначено, що у разі відсутності заяв однієї зі сторін про зміну та/або припинення договору протягом одного місяця після закінчення строку його чинності та у разі належного виконання Орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на наступні 35 місяців на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Крім того, сторонами договору підписано відповідний акт приймання-передачі, що є додатком №2 до вказаної додаткової угоди.

В адресованому позивачу листі №3-5/1 від 14.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" повідомило про отримання ним листа Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" №41-15/1-78/370 від 19.02.2019 щодо непродовження дії договору №КД-1614 від 21.05.2001 та, з огляду на розміщення на орендованих за цим договором площах належних товариству відповідача об`єктів нерухомого майна, просило розглянути можливість продовження строку його дії.

У відповідь на вказане звернення Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" надало відповідь №41-13/1-123/563 від 19.03.2019, в якій повторно наголосило на відсутності наміру продовжувати строк дії договору №КД-1614 від 21.05.2001 та запропонувало підписати раніше надісланий ним акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна.

На адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області 23.04.2019 надійшов лист Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" №56/1 від 22.04.2019, в якому викладено прохання щодо приведення умов договору №КД-1614 від 21.05.2001 в частині зміни орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства шляхом укладення додаткової угоди до даного договору.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області надало Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" відповідь №11-06-01908 від 25.04.2019, в якій підтвердило намір щодо приведення умов договору №КД-1614 від 21.05.2001 в частині зміни орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства, повідомило про своє звернення до Міністерства інфраструктури України для надання висновків з вказаного питання та зауважило на тому, що у разі отримання схвалення від зазначеного Міністерства регіональним відділенням вживатимуться відповідні заходи щодо перебрання останнім функцій орендодавця за цим договором.

За результатами розгляду матеріалів, надісланих з листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №07-06-01504 від 01.04.2019 щодо внесення змін до договору №КД-1614 від 21.05.2001 в частині взяття на себе регіональним відділенням функцій орендодавця, Міністерство інфраструктури України надало відповідь №7840/16/10-19 від 09.07.2019, в якій зазначило про те, що строк дії даного договору сплив 10.05.2019, у зв`язку з чим розгляд порушеного регіональним відділенням питання є недоцільним.

Листом №08-19/1367/888 від 10.05.2019 позивач проінформував Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" про те, що у зв`язку зі спливом строку дії договору №КД-1614 від 21.05.2001 представники Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" 11.05.2019 в проміжок часу з 9:00 до 11:00 прибудуть для початку проведення процедури приймання орендованого майна та підписання відповідних актів приймання-передачі.

16.07.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області ("Регіональне відділення") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" ("Орендар") підписано договір про внесення змін та доповнень до договору №КД-1614 від 21.05.2001 (зі змінами та доповненнями від 04.08.2016), відповідно до якого Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" ("Балансоутримувач") передає регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській області в повному обсязі права та обов`язки орендодавця за вищенаведеним договором, а регіональне відділення підтверджує прийняття усіх цих права та обов`язків.

Чотири примірника вищезазначеної додаткової угоди від 16.07.2019 до договору №КД-1614 від 21.05.2001 були надіслані регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області позивачу для ознайомлення та підписання разом з супровідним листом №11-06-03/40 від 24.07.2019, між тим в подальшому останні були повернуті Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" без розгляду та без підписання у зв`язку з відсутністю позитивного рішення Міністерства інфраструктури України щодо можливості взяття на себе регіональним відділенням функцій орендодавця за договором №КД-1614 від 21.05.2001, про що свідчить лист позивача №08-19/2353/1511 від 13.08.2019.

