Постанова

від 18.02.2021 по справі 263/18180/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/93/21

263/18180/19

Єдиний унікальний номер 263/18180/19

Номер провадження 22-ц/804/93/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м. Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Биліни Т.І., Зайцевої С.А.,

секретар судового засідання Сікора М.М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс ,

представник позивача - адвокат Куцобін Геннадій Анатолійович,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Коровіна Наталя Георгіївна,

відповідач - Малахов Даніїл Романович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс , від імені та в інтересах якого діє адвокат Куцобін Геннадій Анатолійович, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2020 року у складі судді Хараджа Н.В., у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ТОВ ФПГ Металпромресурс звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування № 412 від 22 березня 2019 року, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/4 частину нежитлового приміщення основної будівлі А-2 загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 22.03.2019 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лупіновою Н.Є. було зареєстровано договір дарування №412, за яким ОСОБА_1 подарувала своєму сину ОСОБА_2 1/4 частину нежитлового приміщення основної будівлі А-2 загальною площею 3905,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . До оформлення вищевказаного договору дарування приміщення було у власності ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 16.12.2014 року. Вказану ухвалу суду 15.05.2019 року було скасовано.

25.10.2019 року судом відкрито провадження за позовом ТОВ ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором на значну суму. І можливість погасити його борг може бути тільки за рахунок належного йому майна, тому незаконне відчуження майна боржника, яке, в свою чергу, незаконно перейшло у власність його дружини ОСОБА_1 , і було нею подаровано ОСОБА_2 , що порушує права ТОВ ФПГ Металпромресурс як кредитора.

У зв`язку з такими обставинами позивач вважає, що ОСОБА_1 як набула право власності на цю нерухомість всупереч закону, так і незаконно розпорядилась майном. На підставі викладеного, норм статей 203, 216 ЦК України, позивач просить визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування №412 від 22.03.2019 року, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/4 частину нежитлового приміщення основної будівлі А-2 загальною площею 3905,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 15 вересня 2020 року в задоволенні позовної заяви ТОВ ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - адвокат Куцобін Г.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ ФПГ Металпромресурс у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , і за таких обставин обізнаність відповідача про борги свого чоловіка не підлягає доказуванню, враховуючи наявність взаємних прав та обов`язків між чоловіком і дружиною. Отже, ОСОБА_1 напевно знала про зобов`язання ОСОБА_3 , і не мала права на відчуження майна, на яке можливо накласти стягнення у погашення його боргу.

Суд першої інстанції у рішенні вказав, що позивачем не зазначено, які саме вимоги, передбачені ст. 203, 215 ЦК України, не додержані сторонами. В той же час суд критично ставиться до письмових пояснень позивача, де зазначено, що відповідно до ч.5 ст. 203 та ст. 215 ЦК України оспорюваний договір дарування не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом першої інстанції не враховано, що Жовтневий районний суд міста Маріуполя зробив висновок про додержання сторонами договору усіх вимог, передбачених ст. 657 ЦК України, однак ця стаття стосується тільки вимог щодо форми укладання договорів нерухомого майна у письмовій формі, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Щодо законності вибору способу захисту Колегія суддів Верховного суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 761/4097/17 зазначила, що звернення до суду із вимогами про застосування способу захисту - визнання недійсним договору купівлі-продажу (у нашому випадку - дарування) відповідає змісту його порушеного права та спрямоване на захист цих прав, що відповідає нормі ч.3 ст. 215 ЦК України.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Також у п. 86 постанови Великої палати Верховного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

А тому, спираючись на відсутність чітко визначеної (спеціальної) норми права, як підстави для незадоволення позову, суд першої інстанції порушує принцип jura novit curia або суд знає закони .

Пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Така позиція узгоджується з правовою позицією , зазначеною в постанові Верховного суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 646/3972/16-ц від 28 лютого 2019 року.

Спираючись на норми ч.5 ст.203 та ст.215 ЦК України, позивач вважає, що оспорюваний договір дарування, укладений 22 березня 2019 року, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а спрямований на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Балашова Ю.В. до апеляційного суду надійшов відзив, в якому представник просить апеляційну скаргу ТОВ ФПГ Металпромресурс залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, оскільки воно ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою.

В обґрунтування заперечень щодо змісту апеляційної скарги зазначив наступне.

Договір дарування від 22 березня 2019 року укладений ОСОБА_1 , яка не є боржником у будь-якому провадженні і не має ніяких зобов`язань.

За текстом позовної заяви, письмових пояснень під час розгляду справи та апеляційної скарги, ТОВ Металпромресурс вважає себе кредитором та посилається на те, що оскаржуваний договір порушує його права як кредитора.

Однак такі доводи спростовуються постановою державного виконавця від 10 січня 2020 року, згідно з якою виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 263/10469/15-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Маріуполя про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року у розмірі 604839,35 доларів США, закінчено у зв`язку із повним виконанням.

Таким чином, права ТОВ ФПГ Металпромресурс як кредитора поновлені у встановленому законом порядку, інших судових рішень та виконавчих проваджень, в яких апелянт має права кредитора чи стягувача, немає, а тому інших охоронюваних законом прав та інтересів , які потребують судового захисту, не існує.

Представник відповідача наголошує, що позивач не є заінтересованою особою в розумінні ч.3 ст. 215 ЦК України та не довів не лише існування формального порушення при укладанні договору вимоги закону, але і порушення таким договором його прав або охоронюваних законом інтересів.

Також зазначає, що окрім повного відшкодування заборгованості за кредитним договором № 39 від 04 серпня 2006 року, ТОВ ФПГ Металпромресурс 16 грудня 2019 року безперешкодно оформило на себе ще й право власності на нежитлову будівлю загальною площею 909 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка була предметом іпотеки за іпотечним договором № 9/1 від 04 серпня 2006 року, укладеним на забезпечення виконання кредитного договору, тобто вже отримало подвійне задоволення своїх майнових вимог.

За таких обставин, представник відповідача вважає, що даний позов є безпідставним.

Всі інші приведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про неповне з`ясування обставин справи судом, неправильне дослідження доказів чи порушення норм матеріального чи процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду не явилися, надіслали суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник позивача ТОВ ФПГ Металпромресурс адвокат Куцобін Г.А. до суду також не явився, надав заяву про відкладення розгляду справи. Відмовляючи у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія зауважує на таке.

В матеріалах справи є ордер адвоката Куцобіна Г.А. про надання правничої (правової) допомоги ТОВ ФПГ Металпромресурс .

Відповідно до частини 1,2 статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом 24 січня 2018 року у справі№ 907/425/16 .

В апеляційному суді справа призначалася до розгляду 21.01.20121 року. Представником позивача було направлено клопотання про відкладення розгляду у зв`язку із його зайнятістю в іншому судовому процесі. Документ, що підтверджує такі обставини, апеляційному суду не наданий.

28.01.20121 року розгляд справи був відкладений апеляційним судом на 18.02.20121 року.

18.02.2021 року представником ТОВ ФПГ Металпромресурс знов до суду направлено клопотання про відкладення справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі, при цьому письмових підтверджень для з`ясування поважності причини відкладення розгляду справи, суду не надано.

Виходячи з положень ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку представника позивача та відповідачів в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Коровіну Н.Г., яка заперечувала проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16.12.2014 року було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до якої зокрема було визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з нежитлового приміщення (магазин) літера А-2, загальною площею 3905,7 кв.м.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.02.2016 року позов ПАТ ПУМБ до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №39 від 04.08.2006 року в розмірі 604839,35 доларів США.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2017 року відкрито виконавче провадження №53243894 за виконавчим листом №263/10469/15-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ ПУМБ заборгованості за кредитним договором №39 від 04.08.2006 року в розмірі 604839,35 доларів США.

22.03.2019 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лупіновою Н.Є. було посвідчено договір дарування №412, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/4 частину нежитлового приміщення основної будівлі А-2 загальною площею 3905,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

15.05.2019 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16.12.2014 року скасовано постановою Донецького апеляційного суду за апеляційною скаргою ТОВ ФПГ Металпромресурс .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25.06.2020 року відмовлено в задоволенні подання державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про затвердження мирової угоди в процесі виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12.11.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23.07.2019 року зупинено провадження у справі за поданням державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про затвердження мирової угоди в процесі виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12.11.2014 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмету спору: ТОВ ФПГ Металпромресурс , за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.06.2019 року - до розгляду Верховним Судом касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 15.05.2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу (справа № 263/11247/14-ц провадження №61-10708ск19)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.10.2019 року відкрито провадження по справі за позовною заявою ТОВ ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 10.01.2020 року виконавче провадження №53243894 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ ПУМБ заборгованості за кредитним договором №39 від 04.08.2006 року в розмірі 604839,35 доларів США було закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 13.04.2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.06.2019 року про відмову в затвердженні мирової угоди у справі за поданням державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про затвердження мирової угоди в процесі виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12.11.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмету спору - ТОВ ФПГ Металпромресурс .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався наступними нормами права.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз`яснено в п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У своєму позові позивач посилається на вимоги ст.ст.203, 215 ЦК України, зокрема, на с.5 статті 203 ЦК України, а саме, на те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На думку позивача дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку і спрямовані на позбавлення позивача в майбутньому задовольнити майнові вимоги за рахунок майна боржника, що було ним незаконно відчужено.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Так, зі змісту оспореного договору дарування від 22.03.2019 року вбачається, що він укладений в письмовій формі, посвідчений нотаріально і проведено його державну реєстрацію. Тобто, на думку суду, повністю дотримано всіх вимог до договору, передбачених ст.657 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не вбачає порушення норм закону при укладенні оспорюваного позивачем договорів. Договір відповідає вимогам закону. На момент укладення договору ОСОБА_1 мала право власності на нерухомість, що є об`єктом договору. Позивачем не доведено, що при цьому порушені вимоги, передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України. Твердження позивача про те, що ОСОБА_1 , як дружина ОСОБА_3 , напевно була обізнана про його зобов`язання і повинна була передбачати можливість задоволення вимог кредиторів за рахунок майна, що належало їй на законних підставах на час укладення спірного договору, носять характер припущень.

Разом з тим, згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування від 22.03.2019 року, укладеного між відповідачами, не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не оцінений факт того, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , отже ОСОБА_1 , яка напевно знала про зобов`язання ОСОБА_3 , не мала права на відчуження майна, на яке можливо накласти стягнення у погашення його борг, як вище зазначено, носять характер припущень, не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення. Також неможливо погодитися із тим, що сам факт подачі позивачем апеляційної скарги в 2018 році на ухвалу суду від 16.12.2014 року, якою затверджено мирову угоду, на підставі якої ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно, позбавляє ухвалу суду законної сили, оскільки апеляційне провадження за даною скаргою було відкрито тільки 28.03.2019 року, апеляційною інстанцією ухвала була скасована 15.05.2019 року - після укладення оспореного договору.

Також неможливо погодитися із доводами апелянта про те, що суд не перевірив підстави позову і не надав оцінки правовому обґрунтуванню вимог позивача. Зі змісту оскарженого рішення вбачається, що суд першої інстанції повно, всебічно і об`єктивно встановив обставини справи та проаналізував відповідні їм правовідносини, поясненням сторін, наданим доказам дав оцінку, у відповідності з вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Твердження апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір дарування, укладений 22 березня 2019 року, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а спрямований на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, нічим не підтверджені. В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що договір оренди, укладений з ОСОБА_1 , не внесені зміни у зв`язку із зміною власника, але правовідносини договору оренди спірного приміщення не стосуються предмету спору, тому такі обставини не впливають на правильність рішення суду.

Отже, доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують, зводяться до незгоди з висновками суду, які є мотивованими. Крім того, аргументи апеляційної скарги були предметом перевірки в суді першої інстанції, судом їм була надана оцінка, з якою колегія суддів не може не погодитися з вищенаведених підстав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики апеляційний суд вважає наведене судом першої інстанції обґрунтування оскарженого рішення достатнім.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складений 23 лютого 2021 року.

Головуючий Є.Є. Мальцева

Судді: Т.І. Биліна

С.А. Зайцева