Постанова

від 01.03.2021 по справі 753/10236/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 753/10236/14-ц

провадження № 61-16403св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю Реал Естейт Торг , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чуйко Ганна Георгіївна, ОСОБА_5 , Територіальний сервісний центр 8047 регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у м. Києві,

треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року у складі судді Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Реал Естейт Торг (далі - ТОВ Реал Естейт Торг ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чуйко Г. Г. (далі - державний реєстратор Чуйко Г. Г.), ОСОБА_5., Територіального сервісного центру 8047 регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у м. Києві, треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання відчуження спільного сумісного майна недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 01 березня 2009 року і до 17 грудня 2010 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 , із яким 17 грудня 2010 року зареєструвала шлюб. За час спільного проживання та за рахунок спільних коштів придбане спірне майно: легковий автомобіль Volkswagen Caddy, державний номер НОМЕР_1 та квартира АДРЕСА_1 , яке є їхньою спільною сумісною власністю. Протягом шлюбу ОСОБА_2 без відома та її згоди відчужив спірний автомобіль на користь своєї сестри - ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та під час розгляду Дніпровським районним судом м. Києва цього цивільного спору, останній відчужив спірну квартиру без її відома та згоди на користь одноосібно створеного ним ТОВ Букстопфрай шляхом внесення цього майна до статутного фонду товариства. Вказане товариство відчужило це спірне майно на користь громадян Російської Федерації: ОСОБА_3 (9/10 частини) та ОСОБА_4 (1/10 частини).

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила встановити факт проживання однією сім`єю її та ОСОБА_2 у період із 01 березня 2009 року по 16 грудня 2010 року; визнати спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_2 як подружжя та як чоловіка та жінки, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із 01 березня 2009 року по 16 грудня 2010 року, майно: легковий автомобіль Volkswagen Caddy, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, кузов НОМЕР_2 . квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним відчуження ОСОБА_2 , квартири АДРЕСА_1 20 серпня 2015 року на користь ТОВ Букстопфрай код 39963813, а саме: визнати частково недійсним протокол загальних зборів учасників (засновників) ТОВ Букстопфрай від 20 серпня 2015 року № 1 у частині пункту 2 протоколу щодо внесення ОСОБА_2 для формування статутного капіталу товариства квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна від 20 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , та ТОВ Букстопфрай , код 39963813, щодо передачі квартири; скасувати рішення від 30 вересня 2015 року № 24883665 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ Букстопфрай (податковий номер 39963813), прийняте державним реєстратором Чуйко Г. Г. визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,9 кв. м, житловою - 26,1 кв. м, (індексний номер 44783262) від 30 вересня 2015 року, видане державним реєстратором Чуйко Г. Г. на ім`я ТОВ Букстопфрай ; витребувати з чужого, ОСОБА_3 незаконного володіння на користь ОСОБА_1 9/10 частини квартири; витребувати з чужого, ОСОБА_4 , незаконного володіння на користь ОСОБА_1 1/10 частини квартири; скасувати рішення від 14 червня 2016 року № 30033936 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 на 1/10 частини та ОСОБА_3 на 9/10 частини, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О. О.; визнати недійсною та скасувати довідку-рахунок, на підставі якої 07 вересня 2014 року ОСОБА_5 набула право власності на легковий автомобіль Volkswagen Caddy, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, кузов НОМЕР_2 ; скасувати Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , видане підрозділом 8050 ВВНТПРЕД ЦБДО та АС при МВС України на легковий автомобіль Volkswagen Caddy, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, кузов НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_5 ; витребувати з чужого, ОСОБА_5 , незаконного володіння на користь ОСОБА_1 транспортний засіб Volkswagen Caddy, державний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, кузов НОМЕР_2 та вирішити питання розподілу судових витрат.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , у січні 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання боргу за зобов`язанням, стягнення коштів та судових витрат.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що протягом шлюбу із ОСОБА_1 остання не працювала та доходу не мала, а тому для оплати майнових прав на спірну квартиру він отримав у борг від матері ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 595 519,47 грн. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 права на спірну квартиру не має, але повинна сплатити йому половину суми боргу в розмірі 297 760,00 грн. При цьому, до юридичного шлюбу він з ОСОБА_1 були коханцями, та не мали усталених сімейних відносин .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період із 01 березня 2009 року по 16 грудня 2010 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя та як чоловіка та жінки, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із 01 березня 2009 року по 16 грудня 2010 року квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,9 кв. м, житловою - 26,1 кв. м. Визнано недійсним відчуження ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , 20 серпня 2015 року на користь ТОВ Букстопфрай , а саме: визнано частково недійсним протокол загальних зборів учасників (засновників) ТОВ Букстопфрай від 20 серпня 2015 року № 1, а саме в частині пункту 2 щодо внесення ОСОБА_2 для формування статутного капіталу товариства квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна від 20 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Букстопфрай , щодо передачі квартири. Скасовано рішення від 30 вересня 2015 року № 24883665 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ Букстопфрай (податковий номер 39963813), прийняте державним реєстратором Чуйко Г. Г. Визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,9 кв. м, із яких житлова - 26,1 кв. м, (індексний номер 44783262) від 30 вересня 2015 року, видане державним реєстратором Чуйко Г. Г. на ім`я ТОВ Букстопфрай . Витребувано з чужого, ОСОБА_3 незаконного володіння на користь ОСОБА_1 9/10 частини квартири. Витребувано з чужого, ОСОБА_4 незаконного володіння на користь ОСОБА_1 1/10 частини квартири АДРЕСА_1 . Скасовано рішення від 14 червня 2016 року № 30033936 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 на 1/10 частини та ОСОБА_3 на 9/10 частини, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О. О. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 набув права власності на спірний автомобіль до 01 березня 2009 року, сплативши за нього грошові кошти, отримані в кредит на підставі кредитного договору від 08 лютого 2008 року CL-013/057/2008, що виключає правовий режим спільного сумісного майна на зазначений транспортний засіб. У той же час, ОСОБА_1 має право окремо заявити вимоги про стягнення половини грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 у період із 01 березня 2009 року по 25 червня 2011 року, оскільки ці кошти є спільним майном, яке використано на погашення особистого боргового зобов`язання ОСОБА_2 . Надані ОСОБА_2 договір позики від 12 квітня 2013 року на суму 625 000,00 грн та копія рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами оплати вартості спірної квартири саме позиченими коштами у розмірі 595 519,47 грн, а отже, ОСОБА_2 не спростував презумпцію правового режиму спільної сумісної власності на спірну квартиру. Дії ОСОБА_2 щодо відчуження спірної квартири на користь створеного ним одноособово товариства не відповідають вимогам законодавства, нотаріально посвідченої згоди позивач на таке відчуження не надавала, він безоплатно вийшов зі складу ТОВ Букстопфрай , що не може свідчити про використання спірної квартири в інтересах сім`ї, що відповідно до частини четвертої статті 65 СК України не створює обов`язки для ОСОБА_1 . Щодо спірної квартири протягом дев`яти місяців вчинено чотири правочини, що стало підставою для потрійної зміни її власника, при цьому, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали її за ціною, яка є істотно заниженою для квартири, площею 55,9 кв. м, переданої забудовником інвестору у 2013 році. Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вжили усіх розумних заходів, не виявили належної обачності та обережності для з`ясування правомочностей продавця на відчуження спірної квартири, не перевірили наявність судового спору та прав третіх осіб на відчужуване майно, придбали спірну квартиру за істотно заниженою ціною, що свідчить про їх недобросовісність. Своїх заперечень щодо спростування витребування спірної квартири з їх володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду не надали.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що відчуження спірної квартири на користь ТОВ Букстопфрай , яке після зміни найменування стало ТОВ Реал Естейт Торг , шляхом внесення її до статутного фонду товариства не відповідає вимогам статей 215, 203 ЦК України, оскільки відсутнє волевиявлення позивача на відчуження її власності. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки цим рішенням не встановлено, що саме за отримані 12 квітня 2013 року у борг грошові кошти ОСОБА_2 придбав майнові права на спірну квартиру. При переході права власності на квартиру від ОСОБА_2 до ТОВ Букстопфрай , ОСОБА_2 свідомо приховав від реєстратора факт набуття права власності на спірну квартиру в період зареєстрованого шлюбу з позивачем (заміна паспорта та відсутність відміток про реєстрацію та розірвання шлюбу), а також наявність судового спору щодо поділу цієї квартири. Отже, неможливо стверджувати, що реєстратор не забезпечив належної експертизи щодо законності оспорюваного правочину.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2020 рокута постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених вимог ОСОБА_1 і в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та направити справу в цих частинах на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-й (провадження № 61-30273св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18 (провадження № 61-48440св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15-ц (провадження № 61-10886св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19 ), постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався заявник, стосуються правовідносин, які не є подібними спірним правовідносинам.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

12 січня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) 17 грудня 2010 року зареєстрували шлюб, який розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року.

У шлюбі з позивачем 09 квітня 2013 року ОСОБА_2 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , (будівельна адреса: АДРЕСА_2 , загальною площею 55,9 кв. м, житловою - 26,1 кв. м, за 595 519,47 грн на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 1086/РН-К.

21 січня 2014 року на зазначену квартиру Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

13 червня 2015 року після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 здійснює заміну паспорта громадянина України та отримує новий серії ТТ № 292236, виданий Дарницьким РВ ГУДМС України в м. Києві без відмітки про реєстрацію та розірвання шлюбу з позивачем.

20 серпня 2015 року ОСОБА_2 одноосібно на підставі протоколу № 1 створює ТОВ Букстопфрай зі статутним капіталом у розмірі 340 000,00 грн, для формування якого за своїм особистим волевиявленням вносить спірну квартиру, про що 20 серпня 2015 року складається відповідний акт прийняття-передачі об`єкта нерухомого майна в якості майнового внеску до статутного капіталу товариства.

30 вересня 2015 року державний реєстратор Чуйко Г. Г. на підставі рішення № 24883665 проводить державну реєстрацію права власності спірної квартири за ТОВ Букстопфрай , яке після зміни найменування стало ТОВ Реал Естейт торг , та видає товариству свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Протоколом № 2 загальних зборів учасників ТОВ Букстопфрай від 19 жовтня 2015 року вирішено затвердити безоплатний вихід ОСОБА_2 зі складу учасників та вхід до його складу ОСОБА_7 з перерозподілом часток учасників, згідно з яким остання набула право на 100 % статутного капіталу товариства.

29 січня 2016 року ТОВ Букстопфрай , єдиним учасником якого була ОСОБА_7 , відчужує спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частках, відповідно, 9/10 частини та 1/10 частини. За умовами цього договору (пункт 7) спірна квартира відчужується за ціною, яка становить 337 400,00 грн, що за курсом НБУ, на момент вчинення правочину, відповідає 13 414,6 дол. США (25,1517 грн за 1 дол. США), щодо відчужуваної квартири відсутні судові спори, а також відсутні права третіх осіб на неї.

29 лютого 2016 року ТОВ Букстопфрай безоплатно відступає право вимоги за договором купівлі-продажу спірної квартири від 29 січня 2016 року, вартість якої становить 337 400,00 грн ОСОБА_3 . Відповідно до пунктів 3.1 цього договору первісний кредитор підтверджує, що в день підписання цього договору передав, а новий кредитор прийняв необхідну інформацію і оригінали документів, які підтверджують право вимоги до боржників.

09 червня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відчужили спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у частках: 9/10 та 1/10 відповідно. За умовами цього договору, спірна квартира відчужується за ціною, яка становить 143 600,00 грн, що за курсом НБУ, на момент вчинення правочину, відповідає 5 756,87 дол. США (24,9441 грн за 1 дол. США), щодо відчужуваної квартири відсутні судові спори, а ТОВ Букстопфрай не має прав щодо спірної квартири.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом , але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України ).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 , 15 , 16 ЦК України , якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом , але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 , 317 , 319 ЦК України , аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України .

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним. Принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) зазначено, що: при розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режим спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі статті 60 СК України квартира АДРЕСА_1 , була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , оскільки набута ними за час шлюбу. Докази, які б підтверджували, що зазначена квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 не надано.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про те, що недотримання ОСОБА_2 при відчуженні квартири вимог закону щодо отримання згоди співвласника - ОСОБА_1 , є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі статей 203, 369 ЦК України, та про витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Таким чином, установивши, що позивач при укладенні оспорюваних договорів не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власності подружжя, як того вимагає частина третя статті 65 СК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтями 387, 388 ЦК України, оскільки у разі якщо набувач не є стороною оспорюваного правочину, то позивач має право на витребування майна з його незаконного володіння шляхом подання віндикаційного позову.

У своїй касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-й (провадження № 61-30273св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18 (провадження № 61-48440св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15-ц (провадження № 61-10886св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19 ), постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.

Верховний Суд відхиляє вказані доводи ОСОБА_2 , з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц (провадження № 61-30273св18), суд зробив висновок про те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, з урахуванням факту перебування позивача в іншому шлюбі (розірваного лише у грудні 2006 році), а також періодів тривалого його перебування у Російській Федерації, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірного автомобіля та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18 (провадження № 61-48440св18) зроблений висновок про те, що проживання ОСОБА_1 та Особа 2 за однією адресою пов`язане поділом майна між ними та відсутністю іншого місця проживання. Вказані відносини не носили характеру сімейних відносин.

У справі, що переглядається, суди встановили, що факт проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується: договором купівлі-продажу дошлюбної квартири позивача від 07 жовтня 2003 року; договором про надання телекомунікаційних послуг на ім`я ОСОБА_2 від 01 березня 2010 року за адресою дошлюбної квартири позивача; договором про участь у фонді фінансування будівництва від 30 жовтня 2009 року, де ОСОБА_2 своєю фактичною адресою вказує адресу дошлюбної квартири ОСОБА_1 ; договором майнової поруки між ОСОБА_1 (у шлюбі ОСОБА_1 ) та ПАТ Кредитпромбанк від 30 жовтня 2009 року за зобов`язаннями ОСОБА_2 ; довідкою про доходи позивача та відомості кредитно-фінансових установ про її депозитні рахунки; копії фотокарток; копіями закордонних паспортів позивача та ОСОБА_2 із тотожними відмітками про перетин державного кордону України, копією свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_1 , а також поясненнями допитаних у судовому засіданні свідків.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що судами, у справі, що переглядається, не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц (провадження № 61-30273св18), оскільки у таких категоріях справ обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

За встановленими судами обставинами, відносини сторін у період з 01 березня 2009 року по 16 грудня 2010 року, були такими, що притаманні саме подружжю.

У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) зроблено висновок про те, що заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року) Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. Отже, задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири у ОСОБА_2, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на ОСОБА_2 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Разом з тим, у справі, що переглядається, не підлягають застосуванню вказані висновки Верховного Суду, оскільки закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Тобто немає значення, чи є добросовісним контрагент (покупець) спірної квартири, так як відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

У постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15-ц (провадження № 61-10886св18) та постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судами норм матеріального права, зроблено висновок про те, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники

У справі, що переглядається, суди встановили, що належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї, а саме для придбання спірної квартири, а також, що ОСОБА_1 давала згоду на укладення такого договору і знала про придбання спірної квартири за ці грошові кошти, матеріали справи не містять. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки цим рішенням не встановлено, що саме за отримані 12 квітня 2013 року у борг грошові кошти ОСОБА_2 придбав майнові права на спірну квартиру.

Отже, доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у вказаних постановах, не знайшли свого підтвердження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Посилання заявника на відсутність в матеріалах справи доказів реально понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, їх обґрунтованості, розумності їх розміру, а також документів, що посвідчують повноваження адвоката є необґрунтованими, оскільки зводяться до переоцінки доказів та незгоди ОСОБА_2 із рішенням судів попередніх інстанцій щодо стягнення з нього таких витрат.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2020 рокута постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик