Постанова

від 22.02.2021 по справі 920/586/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2021 р. Справа№ 920/586/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Нікітенко А.В.,

за участю сторін згідно з протоколом судового засідання від 22.02.2021

за апеляційною скаргою Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради

на рішення Господарського суду Сумської області від 02.11.2020 (повне судове рішення складено 12.11.2020)

у справі № 920/586/20 (суддя - Резніченко О.Ю.)

за позовом Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Реклама

про стягнення 562 581, 12 грн,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У червні 2020 року Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (далі - Управління архітектури) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Реклама (далі - ТОВ Суми-Реклама ) про стягнення з відповідача 504 733, 44 грн боргу, 57 847, 68 грн пені.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані неналежним виконанням умов договору тимчасового користування місцями, що знаходяться в комунальній власності для розташування рекламних засобів щодо своєчасної оплати за користування місцями для розташування рекламних засобів.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.11.2020 у задоволенні позову Управління архітектури до ТОВ Суми-Реклама про стягнення 562 581, 12 грн відмовлено повністю. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 438, 72 грн та витрати на послуги поштового зв`язку покладено на позивача.

Суд першої інстанції, з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності, дійшов висновку про правомірність вимог позивача (наявність порушення права позивача відповідачем) в межах встановленого строку позовної давності за період з квітня 2017 року по липень 2020 року включно.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність обставина, що за період з 01.04.2020 по 30.07.2020, з урахуванням знижки на соціальну рекламу, наявна заборгованість відповідача за договором у розмірі 32 254, 71 грн. Стосовно вимог про стягнення пені, суд першої інстанції зазначив, що позивач був зобов`язаний здійснити розрахунок пені за кожен місяць прострочення відповідача окремо, починаючи з дня, коли зобов`язання повинно було бути виконано (тобто з 6-го числа кожного місяця) та закінчуючи нарахування пені через 6 місяців.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає умовам договору в редакції додаткової угоди від 11.12.2019 та від 24.07.2020, оскільки стягнення повинно бути проведено до бюджету Сумської міської об`єднаної територіальної громади, а позивач, як робочий орган, наділений лише функціями контролю за виконанням умов договору.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У листопаді 2020 року Управління архітектури звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 02.11.2020 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.12.2020 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, розгляд якої призначено на 03.02.2021.

За клопотанням сторін ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 було призначено проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Сумської області.

У судовому засіданні оголошувалися перерви.

25.02.2021 у судове засідання з`явилися представники сторін - позивача та відповідача в режимі відеоконференції у Господарському суді Сумської області.

Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Управління архітектури в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволені позову з огляду на таке.

Скаржник вказує, що стягнення на користь позивача є належним способом захисту, який відповідає сформованій судовій практиці, вимогам законодавства щодо виконавчого провадження. До того ж, позивач є робочим органом, на якого покладено функцію контролю за виконанням умов договору, зокрема, можливість стягнення заборгованості. Крім того Управління архітектури є стороною договору.

Щодо позовної давності, то скаржник вказує, що відповідач своїми діями по оплаті суми боргу визнавав наявність боргу, давав робочому органу (позивачу) надію на поступове погашення суми боргу, чим переривав строк перебігу позовної давності. Водночас в заяві від 15.07.2020 позивач зазначав, що про всяк випадок, якщо суд вважатиме інакше - просимо суд поновити строк позовної давності, визнавши поважними причинами пропуску поведінку відповідача. Скаржник просив у будь-якому випадку змінити мотивацію оскаржуваного рішення та стягнути з відповідача також плату за березень 2017 року, як таку що входить в трирічний строк позовної давності з урахування продовження строків, у зв`язку з карантинними обмеженнями.

Крім того, скаржник вказує про те, що судом першої інстанції не враховано положень договору та Правил розміщення зовнішньої реклами на території міста Суми, які затверджені рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 17.12.2013 № 650 (зі змінами) стосовно того, що розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати за тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу при відсутності рекламної конструкції на місці згідно відповідного дозволу. Так, скаржник вказує, що лише листом № 10 від 10.04.2018 відповідач надав фотозвіти демонтажу, як цього вимагає договір і Правила по рекламі.

Щодо сплати за місяця, вказані в додатку № 1 в редакції додаткової угоди від 01.12.2013, які також містяться в додатку №2 в редакції додаткової угоди № 2 від 01.07.2015 - скаржник навів інформацію по сумі плати за такі місця в останній колонці розрахунку деталізованого розрахунку заборгованості відповідача по платі. Ці суми наводилися до відома суду. Водночас, на переконання сторони, обидва додатки є підписані і позивач має здійснювати по ним нарахування.

Крім того, скаржник зазначає, що згідно з його розрахунком деталізованої заборгованості відповідача по платі - за період з квітня 2017 по липень 2020 відповідачу нараховано 543 155,63 гривень, сплачено відповідачем - 315 125, 00 гривень, зменшення від соціальної реклами 36 614, 19 гривень, всього боргу 191 416, 24 гривень. Спірні суми по місцях вказаних в додатку № 1 в редакції додаткової угоди від 01.12.2013, які також містяться в додатку № 2 в редакції додаткової угоди №2 від 01.07.2015, складають 60 685, 99 грн, відповідно сума заборгованості 130 730, 25 гривень (191 416, 24 гривень - 60 685,99 гривень).

Також скаржник вказував, що управління згідно з п. 3.2.44 Положення здійснює, в межах повноважень, договірну роботу щодо договорів, угод, контрактів, стороною яких виступає Управління, Сумська міська рада, її виконавчий комітет та Сумський міський голова. Іншого такого органу, який би виконував ці повноваження щодо договорів по рекламі немає. Відповідно, Управління з моменту його державної реєстрації, в порядку заміни сторони в зобов`язанні, є стороною за усіма договорами, які укладені департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, та продовжують діяти на момент такої реєстрації, що підтверджується п. 5 рішення Сумської міської ради від 27.01.2016 № 254-МР, п. 1.5 Положення про управління, та додатковою угодою від 11.12.2019.

11.02.2021 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшли пояснення по справі, які стосуються доказів питання належного способу захисту та відповідних повноважень позивача на вчинення процесуальних дій. Наведені доводи були викладені і в апеляційній скарзі.

17.02.2021 від скаржника до суду надійшли пояснення по справі, які стосуються повноважень Управління архітектури.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень

06.01.2021 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона заперечує проти її доводів, прийняти судом у порядку ст. 263 ГПК України.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, оскільки Управління архітектури змінило як предмет позову (збільшило заявлену до стягнення суму), так і підстави позову, пославшись на додаткові обставини, якими первісний позов не обґрунтовувався.

Крім того, на переконання відповідача, позивачем не надано доказів того, що Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (код ЄДРПОУ 02499021) у встановленому порядку (шляхом укладання письмового договору) передало свої права за договором від 01.07.2010 № 104 Управлінню архітектури та містобудування Сумської міської ради (код ЄДРПОУ 40462253).

Також відповідач вказує, що можливість застосування ст. 534 Цивільного кодексу України ставиться в залежність від змісту реквізиту Призначення платежу платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 Цивільного кодексу України застосовуватися не може. А тому, на переконання сторони, висловлюючи твердження про визнання ТОВ Суми-реклама боргу і часткове його погашення шляхом здійснення платежів у більшому, ніж передбачено умовами договору розмірі, та про можливість зарахування платежів на розсуд позивача на підставі ст. 534 Цивільного кодексу України, Управління архітектури не звернуло уваги на те, що кожне платіжне доручення, згідно яких здійснювалась оплата за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, містить призначення платежу із зазначенням конкретного календарного місяця, за який здійснюється оплата.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, 01.07.2010 між Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради (робочий орган) та ТОВ Суми-реклама (користувач) укладено договір № 104 тимчасового користування місцями, що знаходяться в комунальній власності для розташування рекламних засобів (далі - договір). Протягом 2012 - 2020 років до договору вносилися неодноразові зміни та укладалися додаткові угоди, яким фактично викладалися умови договору.

11.12.2019 та 24.07.2020 було укладено додаткові угоди до договору № 104, згідно з якими договір викладений у новій редакції.

Відповідно до п. 1.1. договору робочий орган передав користувачу в тимчасове оплатне користування місця для розташування рекламних засобів, а користувач був зобов`язаний здійснювати оплату за тимчасове користування місцями.

Місця розташування та розмірі плати за їх користування сторони визначали у додатках до договору (п. 1.4. договору).

Пунктом 3.4.1. сторони узгодили, що користувач зобов`язаний здійснювати оплату щомісяця не пізніше 5-го числа, наступного за розрахунковим, до місцевого бюджету.

Відповідно до п. 7.1. договору, останній припиняє свою дію в цілому або щодо кожного наданого місця: за згодою сторін: у разі припинення (втрати) пріоритету Користувача на відповідне місце (п. 7.1.2.); у разі прийняття виконавчим комітетом Сумської міської ради рішення про відмову у видачі (продовженні) строку дії дозволу або про його скасування (п. 7.1.3.); у випадку припинення діяльності користувача без правонаступництва або дострокового розірвання договору на підставах, передбачених п. 7.2. договору (п. 7.1.4.); якщо користувач протягом 3 місяців не вносить платежі, передбачені розділом 4 договору (п. 7.1.5.); в інших випадках, передбачених законодавством (п. 7.1.6.).

Вищезазначені умови містяться у договорі № 104 від 01.07.2010 та в редакціях додаткових угод від 11.12.2019, 24.07.2020.

Звертаючись з даним позовом, заявник вказував, що починаючи з 2013 року відповідач порушує свої зобов`язання з оплати місць користування, та станом на день звернення до суду із позовною заявою розмір його заборгованості склав 484 813, 44 грн за період з січня 2013 року по червень 2020 року. Також позивач нараховує пеню за порушення умов договору у розмірі 52 288, 51 грн за період з грудня 2019 по травень 2020 року.

12.08.2020 позивач подав до суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку обґрунтував тим, що 24.07.2020 під час розгляду справи у суді, сторони уклали додаткову угоду до договору та затвердили додаток № 1 (перелік місць для розташування рекламних засобів). Згідно з додатком № 1 з 01.04.2020 була встановлена плата за користування місцями розташування у розмірі 17 964, 48 грн. Тому позивач здійснив перерахунок заборгованості та просив стягнути з відповідача 504 733, 44 грн заборгованості та 57 847, 68 грн пені безпосередньо на користь позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Суд апеляційної інстанції приймає доводи відповідача про неможливість одночасної зміни предмету та підстави позову, що узгоджується з судовою практикою. Водночас, в силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було змінено підставу позову (додаткова угода від 24.07.2020) та збільшено розмір позовних вимог в порядку п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України. Наведене спростовує доводи відповідача про одночасну зміну предмета та підстави позову, оскільки предмет спору у даній справі не змінювався (стягнення заборгованості). Натомість норми процесуального права не містять забори щодо зміни підстави позову та збільшення розміру заявлених вимог. А тому такі доводи відповідача відхиляються як необґрунтовані. Відповідно, така заява була правомірно прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, оскільки позивачем заявлено про стягнення заборгованості з 2013 по 2020 рік, а з позовом він звернувся в червні 2020.

Позивачем було подано заяву про поновлення строку позовної давності по стягненню заборгованості за період з січня 2013 року по березень 2017 року (з урахуванням продовження строку позовної давності згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) .

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між сторонами склалися договірні правовідносини щодо оренди місць для розміщення реклами. Спір у справі стосується своєчасного та повного розрахунку за оренду таких місць.

Щодо повноважень Управління архітектури

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Сумської міської ради від 27.01.2016 № 254-МР утворено Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (з правом юридичної особи) (пп. 3.1.2. п. 3.1.). Припинено шляхом ліквідації Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради.

Пунктом 5 додатку № 1 до рішення Сумської міської ради від 27.01.2016 №254-МР визначено, що Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, з моменту державної його державної реєстрації, в порядку зміни сторони в зобов`язані, є стороною за усіма договорами, які укладені департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, та продовжують діяти на момент такої реєстрації.

Відповідно до п. 1.5 Положенням про управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, затверджене рішенням Сумської міської ради від 27.04.2016 № 662-MP (зі змінами від 06.08.2019 № 5466-MP) Управління, з моменту його державної реєстрації, в порядку заміни сторони в зобов`язанні, є стороною за усіма договорами, які укладені Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, та продовжують діяти на момент такої реєстрації.

Управління згідно з п. 3.2.44 вказаного Положення здійснює, в межах повноважень, договірну роботу щодо договорів, угод, контрактів, стороною яких виступає Управління, Сумська міська рада, її виконавчий комітет та Сумський міський голова.

Виходячи з аналізу основних завдань та функцій, які покладалися на ліквідований департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради згідно Положення та завдання та функції, які покладалися на новоутворені управління архітектури та містобудування і департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, фактично відбулося розмежування повноважень раніше існуючого департаменту як структури міської ради на утворені нові департамент забезпечення ресурсних платежів та управління архітектури та містобудування.

Створивши управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (з правом юридичної особи), Сумська міська рада вказувала у рішенні №254-МР про ліквідацію Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, не відмовившись при цьому від завдань і функцій, які виконував цей орган, передавши частину повноважень та функцій позивачу у справі, зокрема, щодо повноважень сторони по усім договорам, які укладені Департаментом містобудування та земельних відносин.

Отже, Сумська міська рада правонаступником у договірних відносинах визначила новостворене Управління та не відмовилась від функцій і завдань, які виконував Департамент містобудування та земельних відносин, а фактично передала їх новоствореним виконавчим органам.

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що у цьому випадку фактично мала місце реорганізація, а не ліквідація Департаменту містобудування та земельних відносин, як про це стверджує відповідач, а тому такі доводи сторони відхиляються як необґрунтовані.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 у справі № 591/3048/16-а. Посилання відповідача на те, що такі висновки зроблено у справі з іншим предметом спору (щодо поновлення на роботі) не змінюють здійснених по суті питання реорганізації Управління архітектури висновків суду касаційної інстанції. До того ж, такі обставини підтверджуються матеріалами даної справи.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач, укладаючи додаткові договори з позивачем після його утворення, жодного разу не заперечував проти правонаступництва такої особи. А доводи відповідача фактично зводяться до не бажання виконувати власні зобов`язання зі сплати орендних платежів, про це зокрема свідчить відзив на апеляційну скаргу, в якій сторона хоч і не погоджується з деякими мотивами рішення суду першої інстанції, проте просить залишити його без змін.

Щодо суті позовних вимог

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 1 Закону України Про рекламу визначено, що зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Частиною 1 ст. 16 вказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил (2067-2003-п), що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, регулюються відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Відповідно до п. 2 вказаних Правил дозволом є документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці; місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.

Пунктом 3 Типових правил передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Рішеннями від 12.01.2016 № 11 та від 17.12.2013 № 650 затверджено Правила розміщення зовнішньої реклами на території міста Суми.

Згідно з п. 1.1., 1.2., 1.3. указаних Правил, останні розроблені на підставі Закону України Про рекламу , Закону України Про інформацію , Закону України Про захист прав споживачів та інших законів України, а також у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами від 29.12.2003 № 2067 та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання розміщення зовнішньої реклами та інформації. Правила регулюють відносини у галузі розміщення зовнішньої реклами між Виконавчими органами Сумської міської ради, розповсюджувачами зовнішньої реклами, спеціально уповноваженими територіальними органами у сфері захисту прав споживачів та спеціалізованими підприємствами з приводу отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, укладення договорів на тимчасове користування місцем (місцями), що знаходиться в комунальній власності, для розміщення рекламного засобу, встановлення спеціальних конструкцій на місцях, наданих в користування, та контролю за дотриманням цих Правил, а також інші відносини з приводу зовнішньої реклами. Правила встановлюють порядок здійснення діяльності з розміщення в місті Суми зовнішньої реклами з урахуванням типології елементів місцевого середовища, архітектурних, функціонально планувальних, історико-культурних та інших чинників. Дія цих Правил поширюється на всі підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, а також фізичних осіб-підприємців.

