Рішення

від 10.09.2007 по справі 8/130пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048,

м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

10.09.07 р.                                                                                                            

Справа № 8/130пд                              

за позовомОСОБА_1, код НОМЕР_1,

м.Краматорськ

до відповідача 1. Товариства з

обмеженою відповідальністю "СОМР5",

                               ЄДРПОУ 33905012,

м.Донецьк

до відповідача 2. Товариства з

обмеженою відповідальністю "ФІНРОСТБАНК",

                               ЄДРПОУ 14366762, м.Одеса

про визнання недійсними договорів

купівлі-продажу майна

Суддя Ємельянов А.С.                                                                                       

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в

засіданні суду оголошувалась

перерва 06.09.2007р. до

10.09.2007р.

          СУТЬ СПРАВИ:

ОСОБА_1, м.Краматорськ, позивач,

звернулася до господарського суду з позовною заявою до відповідача 1,

Товариства з обмеженою відповідальністю "СОМР5", м.Донецьк та до

відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНРОСТБАНК",

м.Одеса про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна від

16.01.2007р. та від 28.02.2007р.

В обгрунтування своїх вимог позивач

посилається на невідповідність спірних договорів купівлі-продажу вимогам

діючого законодавства. Крім того, за думкою позивача, договори купівлі-продажу

від 16.01.2007р. та 28.02.2007р. є недійсними внаслідок їх укладання у

результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою.

Відповідач 1 у відзиві на позовну

заяву №01-07 від 04.09.2007р. проти позовних вимог заперечує, посилаючись на

відсутність будь-яких порушень вимог закону під час укладання спірних

договорів, а також на безпідставність тверджень позивача щодо порушення ним

обсягу цивільної дієздатності особи при укладанні договорів.

Відповідач 2 надав відзив на

позовну заяву №01-07 від 04.09.2007р., в якому позовні вимоги не визнав. В

обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач 2 посилається на

правомірність набуття ним права власності на майно сталеливарної компанії за

договором про задоволення вимог іпотекодержателя та, як наслідок, наявність у

нього повноважень на відчуження вказаного майна.

Розглянувши матеріали справи,

заслухавши пояснення позивача, відповідача 1 та відповідача 2, господарський

суд встановив:

Виходячи зі змісту позовної заяви

та статуту відповідача 1, позивач є учасником Товариства з обмеженою

відповідальністю „СОМР5”, розмір частки якого складає 3 400 грн. 00 коп., що

відповідає 10% статутного фонду товариства.

16.01.2007р. та 28.02.2007р. між

відповідачем 1 та відповідачем 2 були підписані договори купівлі-продажу майна.

Згідно з умовами першого договору

відповідач 2 виступив продавцем, а відповідач 1 покупцем рухомого майна,

перелік якого зазначений у додатку № 1 до цього договору.

За договором купівлі-продажу

нерухомого майна від 28.02.2007р. відповідач 2 продав, відповідач 1 придбав

будівлі та споруди сталеливарної компанії, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

За твердженням позивача, придбання

вказаного майна не відповідає меті та предмету діяльності відповідача 1 з

огляду на те, що виготовлення та реалізація сталеливарної продукції згідно з

уставом не є напрямком діяльності 

останнього.

За приписом п.6.4 статуту

Товариства з обмеженою відповідальністю „СОМР5” повноваження щодо визначення

основних напрямків діяльності товариства віднесено до компетенції загальних

зборів.

Таким чином, за думкою позивача, у

генерального директора відповідача 1 були відсутні повноваження на укладання

спірних договорів купівлі-продажу від 16.01.2007р. та 28.02.2007р.

Крім цього, як вказує позивач,

спірні договори не могли бути укладені відповідачем 2 за відсутності у нього

права власності на передане майно.

Одночасно, позивач посилається на

завищення ціни на рухоме  та нерухоме

майно, яке придбав відповідач 1.

За таких обставин, позивачем

заявлені вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна від

16.01.2007р. та 28.02.2007р. як таких, що суперечать вимогам діючого

законодавства та укладені у результаті зловмисної домовленості представника

однієї сторони з другою.

Відповідач 1 та відповідач 2 проти

позовних вимог заперечують з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Виходячи з принципу повного,

всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача

про визнання недійсними договорів такими, що підлягають залишенню без  задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.1 Господаського

процесуального кодексу підприємства, 

установи,  організації, інші

юридичні особи, мають   право   звертатися  

до господарського    суду   згідно  

з   встановленою   підвідомчістю господарських справ за

захистом своїх  порушених  або 

оспорюваних прав   і  охоронюваних 

законом  інтересів,  а 

також  для  вжиття передбачених  цим 

Кодексом  заходів,  спрямованих 

на запобігання правопорушенням.

За приписом ст.16 Цивільного

кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути,

зокрема, визнання правочину недійсним.

Таким чином, у відповідності з

вимогами вказаних статей та враховуючи положення  ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального

кодексу України, при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсними

договорів, позивач має довести факт порушення його прав або інтересів в

результаті їх укладання.

Обґрунтовуючи факт порушення своїх

прав та інтересів, позивач посилається на можливість невиплати йому дивідендів,

як учаснику товариства, внаслідок необхідності утримання та експлуатування

придбаного майна сталеливарної компанії.

Вказані твердження як доказ

порушення прав та законних інтересів позивача судом до уваги не приймаються з

огляду на таке:

Як вказувалось вище, 16.01.2007р.

та 28.02.2007р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 були  підписані договори купівлі-продажу майна.

За приписом ст.ст.11, 509

Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Таким чином, внаслідок підписання

спірних договорів купівлі-продажу відповідні цивільні права та обов'язки

виникли саме у відповідачів.

Одночасно, позивач не є стороною

спірних договорів купівлі-продажу, внаслідок чого у нього відсутні будь-які

права та обов'язки за вказаними договорами.

Крім цього, судом також приймаються

до уваги ті обставини, що за змістом договорів купівлі-продажу від 16.01.2007р.

та 28.02.2007р. їх предметом є майно, яке на теперішній час належить ТОВ „СОМР5”.

Згідно із ст.10 Закону України

"Про господарські товариства" учасники мають право приймати участь в

управлінні справами товариства, приймати участь у розподілі прибутку товариства

та отримувати його  частину, вийти у

встановленому порядку з товариства, отримувати інформацію про діяльність

товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством та

установчими документами товариства.

Відповідно до ст.12 Закону України

"Про господарські товариства", ст.115 Цивільного кодексу України саме

товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність

як вклад до статутного капіталу, продукції, виробленої товариством у результаті

господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на

підставах, що не заборонені законом.

Таким чином, враховуючи відсутність

у позивача повноважень власника рухомого та нерухомого майна - предмету

договорів купівлі-продажу  відповідно від

16.01.2007р. та 28.02.2007р., суд дійшов висновку, про відсутність порушення

будь-яких прав позивача під час укладання відповідачами спірних договорів.

Відповідно до рішення

Конституційного суду України від 01.12.2004р. по справі №1-10/2004 зазначено,

що виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес

перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що

панує у суспільстві,  зокрема

справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним

змістом такого права і є його складовою.

Як зазначено Конституційним  судом України, види і зміст охоронюваних  законом інтересів, що перебувають у

логічному-смисловому зв'язку з поняттям „права” як правило не визначаються у

статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для правильного розуміння  поняття 

"охоронюваний законом інтерес" важливо враховувати й  те, що конфлікт інтересів притаманний не

тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату   власне законних, охоронюваних законом і

правом інтересів. Певною конфліктністю характеризуються  і охоронювані законом та правом інтереси

акціонера і акціонерного товариства, учасника товариства і самого товариства.

Поняття "охоронюваний законом

інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного

процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку

з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування

конкретним матеріальним та/або  

нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і

прямо неопосередкований у  суб'єктивному

праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та

інших  засобів правової охорони з метою

задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції

і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності,

розумності та іншим загальноправовим засадам.

          За висновками суду, всупереч вимогам

ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не

доведено факту невиплати йому дивідендів внаслідок саме укладання спірних угод

та не надано доказів порушення інших його прав, в результаті чого у позивача

також відсутній відповідний охоронюваний законом інтерес, який може бути

самостійним об'єктом судового захисту та інших 

засобів правової охорони.

При цьому, посилання позивача на

відсутність у директора відповідача 1 повноважень на укладання договорів з

огляду на те, що  у результаті

використання придбаного майна сталеливарної компанії змінився предмет

діяльності товариства, що відноситься до компетенції загальних зборів товариства,

не відповідають обставинам та матеріалам справи.

За умовами спірних договорів,

Товариство з обмеженою відповідальністю „СОМР5” виступило покупцем, а

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНРОСТБАНК" продавцем

будівель, споруд, вказаних у договорі від 28.02.2007р., та рухомого майна,

визначеного у додатку №1 до договору від 16.01.2007р., розташованого за

адресою: АДРЕСА_1

Як встановлено судом, з боку

відповідача 1 вказані договори були підписані генеральним директором Гершун

О.В.

За твердженням позивача, Гершун

О.В. не мав прав укладати спірні договори від імені ТОВ„СОМР5”, враховуючи, що

внаслідок використання за призначенням придбаного майна сталеливарної компанії

змінюються основні напрямки діяльності товариства.

За приписом ст.80 Цивільного

кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у

встановленому законом порядку.

Підприємства, установи,

організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом

об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку

згідно із ст.1 Закону України “Про господарські товариства” визнаються

господарськими товариствами.

Як встановлено судом, виходячи зі

змісту пунктів 1.5, 2.1 статуту ТОВ„СОМР5” останнє є юридичною особою, яка

створюється з метою одержання прибутку на основі ефективного ведення

господарської та іншої діяльності.

Згідно з п.п.1.2, 5.4 статуту ТОВ

„СОМР5”  створено учасниками ОСОБА_2,

частка якого складає 90% статутного фонду, та ОСОБА_1. з часткою у 10%.

На підставі викладеного, судом

встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „СОМР5”  є господарським товариством.

Статтею 92 Цивільного кодексу

України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і

здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та

закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими

документами та законом.

Згідно із ст.4 Закону України “Про

господарські товариства” товариство з обмеженою відповідальністю створюється і

діє на підставі статуту.

Відповідно до ст.145 Цивільного

кодексу України вищим органом товариства з обмеженою  відповідальністю є загальні збори його

учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий

орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його

діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган

товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок

ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються

цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Виходячи зі змісту п.6.1 статуту

ТОВ „СОМР5”   вищим органом товариства є

загальні збори  учасників товариства.

В п.6.4 статуту ТОВ  „СОМР5” встановлено перелік повноважень

загальних зборів учасників цього товариства, зокрема, визначення основних

напрямів діяльності товариства і затвердження планів та звітів про їх

виконання, зміна статуту або зміна розміру статутного фонду, обрання та

відкликання генерального директора і членів ревізійної комісії; прийняття

рішень щодо укладання угод на суму, що дорівнює або перевищує 1 000 000, 00

гривень тощо.

Згідно з статутом ТОВ  „СОМР5” в повноваження загальних зборів

учасників не входить  укладання

договорів, в тому числі щодо купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна.          

Одночасно, за змістом п.6.14

статуту ТОВ  „СОМР5”   виконавчим органом товариства, який здійснює

керівництво його поточною діяльністю, є генеральний директор.

За умовами п.6.14.2 статуту ТОВ

„СОМР5”   генеральний директор

уповноважений без довіреності вступати у цивільні, господарські,

адміністративні, трудові відносини від імені товариства, а також з урахуванням

обмежень, встановлених цим статутом, укладати угоди, договори, контракти у

власних інтересах  товариства на суму, що

не перевищує 1 000 000, 00 гривень.

Згідно з договорами купівлі-продажу

майна від 16.01.2007р. та 28.02.2007р. їх ціна складає відповідно 389 378, 82

грн. та 549 800, 00 грн., тобто не перевищує суму, встановлену п.п.6.4 та

6.14.2 статуту ТОВ „СОМР5”.  

Посилання позивача на ті обставини,

що придбання вказаного майна не відповідає меті та предмету діяльності

відповідача 1 з огляду на те, що виготовлення та реалізація сталеливарної

продукції згідно з статутом не є напрямком діяльності  останнього, суд до уваги не приймає з огляду

на таке:

Відповідно до ст.ст.4-3, 33

Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип

господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести

обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Позивачем до матеріалів справи не

надано доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю „СОМР5”

придбало будівлі, споруди, вказані у договорі від 28.02.2007р., та рухоме майно,

визначене у додатку №1 до договору від 16.01.2007р., розташоване за адресою:

АДРЕСА_1, саме для виготовлення та реалізації сталеливарної продукції.

Одночасно, згідно з  наданим до матеріалів справи договорами від

16.01.2007р. та від 05.03.2007р., відповідач 1 передав  придбане рухоме та нерухоме майно в оренду,

що відповідно до п.2.2 статуту ТОВ „СОМР5” 

є предметом його діяльності.

За таких обставин, враховуючи, що

ціна договорів не перевищує суму, встановлену статутом відповідача 1, а також

придбання майна сталеливарної компанії не змінює предмету його діяльності, суд

дійшов висновку про наявність у генерального директора Товариства з обмеженою

відповідальністю  „СОМР5” повноважень на

підписання договорів купівлі-продажу від 16.01.2007р. та 28.02.2007р.

Посилання позивача на неможливість

розпорядження відповідачем 2 рухомим та нерухомим майном сталеливарної компанії

внаслідок відсутності у нього права власності на передане майно є

необґрунтованими.

Як встановлено судом, 09.02.2006р.

між ТОВ «ФІНРОСТБАНК» та ЗАТ «Сталеливарна компанія» був укладений договір про

кредитну лінію НОМЕР_1, за умовами якого ТОВ «ФІНРОСТБАНК» надає кредит у

розмірі 900 000 грн. строком на 1 рік - по 09.02.2007р. (з урахуванням

додаткової угоди №1 від 08.06.2006р.).

Відповідно п.2.1 зазначеного

договору виконання зобов'язань ЗАТ «Сталеливарна компанія» забезпечується

заставою.

25.04.2006р. між  ТОВ «ФІНРОСТБАНК» та ЗАТ «Сталеливарна

компанія» укладено договір застави машин та обладнання, за умовами якого ЗАТ

«Сталеливарна компанія» для забезпечення виконання у повному обсязі своїх

зобов'язань перед ТОВ «ФІНРОСТБАНК» по договору про кредитну лінію передає у

заставу машини та устаткування згідно з переліком, вказаним у додатку №1 до

цього договору, на суму 409031, 21 грн.

Відповідно п.2.2 договору про

кредитну лінію НОМЕР_1 від 09.02.2006р. виконання зобов'язання ЗАТ

«Сталеливарна компанія» може забезпечуватися будь-якими іншими забезпеченнями,

встановленими Цивільним кодексом України.

Згідно ст.575 Цивільного кодексу

України окремим видом застави - є іпотека.

27.04.2006р. між ТОВ «ФІНРОСТБАНК»

та ЗАТ «Сталеливарна компанія» був укладений договір іпотеки, згідно якого в

іпотеку передані належні ЗАТ «Сталеливарна компанія» на праві власності будівлі

та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на з суму 534688, 00 грн.

ЗАТ «Сталеливарна компанія»

неодноразово (у липні та червні 2006р.) був порушений обов'язок щодо сплати

відсотків за користування кредитними коштами.

Пунктом 3.1 розділу 3 договору

застави від 25.04.2006р. передбачено, що у випадку невиконання або неналежного

виконання ЗАТ «Сталеливарна компанія» зобов'язань за кредитним договором на

предмет застави звертається стягнення за рішенням суду або в позасудовому

порядку відповідно до умов зазначеного договору. Згідно з п.3.2.2

заставодержатель має право продажу предмета застави шляхом укладання договору

купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.

За таких обставин, право

відповідача 2 укладати договір купівлі-продажу рухомого майна сталеливарної

компанії, яке є предметом застави, прямо передбачено договором  від 25.04.2006р.

Згідно ст.12 Закону України «Про

іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним

договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного

зобов'язання, а в разі його невиконання 

- звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.35 Закону України

«Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного

договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення

порушень.  Якщо протягом встановленого

строку вимога іпотекодержателя залишаться без задоволення іпотекодержатель

вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до

законодавства.

Як встановлено, 07.08.2006р. на

адресу ЗАТ «Сталеливарна компанія» відповідачем 2 надіслана вимога про

порушення основного зобов'язання та дострокове повернення суми кредиту.

Відповідно до ст.36 Закону України

«Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення

стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі

договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі

рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про

задоволення вимог іпотекодержателя. Позасудове врегулювання здійснюється згідно

із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в

іпотечному договорі, або згідно з окремими договором між іпотекодержателем та

іпотекодавцем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає

нотаріальному посвідченню.

Листом НОМЕР_5 від 08.09.2006р.

відповідачем 2 було повідомлено ЗАТ «Сталеливарна компанія» про намір укласти

вказаний договір.

15.01.2007р. був укладений договір

про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого іпотекодавець передає,

а іпотекодержатель набуває право власності на будівлі та споруди сталеливарної

компанії, розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно п.6 зазначеного договору

сторони пришли до згоди, що укладення цього договору є підставою для припинення

зобов'язань за кредитним договором НОМЕР_2 від 09.02.2006р. частково на суму

вартості предмету договору іпотеки у розмірі 540 000, 00 грн. (в тому числі

ПДВ), що не суперечить ст.36 Закону України „Про іпотеку”.

Відповідно до ст. 37 Закону України

„Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя,  який передбачає  передачу іпотекодержателю  права 

власності  на  предмет 

іпотеки в рахунок виконання 

основного  зобов'язання,  є 

правовою   підставою   для реєстрації права власності

іпотекодержателя на нерухоме майно,  що є

предметом іпотеки.

Згідно з витягами про реєстрацію

права власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 31.01.2007р. та НОМЕР_4 від

26.02.2007р. відповідач 2 був власником будівель та споруд сталеливарної

компанії, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1

За таких обставин, враховуючи  приписи ст.317 Цивільного кодексу України,

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНРОСТБАНК", м.Одеса мало

право розпоряджатися спірним нерухомим майном.

Твердження позивача про недійсність

договорів купівлі-продажу майна від 16.01.2007р. та 28.02.2007р. як таких, що

вчинені у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з

другою з підстав завищення ціни на майно, яке придбав відповідач 1, є

неправомірними.

Згідно до ч.1 ст.232 Цивільного

кодексу України правочин,  який вчинено

внаслідок зловмисної  домовленості

представника  однієї  сторони з другою стороною,  визнається судом недійсним.

Наявність  зловмисної домовленості у представників

сторін означає,  що  вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали

або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і  прагнули або свідомо допускали настання

протиправних наслідків.

Оскільки при вчиненні правочину

внаслідок зловмисної домовленості сторін представник діє не в інтересах особи,

яку він представляє, то останній таким правочином завдаються збитки. Тобто, для

визнання правочину недійсним як такого, що вчиненений внаслідок зловмисної

домовленості,  позивачем повинно бути

доведено а судом встановлено не тільки факт зловмисної домовленості представників

сторін, а й наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю

та завданими збитками.

Всупереч  вимогам ст.ст.4-3, 33 Господарського

процесуального кодексу України, позивачем не доведено факту зловмисної

домовленості сторін, настання збитків та причинного зв'язку між вказаними

обставинами, а судом вказаних фактів не встановлено.

Крім того, зловмисною домовленістю

представників сторін не може вважатися завищення ціни договорів, як вказує

позивач.

Відповідно до п.7 ст.179 Господарського

кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими

Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених

Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих

договорів.

Згідно із ст.627 Цивільного кодексу

України, ст.179 Господарського кодексу України сторони є вільними в укладенні

договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог

цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,

вимог розумності та справедливості. Зокрема, сторони мають право погоджувати на

свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Одночасно, за приписами ч.1 ст.

632, ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України ціна в договорі купівлі-продажу

встановлюється за домовленістю сторін.

Таким чином, можливість

врегулювання сторонами в спірних договорах вартості переданого майна, прямо

передбачена діючим законодавством та відповідає вимогам закону, який регулює

спірні відносини сторін.

З урахуванням викладених вище

обставин, судом встановлено відповідність договорів від 16.01.2007р. та

28.02.2007р. купівлі-продажу відповідно рухомого та нерухомого майна вимогам

закону, волевиявленню сторін, а також підписання їх уповноваженими особами.

Таким чином, позовні вимоги про

визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16.01.2007р. та 28.02.2007р.

підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають

віднесенню на позивача в повній сумі.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задовленні

позовних вимогОСОБА_1, м.Краматорськ до Товариства з обмеженою відповідальністю

"СОМР5", м.Донецьк, Товариства з обмеженою відповідальністю

"ФІНРОСТБАНК", м.Одеса про визнання недійсними договорів

купівлі-продажу майна від 16.01.2007р. та від 28.02.2007р.

В судовому засіданні 10.09.2007р.

оголошено повний текст рішення.

Суддя                                                                                                             

Ємельянов А.С.