Постанова

від 17.02.2021 по справі 813/1007/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 813/1007/17 пров. № А/857/15381/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Бруновської Н.В. Улицького В.З.

за участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року ( головуючий суддя в суді першої інстанції Грень Н.М.) у справі № 813/1007/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Файнобуд до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Файнобуд в березні 2017 року звернулося з позовом в суд до Головного управління Держпраці у Львівській області та просило визнати незаконною та скасувати постанову від 17.02.2017 року №13010230166-0080 про накладення штрафу в розмірі 768000 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі №813/1007/17 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №13010230166-0080 від 17.02.2017 року.

Присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Файнобуд (ЄДРПОУ 39764986) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (ЄДРПОУ39778297) судові витрати у виді судового збору в сумі 11520 (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять) грн. 00 коп.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Головним управлінням Держпраці у Львівській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі №813/1007/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Однак на виконання постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року необхідно прослухати покази свідків, які дані у судовому засіданні суду першої інстанції, тому колегія суддів ухвалила розглядати справу із звукозаписом судового засідання.

16 лютого 2021 року на адресу суду надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, яке мотивоване забезпеченням заходів карантину.

За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки будь-якого обґрунтування неможливості явки до суду апелянта не наведено.

Поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони відповідача. Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо не заявлено.

В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції врахувавши викладені обставини та норми статті 313 КАС України, а саме ч. 2 ст. 313 КАС України у якій зазначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та ч. 3 ст. 313 КАС України суд апеляційної інстанції явку сторін у даній справі не визнавав обов`язковою, тому присутність осіб (відповідача), які беруть участь у справі є не обов`язковою та даний спір може бути вирішений на підставі наданих учасниками справи письмових доказів.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що на підставі направлення від 16.01.2017 року №0072 виданого ГУ Держпраці у Львівській області (а.с.150), відповідно до наказу від 16.01.2017 року №0072-П (а.с.151), було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки у ТОВ Файнобуд .

За результатами проведення вказаної вище перевірки державним інспектором праці - начальником відділу Гереєм Р.Р. складено Акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Акт) №13010230166 (а.с.9-19).

За результатами вказаної перевірки, на підставі Акту перевірки, ГУ Держпраці у Львівській області відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, за порушення позивачем вимог ч.1,3 ст.24 КЗпП України, застосовано до відповідача штраф в сумі 768000,00 грн., про що винесено постанову №13010230166-0080 від 17.02.2017 року.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані положеннями Закону України від 05.04.2007 №877-V Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Відповідно до вимог ст. 259 КЗпП України, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №100 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України утворено Державну службу України з питань праці.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який серед іншого реалізує державну політику у сферах охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 54 п. 4 вказаного Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Щодо правомірності постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, відповідно до якої на позивача накладено штраф, суд керується наступним.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413. Повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається із виданого наказу та повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів.

Частиною 1 ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Верховний Суд України у п.7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Частинами 1, 3 ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Частина 1 ст.23 КЗпП України передбачає, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Таким чином, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З матеріалів справи встановлено, що 15.11.2016 року між позивачем та гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 укладено цивільно-правові угоди №135-141 (а.с.41,43, 45, 47, 49, 51, 53).

Суд апеляційної інстанції на виконання постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року здійснив відтворення технічного запису судового засідання суду першої інстанції в частині показів свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 з яких встановив, що 15.11.2016 року між позивачем та зазначеними громадянами укладено цивільно-правові угоди №135-141 (а.с.41,43, 45, 47, 49, 51, 53).

Предметом вказаних цивільно правових угод визначено: Замовник (ТОВ Файнобуд ) доручає, а виконавець (кожен з перелічених) бере на себе зобов`язання виконати наступну роботу: загальнобудівельні роботи, які не підлягають ліцензуванню та не відносяться до робіт з підвищеною небезпекою (п. 1 Кожної з Угод).

Серед іншого вказаними Угодами передбачено, що замовник забезпечує виконавців необхідними матеріалами для виконання роботи, передбаченої Угодами; Замовник оплачує виконавцям виконану роботу, згідно акту приймання робіт; замовник не несе відповідальність за не дотримання виконавцем вимог охорони праці при виконанні робіт, передбачених відповідними угодами; замовник не несе відповідальності перед державними контролюючими органами за дотримання вимог охорони праці виконавцями (п. 2.1, 3.2, 3.3. Угод).

Кожною з угод визначено, що цей договір не носить характеру трудового і на нього відповідно, не поширюється дія норм чинного в Україні трудового законодавства (п.5.2).

Виконання та приймання вказаних робіт підтверджується актами приймання робіт від 30.11.2016 року (а.с.42, 44, 46, 48, 50, 52, 54).

Суд першої інстанції також зазначив, що у кожному з актів вказано про утримання прибуткового податку, військового збору.

Позивачем надано суду копії платіжних відомостей, завірених печаткою банку, про перерахування суми винагороди, згідно з описаними вище угодами, відповідним особам, з призначенням платежу - винагорода згідно ЦПУ за листопад, грудень 2016 року (а.с.119, 120-122, 131-133, 134).

На підтвердження факту віднесення правовідносин, що склалися між ТОВ Файнобуд та особами, які виконували роботи до цивільно-правових, позивачем надано суду копію поданої ним до органів Державної фіскальної служби податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою №1 ДФ за 4 квартал 2016 року (а.с.135-142). Згідно з вказаним документом, а також відповідно до Додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ознакою доходу по громадянах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 означено 102 , тобто виплати відповідно до умов цивільно-правового договору, в той час як, виплата доходів фізичним особам у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), містять ознаку „101". Вказане свідчить про те, що підприємством позивачем, такі правовідносини сприймалися та декларувалися власне як цивільно-правові, а не трудові.

В судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідків були допитані громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Вказані свідки зазначили, що дійсно виконували певні роботи на будівельному майданчику ТОВ Файнобуд приблизно з 15 листопада та до кінця грудня 2016 року згідно з підписаними ними угодами. Роботи виконувались ними по мірі їх наявності та оплачувались належним чином. Графіку роботи не було, відтак послуги надавались протягом того часу, який особа встановлювала самостійно.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_1 повідомив про те, що засоби індивідуального захисту (каски, страхувальні пояси, спецодяг та ін.) можна було отримувати на складі, який знаходився на будівельному майданчику. У разі перебування на будівельному майданчику без засобів індивідуального захисту, до працівника могли застосовуватись штрафні фінансові санкції, згідно з документом, який ним підписувався додатково та у якому замовником є ТОВ Файнобуд , передбачено загальний перелік випадків, за які застосовувалися штрафи. Штрафи, також, могли бути застосовані за перебування на будівельному майданчику в нетверезому стані або за вживання алкогольних напоїв на території будови. Відсутність на території будівництва не була підставою для застосування штрафних санкцій, оскільки замовником встановлювався виключно фронт робіт та термін їх виконання. Серед іншого, при укладенні вказаних вище договорів, жодних медичних або інших документів, окрім паспорту та індивідуального податкового номеру платника податків не вимагали. В тому числі, ОСОБА_1 повідомлено про те, що укладення з ним угоди не має наслідком виникнення трудових відносин, та не є підставою для внесення відповідного запису до трудової книжки.

Крім цього, зазначив оплата проводилася за результатами виконаних ним робіт та закріплювалася в Актах. Жодних претензій до роботодавця не висловив, зазначив, що таких немає.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 надано аналогічні свідчення. Серед іншого, вказали на те, що ними, самостійно, призначено гр. ОСОБА_1 відповідальним за ведення обліку обсягів виконаних ними робіт. Претензій до роботодавця не висловлювали.

Також, в судовому засіданні в якості свідка був допитаний начальник відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові ГУ Держпраці у Львівській області ОСОБА_9 , який проводив перевірку.

Вказаний свідок зазначив, що перебуваючи на території будівельного майданчику з метою проведення перевірки, встановив ряд осіб, що виконували роботи на його території, у яких було відібрано пояснення. При перевірці документів, які були надані позивачем на усну вимогу превіряючого, щодо предмету перевірки - виконання вимог трудового законодавства, встановлено особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 надають послуги, згідно з укладеними угодами у відповідності до цивільного законодавства України. Однак, трудових договорів із вказаними особами укладено не було, таким чином мало місце порушення з боку директора підприємства позивача в частині допуску до роботи працівників без належного оформлення трудових договорів.

Позивачем 14.02.2017 року, після отримання Акту перевірки, лист з письмовими поясненнями та письмовими додатками на адресу відповідача, який було розглянуто, та без врахування викладених в ньому пояснень та матеріалів притягнуто до відповідальності, шляхом винесення оскаржуваної постанови.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу вимог ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. В наведених вище договорах ціна договору визначена. а умови договору стосовно визначення його ціни не суперечать вимогам діючого законодавства.

Згідно з приписами ч.1 ст.850 ЦК України, замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Відповідно до ч.1 Господарського кодексу України, одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Конституційним правом, важливим для визначення господарських правовідносин, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене ст.42 Конституції України. Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією, насамперед, це право кожного на працю, які він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.327 ЦК України).

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що Договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим договором або цивільно-правовою угодою. Основною відмінністю угод цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України (ст.208 - письмова форма, ст.626 - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків), а трудові Кодексом законів про працю України (ст.21-ст.24). Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. Таким чином, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу.

Заборони на укладення договорів цивільно-правового характеру між підприємством і працівником на виконання робіт чи надання послуг, законодавством не встановлено.

Слід зазначити, що трудовий договір за своєю правовою природою регулює процес праці, а цивільно-правовий договір, у даному випадку - договір надання послуг, - укладається з метою вчинення певних дій та за згодою певних осіб для досягнення результатів певної діяльності.

Судом першої інстанції не встановлено факту прийняття позивачем на роботу вказаних осіб за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; факту роз`яснення вказаним особам прав і обов`язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах, відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушення трудового законодавства в частині допуску вказаних працівників до роботи без укладення трудових договорів, оскільки виконувані відповідними працівниками роботи здійснювались в рамках цивільно-правових угод.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами 2 та 3 тієї ж статті визначено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

Отже, обов`язок отримання спеціальних дозволів на виконання робіт, в тому числі і тих, які мають ознаки робіт із підвищеною небезпекою, покладений законодавством на того хто безпосередньо виконуватиме такі роботи - підрядника (субпідрядника).

Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Відповідно до ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов`язання є права і обов`язки сторін, то поняття строк договору та строк дії договору є тотожними.

Приписами ч.3 ст.180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов`язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов`язків, які з нього виникли.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Взявши до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки суду є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі № 813/1007/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя В. Я. Макарик судді Н. В. Бруновська В. З. Улицький Повне судове рішення складено 22 лютого 2021 року.