23.12.2019 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" ("Орендар") підписано договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.07.2019 (обліковий номер договору: 209840911918), за яким узгоджено нову вартість орендованого майна відповідно до звіту про незалежну оцінку станом на 23.10.2019 та зміну розміру і розрахунку орендної плати, а також підписано відповідний акт приймання-передачі орендованого майна.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними підписаних між відповідачами додаткових угод від 16.07.2019 та від 23.12.2019 до договору №КД-1614 від 21.05.2001.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, послався на невідповідність оспорюваних додаткових угод вимогам законодавства у зв`язку неотриманням погодження на передачу державного нерухомого майна в оренду від Міністерства інфраструктури України, яке є органом управління цим майном, укладенням додаткових угод до договору, який станом на час їх підписання припинив свою дію, оформленням акту приймання-передачі лише 23.12.2019. В свою чергу, апеляційний суд зазначив, що протягом строку дії договору Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" про відсутність наміру щодо подальшого продовження строку дії вищезазначеного договору, що підтверджується листами позивача №41-13/1-123/563 від 19.03.2019 і №08-19/1367/888 від 10.05.2019, листом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" №3-5/1 від 14.03.2019 та не заперечується жодним з учасників справи. За таких обставин, враховуючи узгоджені сторонами умови договору та наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що протягом місяця після закінчення строку дії вказаного договору мали місце заперечення Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" як орендодавця щодо продовження дії договору №КД-1614 від 21.05.2001, які були вчасно направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА", апеляційний господарський суд дійшов висновку про припинення дії останнього у зв`язку зі спливом строку його дії 10.05.2019. Крім цього, беручи до уваги відсутність згоди Міністерства інфраструктури України на укладення додаткової угоди про зміну орендодавця та факт непідписання Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" відповідної додаткової угоди, а також враховуючи припинення дії основного договору, апеляційний суд дійшов висновку про недотримання відповідачами передбаченого чинним законодавством порядку зміни орендодавця за договором.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного судів, відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що апеляційний суд неправильно застосував положення ст.ст. 512, 513 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки заміна сторони у орендних правовідносинах здійснилася на підставі Закону, і підставою для такої заміни є не волевиявлення сторін, а зміни у законодавстві, відповідно до яких з 2004 року орендодавцем щодо державного та комунального майна загальна площа кого перевищує 200 м 2 на одне підприємство є Фонд державного майна України та його регіональні відділення. До того ж матеріали справи не містять додаткових угод, які вказані у резолютивній часині рішення, що свідчить про те, що рішення суду прийнято стосовно документів, існування яких не підтверджено. Крім цього, Міністерство інфраструктури України у встановлені законом строки висновків щодо надання погодження або відмови у переукладенні договору оренди не надало. Також позовна заява не містить обґрунтування того, яке право позивача порушено, з урахуванням того, що він не є власником майна та втратив статус орендодавця відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 287 ГК України, ст. 512 ЦК України та порушення норм 13, 14 ГПК України, у подібних правовідносинах, з урахуванням того, що під час дії орендних відносин відбулись зміни у законодавстві і законодавець самостійно змінив орган, що є орендодавцем державного майна.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.02.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 09.02.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.01.2021 від третьої особи надійшли: заява, у якій представник Міністерства інфраструктури України просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін, а також клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.02.2021 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 19.01.2021 строк, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

До суду 16.02.2021 від представника заявника касаційної скарги надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю прибуття останнього в судове засідання через хворобу. Також представник вказує на те, що із 12 юристів та адвокатів адвокатського об`єднання, у якому працює представник, 11 осіб захворіли на COVID. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки до нього не додано доказів, на які посилається представник позивача як на підставу неможливості прибуття у судового засідання. Крім цього, явка представника не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і скаржник протягом строку з дати відкриття касаційного провадження та по дату судового засідання не був позбавлений можливості надавати Суду відповідні клопотання та пояснення стосовно вимог касаційної скарги або заперечень відповідача на неї.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Виходячи з приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.ст. 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В силу положень ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою особою, права яких були порушені укладенням спірного правочину.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

За умовами частин 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судами обох інстанцій встановлено, що за своєю юридичною природою договір №КД-1614 від 21.05.2001 є договором найму (оренди) державного майна.

Організаційні та майнові відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною ч. 4 ст. 284 ГК України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

У ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Отже, чинне станом на дату укладення оспорюваних додаткових угод законодавство допускало можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу, при цьому для такого автоматичного продовження договору оренди державного майна була передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

При цьому законодавцем не встановлено конкретної форми заяви про припинення договору оренди, така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Водночас істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.

Крім того, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії останнього.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 21.10.2019 у справі № 902/862/15 та від 02.07.2019 у справі № 906/742/18.

Таким чином, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди або протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, вказаний договір припиняється.

Як встановлено апеляційним судом, протягом строку дії договору №КД-1614 від 21.05.2001 Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" про відсутність наміру щодо подальшого продовження строку дії договору, що підтверджується листами позивача №41-13/1-123/563 від 19.03.2019 і №08-19/1367/888 від 10.05.2019, листом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" №3-5/1 від 14.03.2019 та не заперечується жодним з учасників справи.

За таких обставин, враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору та наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що протягом місяця після закінчення строку дії вказаного договору мали місце заперечення Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" як орендодавця щодо продовження дії договору №КД-1614 від 21.05.2001, які були вчасно направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА", апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про припинення дії останнього у зв`язку зі спливом строку його дії 10.05.2019.

В свою чергу, оспорювані додаткові угоди щодо внесення змін до договору №КД-1614 від 21.05.2001 були підписані відповідачами 16.07.2019 та 23.12.2019, тобто вже після припинення основного договору, зміну умов якого вони передбачають, а відтак останні в силу вимог закону не можуть вважатися належною підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" на те, що позивачем заявлено, а місцевим господарським судом задоволено вимоги про визнання недійсними додаткових угод від 16.07.2019 та від 23.12.2019 до договору оренди державного нерухомого майна №КД-1614 від 21.05.2001, у той час як оспорювані правочини фактично мають інші назви, а саме: договір про внесення змін та доповнень до договору оренди від 21.05.2001 державного нерухомого майна, що належить до державної власності зі змінами та доповненнями від 04.08.2016 і договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.07.2019 (обліковий номер договору: 209840911918), обґрунтовано відхилені апеляційним господарським судом, оскільки за своїм змістом та правовою природою оспорювані правочини є саме додатковими угодами документами, які фіксують внесення узгоджених змін та доповнень до основного договору.

Щодо ж підстави відкриття касаційного провадження у даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Господарський кодекс України (набрав чинності з 01.01.2004) не передбачає для державних підприємств, організацій та установ можливості бути орендодавцями нерухомого майна, що перебуває у них на балансі (стаття 287). Зміни від 29.06.2004, що були внесені до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", надали право державним підприємствам та установам виступати орендодавцями нерухомого майна, загальна площа якого на одне підприємство не може перевищувати 200 м 2 .

Як вбачається з матеріалів справи, об`єктом договору №КД-1614 від 21.05.2001 є нерухоме майно, загальна площа якого перевищує 200 м 2 , тому в силу вимог ст. 287 ГК України та ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем цього майна на даний час має виступати Фонд державного майна України (зокрема, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях), між тим, як зазначалося вище, вказані положення законодавства набули чинності вже після укладення позивачем та товариством відповідача вищенаведеного договору оренди.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом дії нормативно-правових актів у часі останні починають діяти з моменту набрання чинності і діють до моменту її втрати, тобто регулюють відносини, які виникли після набрання ними чинності, якщо інше не передбачено в самому нормативно-правовому акті. У вказаному висновку суд звертається до власної позиції, викладеної у постанові від 16.07.2019 у справі № 920/482/18.

В свою чергу, Закон України, яким було внесено зміни до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стосовно орендодавця державного майна, площа якого перевищу 200 м 2 , не містить будь-яких вказівок щодо зміни умов до раніше укладених угод щодо оренди майна.

Посилання на скаржника на Прикінцеві положення ГК України вказаного не спростовують, оскільки вони також не містять аналогічних вказівок щодо зміни умов раніше укладених договорів оренди державного майна.

ЦК України передбачена можливість особи передавати свої майнові права іншій особі та встановлено підстави заміни кредитора у зобов`язанні. У площині орендних відносин орендодавець стосовно орендаря виступає кредитором і на підставі ч. 4 ст. 12 та ст. 512 ЦК України має право передати свої права за правочином договором оренди іншій особі шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди про поступку прав орендодавця.

Отже, зазначену додаткову угоду за умови надання згоди органом, уповноваженим управляти відповідний державним майном (у даній справі таким органом виступає Міністерство інфраструктури України), підписують попередній орендодавець балансоутримувач, новий орендодавець регіональне відділення Фонду державного майна України та орендар.

Саме такий порядок взяття на себе Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях функцій орендодавця за договором №КД-1614 від 21.05.2001 відповідає нормам ст.ст. 512, 513 ЦК України щодо заміни кредитора у зобов`язанні, а відтак повинен застосовуватись у даних правовідносинах.

Проте, беручи до уваги відсутність згоди Міністерства інфраструктури України на укладення додаткової угоди про зміну орендодавця та факт непідписання Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" відповідної додаткової угоди, а також враховуючи припинення дії основного договору, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про недотримання відповідачами передбаченого чинним законодавством порядку зміни орендодавця за договором.

Посилання скаржника на те, що сторони у зобов`язанні змінились у силу прямої вказівки Закону колегією суддів відхиляються, позаяк орендні відносини виникають саме на підставі договору, до якого, якщо інше не передбачено відповідними законодавчими положеннями, можуть вноситися зміни сторонами.

В цьому контексті апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відповідачі мали право звернутися до суду з позовом до Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" про визнання відповідної додаткової угоди укладеною, у тому числі з зустрічним позовом в межах даної справи, а не підписувати зазначену додаткову угоду без позивача та вважати останню належною підставою для заміни кредитора в орендних правовідносинах без волевиявлення самого первісного орендодавця.

Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про наявність правових підстав для визнання вищенаведених додаткових угод недійсними та, відповідно, для задоволення позову у повному обсязі, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із віднесенням судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІСТА ОЙЛ-УКРАЇНА" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі №916/286/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.