Постанова

від 15.02.2021 по справі 923/1115/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 923/1115/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів головуючого судді Лавриненко Л.В.

суддів Аленіна О.Ю., Таран С.В.

секретар судового засідання - Діхтяренко О.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області, м. Херсон

на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 10.11.2020 р.

по справі № 923/1115/19

за позовом заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури, м. Херсон

в інтересах держави в особі:

1) Херсонської обласної ради, м. Херсон;

2) Південного офісу Держаудитслужби України, м. Одеса;

до відповідачів:

1) Фізичної особи-підприємця Кужелєва Ігора Олександровича, м. Херсон;

2) Херсонського ліцею Херсонської обласної ради, м. Херсон;

про визнання правочинів недійсними та стягнення 24 981,61 грн.

суддя суду першої інстанції: Закурін М.К.

час та місце постановлення ухвали: 10.11.2020 р., м. Херсон, вул. Театральна, 18, Господарський суд Херсонської області,

за участю:

прокурора: Кірющенко А.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 923/1115/19 за апеляційною скаргою заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області, м. Херсон на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 10.11.2020 р., розгляд справи призначено на 25.01.2021 р. на 16:00 год.

Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 25.01.2021р. відкладено розгляд справи на 15.02.2021 р.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В грудні 2019 р. заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури, м. Херсон звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом в інтересах держави, в особі Херсонської обласної ради, м. Херсон та Південного офісу Держаудитслужби України, м. Одеса до відповідачів: фізичної особи-підприємця Кужелєва Ігора Олександровича, м. Херсон та Херсонського ліцею Херсонської обласної ради, м. Херсон про визнання недійсними додаткових угод:

- від 12.03.2018 р. № 1;

- від 02.04.2018 р. № 2;

- від 11.09.2018 р. № 3;

- від 20.09.2018 р. № 4 до договору про закупівлю від 12.02.2018 р. № 29, укладеного між відповідачами, та стягнення з фізичної особи-підприємця Кужелєва Ігора Олександровича, м. Херсон безпідставно отриманих коштів в сумі 24 981,61 грн. за результатами укладення цих додаткових угод.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди суперечать вимогам ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» , а тому мають бути визнані судом недійсними.

Необхідність захисту прокурором інтересів держави у даній справі мотивована порушенням економічних інтересів держави щодо ефективного використання бюджетних коштів, яке зумовлене укладенням між Херсонським ліцеєм Херсонської обласної ради та фізичною особою - підприємцем Кужелєвим Ігорем Олександровичем, м. Херсон додаткових угод від 12.03.2018 р. № 1, від 02.04.2018 р. № 2, від 11.09.2018 р. № 3, від 20.09.2018 р. № 4 до договору від 12.02.2018 р. № 29 про закупівлю товарів за державні кошти з недотриманням вимог законодавства, та невжиттям Південним офісом Державної аудиторської служби України та Херсонською обласною радою, заходів, спрямованих на захист законних інтересів держави, шляхом оскарження в судовому порядку укладених за наслідками проведення публічної закупівлі оспорюваних додаткових угод.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 10.11.2020 р. позов заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області, м. Херсон залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що Державна аудиторська служба України набуває право для звернення до суду лише у випадку проведення перевірки відповідного суб`єкта та невиконання таким суб`єктом вимог Держаудитслужби стосовно усунення виявлених під час перевірки порушень.

Проте, в даному випадку перевірка Держаудитслужбою не проводилась, у зв`язку з чим відсутні підстави для звернення останнього до суду.

Місцевий господарський суд також зробив висновок про помилкове визначення у складі позивачів Херсонської обласної ради через те, що контроль за витрачанням бюджетних коштів здійснює Департамент фінансів, який діє у складі Херсонської обласної державної адміністрації.

Не погодившись з наведеною ухвалою, заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури оскаржив її до Південно - західного апеляційного господарського суду.

Прокурор в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на неправильне застосування місцевим господарським судом положень статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури враховуючи наступне.

Предметом розгляду у цій справі є вимога прокурора про визнання недійсними додаткових угод від 12.03.2018 р. № 1, від 02.04.2018 р. № 2, від 11.09.2018 р. № 3, від 20.09.2018 р. № 4 до договору від 12.02.2018 р. № 29 про закупівлю продуктів харчування за державні кошти, які укладені з порушенням законодавства, зокрема, Закону України "Про публічні закупівлі", що призвело до порушення економічних інтересів держави у вигляді не ефективного використання бюджетних коштів.

Позов, який містить відповідні вимоги, подано прокурором в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради, м. Херсон та Південного офісу Держаудитслужби України, м. Одеса.

Повертаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про невірне визначення прокурором позивачів.

Суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною четвертою цієї норми передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує:

1) в чому полягає порушення інтересів держави;

2) необхідність їх захисту;

3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає;

4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абз. 1 - 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведений правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 р. у справі № 923/35/19 та від 23.07.2020 р. у справі № 905/383/18).

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

При вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Однак у наведеній статті ГПК України ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову.

Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (висновки викладені у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції свій висновок про відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді мотивував невірним визначенням в якості позивачів Херсонську обласну раду та Південний офіс Держаудитслужби України.

Проте, такий висновок суду першої інстанції є помилковим та передчасним, зробленим без належного з`ясування обставин справи та норм законодавства.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Як вже зазначалося вище, звертаючись до суду з позовом прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, зокрема, бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У цьому випадку з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 43 постанови від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Відсутність відповіді компетентного органу на таке звернення (повідомлення) прокурора не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щодо звернення прокурора в інтересах держави, в особі Південного офісу Державної аудиторської служби України суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 р. № 922-VIII (зі змінами та доповненнями).

Статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Відповідно до ст. 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).

Моніторинг закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладання договору про закупівлю та його виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 459, основними завданнями Мінекономрозвитку є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державних та публічних закупівель. Повноваження здійснюються шляхом здійснення нормативно-правового забезпечення державного регулювання у сфері публічних закупівель, аналізу функціонування системи публічних закупівель, узагальнення практики здійснення закупівель, надання роз`яснень щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.

Статтею 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який згідно ст. 2 цього Закону є одним з головних завдань органу державного фінансового контролю , здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З урахуванням викладеного, Південний офіс Державної аудиторської служби України є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель

03.07.2019 р. Херсонською місцевою прокуратурою направлено до Південного офісу Держаудитслужби України лист № 74/3983вих-19, в якому було повідомлено про виявлені порушення та запитувалась інформація про заходи, які вживалися щодо визнання недійсними додаткових угод, та у разі не вжиття повідомити про намір вжиття заходів щодо визнання вказаних угод недійними.

Південний офіс Держаудитслужби України листом від 19.07.2019 р. № 15-21-31-21-17/2764-2019 повідомив прокурора, що факти можливих порушень законодавства у сфері закупівель будуть досліджені під час чергового заходу державного фінансового контролю у замовника.

07.11.2019 р. прокурор повторно звернувся до Південного офісу Держаудитслужби України з листом № 35-15606вих-19 про надання інформації щодо здійснення заходів про визнання недійсними оспорюваних додаткових угод.

Листом від 14.11.2019 р. № 15-21-25-15-17/4250-2019 Південний офіс Держаудитслужби України проінформував прокурора про те, що відповідно до наказу Південного офісу Держаудитслужби від 19.09.2019 р. № 333 проведення управлінням заходів державного контролю у замовника не заплановано.

Підстави проведення позапланової ревізії станом на 14.11.2019 р. відсутні.

Отже, з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент звернення прокурора з відповідним позовом Південним офісом Держаудитслужби України, не здійснено перевірки дотримання вимог чинного законодавства під час проведення публічних закупівель та укладення спірних додаткових угод.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції щодо неправильного визначення прокурором у якості позивача - Південного офісу Державної аудиторської служби України є помилковим.

Суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок місцевого господарського суду щодо невірного визначення позивача у справі - Херсонської обласної ради, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, місцевий господарський суд пославшись на положення п. 3 ч. 1 ст. 44 та ч. 3 ст. 64 Закону України Про місце самоврядування , зробив висновок про те, що контрольні функції Херсонської обласної ради в питаннях ефективного використання фінансових ресурсів віднесені до делегованих повноважень Херсонської обласної державної адміністрації.

Разом із тим, відповідно до ст. 1 Закону України Про місце самоврядування делеговані повноваження - це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Місцевим господарським судом не встановлено та не досліджено, чи приймалось Херсонською обласною радою рішення про делегування відповідних повноважень Херсонській обласній державній адміністрації.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

За змістом ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування, зокрема:

- управляють майном, що є в комунальній власності;

- затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;

- затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;

- встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону;

- утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Згідно з п. п. 1.1 р.1 статуту Херсонського ліцею Херсонської обласної ради, затвердженого рішенням XVI сесії VІI скликання Херсонської обласної ради від 22.12.2017 р. № 175, Херсонський ліцей Херсонської обласної ради - це спеціалізована школа - інтернат ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів, що забезпечує реалізацію права дітей на загальну середню освіту.

Відповідно до п. п. 1.5, 1.6 р.1 статуту засновником закладу є територіальні громади сіл, селищ, міста Херсонської області в особі Херсонської обласної ради. заклад підпорядкований та підзвітний засновнику, тобто Херсонській обласній раді.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень обласних рад віднесено вирішення у встановленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів, що перебувають в управлінні обласних рад.

За приписами ч. 3 ст. 37 Закону У країни «Про загальну середню освіту» на органи місцевого самоврядування у галузі загальної середньої освіти в межах їх компетенції покладено забезпечення реалізації державної політики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території; виконують функції засновника закладів загальної середньої освіти на відповідній території; створюють умови для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти, забезпечення соціального захисту учнів (вихованців).

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України «Про загальну середню освіту» органи місцевого самоврядування у галузі загальної середньої освіти в межах їх компетенції створюють умови для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти та забезпечують доступність будівель, споруд і приміщень закладів освіти згідно з державними будівельними нормами і стандартами.

Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону України «Про освіту» засновник закладу освіти зобов`язаний:

- забезпечити утримання та розвиток матеріально-технічної бази заснованого ним закладу освіти на рівні, достатньому для виконання вимог стандартів освіти та ліцензійних умов;

- забезпечити відповідно до законодавства створення в закладі освіти безперешкодного середовища для учасників освітнього процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про загальну середню освіту» утримання та розвиток матеріально-технічної бази закладів загальної середньої освіти фінансуються за рахунок коштів засновника (засновників) цих закладів.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Отже, з огляду на викладене, Господарський суд Херсонської області при вирішенні питання щодо належності позивачів у справі наведеного не врахував та дійшов передчасного висновку про те, що Херсонська обласна рада є неналежним позивачем у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України у випадках, зокрема, скасування судом апеляційної інстанції ухвал про залишення позову без розгляду, справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду Херсонської області від 10.11.2020 р. з направленням матеріалів справи № 923/1115/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 253, 269, 270, 275, 280 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області, м. Херсон задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Херсонської області від 10.11.2020 р. у справі № 923/1115/19 скасувати.

Справу № 923/1115/19 направити до Господарського суду Херсонської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та на умовах, передбачених ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.02.2021 р.

Головуючий суддя: Л. В. Лавриненко

Судді: О.Ю. Аленін

С.В. Таран