Ухвала

від 10.02.2021 по справі 925/359/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 925/359/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Голуба Є. В.,

Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області -

не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Штемпель Галини Миколаївни - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штемпель Галини Миколаївни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020

(у складі колегії суддів: Михальська Ю. Б. (головуючий), Скрипка І. М.,

Тищенко А. І.)

та рішення Господарського суду Черкаської області від 07.07.2020

(з урахуванням ухвали Господарського суду Черкаської області від 07.12.2020 про виправлення описки) (суддя Дорошенко М. В.)

у справі № 925/359/20

за позовом Першого заступника керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області

до Фізичної особи-підприємця Штемпель Галини Миколаївни

про стягнення 123 233,50 грн і розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року Перший заступник керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області (далі - позивач, Іваньківська сільрада) до Фізичної особи-підприємця Штемпель Галини Миколаївни (далі - відповідач, ФОП Штемпель Г. М.), у якому просив:

стягнути з ФОП Штемпель Г. М. на користь Іваньківської сільради 123 233,50 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, площею 9,1682 га, кадастровий номер 7123182500:02:001:0010;

розірвати договір оренди водоймища від 04.01.2010, укладений між позивачем та відповідачем, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Маньківському районі 04.04.2011 за № 712310004000169.

На обґрунтування позовних вимог прокурор вказав на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди водоймища від 04.01.2010 (з урахуванням внесених до нього змін рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.07.2016 у справі № 925/687/16) в частині сплати орендної плати за землю у період з серпня 2016 року по лютий 2020 року, що є істотним порушенням договору та є підставою для стягнення заборгованості з орендної плати за землю та розірвання цього договору.

Також прокурор, зазначаючи у позові про невжиття Іваньківською сільрадою протягом тривалого часу заходів щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди водоймища від 04.01.2010, що є бездіяльністю сільської ради, вказував на правомірність звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Іваньківської сільради (органу, уповноваженого на розпорядження спірною земельною ділянкою, та в бюджет якого надходить орендна плата).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 104 187,14 грн заборгованості з орендної плати за землю. Розірвано договір оренди водоймища від 04.01.2010, укладений між позивачем та відповідачем. Здійснено розподіл судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 07.12.2020 виправлено описки, допущені в абз. 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції від 07.07.2020 та в наказі цього ж суду від 17.11.2020, в частині зазначення найменування позивача - Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Не погоджуючись з вказаними вище судовими рішеннями, ФОП Штемпель Г. М. подала до Касаційного господарського суду касаційну скаргу (її нову редакцію на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10.12.2020), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просила скасувати постанову апеляційного господарського суду від 27.10.2020 та рішення суду першої інстанції від 07.07.2020 повністю, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі №925/359/20 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021.

28.01.2021 до Верховного Суду надійшли:

від ФОП Штемпель Г. М. - клопотання про приєднання до матеріалів справи копії рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №701/1306/19;

від Черкаської обласної прокурату - відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

05.02.2021 від Іваньківської сільради на офіційну електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про приєднання до матеріалів справи копії рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 701/1306/19.

Обговоривши клопотання ФОП Штемпель Г. М., Касаційний господарський суд дійшов висновків про часткове задоволення клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи копії рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 701/1306/19, відмовивши в долучені копії цього рішення як доказу, при цьому залишивши його в матеріалах справи № 925/359/20, як таке, що надійшло поштою.

Клопотання від 05.02.2021 Іваньківської сільради про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про приєднання до матеріалів справи копії рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №701/1306/19 суд касаційної інстанції залишає без розгляду через те, що його подано з порушенням порядку подання документів до суду, а саме клопотання не скріплено електронним цифровим підписом, що підтверджується довідкою від 05.02.2021 № 12 начальника відділу опрацювання документів управління забезпечення автоматизованого документообігу суду.

У судове засідання 10.02.2021 Іваньківська сільрада та ФОП Штемпель Г. М. своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Іваньківської сільради та ФОП Штемпель Г. М.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні цієї справи № 925/359/20 судами попередніх інстанцій установлено, що 04.01.2010 між Іваньківською сільрадою (орендодавець) та ФОП Штемпель Г. М. (орендар) укладено договір оренди водоймища, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надає в оренду орендарю водоймище, розташоване на земельній ділянці, площею 9,1682 га, в адміністративних межах Іваньківської сільської ради, терміном на 20 років.

У договорі оренди водоймища від 04.01.2010 сторони погодили, зокрема, такі умови:

розмір орендної плати складає 288 (двісті вісімдесят) гривень за 1 гектар водоймища в рік з виплатою помісячно рівними частинами (п. 2.1);

орендна плата сплачується орендарем щомісячно рівними частинами до 30 числа місяця, наступного за звітним (п. 2.4);

на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених даним договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню об`єкта оренди, а також на підставах, визначених Земельним та Водним кодексами України та іншими законодавчими актами України (п. 5.2).

04.04.2011 договір оренди водоймища від 04.01.2010 зареєстровано у відділі Держкомзему у Маньківському районі за № 712310004000169.

Суди у справі, яка розглядається також встановили, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.07.2016 у справі № 925/687/16 задоволено позов Керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Іваньківської сільради до ФОП Штемпель Г. М. про внесення змін до договору оренди водоймища від 04.01.2010.

Внесено до укладеного між Іваньківською сільрадою та ФОП Штемпель Г. М. договору оренди водоймища від 04.01.2010, зареєстрованого 04.04.2011 у відділі Держкомзему у Маньківському районі за № 712310004000169, такі зміни:

пункт 2.1 договору викладено в такій редакції: Річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки, що становить 52 624,94 грн ;

доповнено п. 2.7 договору таким абзацом: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.06.2016 № 10-28-0.8-1504/15-16 становить 1 754 164,88 грн .

Також рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.07.2016 у справі №925/687/16 були встановлені наступні обставини:

15.02.2016 Іваньківська сільрада і ФОП Штемпель Г. М. уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди водоймища від 04.01.2010, якою внесли зміни та доповнення до договору, а саме:

в п. 2.1 договору цифри та слова 288 (двісті вісімдесят) замінили відповідно на цифри та слова 4,5 % від середньої нормативної грошової оцінки ріллі по Черкаській області в сумі 1 791,50 грн (одна тисяча сімсот дев`яносто одна грн 50 коп.) за 1 га в рік ;

доповнили договір п. 2.7 такого змісту: Орендна плата підлягає збільшенню у разі індексації та зміни нормативної грошової оцінки землі та п. 3.5 такого змісту: Сторони зобов`язані вносити зміни в даний договір відповідно до прийнятих рішень державних, обласних, місцевих органів влади ;

25.05.2016 відділ Держгеокадастру у Маньківському районі Черкаської області надав витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №10-28-0.8-1284/15-16, згідно з яким нормативна грошова оцінка орендованої ФОП Штемпель Г. М. земельної ділянки, площею 9,1682 га, становить 2 589 523,43 грн;

листом від 30.06.2016 № 10-28-0.8-1504/15-16 відділ Держгеокадастру у Маньківському районі Черкаської області повідомив про визнання недійсним витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ФОП Штемпель Г. М. від 25.05.2016 № 10-28-0.8-1284/15-16 і надав новий, правильний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.06.2016 № 10-28-0.8-1504/15-16, згідно з яким нормативна грошова оцінка орендованої ФОП Штемпель Г. М. земельної ділянки, площею 9,1682 га, становить 1 754 164, 88 грн.

З наявної в матеріалах справи № 925/359/20, яка розглядається, інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2020 №201544772, суди встановили, що 27.06.2017 державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг при Маньківській РДА на підставі договору оренди водоймища від 04.01.2010, додаткової угоди до цього договору від 15.02.2016 і рішення Господарського суду Черкаської області від 28.07.2016 у справі №925/687/16 провів державну реєстрацію за відповідачем права оренди земельної ділянки, площею 9,1682 га, з кадастровим номером 7123182500:02:001:0010, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1289885671231.

Задовольняючи частково позов у справі, яка розглядається, суд першої інстанції вказав, що відповідач, сплачуючи систематично орендну плату за землю в меншому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди водоймища від 04.01.2010 (з урахуванням внесених до нього змін рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.07.2016 у справі № 925/687/16), порушила права позивача на одержання цієї плати.

Водночас, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 104 187,14 грн за період лютий 2017 року - січень 2020 року, відмовивши при цьому у стягненні боргу за лютий 2020 року, оскільки строк орендної плати за цей місяць на момент подачі прокурором позову ще не настав, та за серпень - грудень 2016 року, січень 2017 року в зв`язку з пропущенням строку позовної давності.

З огляду на доведеність прокурором належними і допустимими доказами факту тривалого і систематичного порушення відповідачем грошових зобов`язань щодо своєчасного внесення орендної плати у спірний період у повному розмірі суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди водоймища від 04.01.2010.

Також суд, встановивши, що прокурором правильно визначено у позові орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту прокурором, матеріалами справи підтверджується неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави, прокурором дотримано порядку повідомлення позивача про звернення до суду з відповідним позовом, визнав наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Іваньківської сільради.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний господарський суд.

При вирішенні спору судами до спірних правовідносин було застосовано положення, зокрема, ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру ; ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 141, 206 Земельного кодексу України, ст. 13, 15, 21, 24, 32 Закону України Про оренду землі .

Окрім того, суди попередніх інстанцій при вирішенні позовної вимоги про розірвання договору оренди водоймища від 04.01.2010 врахували правові висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 10.10.2019 у справі № 293/1011/16-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 318/433/18.

Рішення суду першої інстанції від 07.07.2020 та постанову апеляційного господарського суду від 27.10.2020 ФОП Штемпель Г. М. оскаржила з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України слідує, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних ФОП Штемпель Г. М. судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Частиною 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано ст. 287 ГПК України, ч. 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden ).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

У поданій касаційній скарзі ФОП Штемпель Г. М., обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказала на те, що:

залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове стягнення з відповідача боргу з орендної плати та розірвання договору оренди водоймища від 04.01.2010, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду України у постанові від 07.10.2015 у справі № 922/3871/14, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 28.02.2018 у справі № 916/1357/16, від 17.05.2018 у справі № 916/2344/17, від 06.12.2018 у справі № 916/596/18, від 13.12.2018 у справі № 916/235/18, та не звернув уваги, що причиною недоплати по орендній платі за користування земельною ділянкою водного фонду стала умисна бездіяльність сільської ради, що полягає у незатвердженні нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянка, яка розроблена на замовлення ФОП Штемпель Г. М. та становить 174 403,86 грн, та виходячи з якої відповідачка сплачувала орендну плату у спірний період, а також полягає в ухилянні позивача від внесення змін до договору оренди водоймища від 04.01.2010 в частині встановлення нової орендної плати у зв`язку зі зміною нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки, що є порушенням майнового права відповідача, яке підлягає поновленню шляхом внесення змін до договору;

при вирішенні справи суд апеляційної інстанції не врахував також правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18 щодо застосування, зокрема, ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру у подібних правовідносинах, в результаті чого безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Іваньківської сільради, адже прокурор при зверненні з позовом не надав доказів необхідності захисту ним інтересів держави у цій справі, не обґрунтував, яким чином сільська рада не здійснює чи неналежним чином здійснює захист інтересів держави, а також не довів неможливість сільської ради самостійно захищати інтереси держави в суді.

Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до п. 1 ч. 2 ст.287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, висновками у яких ФОП Штемпель Г. М. обґрунтувала наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, а саме:

у справі № 916/235/18 за позовом про стягнення заборгованості з орендної плати та нарахованих на цю суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних Верховний Суд, застосувавши до спірних правовідносин, зокрема, принцип належного урядування , погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходячи з обставин, коли позивач (міська рада) не здійснював перерахунок орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки, а це зробив сам відповідач (акціонерне товариство), який сплачував орендну плату за землю у визначеному ним самим розмірі, а позивач при цьому її отримував без зауважень (постанова від 13.12.2018);

у справі № 916/1357/16 за позовом про внесення змін до договору оренди землі відповідно до положень ч. 2 ст. 651 ЦК України (в частині зміни регульованого розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок та зменшення з відповідної дати розміру орендної плати за земельну ділянку на підставі нової нормативної грошової оцінки землі) Верховний Суд постановою від 28.02.2018 скасував постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що з моменту прийняття відповідачем (міською радою), як власником земельної ділянки, рішення про затвердження нового розміру орендної плати для позивача (акціонерного товариства) за спірним договором останній отримав право на сплату орендної плати у зменшеному розмірі та мав справедливі очікування на негайне внесення відповідних змін до договору оренди;

у справі № 916/596/18 Верховний Суд (постанова від 06.12.2018) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні аналогічних позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та нарахованих на цю суму інфляційних втрат та 3 % річних, виходячи з умов п. 4.2, 4.4 договору оренди та тих обставин, що міська рада не приймала рішення щодо внесення змін до спірного договору оренди землі в частині нормативної грошової оцінки та розміру орендної плати з метою приведення положень договору у відповідність до вимог чинного законодавства, натомість міська рада звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, що фактично було намаганням покласти на відповідача несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем свого обов`язку щодо зміни розміру орендної плати, від чого залежить існування або відсутність заборгованості по орендній платі;

у справі № 916/2344/17 Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог про внесення змін до договору оренди та визнав правомірним внесення змін до договору оренди землі, зважаючи на зміну нормативної грошової оцінки земель міста за рішенням міської ради, на умови договору, та залишення без уваги пропозиції позивача привести договір у відповідність до нової нормативної грошової оцінки землі (постанова від 17.05.2018);

у справі № 922/3871/14 Верховний Суд України у постанові від 07.10.2015 погодився з висновками Вищого господарського суду України про наявність правових підстав для часткового задоволення позову міської ради до товариства та внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати на підставі нової грошової оцінки землі шляхом визнання укладеною додаткової угоди до цього договору в редакції позивача з огляду на те, що з урахуванням положень, зокрема, ст. 288 Податкового кодексу України та ст. 15, 21 Закону України Про оренду землі нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, що також передбачено умовами укладеного сторонами договору.

Натомість у справі № 925/359/20, яка розглядається, предметом розгляду є вимоги прокурора в інтересах держави в особі сільської ради про стягнення з ФОП Штемпель Г. М. заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою та розірвання договору оренди водоймища від 04.01.2010 і з огляду на обставини, встановлені судами під час вирішення спору щодо систематичної сплати відповідачем у спірний період орендної плати за землю у розмірі меншому, ніж це передбачено умовами договору оренди водоймища (у який було внесено зміни рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.07.2016 у справі №925/687/16 в частині встановлення нового розміру орендної плати та визначення нової нормативної грошової оцінки землі), тобто щодо тривалого і систематичного порушення відповідачем грошових зобов`язань щодо своєчасного внесення орендної плати у спірний період у повному розмірі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь сільської ради 104 187,14 грн заборгованості з орендної плати за землю та розірвання договору оренди водоймища від 04.01.2010, укладеного між сільською радою та відповідачем.

Також у касаційній скарзі ФОП Штемпель Г. М., обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилалася на те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи, погодившись з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Іваньківської сільради, не врахував правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18 щодо застосування, зокрема, ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру у подібних правовідносинах.

У справі № 914/1844/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд переглядав в касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін постановою апеляційного суду, про повернення без розгляду на підставі п.4 ч. 5 ст. 174 ГПК України позовної заяви прокурора, поданої в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації та районної державної адміністрації, та погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи встановлені судами обставини відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів з огляду на недоведеності прокурором при зверненні з позовом нездійснення чи неналежного здійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

В той час як у справі № 925/359/20, яка розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі сільської ради, враховуючи доведеність прокурором нездійснення сільською радою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, яка будучи обізнаною з фактом наявності заборгованості у відповідача зі сплати орендної плати за землю, не вжила і не планувала вживати будь-яких заходів задля захисту в судовому порядку порушених інтересів держави, незважаючи на тривале порушення відповідачем інтересів держави (які полягають, зокрема, у ненадходженні до місцевого бюджету з серпня 2016 року орендних коштів за землю у повному розмірі та у нераціональному використанні земельної ділянки), про що сільська рада повідомила прокуратуру листом від 20.11.2019 № 1569/02-31.

З огляду на викладене, правовідносини у зазначених вище справах, на які посилається ФОП Штемпель Г. М. у касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та у справі № 925/359/20, яка розглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом та підставами позову, за фактичними обставинами, які формують зміст правовідносин, та матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 925/359/20 за касаційною скаргою ФОП Штемпель Г. М. на постанову апеляційного господарського суду від 27.10.2020 та рішення суду першої інстанції від 07.07.2020 (з урахуванням ухвали від 07.12.2020 про виправлення описки).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 925/359/20 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Штемпель Галини Миколаївни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 та рішення Господарського суду Черкаської області від 07.07.2020 (з урахуванням ухвали Господарського суду Черкаської області від 07.12.2020 про виправлення описки).

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді:

І. С. Міщенко

В. Г. Суховий