Постанова

від 23.02.2021 по справі 326/1968/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 23.02.2021 Справа № 326/1968/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/803/21 Головуючий у 1-й інстанції: Каряка Д.О.

Є.У.№ 326/1968/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Аграрної приватної фірми Істок про стягнення заробітної плати (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АПФ Істок про стягнення заробітної плати (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу з 10.09.2013 року по 31.10.2019. В обґрунтування позову зазначав, що 28.01.2004 він був прийнятий в АПФ Істок на посаду головного механіка. 21.09.2011 АПФ Істок було визнано банкрутом. В подальшому були погашені борги підприємства і на АПФ Істок неодноразово змінювалося керівництво. Наказом від 10.09.2013 його звільнено з роботи, проте з наказом його ознайомлено не було, ні копію наказу, ні трудову книжку із записом про звільнення він не отримував. Посилаючись на вказані обставини, просив суд на підставі ст.233, 235 КЗпП України стягнути з відповідача 301 834, 99 грн. заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 звільнено з роботи наказом №18-к від 10.09.2013 за прогули за ст. 40 п.4 КЗпП України. В день звільнення ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, а тому з наказом про розірвання трудового договору його ознайомлено не було. Того ж дня повідомлення про звільнення та запрошення з`явитися до керівника АПФ Істок із трудовою книжкою для внесення відповідних записів і здійснення остаточного розрахунку були направлені ОСОБА_1 рекомендованим листом та вручені адресату 14.09.2013, що підтверджується відповідними письмовими доказами. У листопаді і грудні 2014 року керівництво АПФ Істок повторно надсилало ОСОБА_1 листи про необхідність прибути до АПФ із трудовою книжкою для внесення запису про розірвання трудового договору, проте останній до адміністрації фірми так і не звернувся, трудову книжку для внесення запису не надав. Судом також встановлено, що трудова книжка з квітня 2013 року фактично знаходиться у позивача, який з листопада 2015 року перебуває у трудових відносинах з іншою юридичною особою. За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що трудові права ОСОБА_1 не порушені, оскільки відсутня вина відповідача у невиконанні вимог ст.47 КЗпП України щодо видачі працівникові копії наказу про звільнення і здійснення відповідного запису у трудовій книжці.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що з вересня 2013 року з вини відповідача йому не нараховується і не виплачується заробітна плата. З наказом про звільнення його не ознайомлено, трудову книжку із записом про звільнення не видано. Він намагався відшукати адміністрацію фірми, проте за офіційно зареєстрованою адресою відповідача жодних будівель не існує. Ніяких листів протягом 2013-2015р.р. відповідач йому не надсилав, підпис на рекомендованому повідомленні від 14.09.2013 про вручення потового відправлення не його. Наказ про звільнення він не оскаржив, оскільки з ним не ознайомлений і його копію не отримував, а тому вважає себе працівником відповідача, який з вересня 2013 не виплачує йому заробітну плату. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у не виконанні ним вимог ст.47 КЗпП України, оскільки обов`язок з ведення трудової книжки і видачі її дублікату покладається на роботодавця.

У відзиві на апеляційну скаргу АПФ Істок зазначає, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - неспроможними. АПФ Істок є власником комплексу будівель і споруд, розташованих на 283 км а/д Ростов-Одеса-Рені, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Борисівською сільською радою, Приморського району, Запорізької області. Цією ж сільською радою видана довідка від 23.05.2013 за №477, якою підтверджує, що в АДРЕСА_1 знаходяться будівлі і споруди, які належать АПФ Істок , що територіально розташовані на 283 км а/д Ростов-Одеса-Рені. Зазначена адреса є офіційною, за вказаною адресою відповідач здійснює свою діяльність. В день звільнення з роботи 10.09.2013 за прогули ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, що підтверджено належними і допустимими доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку. Позивачеві неодноразово направлялися рекомендовані листи і повідомлення про звільнення, повідомлення від 10.09.2013 вручено йому особисто, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, підписаним працівником поштового зв`язку, де чітко зазначено, що відправлення вручено особисто ОСОБА_2 . Доводи позивача про те, що він не був обізнаний про своє звільнення та вважає себе працівником фірми, яка зобов`язана виплатити йому заробітну плату до жовтня 2019 року включно, є безпідставними, оскільки іншим судовим рішенням у справі між тими ж сторонами було встановлено, що трудові відносини між сторонами припинені 10.09.2013 за наказом №18-к. Зібраними у справі доказами підтверджено, що трудова книжка позивача знаходиться у нього, а отже відповідач не мав можливості внести в еї запис про звільнення.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Венецького С.В., заперечення представника АПФ Істок адвоката Соловйова В.М., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За правилами ст. 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка, а ст. 47 цього Кодексу передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до п. п. 2.4, 2.5 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до п. 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно із п. п. 4.1, 4.2 Інструкції, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Частиною 4 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АПФ Істок , де до 10.09.2013 обіймав посаду головного механіка.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.09.2011 порушено провадження у справі про банкрутство АПФ Істок , проте ухвалою цього ж суду від 06.01.2012 затверджено мирову угоду, укладену між банкрутом і кредиторами, провадження у справі про банкрутство припинено.

Стосовно ліквідатора АПФ Істок ОСОБА_3 було кримінальне провадження за ст. 367 ч.2 КК України - не виконання службовою особою своїх посадових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжких наслідків охоронюваним законом інтересам окремих громадян. Потерпілим у цьому провадженні, крім інших осіб, було визнано і позивача ОСОБА_1 . В ході досудового розслідування постановою старшого слідчого СВ Приморського РВ ГУМВС України в Запорізькій області Мілєва В.Л. від 25.04.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42013080340000001 трудову книжку на ім`я ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 30.07.1994 та передано останньому на відповідальне зберігання (Т.1 а.с.232-233).

Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.08.2014 ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду арбітражного керуючого на строк 2 роки без сплати штрафу, з іспитовим строком на 2 роки. Потерпілим у цій кримінальній справі був ОСОБА_4 (Т.1 а.с.234-237).

Наказом директора АПФ Істок № 18-к від 10.09.2013 ОСОБА_4 - головного механіка АПФ Істок звільнено 10.09.2013 за прогул без поважних причин(п.4 ст.40 КЗпП України (Т.1 а.с.100).

Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді сторони не оспорювали факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці в день розірвання трудового договору.

Того ж дня на адресу проживання ОСОБА_4 було надіслано повідомлення про звільнення з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП в зв`язку з прогулом без поважних причин; працівникові запропоновано з`явитися до керівника АПФ Істок для внесення відомостей про звільнення в трудову книжку та розрахунку, необхідно надати трудову книжку (Т.1 а.с.101).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, ОСОБА_4 особисто отримав цей лист 14.09.2013 (Т.1 а.с.102).

Актом № 1 від 03.01.2015 директора АПФ Істок ОСОБА_5 , юрисконсульта ОСОБА_6 , власника АПФ Істок ОСОБА_7 встановлена відсутність на підприємстві АПФ Істок трудових книжок працівників, у тому числі ОСОБА_8 . Трудові книжки керівництву АПФ Істок не передавалися та утримуються навмисно працівниками з метою недопущення внесення в них записів про звільнення та надання будь-яких письмових та усних пояснень та заволодіння коштами АПФ Істок , про що подано в квітні 2013 року та серпні 2013 року заяви про вчинення злочинів до Приморського РВ УМВС України в Запорізькій області та прокуратури Приморського району Запорізької області (Т.1 а.с.103).

Згідно з актами перевірки АПФ Істок з питань додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 08-27-0026/0025 від 25.05.2015, № 08-27-0026/0016 від 30.03.2015 будь-яких порушень не виявлено (Т. 1 а.с.104-122, 123-139).

Судом також встановлено, що у червні 2014 і лютому 2015 ОСОБА_1 та інші працівники фірми зверталися до суду із позовами до АПФ Істок про стягнення заробітної плати за 2011-2015 р.р. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 08.07.2015 (ЄУН 326/223/15-ц, пров.22-ц/778/3882/15) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено (Т.1 а.с.140-144).

