Постанова

від 15.02.2021 по справі 925/360/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2021 р. Справа№ 925/360/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 15.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 20.08.2020 (повний текст складено 27.08.2020)

у справі №925/360/20 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області

2. Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

до 1. ОСОБА_1

2. Фермерського господарства "САРМАТІЯ"

про стягнення 176237,00 грн заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Уманської місцевої в інтересах держави в особі Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "САРМАТІЯ" про стягнення з Фермерського господарства "САРМАТІЯ" заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району, відповідно до договору оренди від 27.03.2014 на користь Вербуватської сільської ради Христинівського району в сумі 176237 грн, та розірвання договору оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач-2 свої зобов`язання із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою протягом 2018 - 2019 років своєчасно та в повному обсязі не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 176237,00 грн, а сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.

У письмових поясненнях відповідач-1 проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, вказуючи на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка за договором оренди землі від 27.03.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області, передавана орендарем у суборенду за договором суборенди земельної ділянки, укладеним між ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Агротрейд Групп", зі строком дії договору до 26 березня 2024 року. Отже, з існуючих договірних правовідносин між відповідачем-1 та Приватним підприємством "Агротрейд Групп", починаючи з 11 травня 2016 року платником орендної плати за користування земельною ділянкою є ПП "Агротрейд Групп", у зв`язку з чим, позовні вимоги щодо зобов`язання сплати орендної плати за користування земельної заявлені за період з 2018 року по 2019 року пред`явлено до неналежних відповідачів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства "САРМАТІЯ" на користь Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області 176237 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району відповідно до договору оренди від 27.03.2014. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437). Стягнуто з Фермерського господарства "САРМАТІЯ" на користь Прокуратури Черкаської області 4776 грн витрат на сплату судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачем-2 порушено умови договору оренди землі від 27.03.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області, що зумовлено систематичною несплатою орендної плати.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права. При цьому апелянт стверджує про відсутність підстав для стягнення з Фермерського господарства "САРМАТІЯ" заборгованості за договором оренди землі від 27.03.2014 та дострокового його розірвання, посилаючись на передачу орендованої земельної ділянки у суборенду Приватному підприємству "Агротрейд Групп" за договором суборенди земельної ділянки від 11.05.2016. Крім того, апелянт стверджує про недоведеність керівником Уманської місцевої прокуратури підстав для представництва прокуратурою інтересів позивачів у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20; призначено розгляд апеляційної скарги.

13.11.2020 через канцелярію суду від апелянта надійшли письмові пояснення, в яких відповідач вказує про те, що в даній справі відсутній предмет спору, посилаючись на здійснення відповідачем 25.09.2020 оплати орендної плати за договором оренди від 27.03.2014 в розмірі 320801,70 грн згідно квитанції №1-154ЗУ від 25.09.2020, копія якої додана до вказаних пояснень.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Уманської місцевої прокуратури просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

22.11.2020 через канцелярію суду від апелянта надійшли письмові пояснення, в яких відповідач повідомляє суд про направлення на адресу учасників справи мирової угоди у справі №925/360/20.

19.01.2021 через канцелярію суду від Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області надійшло клопотання (фактично письмові пояснення), в якому позивач-2 вказував про те, що на виконання оскаржуваного рішення суду 30.09.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області були внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення речового права. Також повідомлено, що згідно відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка за кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району припинила своє існування, як сформований об`єкт цивільних прав, оскільки на підставі технічної документації поділена, в результаті чого утворилось 26 окремих земельних ділянок, які надані у приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, що унеможливлює погодження та підписання мирової угоди, яку пропонує укласти відповідач у справі.

05.02.2021 через канцелярію суду від Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області надійшла заява, в якій позивачем-1 повідомлено про перебування Вербуватської сільської ради у стані припинення; також у вказаній заяві позивач просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання апеляційної інстанції 15.02.2021 представники позивачів, відповідача-2, прокуратури не з`явились.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників позивачів, відповідача-2, прокуратури.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

27 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району (далі - Договір, а.с. 27-32).

Згідно з пунктом 1 Договору предметом договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства.

Відповідно до пункту 8 Договору строк, на який він укладений, 10 років, до 27.03.2024.

Відповідно до пункту 11 Договору орендна плата вноситься щомісячно, не пізніше 30 числа наступного місяця.

Відповідно до пункту 28 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, пунктом 31 Договору передбачений обов`язок орендаря своєчасно вносити орендну плату.

Згідно з пунктом 36 Договору його дія припиняється шляхом його розірвання у разі заборгованості по орендній платі більш ніж за три місяці поспіль.

Договір зареєстрований 25.04.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер запису про інше речове право - 5479437).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Отже, земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою.

За змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Учасниками справи не заперечується та матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка виділена фізичній особі ОСОБА_1 для створення фермерського господарства.

25 листопада 2014 року ОСОБА_1 було засновано ФГ "САРМАТІЯ", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (а.с. 38-41).

Після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу норм Закону України "Про фермерське господарство" прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19.

Норми чинного законодавства України чітко не врегульовують процедуру оформлення переходу прав та обов`язків орендаря від фізичної особи до створеного нею фермерського господарства, що негативно відбивається на єдності правозастосовної практики в цих відносинах. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право. В силу наведених вище норм права після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Вирішення спору між сторонами відноситься до юрисдикції господарських судів.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулась фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. З дати реєстрації фермерського господарства обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась, тому воно є належним відповідачем щодо стягнення заборгованості.

Аналогічні висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18 та від 29 травня 2019 року у справі № 628/774/18, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 12 грудня 2018 року № 388/1103/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 695/2632/17.

Відповідно до податкових декларацій з плати за землю за 2017-2018 роки, платником орендної плати за користування спірною земельною ділянкою є ФГ "САРМАТІЯ", щомісячна орендна плата становить 8395 грн.

Проте, відповідач-2 всупереч взятим на себе зобов`язанням протягом 2018-2019 років систематично не сплачує орендну плату за використання землі, що підтверджується листом Вербуватської сільської ради Христинівського району вих. 96 від 20.03.2020, у відповідності до якого заборгованість зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період 2018-2019 роки становить 176237 грн, з яких заборгованість за квітень - грудень 2018 року - 75499 грн, за 2019 рік - 100738,42 грн (а.с. 60).

Предметом позову у даній справі є розірвання договору оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою відповідачем-2 орендної плати та стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою.

Стаття 2 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону ст. 16 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати і зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувач зобов`язаний своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частина 1 ст. 27 Закону України "Про оренду землі" забезпечує орендареві захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, договірні зобов`язання зі сплати орендної плати відповідачем-2 не виконані належним чином, внаслідок чого існує заборгованість за період 2018 - 2019 роки, яка на момент звернення до суду становить 176237 грн.

Перевіривши розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що розмір заборгованості визначено вірно у відповідності до умов Договору та чинного законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69 Бюджетного Кодексу України до доходів загального фонду бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів, зокрема належить і податок на майно.

Згідно з ст. 10 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) до місцевих податків належить податок на майно.

Статтею 265 ПК України передбачено, що податок на майно складається, зокрема і з плати за землю.

Відповідно до п. 14.1.147 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Тобто, сплата орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до умов договору оренди від 27.03.2014 має надходити до бюджету Вербуватської сільської ради Христинівського району, так як земельна ділянка, яка перебуває в оренді за спірним Договором знаходиться в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району.

Також судом враховано, що відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Отже, Вербуватська сільська рада Христинівського району є належним позивачем у даній справі в частині вимог позивача про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Також, безпідставними є доводи відповідачів про те, що позов заявлено до неналежних відповідачів, посилаючись на укладення 11.05.2016 між ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Агротрейд Групп" договору суборенди, оскільки укладення вищевказаного правочину не вливає на зобов`язання відповідача-2 за договором оренди від 27.03.2014.

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема згідно з пунктом "д" частини першої цієї статті такою підставою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Натомість, враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, вирішуючи питання про розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України, слід також застосовувати положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідним є факт істотного порушення стороною договору.

За змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює неможливість для другої сторони досягти цілей договору.

Як встановлено вище, відповідач у встановлений строк свого обов`язку з оплати орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання протягом 2018-2019 років, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для розірвання за рішенням суду за вимогою наймача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову заступника керівника Уманської місцевої прокуратури про стягнення з Фермерського господарства "САРМАТІЯ" заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району, відповідно до договору оренди від 27.03.2014 на користь Вербуватської сільської ради Христинівського району в сумі 176237 грн, та розірвання договору оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437).

Колегією суддів не приймаються до уваги додані апелянтом до письмових пояснень (які надійшли до суду апеляційної інстанції 13.11.2020) докази на підтвердження сплати орендної плати за договором оренди від 27.03.2014 в розмірі 320801,70 грн згідно квитанції №1-154ЗУ від 25.09.2020, оскільки дані докази не існували на момент прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення.

Як зазначив Верховний Суд при розгляді справи №908/1908/19, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів.

Стосовно доводів апелянта про недоведеність заступником керівника Уманської місцевої прокуратури підстав для представництва прокуратурою інтересів позивачів у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Керівник Уманської місцевої прокуратури обґрунтував підстави звернення з позовом тим, що визначені ним компетентні органи - Вербуватська сільська рада Христинівського району Черкаської області та Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області не здійснюють захист інтересів держави, хоча мають повноваження на звернення до суду (бездіяльність позивачів, яка пов`язана з відсутністю в місцевому бюджеті коштів для сплати судового збору, що підтверджується листами Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області вих. №97 від 23.03.2020 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області вих. №10-23-0.3-2442/2-20 від 19.03.2020, стала підставою для звернення прокурора до суду).

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Разом з тим, обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

В матеріалах справи міститься лист Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області вих. №97 від 23.03.2020 (а.с. 61), в якому повідомлено керівника Уманської місцевої прокуратури, що неподання позову зумовлено тим, що у місцевому бюджеті кошти на сплату судового збору не передбачались.

В листі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області вих. №10-23-0.3-2442/2-20 від 19.03.2020 (а.с. 63) повідомлено, що у зв`язку з недостатністю фінансування Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області обмежене в можливості подачі позовних заяв.

Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, судом апеляційної інстанції встановлено, що зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Вербуватською сільською радою Христинівського району Черкаської області та Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, з якого вбачається, що компетентні органи були достеменно обізнані з фактом систематичного порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки від 27.03.2014 та наявності заборгованості зі сплати орендної плати, проте самостійно не захистили інтереси держави в суді через відсутність коштів для сплати судового збору за подання позову.

З наведених мотивів суд апеляційної інстанції вважає, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/360/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/360/20 повернути Господарському суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 25.02.2021.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз