Постанова

від 17.02.2021 по справі 142/33/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 142/33/18

Провадження № 22-ц/801/2/2021

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 рокуСправа № 142/33/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

за участі секретаря судового засідання Файчук Я. В., представника скаржника, відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу Прогрес адво-ката Мельника Ю. М., розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну спра-ву за позовом

ОСОБА_1 до Сільськогосподарського вироб-

ничого кооперативу Прогрес про визнання недійсними договорів оренди

землі, повернення земельних ділянок,

за апеляційною скаргою голови Сільськогосподарського виробничого коопера-тиву Прогрес Кучера Олександра Григоровича на рішення Піщанського ра-йонного суду Вінницької області від 02 серпня 2019 року, ухвалене у примі-щенні суду в смт Піщанка Вінницької області за головування судді Гринишиної А. А., повний текст якого складений 09 серпня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся у Піщанський районний суд Вінницької області з позовом до Сільськогосподарського виробничого коопера-тиву ( далі - СВК ) Прогрес про визнання недійсними договорів оренди зе-мельних часток ( паїв ) , повернення земельних ділянок. Позов мотивований наступним. 04 березня 2000 року між сторонами у справі був укладений договір оренди земельної частки ( паю ) строком на п`ять років. У цей же день 04 бе-резня 2000 року між матір`ю позивача ОСОБА_3 та відповідачем був укла-дений аналогічний договір на той же строк п`ять років. Строк договорів оренди закінчувався 04 березня 2005 року. У 2008 році мати позивача померла і він прийняв спадщину. ОСОБА_2 зазначав, що на підставі Державних актів на право власності на земельні ділянки від 25 жовтня 2004 року серії ВН № 104821, від 22 червня 2012 року серії ЯМ № 439052 він є власником земельних ділянок загальними площами 1,8005 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0306 та 1,8604 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0305, розташованих на території Студенянської сільської ра-ди Піщанського району Вінницької області, з цільовим призначенням для ве-дення товарного сільськогосподарського виробництва. Після закінчення строку договорів оренди відповідач продовжував користуватися земельними частками ( паями ) позивача без визначення їх меж в натурі. У 2015-2017 на звернення ОСОБА_2 до відповідача земельні ділянки не були повернуті. У 2017 році позивачу стало відомо про існування договорів оренди землі, укладених ним та СВК Прогрес . Так за договором від 11 листопада 2010 року, зареєстрованим 29 червня 2011 року у Державному реєстрі земель відділу Держкомзему у Пі-щанському районі, про що вчинений запис за № 052329304060 6618, в оренду передана земельна ділянка площею 1,8005 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0306; за договором від 03 липня 2012 року, зареєстрованим у Державному реєстрі земель відділу Держкомзему у Піщанському районі, про що вчинений запис за № 05232000400, в оренду передана земельна ділянка пло-щею 1,8604 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0305. Земельні ділян-ки передані в оренду строком на десять років, тобто відповідно до 11 листопада та 03 липня 2022 року.

Посилаючись на те, що договори оренди земельних ділянок у 2010, 2012 ро-ках він з СВК Прогрес не укладав, їх не підписував, не брав участі у скла-данні та не підписував актів визначення меж земельних ділянок в натурі, актів їх прийому-передачі, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсними вказані до-говори оренди землі, витребувати у відповідача та зобов`язати його керівника передати позивачу в натурі на місцевості земельні ділянки площею 1,8005 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0306, площею 1,8604 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0305 ( т. 1, а. с. 2-3 ).

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 02 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, визнаний недійсним до-говір оренди землі від 11 листопада 2010 року, укладений між сторонами у справі про передачу в оренду земельної ділянки площею 1,8005 га, кадастровий номер 0523283000:02:002:0306, зареєстрований 29 червня 2011 року у Держав-ному реєстрі земель відділу Держкомзему у Піщанському районі, про що вчи-нений запис за № 052329304060661, та скасована його державна реєстрація; визнаний недійсним договір оренди землі від 03 липня 2012 року, укладений між сторонами у справі про передачу в оренду земельної ділянки площею 1,8604 га, кадастровий номер 0523283000:02:002:0305, зареєстрований 26 верес-ня 2012 року у Державному реєстрі земель відділу Держкомзему у Піщансько-му районі, про що вчинений запис за № 05232000400, та скасована його дер-жавна реєстрація. Витребувані в СВК Прогрес та зобов`язано голову СВК Прогрес передати в натурі ОСОБА_2 земельні ділянки площею 1,8005 га, кадастровий номер 0523283000 :02:002:0306; площею 1,8604 га, кадастровий номер 0523283000:02:002:0305. Стягнуто з СВК Прогрес на користь ОСОБА_4 3090,00 гривень витрат по сплаті судового збору, 14729,00 гривень вит-рат з оплати правничої допомоги, 4290,00 гривень витрат з оплати судової по-черкознавчої експертизи ( т. 2, а. с. 156, 162 - 165 ).

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач в особі голови СВК Прогрес Кучера О. Г. оскаржує його в апеляційному по-рядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішен-ня про відмову у задоволенні позовних вимог ( т. 2, а. с. 184 - 189 ). Скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм матері-ального та процесуального права, за висновків суду, що не відповідають дійс-ним обставинам справи.

Ухвалою апеляційного суду від 17 вересня 2019 року на задоволення кло-потання особи, яка подала апеляційну скаргу, поновлений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Піщанського районного суду Вінницької об-ласті від 02 серпня 2019 року. Визначеним законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 17 вересня 2019 року про відкриття апеляційного прова-дження у справі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу СВК Про-грес позивач ОСОБА_2 не скористався.

Ухвалою від 23 жовтня 2019 року апеляційне провадження у справі на під-ставі пункту десятого частини першої статті 252, пункту чотирнадцятого части-ни першої статті 253 ЦПК України зупинялося до закінчення перегляду у каса-ційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 145/2047/16-ц за позовом особи_5 до Селянсько-фермерського господарства Терра про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Ухва-лою апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року провадження у цій цивільній справі поновлене у зв`язку з усуненням обставин, що викликали його зупинен-ня.

У судовому засіданні 04 листопада 2020 року представником відповідача повідомлено суд про смерть позивача ОСОБА_2 , яка наступила 03 квітня 2020 року, про що у цей день Виконавчим комітетом Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області зроблений актовий запис за № 22 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . Ухвалою апеляційного су-ду від 20 січня 2021 року до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до СВК Прогрес про визнання недійсними договорів оренди землі, повернення зе-мельних ділянок згідно отриманої судом копії спадкової справи № 75/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у якості позивача залуче-ний його правонаступник, син ОСОБА_1 ( т. 3, а. с. 15 - 29, 50 ).

У судові засідання 03, 17 лютого 2021 року позивач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно, в установленому порядку, про що свідчать додані до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Крім того, беручи уваги відсутність у суду достовірних даних щодо місця перебування, проживання правонаступника, по-зивача у справі, судом зроблене оголошення про його виклик в судове засідання 17 лютого 2021 року на 14.00 годину, розміщене на сайті судової влади.

Статтею 372 ЦПК України передбачена можливість відкладення розгляду справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає ві-домостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сто-рін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Керуючись нормами вказаної статті ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду ухвалила роз-глянути дану справу по суті апеляційного оскарження у відсутності позивача, котрий не з`явився в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі представника особи, яка її подала, адвоката Мельника Ю. М., дослідивши мате-ріали справи, проаналізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимо-гам, воно є помилковим через неправильне застосування норм матеріального права, незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із до-стовірно встановлених обставин щодо непідписання позивачем договорів орен-ди землі від 11 листопада 2010 року та від 03 липня 2012 року, відсутності уповноважених ним осіб на підписання цих договорів від його імені. Цей об`єктивний факт підтверджений висновком експерта від 19 жовтня 2018 року № 3824/3825/ 18-21. Вказані обставини стали для суду підставою для визнання недійсними оспорюваних позивачем правочинів. Суд критично оцінив доводи представників відповідача стосовно того, що отримання ОСОБА_2 орендної плати за користування належними йому земельними ділянками свід-чить про його згоду на укладення договорів, які є предметом спору, на продов-ження дії цивільних правовідносин з відповідачем. Суд також не прийняв до уваги посилання представників відповідача на пропуск позивачем строку позов-ної давності для звернення до суду з цим позовом, узявши до уваги ту обстави-ну, що ОСОБА_2 дізнався про існування оспорюваних договорів у 2017 ро-ці та відносини між сторонами у справі є триваючими.

Оскаржуючи судове рішення від 02 серпня 2019 року, відповідач наполягає на безпідставному, на його думку, відхиленні судом його доводів щодо пропус-ку позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого майнового права та інтересу, оскільки протягом тривалого періоду, починаючи з 2010, 2012 років, він особисто отримував орендну плату за використання його двох земельних ділянок і не міг не знати про порушення його права. Крім цього ще у червні 2015 року, січні 2016 року ОСОБА_2 звертався до СВК Прог-рес із заявами про припинення оспорюваних договорів оренди землі, тобто уже на вказані дати він був обізнаний про існування правочинів з використання його земельних ділянок відповідачем. Акти прийому-передачі земельних діля-нок в оренду строком на десять років підписані позивачем, експертиза щодо справжності його підписів у цих документах не проводилася, тому це є ще од-ним доказом обізнаності ОСОБА_2 про існування у нього орендних відно-син з СВК Прогрес . На підтвердження своєї позиції відповідач послався на показання допитаної судом свідка ОСОБА_5 , просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність задово-лення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції з ухвален-ням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за на-ступних підстав.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті сьомому постано-ви від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний не-дійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків не-дійсності, передбачених законом. Сторони є вільними в укладенні договору, ви-борі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Ко-дексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( частина перша статті 627 ЦК України ).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, як-що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Іс-тотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визна-чені законом як істотні.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сто-рона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказуван-ня, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ( частина друга статті 78, стаття 79 ЦПК України ).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рі-шень та застосування практики Європейського суду з прав людини націо-нальні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав люди-ни і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського су-ду як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основополож-них свобод, яка відповідно до норм частини першої статті 9 Конституції Укра-їни ратифікована Законом від 07 липня 1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого прото-колу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 Конвенції і є частиною національного зако-нодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Вказаною статтею Конвенції визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Бочаров проти України ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Таке доведення мо-же випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між со-бою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів .

Колегія суддів апеляційного суду, узагальнюючи встановлені фактичні об-ставини у справі, підкреслює, що позивач ОСОБА_2 спірні договори оренди двох його земельних ділянок не підписував, отже, у цьому випадку во-левиявлення позивача на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо укладання договорів оренди землі, яка перебуває у його власності, відсутнє. Оскільки оспорювані договори укладені без волевиявлення орендодавця, то за позицією суду першої інстанції, це є підставою для визнання їх недійсними за приписами статей 203, 215 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач дізнався про порушення свого майнового права у 2017 році, отри-мавши копії договорів, тому про їх існування з 2010 та 2012 років він знати не міг. Крім цього відносини між сторонами є триваючими. Тож, враховуючи пра-вові висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 146/293/16-ц, від 04 червня 2018 року у справі № 479/495/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 624/604/16-ц, суд відхилив як безпідставні до-води відповідача щодо необхідності застосування у цьому спорі щодо вимог ОСОБА_2 строку позовної давності.

Апеляційний суд зауважує, що за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного за-конодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за анало-гією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивіль-них прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін ( частина четверта цієї ж статті ). Відповідно до законодавчого визначення пра-вочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових ре-зультатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійс-нення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наяв-ність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досяг-нення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. По-рушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є під-ставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчи-нені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 - 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у на-лежній формі ( зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії ), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій ( електронній ) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встанов-лює загальні вимоги до письмової форми правочину. На підставі частини пер-шої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, як-що його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних ), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ). Отже під-пис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наяв-ність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників право-чину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів ци-вільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справед-ливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для до-говорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( частина перша статті 638 ЦК України ).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі ( тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах ) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Згідно з частиною першою статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди ( місце розташування та розмір земельної ділянки ); строк дії до-говору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм плате-жу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі зе-мельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавце-ві; існуючі обмеження ( обтяження ) щодо використання земельної ділянки; ви-значення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об' -єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання догово-ру недійсним відповідно до закону ( частина друга цієї ж статті ).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулю-ють спірні відносини. Правочин, який не вчинено ( договір, який не укладено ), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка пору-шує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове ви-конання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідно-шення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди, визнання незаконними рішен-ня, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Рес-публіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і служ-бових осіб.

Слід мати на увазі, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукла-деним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за на-явності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний уста-новлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідно-синах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від ха-рактеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес ма-ють бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відпо-відає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невиз-нання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні вис-новки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

ОСОБА_2 , його правонаступником ОСОБА_1 заявлена вимо-га про визнання недійсними договорів оренди з тієї підстави, що ці договори не підписані орендодавцем, їх умови він не погоджував, тож відповідач безпід-ставно не повертає використовувані земельні ділянки позивачу як їх власнику, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суд першої інстанції достеменно встановив обставину справи, за якою спір-ні договори ОСОБА_2 не підписував та, відповідно, істотних умов цих до-говорів не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не за-стосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповід-ного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині су-дового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в до-даткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі на-полягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знахо-дяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом під-став. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем ( тимчасовим воло-дільцем ) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власни-ка його права володіння цією ділянкою. Тож у цьому випадку ефективним спо-собом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає пору-шеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негатор-ний позов можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав за-конного володільця відповідних земельних ділянок ( див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц ( пункт 71 ), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц ( пункт 96 ), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц ( пункт 81 ), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/ 10132/14-ц ( пункт 97 )).

У позові ОСОБА_1 слід відмовити саме з підстав обрання позивачем (спадкодавцем) неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про засто-сування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про засто-сування позовної давності ( див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ( пункти 69-73, 137-139 ), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц ( пункт 65-66 )). Відмова у задо-воленні позову через обрання неефективного ( неналежного ) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земель-ної ділянки.

З урахуванням викладеного апеляційну скаргу відповідача у цій справі нале-жить задовольнити, рішення суду першої інстанції належить скасувати, у задо-воленні позову, як зазначалося вище, відмовити.

Нормами статті 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду пер-шої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інс-танції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи поси-лаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати су-дове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рі-шення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення пов-ністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змі-ни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесу-ального права або неправильне застосування норм матеріального права. Непра-вильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлу-мачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір поклада-ється на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови у позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій цивільній справі суду апеляційної інстанції 17 лютого 2021 року на-дійшло письмово викладене клопотання представника СВК Прогрес адвоката Мельника Ю. М., де він просить не стягувати на користь довірителя ( відпові-дача СВК Прогрес ) судові витрати із спадкоємця ОСОБА_1 , які були понесені у зв`язку з апеляційним переглядом цієї справи. За наявності такого клопотання апеляційний суд вважає можливим його задовольнити.

Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу голови Сільськогосподарського виробничого кооперати-ву Прогрес Кучера Олександра Григоровича задоволити.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 02 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу Прогрес про визнання не-дійсними договорів оренди землі, повернення земельних ділянок скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільсько-господарського виробничого кооперативу Прогрес про визнання недійсними договорів оренди землі, повернення земельних ділянок - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду про-тягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 лютого 2021 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді В. П. Рибчинський

Л. О. Голота