Згідно з довідками директора АПФ Істок ОСОБА_9 від 30.09.2020 з 01.01.2013 посада головного механіка на підприємстві АПФ Істок відсутня. Після звільнення з посади головного механіка АПФ Істок на підставі наказу від 10.09.2013 № 18-к, в період з 10.09.2013 по 29.09.2020 ОСОБА_1 не звертався до АПФ Істок з приводу свого звільнення та не оскаржував наказ в установленому законом порядку. Жодного дня після 10.09.2013 ОСОБА_1 в АПФ Істок не працював, ніякої роботи в період з 10.09.2013 по 30.09.2020 не виконував, відповідно йому не нараховувалась заробітна плата. З приводу отримання трудової книжки НОМЕР_1 або її дублікату ОСОБА_1 до АПФ Істок в період часу з 10.09.2013 по 30.09.2020 не звертався. Трудова книжка весь цей час знаходиться у матері позивача ОСОБА_10 , колишнього керівника АПФ Істок . Письмова згода про пересилання дублікату трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу від ОСОБА_1 до АПФ Істок в період з 10.09.2013 по 30.09.2020 не надходила (Т.1 а.с.196-197).

Факт відсутності посади головного механіка в штатному розписі АПФ Істок з вересня 2013 підтверджується Наказами директора АПФ Істок Іванчук А.І. № 13-к від 30.12.2012 про затвердження штатного розпису на 2013 рік (Т.1 а.с.199), № 1-к від 08.01.2014 про затверджено штатний розпис на 2014 рік (Т.1 а.с.201).

Керівництвом АПФ Істок 25.11.2014 та 03.12.2014 на адресу ОСОБА_1 надсилались листи про необхідність прибути для внесення відповідних записів до трудової книжки (Т.1 а.с.204-205).

Згідно з довідкою КНП Санаторій медичної реабілітації Глорія ЗОР від 01.10.2020 ОСОБА_1 , 1976 року народження дійсно працює на посаді охоронця з 06.11.2015 по теперішній час (Т.1 а.с.216), що підтверджується наказом головного лікаря Санаторію Глорія № 209 від 04.11.2015 (Т.1 а.с.217) та копією трудової книжки ОСОБА_1 заведеною 06.11.2015 (Т.1 а.с.218).

Надавши оцінку зібраним у справі доказам за правилами ст.ст. 76-80,89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що фактичне звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося 10.09.2013, наказ про звільнення у передбаченому законом порядку не оскаржено, не скасовано. Запису у трудову книжку працівника про розірвання трудового договору адміністрацією АПФ Істок не внесено, оскільки трудова книжка з 25.04.2013 фактично знаходиться у позивача, який, отримавши повідомлення про своє звільнення, до фірми не звернувся, трудову книжку для внесення відповідного запису не надав.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що трудові права позивача не порушені, передбачених законом підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ніяких листів від АПФ Істок , у тому числі і копію наказу про звільнення, він не отримував, а підпис на рекомендованому повідомленні про вручення йому 14.09.2013 поштового відправлення не його, є неспроможними, оскільки спростовуються вищевказаними письмовими доказами.

За Правилами поштового зв`язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 270, підпис отримувача поштового відправлення передбачається на повідомленнях про вручення судової повістки. 10.09.2013 позивачеві було направлено повідомлення про його звільнення, на яке не розповсюджуються вимоги щодо вручення судових повісток. Згідно п. 106 Правил під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Тобто, особистий підпис отримувача на такому повідомленні не передбачений Правилами поштового зв`язку. Тому наявне у справі поштове повідомлення про вручення ОСОБА_2 14.09.2013 рекомендованого поштового відправлення з відміткою пошти про вручення є належним письмовим доказом.

Доводи апеляційної скарги про те, що за офіційною адресою відповідача відсутні будь-які будівлі і споруди, а отже він не знає, де розташована адміністрація, яка повинна здійснити запис у трудовій книжці, є безпідставними.

АПФ Істок є власником комплексу будівель і споруд, розташованих на АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Борисівською сільською радою, Приморського району, Запорізької області. Цією ж сільською радою видана довідка від 23.05.2013 за №477, якою підтверджує, що в АДРЕСА_1 знаходяться будівлі і споруди, які належать АПФ Істок , що територіально розташовані на 283 км а/д Ростов-Одеса-Рені. Зазначена адреса є офіційною, за вказаною адресою відповідач здійснює свою діяльність.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Керуючись ст. ст.374,375,381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2021 року.

Головуючий І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська