Постанова

від 17.02.2021 по справі 2601/19041/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційного провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/1091/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 2601/19041/1 2

17 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Олійника В.О.

- Желепи О.В.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Фадєєвої Наталії Ігорівни на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року, ухваленого під головуванням судді Шевченко Т.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 17 листопада 1990 року відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровської районної адміністрації у м. Києві було зареєстровано шлюб між нею та відповідачем, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено актовий запис № 6189 від 17.11.1990 року.

Під час перебування у шлюбі сторони набули майно, що перебуває у їх спільній сумісній власності. Подальше спільне користування майном, яке належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності неможливе, в зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Під час спільного сімейного життя позивачем та відповідачем було придбано наступне майно та корпоративні права:

легковий автомобіль Фольцваген Кадді , універсал, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску;

легковий автомобіль Фольцваген Кадді , універсал, н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску;

легковий автомобіль БМВ Х5, н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску;

легковий автомобіль Мітсубісі , пікап, н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску;

квартира АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка, площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

корпоративні права у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ Передплатне агентство КСС , ТОВ ЕСПРЕС-ПОШТА , ТОВ Розрахунковий Центр КДС , ТОВ КДС-Київ-2013 , ТОВ КДС-Київ-2012 , ТОВ Кур`єрська Служба Доставки КДС , ТОВ Алдім .

Посилаючись на наведене, позивач в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, просила визнати за нею право власності на:

1/2 частину легкового автомобіля Фольцваген Кадді , універсал, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску;

1/2 частину легкового автомобіля Фольцваген Кадді , універсал, н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску;

1/2 частину легкового автомобіля БМВ Х5, н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску;

1/2 частину легкового автомобіля Мітсубісі , пікап, н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску;

1/2 частину квартири АДРЕСА_1

1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

корпоративні права у розмірі 100% статутного капіталу: ТОВ Передплатне агентство КСС , ТОВ Розрахунковий Центр КСД , ТОВ КСД-Київ-2013 , ТОВ КСД-Київ-2012 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за відповідачем право власності на:

1/2 частину легкового автомобіля Фольцваген Кадді , універсал, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску;

1/2 частину легкового автомобіля Фольцваген Кадді , універсал, н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску;

1/2 частину легкового автомобіля БМВ Х5, н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску;

1/2 частину легкового автомобіля Мітсубісі , пікап, н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску;

1/2 частину квартири АДРЕСА_1

1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

корпоративні права у розмірі 100% статутного капіталу: ТОВ ЕСПРЕС-ПОШТА , ТОВ Кур`єрська Служба Доставки КСД , ТОВ Алдім .

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року позов задоволено.

Проведено поділ майна, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виділивши у власність:

ОСОБА_2

1/2 частину автомобіля Фольцваген Кадді , н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску;

1/2 частину автомобіля Фольцваген Кадді , н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску;

1/2 частину автомобіля БМВ Х5 , н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску;

1/2 частину автомобіля Міцубісі , н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску;

1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_1 :

1/2 частину автомобіля Фольцваген Кадді`н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску;

1/2 частину автомобіля Фольцваген Кадді`н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску;

1/2 частину автомобіля БМВ Х5 н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску;

1/2 частину автомобіля Міцубісі`н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску;

1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на корпоративні права у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ Передплатне агентство КСС , ТОВ Розрахунковий Центр КСД , ТОВ КСД-Київ-2013 , ТОВ КСД-Київ-2012 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на корпоративні права у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ Експрес-пошта , ТОВ Кур`єрська Служба Доставки КСД та ТОВ Алдім .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 219 грн. судового збору.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13.08.2020 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Не погоджуючись з заочним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Фадєєва Н.І. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року, та ухвалити нове судове рішення, яким:

1. Визнати право особистої приватної власності подружжя, за ОСОБА_2 на:

корпоративні права у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ Передплатне агентство КСС , ТОВ Розрахунковий Центр КСД , ТОВ КСД-Київ-2013 , ТОВ КСД-Київ-2012 , ТОВ Експрес-пошта , ТОВ Кур`єрська Служба Доставки КСД та ТОВ Алдім ;

автомобіля Фольцваген Кадді н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску; автомобіля Фольцваген Кадді , н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску; автомобіля БМВ Х5 , н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску;

2. Визнати право особистої приватної власності, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, за ОСОБА_1 на:

квартиру АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, отримав лише ухвалу про відкриття провадження у справі та позов, а в подальшому вся кореспонденція поверталася на адресу суду за закінченням встановлено терміну зберігання, оскільки відповідач з осені 2012 року став проживати за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказувала на те, що суд першої інстанції безпідставно врахував автомобіль Міцубісі н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску як майно, що є спільною сумісною власністю, не врахувавши, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12.10.2012 року у справі про розірвання шлюбу, було встановлено, що сторони спільне господарство не ведуть та не підтримують шлюбних відносин з серпня 2011 року. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію автомобіля, автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_1 23.02.2012 року та придбаний за його власні кошти. Відтак, є особистою власністю відповідача та не підлягає поділу як спільне майно подружжя.

Також, зазначав, що суд здійснив поділ спільного сумісного майна подружжя лише в інтересах позивача без врахування думки відповідача. Зокрема, судом не було враховано, що з моменту припинення шлюбних відносин весь бізнес та господарська діяльність товариств знаходиться у віданні та розпорядженні позивача, доступу до фінансової звітності, банківських ключів та установчих документів позивач не надає відповідачу. В свою чергу, відповідач здійснює повне утримання земельної ділянки та сплачує всі комунальні послуги в квартирі, користується та розпоряджається автомобілем Мітсубісі. З огляду на зазначене, вважає доцільним розподіл спільного сумісного майна, який запропоновано в апеляційній скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник Фадєєва Н.І. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 листопада 1990 року було зареєстровано шлюб між сторонами у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 17.11.1990 р. Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених м. Києва. (а.с. 9)

В зареєстрованому шлюбі сторонами придбано майно, а саме:

автомобіль Фольцваген Кадді н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві (а.с. 10);

автомобіль Фольцваген Кадді н.з. НОМЕР_2 , 2008 року випуску, належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві (а.с. 11);

автомобіль БМВ Х5 н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску, належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого ВРЕР-7 УДАІ в м. Києві (а.с. 12);

автомобіль Міцубісі L200 н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску, належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого РВ ДДАІ МВС України (а.с. 13);

квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25.11.1997 р. державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Тимошенко І.В., зареєстрованого в КП БТІ 27.11.1997 р. (а.с. 14);

земельна ділянка площею 0,1527 га, кадастровий номер 3222488202:02:001:0024, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 06.05.2010 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. (а.с. 17-18).

Крім того, сторони у справі є співвласниками (кожен володіє 50% статутного капіталу) наступних товариств, а саме: ТОВ Передплатне агентство КСД , ТОВ Розрахунковий Центр КСД , ТОВ КСД-Київ-2013 , ТОВ КСД-Київ-2012 , ТОВ Експрес-пошта , ТОВ Кур`єрська Служба Доставки КСД та ТОВ Алдім , що підтверджується даними свідоцтв про державну реєстрацію та статутами (а.с. 44-97).

Задовольняючи позовні вимоги, та здійснюючи поділ майна у рівних частинах суд першої інстанції виходив з того, що визначене позивачем майно є спільним майном подружжя, яке придбане у шлюбі, а частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому майно підлягає поділу по 1/2 частині кожному.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може, враховуючи наступне.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 , 317 , 319 ЦК України , аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України , в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 , 81 ЦПК України , кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки Мітсубісі , модель L 200, р.н. НОМЕР_4 , 2011 року випуску, зареєстрований за відповідачем 23.02.2012 року.

У рішенні Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2012 року про розірвання шлюбу, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , встановлено, що сторони не підтримують шлюбних відносин з серпня 2011 року.

Відтак, вказаний автомобіль не був наявним у сторін на час фактичного припинення шлюбних відносин (серпень 2011 року), оскільки придбаний відповідачем 23 лютого 2012 року.

Позивачем вказаних обставин належними та допустимими доказами не спростовано.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що автомобіль марки Мідсубісі , модель L 200, р.н. НОМЕР_4 , 2011 року випуску є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та відповідно підлягає поділу в порядку поділу майна подружжя, а відтак рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з постановленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_2 .

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував автомобіль Міцубісі н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску як майно, що є спільною сумісною власністю, є обгрунтованими та знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів вважає, що в іншій частині рішення суду про поділ майна подружжя є обґрунтованим, відповідачем не спростовано, що інше майно судом поділено з порушенням норм матеріального права. Крім того, здійснивши поділ майна подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, згода на присудження компенсації одному з подружжя в рахунок частки у майні відсутня, вартість окремих речей, а також загальна вартість майна сторонами не надано.

Колегія суддів не приймає до уваги визначений відповідачем порядок поділу майна подружжя, оскільки відповідач зустрічних вимог до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя не заявляв . При цьому, визначений відповідачем порядок поділу суперечить принципу рівності часток у майні, що є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а також принципам справедливості та співмірності. До то ж, з моменту ухвалення судом першої інстанції пройшло 7 років, і сторони в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції вказали, що значна частина майна, визначена судовим рішенням від 15 січня 2013 року як об`єкти спільної сумісної власності подружжя, вже відсутнє у них.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.10.2012 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 25 жовтня 2012 року (том 1 а.с. 27), яку відповідач отримав разом із судовою повісткою 19 жовтня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ( том 1 а.с. 29).

25 жовтня 2012 року судове засідання було відкладено на 15.11.2012 року на 12:00 год., у зв 'язку з неявкою відповідача (том 1 а.с. 30-31).

Судову повістку про виклик у засідання на 15.11.2012 року відповідач не отримав, поштове відправлення повернулося на адресу суду, за закінченням терміну зберігання (том 1а.с. 34).

15 листопада 2012 року судове засідання було відкладено на 12 грудня 2012 року, у зв 'язку з неявкою відповідача (том 1 а.с. 98-99).

Судову повістку про виклик у засідання на 12 грудня 2012 року відповідач не отримав, поштові відправлення повернулися на адресу суду, за закінченням терміну зберігання (том 1 а.с. 102, 103, 104).

12 грудня 2012 року справу знято з розгляду у зв 'язку з перебуванням судді на нараді (том 1 а.с. 105), судове засідання призначено на 15 січня 2013 року.

Судову повістку про виклик в судове засідання на 15 січня 2013 року відповідач отримав 28.12.2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1 а.с. 109).

В судовому засіданні 15 січня 2013 року судом ухвалено заочне рішення.

Таким чином, відповідач був належно повідомлений про час та місце розгляду справи, будь-яких заяв про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.

Таким чином доводи апеляційної про те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи спростовуються матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції ).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata , тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі Рябих проти Росії ).

Разом з тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було забезпечено право відповідача на доступ до правосуддя, шляхом повідомлення про розгляд справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року в частині поділу та виділення по 1/2 частині автомобіля Міцубісі , н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні такої позовної вимоги. В іншій частині заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367 , 368 , 374 , 37 6, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката Фадєєвої Наталії Ігорівни задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року в частині поділу та виділення по 1/2 частині автомобіля Міцубісі , н.з. НОМЕР_4 , 2011 року випуску ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні такої позовної вимоги.

В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2021 року.

Головуючий: Судді: