Постанова

від 19.02.2021 по справі 640/10626/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10626/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНКУРЕНТ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНКУРЕНТ" до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНКУРЕНТ" (далі ТОВ "КОНКУРЕНТ" - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 28.03.2019 №00004311402, від 28.03.2019 №00004321402, від 28.03.2019 №00004331402.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції ТОВ КОНКУРЕНТ з ТОВ ІН-ТЕКС мали реальний характер, а висновки контролюючого органу в цій частині є хибними. Також позивач вказує, що відповідач позбавлений права актом перевірки встановлювати нереальність правочинів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у задоволенні адміністративний позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач, зокрема зазначає, що господарські операції, які були предметом дослідження під час перевірки є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та спричинили зміну майнового стану ТОВ КОНКУРЕНТ , що підтверджується відповідними первинними документами та актом перевірки, яким установлена фактична наявність матеріальних цінностей у позивача.

При цьому судом першої інстанції не обґрунтовано належним чином свої висновки про відсутність реального здійснення операцій між ТОВ КОНКУРЕНТ та його конкурентом, які на думку позивача зроблені виключно на підставі інформації зазначеної в акті перевірки щодо неможливості ТОВ ІН-ТЕКС здійснювати господарську діяльність у зв`язку із відсутністю трудових і виробничих ресурсів, власного капіталу, основних фондів та і т.д., а також пояснень директора ТОВ ІН-ТЕКС щодо відсутності його відношення до реєстрації та ведення господарської діяльності цього товариства.

Указане на переконання позивача порушує принцип індивідуальної юридичної відповідальності платника податків, згідно яким, висновки контролюючого органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та заниження бази оподаткування не можуть ґрунтуватися на податковій інформації щодо контрагента.

Відсутність у видаткових накладних і рахунках на оплату прізвищ осіб, що їх підписали та їхніх посад апелянт розцінює як окремі недоліки в оформленні первинних документів, які не спростовують сам факт реальності здійснення господарських операцій, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції з цього приводу.

Також апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано практику Верховного Суду висловлену щодо аналогічних правовідносин у постановах від 09.07.2019 справа №940/1916/18, від16.04.2019 справа №820/3944/16, від 21.05.2019 справа№820/1043/17, від 18.09.2018 справа №817/2399/14, від 17.04.2018 справа №826/14549/15

Разом з тим, суд першої інстанції зазначеного не врахував, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ КОНКУРЕНТ з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ ІН-ТЕКС за березень, квітень 2017 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість підприємства за 2017 рік, за наслідком якої складено акт від 22.02.2019 року №126/26-15-14-02-05/32847311 (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки вказано про наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П (с)БО №11, пункту 5 П(с)БО №15, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся всього в загальні сумі 57600 грн, в тому числі по періодах: 2017 рік - 57600 гривень;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 2020 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 48 660 грн., в тому числі по періодах: березень 2017 - 23439 грн., квітень 2017 - 25221 та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду всього у сумі 4673 грн., в тому числі по періодам: квітень 2017 - 4673 гривень.

ТОВ КОНКУРЕНТ подано заперечення від 15.03.2019 на акт перевірки, за наслідком розгляду яких ГУ ДФС у м. Києві листом від 25.03.2019 №54137/10/26-15-14-02 повідомлено позивача про залишення висновків акту перевірки від 22.02.2019 року №126/26-15-14-02-05/32847311 без змін.

Надалі ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 28.03.2019 №00004311402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями у розмірі 57600 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціям (штрафами) у розмірі 14400 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 28.03.2019 №00004321402, яким ТОВ КОНКУРЕНТ збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 48660 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціям (штрафами) у розмірі 24330 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 28.03.2019 №00004331402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення за квітень 2017 року у розмірі 4673 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпунктів а , б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Згідно із частиною другою статті 3 Закону №996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема (але не виключно):

- повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

- превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

У частині першій та другій статті 9 Закону №996 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Водночас порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення №88).

За вимогами п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.4 Положення №88).

Відповідно до п.2.5 Положення №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно із п.2.13 Положення №88 керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми, первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Отже, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Як убачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з придбання товарів у ТОВ ІН-ТЕКС .

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з актом перевірки, на формування показника податкового кредиту за березень-квітень 2017 та прибутку підприємства за 2017 вік мали вплив господарські взаємовідносини між ТОВ КОНКУРЕНТ та ТОВ ІН-ТЕКС , які виникли на підставі договору поставки на загальну суму 320000,00 грн (у т.ч. ПДВ - 53333 грн).

При цьому між ТОВ КОНКУНРЕНТ та ТОВ ІН-ТЕКС письмового договору не укладалось, натомість сторони дійшли усної домовленості про поставку ТОВ ІН-ТЕКС та передачу у власність ТОВ КОНКУНРЕНТ запасних частин деталей (бетонозмішувальний барабан Tigarbo , двигун), масло індустріальне, масло моторне, технічних рідин (і т.д.) та оплату такого товару позивачем.

На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано до суду рахунок на оплату №77 від 31.03.2017 року на оплату товару - бетонозмішувальний барабан Tigarbo на загальну суму 150000, 00 грн, у тому числі ПДВ - 25 000, 00 грн та рахунок на оплату №92 від 30.04.2017 року на оплату товару - масло індустріальне і-20, масло моторне, масло ТАД 17-ы, тосол, Двигун Д-245 на загальну суму 170 000, 00 грн., у тому числі ПДВ - 28333, 33 грн.

Окрім цього, ТОВ КОНКУНРЕНТ надано до суду видаткову накладну №77 від 31.03.2017 року та №92 від 30.04.2017 року.

Також позивач надав до суду картку рахунку №631 за січень 2017 року - грудень 2017 року; виписки по рахунку на підтвердження часткової оплати ТОВ ІН-ТЕКС наданих послуг; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.03.2017 року, місцезнаходження об`єкту: м. Київ, вул. Заболотного, б. 20, об`єкт бетонозмішувальний барабан Tigarbo ; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 04.05.2017 року; місцезнаходження об`єкту: м. Київ, вул. Заболотного, б. 20, об`єкт: Двигун Д -245; картки складського обліку.

Досліджуючи надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій документи, суд першої інстанції встановив, що ані в рахунках на оплату, ані в видаткових накладних не містяться прізвища та ініціалів як постачальника, так й особи, яка отримала товар та особи, яка виписала відповідні рахунки.

Надані ТОВ КОНКУНРЕНТ складські документи, суд першої інстанції розцінив як такі, що не можуть бути підтвердженням реальності здійснення господарських операцій, оскільки позивачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності у нього на праві приватної власності (права користування (оренди) складських приміщень, пояснень щодо транспортування товару.

Також згідно наданих документів ТОВ ІН-ТЕКС поставлявся на адресу ТОВ КОНКУНРЕНТ запасні частини деталей (бетонозмішувальний барабан Tigarbo , двигун Д-245), проте з матеріалів справи не можливо встановити індивідуальні ознаки такого барабану та двигуна, що не дає можливості дійти однозначного висновку, що складські документи, надані позивачем стосуються одного і того ж барабану та двигуна.

Документи, які надані позивачем на підтвердження подальшої реалізації отриманого від ТОВ ІН-ТЕКС товару також не дають можливості ідентифікувати, що саме такий товар був використаний.

Отже у цій справі судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач не надав необхідних первинних документів, у достатній кількості, які б підтверджували правильність формування витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ ІН-ТЕКС .

Деякі з поданих позивачем документів містили суттєві недоліки в їхньому оформленні, які позбавляють можливості встановити їхнє відношення до господарських правовідносин ТОВ ІН-ТЕКС , реальність здійснення господарських операцій за якими викликала сумнів у контролюючого органу.

Додатково судом першої інстанції зазначено, що відповідачем установлено, про що зазначено в акті перевірки, що у ТОВ ІН-ТЕКС відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, трудові та виробничі ресурси тощо, наявна інформація в Єдиному державну реєстрі судових рішень щодо кримінального провадження за статтею 205 Кримінального кодексу України. Також, контролюючим органом надано до суду пояснення директора ТОВ ІН-ТЕКС від 22.05.2017 року, який повідомив про відсутність відношення до реєстрації та ведення господарської діяльності ТОВ ІН-ТЕКС .

Ураховуючи інформацію зазначену в акті перевірки, а також за результатами аналізу наданих позивачем до справи документів на підтвердження здійснення господарських правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено реальність здійснення ТОВ ІН-ТЕКС поставки товару на користь ТОВ КОНКУНРЕНТ .

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати та податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ КОНКУНРЕНТ не підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ ІН-ТЕКС у спірний період, а наявні в матеріалах справи документи не містять достатні дані про зміст наданих послуг та їх учасників і не підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника щодо неможливості позивача нести відповідальність за своїх контрагентів заслуговують на увагу, однак в контексті спірних правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи не мають вирішального значення.

Так, за загальним правилом, що неодноразово підтверджене практикою Верховного Суду платник податків не може нести відповідальність у разі недотримання податкового законодавства його контрагентом, а висновки про неправомірне формування податкового кредиту базуватися виключно на підставі інформації щодо такого контрагента.

Водночас таке правило діє лише за умови повного підтвердження господарських операцій відповідними первинними документами, які складені без порушень правил ведення бухгалтерського обліку, визначених чинним законодавством.

Проте, як установлено судом першої інстанції первинні документи надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкової звітності за наслідками правовідносин з ТОВ ІН-ТЕКС вимогам до оформлення первинних документів, установлених законодавством, чинним на момент їхнього складення не відповідають.

До того ж, суд першої інстанції використовував інформацію про контрагента позивача як додатковий аргумент, та не будував свої висновки про безтоварність господарських операцій і як наслідок відсутність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень лише на цьому.

Таким чином, доводи апеляційної скарги з цього приводу щодо порушення судом першої інстанції норм права та неврахування позиції Верховного Суду під час прийняття оскаржуваної постанови є безпідставними.

Також в апеляційній скарзі позивач зазначає, що вказані судом першої інстанції недоліки, наданих первинних документів є формальними та не можуть розцінюватися, як підстава для неврахування їх, як таких, що підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між контрагентами.

Дійсно, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їхньому оформленні, не є беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Однак такі докази оцінюються судом у сукупності з іншими доказами та первинними документами, які у взаємозв`язку можуть підтверджувати чи спростовувати факт реальності здійснення господарських операцій.

Водночас, оцінюючи всі докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем до суду первинні документи не можна вважати достатніми документами, які посвідчують факт придбання позивачем товарів у ТОВ ІН-ТЕКС , а тому віднесення відображених у них сум до складу витрат та податкового кредиту є безпідставним.

Доводи скаржника про те, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2019 по справі №940/1916/18, від 16.04.2019 по справі №820/3944/16, від 21.05.2019 по справі №820/1043/17, від 18.09.2018 по справі №817/2399/14, від 17.04.2018 по справі №826/14549/15 колегія суддів вважає безпідставними.

У зазначених справах, судами прийнято рішення про скасування податкових повідомлень-рішень, однак у цих справах, під час їхнього розгляду було встановлено, що: висновки контролюючого органу були зроблені виключно на підставі інформації про контрагента наявної в базі ДПІ, проте в матеріалах справи були наявні належним чином оформлені усі первинні документи; реальність господарських операцій за відсутність окремих документів підтверджувалася сукупністю інших первинних документів достатніх для спростування висновку податкового органу про протилежне; відсутність зазначення посади особи, яка ставила підпис у договорах, накладних, рахунках-фактурах та інших документах, що супроводжували господарські операції між контрагентами була спростована на підставі наданих документів, зокрема штатного розпису працівників підприємства, довіреностей та інших документів, що підтверджують відповідні повноваження, пояснень особи допитаної в судовому засіданні тощо, тобто була наявна можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені товариства. Отже, спірні відносини склалися щодо інших обставин, а тому ці справи не є релевантними.

У підсумку, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом оцінки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНКУРЕНТ" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя О.М.Оксененко