Рішення

від 18.02.2021 по справі 580/5235/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року справа № 580/5235/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Апеляційного суду Черкаської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною відмови та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ліквідаційної комісії Апеляційного суду Черкаської області (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправною відмову відповідача 1 від 11.09.2020 №133/20-Вих./07-08/20 щодо виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди;

- стягнути з відповідача 2 на користь позивача недоотриману суддівську винагороду в сумі 152926,40 грн.

Прохальна частина позовної заяви також містить клопотання: виконати негайно рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за 1 місяць; встановити відповідачу 2 місячний строк для подання суду звіту про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом голови апеляційного суду Черкаської області від 06.04.2015 №21 позивачу тимчасово припинено виконання обов`язків судді Апеляційного суду Черкаської області на період військової служби у зв`язку з оголошенням мобілізації із збереженням місця роботи і суддівської винагороди. Однак, у періоди з 06.04.2015 до 31.12.2015 та з 01.09.2016 до 31.12.2016 позивачу виплачувалась суддівська винагорода у розмірі 10 мінімальних заробітних плат без доплати за вислугу років та надбавки за доступ до державної таємниці, що є порушенням гарантій незалежності судді та вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на викладене, просить стягнути вищевказані кошти.

Ухвалою суду від 24.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання.

16.12.2020 відповідач 1 надав суду відзив на позов у якому просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток. Тому відповідачем на підстави норм постанови КМУ від 08.02.1995 №100 розрахований середній заробіток позивача із його суддівської винагороди за два місяці, що передували мобілізації (лютий-березень 2015 року). Крім того, у вищевказані періоди була чинна норма Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала, що суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на доплати до посадового окладу. Також позивачу з 25.04.2015 скасовано доступ до державної таємниці та відповідну доплату.

Відповідач 2 відповіді на позов не надав, про причини його неподання суд не повідомив.

20.01.2021 суд ухвалою закрив підготовче провадження у справі та призначив її до розгляду по суті у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 02.12.2010 №2758-VІ Про обрання суддів та наказом Апеляційного суду Черкаської області від 04.01.2011 №04 Про обрання ОСОБА_1 суддею апеляційного суду позивач приступив до виконання обов`язків судді апеляційного суду Черкаської області з 04.01.2011.

Згідно з Указом Президента України від 14.01.2015 №15/2015 Про часткову мобілізацію та наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.03.2015 №59 позивач призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період у Збройні Сили України.

Наказом військового комісара Черкаського об`єднаного міського військового комісаріату від 31.03.2015 №71 позивача зараховано до списків особового складу та прийнято на всі види забезпечення.

Наказом голови Апеляційного суду Черкаської області від 06.04.2015 №21 припинено тимчасово виконання обов`язків судді апеляційного суду Черкаської області ОСОБА_1 на період військової служби у зв`язку з мобілізацією 06.04.2015 із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати на період служби, але не більше року.

Наказом голови Апеляційного суду Черкаської області від 06.07.2015 внесено зміни до наказу від 06.04.2015 №21, замінивши у п.1 слова «із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати на період служби, але не більше року», словами «із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати на період служби, до дня фактичної демобілізації».

09.04.2016 позивачем укладено контракт з Міністерством оборони України в особі командувача військ оперативного командування Північ сухопутних військ Збройних Сил України на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Наказом в.о. голови Апеляційного суду Черкаської області від 25.04.2016 №4 припинено тимчасово виконання обов`язків судді апеляційного суду Черкаської ОСОБА_1 , який підлягав звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжив службу, зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом строком до закінчення дії особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Доручено проводити оплату ОСОБА_1 середнього заробітку до закінчення дії особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Згідно з довідками відповідача 1 від 11.09.2020 №9/20-вих/04-24/20 та №7/20-вих/04-24/20 заробіток позивача становив: у квітні 2015 року 13975,06 грн., у травні 2015 року 10468,26 грн., у червні 2015 року 11631,40 грн., у липні 2015 року 13376,11 грн., у серпні 2015 року 11631,40 грн., у вересні 2015 року 14457,74 грн., у жовтні 2015 року 13800,57 грн., у листопаді 2015 року 13800,0057 грн., у грудні 2015 року 15114,91 грн., у вересні 2016 року 15209,48 грн., у жовтні 2016 року 13826,80 грн., у листопаді 2016 року 15209,48 грн., у грудні 2016 року 16776,10 грн.

Не погоджуючись із таким розміром суддівської винагороди, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано ст. 8 Конституції України, якою визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд врахував, що станом на час виникнення спірних правовідносин у період з 06.04.2015 до 29.09.2016 суддівська винагорода була врегульована Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №2453-VI).

На підставі ч.1 ст.133 Закону №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.133 Закону №2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (ч.3 ст.133 Закону №2453-VI).

Згідно з ч.4 ст.133 Закону №2453-VI посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: судді апеляційного суду - 1,1; судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Частиною 5 ст.133 Закону №2453-VI визначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

При цьому, у період з 30.09.2016 до 31.12.2016 суддівська винагорода була врегульована Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Згідно з ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

На підставі ч.5 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що обов`язковою складовою суддівської винагороди є щомісячна доплата за вислугу років у відсотковому розмірі залежно від стажу роботи.

Однак, аАеляційний суд Черкаської області в порушення конституційних принципів та наведених норм законодавства не виплачував позивачу надбавку за вислугу років у вищевказані періоди.

Посилання відповідача на те, що відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток, тому відповідачем на підстави норм постанови КМУ від 08.02.1995 №100 виплачувався його середній заробіток, суд вважає необґрунтованим, оскільки ч.1 ст.133 Закону №2453-VI та ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII передбачають, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Тому застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України та постанови КМУ від 08.02.1995 №100 суд вважає необґрунтованим.

Суд врахував, що у рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

З довідки Апеляційного суду Черкаської області від 23.09.2020 №137/20-Вих/07-08/20 суд встановив, що надбавка за вислугу років позивача у період з квітня 2015 року до грудня 2016 року має складати 70%. Зокрема, за квітень 2015 року 8038,80 грн., травень-серпень 2015 року 9378,60 грн. щомісячно, вересень-грудень 2015 року 10610,60 грн. щомісячно, вересень-листопад 2016 року 11165,00 грн. щомісячно та грудень 2016 року 12320,00 грн. (усього 133810,60 грн.).

Щодо посилання відповідача на те, що у вищевказані періоди була чинна норма Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала, що суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на доплати до посадового окладу, суд зазначає таке.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Суд врахував, що Конституційним судом прийнято рішення від 04.12.2018 №11-р/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), згідно якого «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами.

Крім того, Конституційний Суд вказав, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453 (у редакції Закону №192), є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Таку ж правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначивши, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ч.10 ст.133 Закону №2453 не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, в силу приписів ч.3 ст.7 КАС України, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання доплати за вислугу років за вище наведені періоди без застосування будь-яких обмежень.

Отже, Апеляційний суд Черкаської області допустив бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу доплати за вислугу років за період з 06.04.2015 до 31.12.2015 та з 01.09.2016 до 31.12.2016 в сумі 133810,60 грн.

Тому для повноти захисту прав позивача, суд дійшов висновку відповідно до ч.2 ст.9 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати таку бездіяльність протиправною.

При цьому позовна вимога визнати протиправною відмову відповідача 1 від 11.09.2020 №133/20-Вих./07-08/20 щодо виплати позивачу недоотриманої суддівської винагороди в частині виплати надбавки за вислугу років є необґрунтованою, оскільки зі змісту вказаного листа вбачається, що на запит позивача йому надані довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду та повідомлено про обставини виплати надбавок. Однак, відмови у нарахуванні та виплаті доплати за вислугу років за вказаній період цей лист не містить.

Щодо доводів позивача про ненарахування йому надбавки за доступ до державної таємниці, суд врахував таке.

На підставі ч.8 ст.133 Закону №2453-VI та ч.8 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Отже, виплата вказаної надбавки передбачена суддям, які мають доступ до державної таємниці.

Суд встановив, що наказом Апеляційного суду Черкаської області від 07.04.2015 припинено позивачу доступ до інформації зі ступенем секретності «цілком таємно» і «таємно».

Отже, з 07.04.2015 позивач позбавлений доступу до державної таємниці, що, відповідно, не дає підстави для нарахування йому надбавки відповідно ч.8 ст.133 Закону №2453-VI та ч.8 ст.135 Закону №1402-VIII.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач 1 правомірно не виплачував позивачу вказану надбавку за періоди з 06.04.2015 до 31.12.2015 та з 01.09.2016 до 31.12.2016, а протилежні доводи позивача суд вважає необґрунтованими.

Щодо позовної вимоги стягнути з ДСА України на користь позивача недоотриману суддівську винагороду, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Отже, на виконання рішення суду кошти стягуються з державного органу шляхом їх безспірного списання з відповідних рахунків.

Водночас, такий спосіб виконання рішення суду не забезпечить сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який забезпечує права застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Для забезпечення сплати вказаного внеску необхідним є нарахування позивачу недоотриманої суддівської винагороди, чого у спірних правовідносинах здійснено не було.

Суд врахував, що відповідно до ч.1 ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

На підставі ч.3 ст.148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Отже, ДСА України, з якого позивач просить стягнути кошти, є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Водночас, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є саме Апеляційний суд Черкаської області, на який покладено повноваження нарахування та виплати суддівської винагороди, а також сплата обов`язкових податків та зборів.

Тому суд дійшов висновку, що позовна вимога стягнути суддівську винагороду саме з ДСА України є необґрунтованою, оскільки, як установлено судом, її виплаті має передувати нарахування такої винагороди та сплата відповідних обов`язкових зборів.

Тому для повноти захисту прав позивача, суд дійшов висновку відповідно до ч.2 ст.9 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Апеляційний суд Черкаської області нарахувати і виплатити позивачу недоотриману суддівську винагороду у вигляді доплати за вислугу років за період з 06.04.2015 до 31.12.2015 та з 01.09.2016 до 31.12.2016 в сумі 133810,60 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Доводи позивача, що Апеляційний суд Черкаської області станом на час вирішення спору перебуває у стані припинення, суд вважає необґрунтованими, оскільки процедура припинення юридичної особи є багаторівневим процесом і відповідно до вимог чинного законодавства України до часу внесення до ЄДРПОУ запису про припинення юридичної особи її діяльність не припинена.

Отже, до часу внесення в ЄДРПОУ даних про припинення діяльності Апеляційного суду Черкаської області, він не позбавлений можливості виконання рішення суду. Також може бути стороною виконавчого провадження у разі його примусового виконання.

При цьому, у разі припинення вказаної юридичної особи, ст.52 КАС України передбачає процесуальне правонаступництво на будь-якій стадії судового процесу, а ст.379 КАС України визначає механізм заміни сторони виконавчого провадження або заміни боржника у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки, в даному випадку способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання здійснити нарахування і виплату недоотриманої суддівської винагороди, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд вважає, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки в розумінні ст.382 КАС України зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати за вислугу років за період з 06.04.2015 до 31.12.2015 та з 01.09.2016 до 31.12.2016.

Зобов`язати Апеляційний суд Черкаської області (18033, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд.316, код ЄДРПОУ 02894214) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду у вигляді доплати за вислугу років за період з 06.04.2015 до 31.12.2015 та з 01.09.2016 до 31.12.2016 в сумі 133810,60 грн. (сто тридцять три тисячі вісімсот десять гривень 60 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя О.А. Рідзель