Ухвала

від 18.01.2021 по справі 488/3130/20

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3130/20

Провадження № 4-с/488/10/21

У Х В А Л А

іменем України

18.01.2021 року м. Миколаїв

Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Лазарева Г.М., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стамат Ірини Вікторівни

ВСТАНОВИЛА:

11.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стамат І.В. (далі - Державний виконавець).

Скаргу мотивовано тим, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.10.2020 року у справі № 488/3130/20 вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 900 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:090:0001 за адресою АДРЕСА_1 ; заборонено органам, які здійснюють реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, присвоєння нової адреси, укладення договорів, вчинення інших правочинів щодо неї, а також проведення будь-яких будівельних робіт.

На виконання зазначеної ухвали суду державним виконавцем 24.12.2020 року відкрито виконавче провадження № 63987134, про що винесена постанова. Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження передбачено стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10200 грн. Крім того в той же день державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 10200 грн. у ВП № 63987134, а також постанову про арешт коштів боржника у ВП № 63987134 в якості забезпечення виконання нарахованого виконавчого збору, на підставі якого банківський рахунок боржника (зарплатна картка) була заблокована банком.

Посилаючись на те, що при виконанні ухвали суду про забезпечення позову не стягується виконавчий збір, просила визнати неправомірними п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.12.2020 року у ВП № 63987134; постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 24.12.2020 року у ВП № 63987134; про арешт коштів боржника від 24.12.2020 року у ВП №63987134; зняти арешт з коштів.

Дослідивши подані документи, вважаю, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Відкриття провадження у справі - стадія цивільного процесу, на якій суд вирішує питання про відкриття провадження по конкретній цивільній справі в суді першої інстанції, перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реалізації даного права.

Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави визначено у ч. 1 ст. 186 ЦПК. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18) та у справі № 127/9870/16- ц (провадження № 14-166 цс 18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425 цс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18), від 19.05.2020 року у справі № 754/2223/15-ц.

У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законодавством умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Така пряма вказівка, зокрема, міститься у частині другій статті 74 Закону України Про виконавче провадження в редакції, яка набула чинності 05 жовтня 2016 року, та відповідно до якої внесені зміни в ЦПК України. Ця редакція нормативного документа підлягає застосуванню у справі відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України.

Отже, Верховний Суд вже неодноразово викладав у своїх постановах висновок щодо питання правильного застосування норми права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведених норм закону та судової практики слід зробити висновок про те, що подана скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Постанова про арешт коштів боржника є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору, тому вона також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування вищезазначених процесуальних документів, не є підставою для відкриття провадження у справі в порядку цивільної юрисдикції.

За результатами розгляду касаційної скарги на рішення судів першої й апеляційної інстанції про закриття провадження у відповідній господарській справі ВП ВС указала, що цей спір все ж таки підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. А оскільки позивач у справі не оскаржував в апеляційному порядку ухвалу адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у справі, ВП ВС зазначила, що визначення юрисдикційності цієї категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на оскарження позивачем такої ухвали.

За такого слід відмовити у відкритті провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 19,186 ЦПК України, суддя

У Х В А Л И Л А :

Відмовити у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стамат Ірини Вікторівни.

Роз`яснити заявнику, що заявлений спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя: Г.М. Лазарева