Постанова

від 25.02.2021 по справі 491/308/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1606/21

Номер справи місцевого суду: 491/308/19

Головуючий у першій інстанції Желясков О. О.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

переглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Украгросоюз на ухвалу Ананьївського районного суду Одеської області від 10 квітня 2019 року по справі за позовною заявою Дочірнього підприємства Украгросоюз до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Фермерського господарства Церна про визнання договору недійсним, поновлення договору оренди земельної ділянки та визнання додаткової угоди укладеною, -

В С Т А Н О В И В:

01 квітня 2019 року ДП Украгросоюз звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ФГ Церна про визнання договору недійсним, поновлення договору оренди земельної ділянки та визнання додаткової угоди укладеною.

09 квітня 2019 року ДП Украгросоюз надало до суду клопотання про забезпечення позову та просило суд заборонити ФГ Церна (код ЄДРПОУ 34280784), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та будь-яким третім особам до ухвалення остаточного рішення суду по даній справі вчиняти будь-які дії відносно спірних земельних ділянок, у тому числі по посіву, культивації, оранки, дискування, внесення добрив, інших хімічних або органічних препаратів, знищення посіві (кому б вони не належали), які вже знаходяться на даних земельних ділянках: - земельній ділянці, кадастровий номер 5120281400:01:002:0408, власник ОСОБА_1 ; - земельній ділянці, кадастровий номер 5120281400:01:002:0461, власник ОСОБА_2 ; - земельній ділянці, кадастровий номер 5120281400:01:002:0463, власник ОСОБА_3 ; - земельній ділянці, кадастровий номер 5120281400:01:003:0011, власник ОСОБА_4 , посилаючись на те, що в разі задоволення позовних вимог існуватиме загроза унеможливлення виконання рішення суду.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 10 квітня 2019 року в задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ДП Украгросоюз просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити вимоги заяви у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

17 лютого 2021 року від ОСОБА_5 , що діє в інтересах відповідачів надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Також 17 лютого 2021 року від Литвиненко Г.М., що діє в інтересах ДП Украгросоюз надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням у іншому судовому засіданні, однак вказана заява підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 25 лютого 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачені статтею 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться чи буде знаходитися справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При встановлені зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №331/3944/18 (провадження №61-11311св19), і підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Як вбачається з матеріалів справи за заявою про забезпечення позову, між сторонами цієї справи існує спір про належність права оренди земельної ділянки та дійсність укладених щодо неї договорів.

Разом з тим, наявність самого по собі позову про визнання недійсним договорів оренди землі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом встановлення заборони проводити будь-які сільськогосподарські роботи, у тому числі по посіву, культивації, оранки, дискування, внесення добрив, інших хімічних або органічних препаратів, знищення посівів.

З клопотання про забезпечення позову вбачається, що представник позивача просить заборонити юридичній особі, суб`єкту господарювання - Фермерському господарству Церна (код ЄДРПОУ 34280784), вчиняти дії, які по своїй суті є господарською діяльністю, яку зазначене підприємство здійснює на підставі договорів оренди, укладених з іншими відповідачами по справі, а заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком втручання у господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Крім того, пред`явлення позивачем вимоги являються немайновими.

Можливе рішення суду у цій справі - рішення про визнання, тобто рішення, яким підтверджується наявність або відсутність певних правовідносин між сторонами, наявність або відсутність юридичних фактів.

Вимог майнового характеру позивач не пред`являв.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 211 ч.1 п.п. г, и, і ЗК України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за порушення земельного законодавства, зокрема у разі: невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; незабезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, який просить застосувати представник позивача, може призвести до погіршення стану земельної ділянки, завдати збитків відповідачу, як орендарю земельної ділянки.

Виділені матеріали цивільної справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить представник позивача, а посилання представника позивача у заяві лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зважаючи на те, що обраний представником позивача спосіб не є співмірним із заявленими позовними вимогами, колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, наявні у справі докази та правильно вирішив вказане процесуальне питання.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45 ), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення спірного процесуального питання.

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про задоволення заяви про забезпечення позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст. 374, ст. 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Украгросоюз залишити без задоволення, ухвалу Ананьївського районного суду Одеської області від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено: 25 лютого 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік