Постанова

від 02.03.2021 по справі 440/4610/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 р. Справа № 440/4610/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, по справі № 440/4610/20

за позовом ОСОБА_1

до Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2020 року ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Стасівської сільської ради (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення 55 сесії 7 скликання від 25.06.2020 Стасівської сільської ради щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25х65 м (0,16 га) для ведення особистого селянського господарства у селі Михайлівка на території Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області; зобов`язати Стасівську сільську раду прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 25х65 м (0,16га).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення 55 сесії 7 скликання Стасівської сільської ради від 25 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язано Стасівську сільську раду повторно розглянути заяву позивача від 26 листопада 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,16 га, яка розташована в межах с. Михайлівка на території Стасівської сільської ради, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 року у справі №440/4610/20 в часині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги, зобов`язати Стасівську сільську раду Диканського району Полтавської області прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в селі Михайлівка на території Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 25х65 м (0,16 га).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що ефективним способом захисту порушеного права є необхідність зобов`язання Стасівську сільську раду Диканського району Полтавської області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, позивач звернулася до Стасівської сільської ради з заявою від 26 листопада 2019 року (вх. №02-17/10 від 31.01.2020), у просить безоплатно надати земельну ділянку, що розташована у с. Михайлівка (з приблизним розміром 25 м х 65 м) та прилягає до її дачної ділянки, у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, видати дозвіл на розробку проекту землевпорядкування. До вказаної заяви позивачем було додано копію витягу з паспорта громадянина України та графічні матеріали щодо розташування земельної ділянки.

Рішенням 55 сесії 7 скликання Стасівської сільської ради від 25 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,16 га, в зв`язку з тим, що вказаним бажаним місцем розташування земельної ділянки немає вільних земель запасу із зазначеною площею.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення 55 сесії 7 скликання Стасівської сільської ради від 25 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", оскільки не містить визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підстав для відмови в наданні такого дозволу. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що покладення обов`язку на відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Доводи та вимоги апеляційної скарги позивача стосуються лише рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в селі Михайлівка на території Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 25х65 м (0,16 га).

У відповідності до ч. 1 ст .308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою та висновків суду першої інстанції про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.09.2019 у справі №819/570/18.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про втручання суду у дискреційні повноваження Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, є необґрунтованим.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі Джорджевич проти Хорватії , п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі Ван Остервійк проти Бельгії , п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

З огляду на необхідність обрання ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів відзначає наступне.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

Відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою можуть бути неодноразовими. Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, в даному випадку необхідним та ефективним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Стасівську сільську раду Диканського району Полтавської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 25х65 м (0,16 га).

Вказана правова позиція узгоджується з висовками викладеними в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі № 0840/3112/18.

Посилання відповідача в своєму відзиві на апеляційну скаргу, що Стасівська сільська рада своїм рішенням жодним чином не перешкоджає реалізації законного права гр. ОСОБА_1 на отримання у власність земельної ділянки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач звернулась з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки саме до відповідача, а чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Стасівську сільську раду повторно розглянути заяву гр. ОСОБА_1 від 26 листопада 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,16 га, яка розташована в межах с. Михайлівка на території Стасівської сільської ради, з урахуванням висновків суду.

Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення з вищенаведених підстав підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Стасівську сільську раду Диканського району Полтавської області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в селі Михайлівка на території Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 25х65 м (0,16 га).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги, відповідно до платіжного доручення №0.0.1810847687.1 від 21.08.2020 р. на суму 840,80 грн., платіжного доручення №ПН61053 від 23.11.2020 року на суму 1261,20 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в сумі 2102 грн. 00 коп.

Разом з тим, з урахуванням стягнення судових витрат судом першої інстанції в сумі 420 грн. 40 коп., колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в сумі 1681,60 грн.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 у справі №440/4610/20.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 по справі № 440/4610/20 скасувати в частині зобов`язанння Стасівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 листопада 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,16 га, яка розташована в межах с. Михайлівка на території Стасівської сільської ради, з урахуванням висновків суду.

В цій частині прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов`язати Стасівську сільську раду Диканського району Полтавської області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в селі Михайлівка на території Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 25х65 м (0,16 га).

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 у справі №440/4610/20 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області (ЄДРПОУ 21046743, с. Стасі, Диканський район, Полтавська обл., 38541, вул. Миру, 40) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді Я.М. Макаренко З.О. Кононенко