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 17.03.2020 № 157 затверджено порядок плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності Сумської міської об`єднаної територіальної громади, для розташування рекламних засобів, що є додатком до цього рішення.

Відповідно до п. 1.1., 1.2., 1.3. Порядку плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності Сумської міської об`єднаної територіальної громади, для розташування рекламних засобів Порядок розроблено відповідно до вимог пунктів 32, 33 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (зі змінами). Місце (місця) розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту (надалі - місце), надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою) на підставі договору тимчасового користування місцем, яке перебуває у комунальній власності, для розташування рекламного засобу (надалі - договір), який з розповсюджувачем зовнішньої реклами укладається робочим органом у сфері розміщення зовнішньої реклами на території Сумської міської об`єднаної територіальної громади - управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (надалі - робочий орган). Підставою для укладання договору є встановлені пріоритети дозволи на розміщення зовнішньої реклами, видані у встановленому порядку.

Так, між сторонами було укладено відповідний договір, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в тимчасове оплатне користування, згідно окремо затвердженого додатку, місця для розташування рекламних засобів, а відповідач зобов`язався здійснювати оплату цих місць не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим на рахунок місцевого бюджету (п. 1.1, п. 4.2 договору).

Так, згідно з додатком № 1 від 01.12.2013 до договору сторони узгодили надання відповідача сто два місця (об`єкта) для розміщення реклами.

Додатковою угодою від 01.07.2015 доповнено договір додатком № 2, за яким відповідачу надано для розташування рекламних засобів двадцять п`ять об`єктів (місць). При цьому як вбачається з додатку № 2, в останньому повністю дублюються об`єкти (місця) наведені в додатку № 1. Тому у даній частині приймаються доводи відповідача та відхиляються доводи скаржника про необхідність стягнення заборгованості за обома додатками з огляду на, що таке стягнення призведе до подвійної оплати за одні і ті ж об`єкти для розміщення реклами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, термін дії деяких дозволів на розміщення об`єктів зовнішньої реклами сплинув і відповідач не заявив про їх продовження або такі заяви були залишені без задоволення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що по об`єктах № 530, 449, 450, 460 закінчився 15.10.2014, по дозволу № 317 - 26.03.2014, по дозволу № 260 - 06.01.2015, по дозволам № 4/11, 5/11, 6/11, 7/11, 175/11, 176/11, 177/11, 180/11, 183/11, 182/11, 178/11, 184/11 - 21.04.2015, по дозволу № 179/11, 229/11, 297/11, 328/11, 329/11, 331/11, 332/11 333/11, 374/11, 387/11 - 28.11.2016, по дозволу № 302/12 - 18.12.2017, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями дозволів.

Також рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.04.2015 № 208, від 20.05.2014 № 244 та від 16.06.2015 № 305 за заявами відповідача до закінчення строку дії були скасовані 21 дозвіл (№ 300/11, 301/11, 326/11, 388/11, 299/11, 305/12, 304/12, 303/12, 310/12, 308/12, 381/12, 379/12, 378/12, 380/12, 491/12, 451/12, 467/12, 87/13, 489/12, 450/12, 448/12) на розміщення рекламних засобів, місця для розміщення яких зазначені у додатку № 1 до договору. Об`єкти № 294/11, 456/12, 455/12 були демонтовані.

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, у період з 26.02.2016 по 04.03.2016 на виконання рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 29.04.2014 № 203 КП Шляхрембуд Сумської міської ради здійснено демонтаж належних відповідачу рекламних засобів типу Трол , Банерний перетяг у місцях їх попереднього розміщення на території м. Суми, а саме: вул. Харківська (пішохідний перехід СКД , опора 77), вул. Харківська (проти ринку СКД , опори 83, 86), вул. Харківська (зупинка Фабрика Червоний текстильник , опори 27, 30), вул. Харківська (проти готелю Хімік , опори 69, 70), вул. Харківська (опори 23, 24), вул. Харківська 31, 34), пр-т М. Лушпи (опори 49,50) вул. Іллінська вул. Пролетарська (опори 48,49), вул. Іллінська (проти БТІ , опори 69, 70), пр-т Шевченка (опори 39, 40), пр.-т Курський (за мостом, опори 10, 27), вул. Баумана (р-н Автовокзалу, опори 151.151), вул. Петропавлівська, (ТЦ Лабіринт ), вул. Черепіна пр-т М. Лушпи (опори 115, 116). Зазначені обставини були встановлені у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 у справі № 920/497/16, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягають.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості є частково обґрунтовані, за виключенням об`єктів, які дублюються в додатку № 1 та № 2; об`єкти, по яким припинилися дозволи; об`єкти по яким було скасовано оренду та об`єкти, по яким було проведено демонтаж. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає про передчасність висновків суду першої інстанції про урахування строків позовної давності без встановлення факту наявності заборгованості та наявності підстав для часткового задоволення позову.

Щодо строку позовної давності

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, яку мотивовано тим, що позивачем було заявлено до стягнення заборгованість з 2013 року, а з позовом до суду сторона звернулася тільки у червні 2020 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання скаржника щодо переривання строку позовної давності у зв`язку із вчиненням відповідачем дій щодо сплати періодичних платежів у розмірі більшому, ніж визначено договором, оскільки умовами договору (з урахуванням додаткових угод) було встановлено, що оплата здійснюється щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Тому, починаючи з 6-го числа кожного місяця у позивача виникало право вимоги до відповідача у разі невиконання ним обов`язків щодо оплати за користування місцем для розміщення реклами, тобто настає прострочка виконання зобов`язання боржником відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, та, відповідно, перебіг строків позовної давності по кожному періоду окремо. У вказаній частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції та доводами відповідача.

Водночас, 30.03.2020 Верховною Радою України було ухвалено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Указаним Законом доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 3, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короно вірусної хвороби, строки, визначені ст. 257, 258 Цивільного кодексу України продовжуються на строк дії такого карантину.

Суд першої інстанції, урахувавши указаний Закон, дійшов висновку про те, що загальна позовна давність може бути застосована до стягнення платежів за період з січня 2013 року по березень 2017 року включно.

Однак, згідно з п. 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Указана постанова набрала чинності 12.03.2020, а тому посилання відповідача на набрання Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) чинності в квітні 2020 відхиляються як необґрунтовані з огляду на те, Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України містять відсилання саме до постанови Кабінету Міністрів України, а не згаданого закону. А тому у вказаній частині частково приймаються доводи скаржника щодо необхідності застосувати строк позовної давності. Водночас, таку заборгованість слід розрахувати пропорційно саме з 12.03.2020 (дня набрання законної сили постановою Кабінету Міністрів України № 211), а не за весь місяць, як про це зазначає скаржник.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до березня 2020 року включно, оскільки позовну давність має бути застосовано з 12.03.2020 згідно з постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11 березня 2020 року № 211 та п. 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Підстав для визнання поважними причин пропуску строків позовної давності ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не встановлено. Посилання на переривання строку позовної давності є доводом скаржника щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, які вже відхилено судом, а тому не можуть бути визнані поважними причинами пропуску такого строку.

Щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та його розміру

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.1. договору сторони узгодили, що останній припиняє свою дію в цілому або щодо кожного наданого місця за згодою сторін, зокрема, у разі припинення (втрати) пріоритету користувача на відповідне місце (п. 7.1.2.).

Наведена положення передбачає, припинення дії договору щодо окремого місця у разі втрати пріоритету користувача за згодою сторін, а не волі однієї із сторін договору. А тому в даній частині приймаються доводи скаржника про те, що припинення по конкретним об`єктам (місцям) відбулося 10.04.2018, на підставі листа відповідача № 10 від 10.04.2018, а не іншим зверненням відповідача. Саме зазначену дату вказано скаржником як датою припинення оренди по наведеним в листі об`єктам

Отже, суд апеляційної інстанції оцінює такі обставини як припинення оренди по 21 об`єкту з 10.04.2018 за згодою сторін на підставі п. 7.1. договору за згодою сторін, яка підтверджена обома сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою від 11.12.2019 сторони зокрема, узгодили, що відповідно до листа відповідача № 10 від 10.04.2018 сторони домовилися додаток № 1 до договору виключити та внести зміни в додаток № 2 виклавши його в новій редакції. Відповідно указана редакція додатку № 2 та перелік об`єктів оренди (22 об`єкти) діяла з 10.04.2018 до 31.03.2020.

24.07.2020 сторонами було укладено додаткову угоду, згідно з п. 2, 3 якої відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови пункту 1 цієї додаткової угоди застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення за договором з 01.04.2020. Сторони домовились і визнають, що управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, з моменту його державної реєстрації, а саме з 04.05.2016, в порядку заміни сторони в зобов`язанні, є стороною договору - робочим органом.

Пунктом 1 указаної додаткової редакції викладено договір та додаток № 1 в новій редакції. Згідно з додатком № 1 відповідачу передано 22 об`єкти оренди для розташування рекламних засобів загальна вартість оренди складає 17 964, 48. Усі додаткові угоди підписано представниками сторін та скріплено їх печатками. Доказів визнання їх недійсними матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи вище встановлене (часткове дублювання об`єктів оренди, припинення оренди частини місць, демонтаж частини об`єктів, закінчення дії дозволів, зміни переліку об`єктів оренди), суд апеляційної інстанції, здійснивши відповідні перерахунки дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення сум в таких розмірах: за березень 2017 (19 днів) - 5 434, 68 грн, з квітня 2017 до листопада 2017 - 8 867, 11 грн (разом 70 936, 88 грн), за грудень 2017 - 8 813, 01 грн (закінчення дозволу по одному з об`єктів), із січня 2018 до березня 2018 - 8 738, 09 грн (разом 26 214, 27 грн), за квітень 2018 - 5 348, 81 грн (зміна з 10.04.2018 об`єктів), з травня 2018 до березня 2020 - 7 843, 20 грн (разом 180 393, 60 грн), з квітня 2020 до липня 2020 17 964, 48 грн (разом 71 857, 92 грн). загальна сума орендних платежів 368 999, 17 грн.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач здійснив часткову оплату за оренду об`єктів за договором в розмірі 315 125, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Наведена сума також визнається скаржником в апеляційній скарзі.

Крім того, пунктом 4.10. договору сторони узгодили, що у разі розміщення соціальної реклами, зазначеної у п. п. 2.2.6., 3.2.3. договору користувач повністю або частково звільняється від плати за тимчасове користування місцем (місцями) розташування рекламного засобу, на поверхнях якого (яких) розміщена соціальна реклама на термін її розміщення. Підставою для такого звільнення від плати є акцептований робочим орган письмовий звіт користувача, який має містити зміст соціальної рекламної інформації, її замовника, адресну програму, термін розміщення та фотозвіт. Користувач подає звіт до робочого органу не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем.

З матеріалів справи вбачається, що знижка за розміщення соціальної реклами, передбачена п. 4.10. договору, за період з 12.03.2018 до липня 2020 склала 36 614, 19 грн. Указана сума не заперечується сторонами та визнається самим скаржником.

Таким чином, заборгованість відповідача за договором за період з 12.03.2017 до липня 2020 року складає 17 259, 98 грн (368 999, 17 грн - 315 125, 00 грн - 36 614, 19 грн). А тому така сума позовних вимог є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника про те, що умовами договору передбачено сплату орендних платежів на користь місцевого бюджету, як підставу для відмови в позові з огляду на таке.

Сторонами договору є відповідач та Управління архітектури. Сторони узгодили, що оплата здійснюється до бюджету Сумської міської об`єднаної територіальної громади на рахунок, вказаний у встановленому рахунку чи договорі.

Відповідно до п. 14.2. Правил розміщення зовнішньої реклами на території міста Суми спори, що виникають при вирішенні питань, пов`язаних з розміщенням зовнішньої реклами, вирішуються у встановленому законом порядку. Контроль за додержанням Правил здійсню, зокрема, робочий орган (позивач).

За таких обставин, враховуючи те, що позивач є відповідним структурним підрозділом Сумської міської ради, на який покладено функцію контролю за виконанням умов договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність звернення Управління архітектури з даним позовом до суду. При цьому суд приймає доводи відповідача щодо необхідності стягнення заборгованості саме до місцевого бюджету, а не на користь позивача. Заперечення ж відповідача щодо необхідність повної відмови в позові з наведеної підстави свідчить про формалізм у підході сторони до зобов`язань за договором та фактично зводяться до не бажання сплатити заборгованість за договором.

Крім того, позивачем було нараховано пеню з 01.12.2019 по 31.07.2020 у розмірі 57 847, 68 грн. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та розрахунку позивача, останнім було здійснено розрахунок пені на загальну суму заборгованості, яку заявила сторона. При цьому заявником не враховано, що нарахування пені має здійснюватися за кожен окремий період, по якому здійснено прострочення в розрахунках та в межах суми прострочки за відповідний місяць, а не на загальну заборгованість.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний розрахунок заборгованості в межах сум простроченої заборгованості, ураховуючи часткову оплату відповідачем, межі (строк), заявлені скаржником в позові, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1 191, 41 грн (192, 16 грн за грудень 2019 року, 238, 20 грн за січень 2020 року, 64, 13 грн за березень 2020 року, 253, 61 грн за травень 2020 року, 39, 95 грн за червень 2020 року).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог про стягнення 17 259, 98 грн основної заборгованості та 1 191, 41 грн пені за період з 12.03.2017 до липня 2020 року, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про повну відмову в задоволенні позовних вимог. Суд першої інстанції, вірно встановивши обставин справи, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позову, зокрема в частині стягнення 17 259, 98 грн основної заборгованості та 1 191, 41 грн пені, у зв`язку з чим рішення у вказаній частині підлягає скасування, з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позову.

Таким чином, на підставі ст. 2, 75, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги у даній справі та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягнені 17 259, 98 грн основної заборгованості та 1 191, 41 грн пені, з ухваленням у вказаній частині нового рішення - про задоволення позову у цій частині.

9. Судові збір

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, понесені судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам у порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 02.11.2020 у справі № 920/586/20 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 02.11.2020 у справі № 920/586/20 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 18 451, 39 грн, з ухваленням нового рішення у вказаній частині про задоволення позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Реклама (40004, Сумська обл., місто Суми, вул. Горького, будинок 25, код 36066747) на користь місцевого бюджету Сумської міської ради (40030, Сумська обл., місто Суми, Майдан Незалежності, будинок 2, код 23823253) 18 451, 39 грн (вісімнадцять тисяч чотириста п`ятдесят одну грн 39 коп.), з яких 17 259, 98 грн (сімнадцять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять грн 98 коп.) основної заборгованості та 1 191, 41 грн (тисяча сто дев`яносто одна грн 41 коп.) пені.

Стягувач: Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (40000, Сумська обл., місто Суми, вул. Воскресенська, будинок 8 А, код 40462253)

Боржник: Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Реклама (40004, Сумська обл., місто Суми, вул. Горького, будинок 25, код 36066747).

В решті рішення Господарського суду Сумської області від 02.11.2020 у справі № 920/586/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Реклама на користь Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради 691, 93 грн (шістсот дев`яносто одну грн 93 коп.) за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Видачу відповідного наказу доручити суду першої інстанції.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.02.2021.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич