Постанова

від 16.02.2021 по справі 903/255/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року Справа № 903/255/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П.

секретар судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

позивача: Дунець Г.Я., адвоката за довіреністю від 08.10.2020

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 01.10.20р. суддею Якушевою І.О. об 15:14 год. у м.Луцьку, повний текст складено 09.10.20р. у справі № 903/255/20

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Рівне

до Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича, м. Ковель, Волинської області

про стягнення 180 866,22 грн. та виселення

В судовому засіданні оголошено перерву до 16 лютого 2021 року об 10:30 год.

ВСТАНОВИВ:

16.04.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №289 від 14.04.2020 Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій позивач просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича 180 866,22 грн. неустойки та виселити Фізичну особу-підприємця Каваса Віктора Степановича з будівлі кафе №4 площею 188,8 кв.м. з благоустроєм (площадка площею 138,425 кв.м., металева огорожа довжиною 21,7 м., площадка 81,7 кв.м.).

27.04.2020 позивач надіслав до Господарського суду Волинської області заяву №298 від 24.04.2020 про уточнення позовних вимог, в якій просить викласти п. 3 прохальної частини позовної заяви в наступній редакції: "Виселити Фізичну особу-підприємця Каваса Віктора Степановича (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з будівлі кафе №4 площею 188,8 кв.м. (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ346) з благоустроєм (площадка площею 138,425 кв.м., металева огорожа довжиною 21,7 м., площадка 81,7 кв.м.), що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Л.Українки, 39Б на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (33013, м. Рівне, вул. Ніла Хасевича, буд. 9, код ЄДРПОУ 41149437)".

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.10.2020 по справі №903/255/20 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (отримувач коштів: виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" ІВАN № НОМЕР_2 в АТБВ №10026/0123, філії Головного управління по м.Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", МФО 322669, код за ЄДРПОУ 41149437, податковий:400758126555, призначення платежу: податковий код 868, адреса: вул.Ніла Хасевича,9, м.Рівне,33013) 180 866 грн. 22 коп. заборгованості, 4 814 грн. 99 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Виселено Фізичну особу-підприємця Каваса Віктора Степановича ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) з будівлі кафе №4 площею 188,8 кв.м. (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ346) з благоустроєм (площадка площею 138,425 кв.м., металева огорожа довжиною 21,7 м., площадка 81,7 кв.м.), що знаходиться за адресою: Волинська область, м.Ковель, бульвар Л. Українки, 39-Б на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул.Ніла Хасевича,9, м.Рівне,33013, код ЄДРПОУ 41149437).

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст. ст. 759, 761, 763, 764, 785 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 13, 17, 26, 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ст. 291 ГК України, умови договору оренди в редакції додаткового договору від 25.04.2018, вказав, що орендодавець заперечив щодо подальшої дії договору і це заперечення викладено в тексті додаткового договору від 25.04.2018, позиція орендодавця про заперечення щодо подальшої дії договору оренди підтверджується, також заявою від 27.04.2018, листом №218 від 10.03.2020, а тому прийшов до висновку, що договір оренди діяв до 30.06.2018. За наведеного, з посиланням на ст. 785 ЦК України, п. 10.11 договору суд прийшов до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача 180 866,22 грн неустойки за користування майном після закінчення терміну дії договору за період липень 2019 - лютий 2020 року. Крім того, суд з посиланням на постанову Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №909/62/18 прийшов до висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності для стягнення неустойки. Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/255/20 від 01 жовтня 2020 року повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд акціонерного товариства Українська залізниця в інтересах: Виробничого структурного підрозділу Рівненсько-Тернопільське територіальне управління філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд акціонерного товариства Українська залізниця до Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича, викладених в позовній заяві про стягнення 180 866,22 грн неустойки та виселення відповідача із займаного приміщення будівлі кафе № 4 площею 188,8 кв.м. з благоустроєм (площадка площею 138,425 кв.м., металева огорожа довжиною 21,7 м., площадка 81,7 кв.м.), відмовити в повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та незаконністю.

Звертає увагу, що з 30.06.2018 по даний час договір оренди продовжує виконуватися на загальних умовах, ним же передбачених, а це і користування орендованим майном, і виконання зобов`язань в частині розрахунків в формі попередньої оплати, які проводились і продовжують проводитись відповідачем в передбачені договором терміни і у встановлених розмірах, а позивачем, у свою чергу, які приймаються і в подальшому відповідачу не повертаються.

Зауважує, що сторонами не виконано умови п. 10.4. договору в частині надіслання будь-якою стороною іншій заяви про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, яким регламентовано, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, договір уважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим самим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором який є невід`ємною частиною договору за погодженням з балансоутримувачем при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

На переконання скаржника норми ст. 764 ЦК України та ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна не встановлюють форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом.

Наведена правова позиція викладена у постановах ВСУ від 02.07.2019 у справі №906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18, від 16.07.2019 у справі № 906/744/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18 та від 26.12.2019 року у справі № 904/342/19.

Вказана заява (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії в даних конкретних правовідносинах між позивачем і відповідачем останнім не отримувалась, а тому закономірно, що відповідач вважав та продовжує вважати договір оренди автоматично продовженим на тих самих умовах, на той самий строк.

Крім того, з посиланням на ст. 232 ГК України, ст. ст. 256, 258, 261, 267 ЦК України, вважає, що сплив строк позовної давності для стягнення неустойки, проте, судом першої інстанції невірно трактовано строки позовної давності та період нарахування неустойки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги фізичній особі - підприємцю Кавасу Віктору Степановичу на рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/255/20 від 01.10.2020, а рішення Господарського суду Волинської області залишити без змін.

Ухвалою суду від 25.11.2020, зокрема розгляд апеляційної скарги призначено на "12" січня 2021р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 4.

Ухвалою суду від 12.01.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/503/20. Оголошено перерву в судовому засіданні до "16" лютого 2021 р. об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

В судове засідання 16.02.2021 представник відповідача не з`явився, надіслав на електронну пошту суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із участю його представника в іншому судовому засіданні, відсутності можливості забезпечення участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також у зв`язку із погіршенням погодних умов.

В судовому засіданні представник позивача заперечила проти відкладення.

Колегія суддів розглянувши вказане клопотання прийшла до висновку про його відхилення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Крім того, ч. 1 ст. 202 ГПК України визначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст. 270 ГПК України).

За наведеного, колегія суддів зауважує, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги, явка скаржника обов`язковою не визнавалась, крім того, скаржник - ФОП Кавас В.С. міг особисто з`явитися в судове засідання, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та відкладення розгляду справи.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, явка обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника скаржника, за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні представник позивача заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

20 грудня 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області як орендодавцем та фізичною особою - підприємцем Кавасом В.С. як орендарем було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 582.

Згідно з п.п. 1.1., 1.2. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: будівлю кафе №4, площею 188,8 кв. м. (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ346) з благоустроєм (площадка площею 138,425 кв. м. металева огорожа довжиною 21,7 кв.м., площадка площею 81,7 кв.м.) ВП "Станція Ковель" ДТГО "Львівська залізниця" (надалі - майно), що знаходиться за адресою: Волинська область, м.Ковель, бульвар Л. Українки, 39-Б та перебуває на балансі ВП "Станція Ковель" ДТГО "Львівська залізниця" (надалі- балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 31.07.2010, виконаним суб`єктом оціночної діяльності-приватним підприємцем Янчуком О.Г. і становить за незалежною оцінкою 442268 грн. без врахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання його для здійснення торгівлі непродовольчими та продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи.

Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить 6920 грн за базовий місяць оренди (вересень 2010 року) без ПДВ (п.3.1. договору).

Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3. договору).

Згідно з п.п.5.9., 5.10. договору орендар зобов`язаний щомісячно до 12 числа, наступного за звітним, надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць; на вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння. У разі припинення або розірвання договору оренди повернути балансоутритмувачу, за погодженням з Орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного стану та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Пунктами 10.9., 10.11. договору узгоджено, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за погодженням з орендодавцем. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за погодженням з орендодавцем. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря. Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Згідно з п.10.1. договору його укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 20.12.2010 до 18.12.2013 включно.

В подальшому до договору оренди було укладено додаткові договори: №1 від 01.11.2012, №2 від 18.12.2013, №3 від 15.07.2014, №4 від 19.12.2014, №5 від 31.03.2015, №6 від 20.07.2015 та додаткові договори від 29.01.2016, від 31.03.2016, від 30.06.2016, від 01.08.2016, від 17.11.2016, від 26.10.2016, від 07.04.2017, від 11.07.2017, від 15.12.2017, від 09.01.2018, від 25.04.2018.

Додатковим договором № 1 від 01.11.2012 року в пункті 1.1. договору оренди слова "ВП "Станція Ковель" замінено на слова: "ВП "Рівненська дирекція залізничних перевезень".

Додатковим договором № 3 від 15.07.2014 року в пункті 1.1. договору оренди слова "на балансі ВП "Рівненська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" замінено на слова "на балансі ВП "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3".

Додатковим договором до договору оренди від 29.01.2016 року узгоджено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

У тексті договору найменування "відокремлений підрозділ "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3" ДТГО "Львівська залізниця" замінено на виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Додатковим договором від 29.01.2016 також внесено зміни в пункт 3.6. договору та викладено його в наступній редакції: "Орендна плата 100% не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - підрозділ Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

Відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 02.09.2015 року № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 52), наказу № 362 від 22.05.2017 року "Про деякі питання діяльності ПАТ "Укрзалізниця", наказу № 7 від 20.06.2017 року "Про введення в дію положення про виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з 01.07.2017 року реорганізовано шляхом приєднання у виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" у складі юридичної особи - публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Додатковим договором від 15.12.2017 року в тексті договору найменування "Виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" замінено на виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідно до п. 2.1. розділу 2 "Юридичний статус підрозділу" "Положення про виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" (надалі - Положення), затвердженого наказом філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця" від 19.07.2019 за № 167, виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця" є виробничим структурним підрозділом філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - філія) входить до її складу, знаходиться у виробничому та адміністративному підпорядкуванні Філії та функціонального структурного підрозділу "Львівська дирекція" філії та діє від імені Товариства. Підрозділ не має статусу юридичної особи або відокремленого підрозділу Товариства, не підлягає державній реєстрації та здійснює делеговані Товариством, Філією та Дирекцією повноваження відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Філії.

Згідно з п. 7.1.4. Положення про виробничий структурний підрозділ "Рівненсько- Тернопільське територіальне управління" філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця", підрозділ має право в інтересах Товариства, за дорученням Філії та Дирекції, в межах наданих Товариством та Філією повноважень, встановлених цим Положенням, Положенням про Філію, Положенням про Дирекцію, Статутом Товариства, рішеннями органів Товариства відповідно до встановленого у Товаристві порядку вчиняти дії, необхідні для здійснення Підрозділом фінансово-господарської діяльності, а саме: представляти інтереси Товариства, філії та усіх без виключення її структурних (функціональних та виробничих) підрозділів у судах усіх інстанцій та юрисдикцій, в тому числі в судах загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах, вести претензійно- позовну роботу, пов`язану з виконанням судових рішень та інших виконавчих документів.

В пункті 2 Статуту ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, зазначено, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2018 року № 938 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено нову редакцію статуту товариства.

27 листопада 2018 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту Укрзалізниці, зокрема, в частині зміни найменування товариства на акціонерне товариство "Українська залізниця", скорочено - АТ "Укрзалізниця".

Майно, що перебувало в оренді відповідача, знаходиться на балансі виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця".

Додатковим договором від 25.04.2018 пункт 10.1. договору оренди викладено в новій редакції: "Цей договір діє з 01.04.2018 до 30.06.2018 включно без подальшого продовження".

Договір оренди нерухомого майна та додаткові договори до нього підписані сторонами та завірені їх печатками без зауважень та заперечень.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов`язковим для виконання кожної із сторін.

Як убачається із матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного ними договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 20.12.2010 №582.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Нормами ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічна норма закріплена також у ч. 1 ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Оскільки предметом спору є майно, що належить до державної власності, застосуванню підлягають також положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який регулював майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" закріплено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Цивільним кодексом України врегульовано загальні положення про найм (оренду), зокрема встановлено, що: право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 Цивільного кодексу України); договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 Цивільного кодексу України); якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (частина перша статті 763 Цивільного кодексу України).

Подібні за змістом правові приписи містяться і в Законі України "Про оренду державного та комунального майна", де зазначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору (частина перша статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (ч.1 ст.13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Термін договору оренди визначається за погодженням сторін, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Таким чином, як положення Цивільного кодексу України, так і положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачають можливість та умови продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах за відсутності заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Заява (повідомлення) орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною другою статті 291 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить частина друга статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Зі змісту статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення можуть бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Аналіз змісту пункту 10.1. договору оренди в редакції додаткового договору від 25.04.2018 дозволяє дійти висновку про заперечення орендодавця щодо подальшої дії договору, оскільки в останньому зазначено "без подальшого продовження".

Тобто, небажання орендодавця продовжувати дію договору оренди викладено в тексті додаткового договору від 25.04.2018 до договору оренди.

Орендар - підприємець Кавас В.С., в свою чергу, додатковий договір від 25.04.2018 підписав, а відтак погодився з його умовами, що свідчить про його обізнаність із волевиявленням орендодавця щодо подальшої дії договору ще 25.04.2018 під час укладення додаткового договору.

Разом з тим, на обґрунтування звернення до відповідача із заявою про припинення дії договору позивач посилається на заяву №ФБМЕС-01/239 від 27.04.2018, в якій також просив повернути орендоване майно за актом приймання-передачі, однак доказів на підтвердження надіслання даної заяви відповідачу суду надано не було. При цьому, надана позивачем копія журналу реєстрації вихідної пошти філії свідчить лише про реєстрацію даної заяви, а не про її надіслання.

В подальшому листом №218 від 10.03.2020 ВСП "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" повідомив відповідача, що у разі неповернення орендованого майна шляхом звільнення протягом 14 календарних днів з дати отримання цієї пропозиції та надання на підпис орендодавцю підписаного акту приймання-передачі, ВСП "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" буде змушене звернутися до суду для вирішення питання звільнення майна. На підтвердження надіслання даного листа позивачем надано копію фіскального чека від 11.03.2020.

Зміст даних листів свідчить про те, що позиція орендодавця після 30.06.2018 не змінилась.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 08.07.2019 по справі №906/739/18, від 02.07.2019 по справі №906/742/18, від 02.07.2019 по справі №906/743/18 сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Тобто, саме по собі підписання сторонами додаткової угоди про продовження строку дії договору із застереженням про відмову від подальшого його продовження є окремим достатнім повідомленням орендаря про відповідний намір орендодавця.

Таким чином, незважаючи на те, що відсутні належні докази надіслання заяви №ФБМЕС-01/239 від 27.04.2018 відповідачу про припинення дії договору, колегія суддів вважає, що договір оренди діяв до 30.06.2018, оскільки орендодавець висловив своє заперечення щодо подальшої дії договору ще 25.04.2018, коли підписував додатковий договір і викладав в новій редакції п.10.1. розділу 10 "Строк дії та умови зміни, розірвання договору".

При цьому, заперечення орендаря з приводу порушення його переважного права та порядку здійснення повідомлення позивачем є безпідставними, а зміст апеляційної скарги свідчить про помилкове ототожнення відповідачем правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина третя статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.

Як встановлено судами обох інстанцій, після закінчення дії договору оренди 30.06.2018 відповідач продовжує фактично користуватися орендованими приміщеннями.

25.09.2018 позивач на адресу відповідача надіслав листи № 2171 та 2170 (а.с.84, 85) про нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної орендної плати за користування майном та зміну банківських реквізитів.

06.02.2019 позивач надіслав відповідачу претензію №274, акти звірки, що підтверджується копією службового чека, копією накладної від 06.02.2019.

16.09.2019 позивач надіслав відповідачу лист №1806 та акти звірки взаємних розрахунків, що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист, копією накладної, фіскального чека.

17.02.2020 позивач надіслав відповідачу претензію №134/1 від 17.02.2020, акт звірки, що підтверджується фіскальним чеком від 17.02.2020.

11.03.2020 позивач надіслав відповідачу лист №218 про повернення майна, що підтверджується копією фіскального чека від 11.03.2020.

Акти звірок взаємних розрахунків відповідач не підписував та не повертав позивачу, претензії залишав без розгляду та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України наслідки пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму).

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі п.10.11. договору, п. 2 ст. 785 ЦК України надіслано відповідачу рахунки про сплату неустойки: №198 від 31.07.2019 на суму 58780,49 грн; №228 від 30.08.2019 на суму 58604,15 грн; №258 від 30.09.2019 на суму 59014,38 грн; №287 від 31.10.2019 на суму 59427,48 грн; №316 від 29.11.2019 на суму 59486,91 грн; №345 від 28.12.2019 на суму 59367,93 грн; №12 від 31.01.2020 на суму 59486,67 грн; №40 від 28.02.2020 на суму 59308,21 грн, а всього на суму 473476,22 грн.

Відповідач впродовж липня 2019 - лютого 2020 років перерахував на нові реквізити позивачу 292610 грн, в призначенні платежу вказував, що це попередня оплата за оренду приміщень за певний місяць, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за користування орендованим майном після закінчення дії договору у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення згідно договору оренди № 582 від 20.12.2020 за період липень 2019 - лютий 2020 становить - 180866,22 грн (473476,22 - 292610) .

Оскільки відповідач після закінчення строку дії договору оренди не виконав обов`язку щодо повернення державного майна з оренди, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 180866,22 грн правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст. 785 ЦК України.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення неустойки, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою цієї статті, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю на час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки на відміну від приписів ст. 549 ЦК України її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання чи неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що ст. 785 ЦК України передбачені наслідки, пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в ч. 2 ст. 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №909/62/18.

Отже, частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов`язку щодо повернення речі. Відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю на час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надіслана до суду 14.04.2020, вимога про стягнення неустойки заявлена за період липень 2019 - лютий 2020, відповідно позовна вимога щодо стягнення неустойки пред`явлена в межах трирічного строку позовної давності. А тому доводи апелянта про протилежне спростовуються наведеним вище.

Приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України на наймача покладено обов`язок у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на час припинення договору оренди) визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Обов`язок орендаря повернути орендоване майно у разі припинення договору оренди протягом 3-х робочих днів з дати припинення договору передбачено й ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

У відповідності до п. п. 10.9, 10.10 договору, у разі його припинення або розірвання майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за погодженням з орендодавцем. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за погодженням з орендодавцем. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Враховуючи те, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач орендоване ним нежитлове приміщення не звільнив, за актом приймання-передачі позивачу не повернув, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача із орендованого приміщення.

За наведеного, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в повному обсязі.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2020 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича на рішення господарського суду Волинської області від 01.10.20 у справі №903/255/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 01.10.20 у справі № 903/255/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу № 903/255/20 повернути до господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "19" лютого 2021 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Дужич С.П.