Рішення

від 25.02.2021 по справі 907/764/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.02.2021 м. Ужгород Справа № 907/764/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.

розглянувши позовну заяву Колективного сільськогосподарського підприємства Руськополівське , с. Руське Поле Тячівського району, код ЄДРЮОФОПтаГФ 00413883

до відповідача 1: Фермерського господарства Продукти Карпат , с. Руське Поле Тячівського району, код ЄДРЮОФОПтаГФ 40941028

до відповідача 2: Державного реєстратора Тячівської міської ради Довгуник Василя Михайловича, м. Тячів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

За участю представників:

від позивача - Аваєва Наталія Валеріївна, ордер серія АВ №1001872 від 05.12.2019 року (в режимі відеоконференції)

від відповідача 1 - Мишинчук Василь Васильович, адвокат

від відповідача 2 - не з`явився

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області із позовом до відповідачів про визнання недійсним Договору купівлі-продажу 28/100 частини майнового комплексу від 04.05.2016 року, що укладений між Колективним сільськогосподарським підприємством "Руськополівське" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом тячівського районного нотаріального округу Чербаник Ф.М., про що здійснено запис в реєстрі за № 509; скасування рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуника Василя Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 36730283 від 21.08.2017 року, яке стосується державної реєстрації прав Фермерського господарства "Продукти Карпат" на 28/100 частки об`єкту нерухомого майна за адресою: Закарпатська область Тячівський район, село Руське Поле, вулиця Головна , будинок 173 з реєстраційним номером 985308221244.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.

13.01.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 18.02.2020.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.02.2020 було відкладено підготовче засідання на 17 березня 2020 р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2020 на виконання Постанови КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211, якою запроваджено карантин, заборонено пасажирські перевезення та встановлено обмеження кількості учасників масових заходів; Указу Президента України від 13.03.2020 № 87/2020, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"; Рішення Вищої ради правосуддя від 26.03.2020 № 880/0/15-20 "Про доступ до правосуддя в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", у зв`язку із карантинними заходами, відкладено підготовче засідання у справі в межах розумного строку.

Ухвалою суду від 03.09.2020 призначено підготовче засідання по справі на 06 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні, яке призначено на 06.10.2020 о 10:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи "EasyCon" .

Ухвалою суду від 06.10.2020 року було задоволено клопотання про витребування доказів та відкладено підготовче засідання на 29.10.2020 року у режимі відеоконференції за допомогою системи "EasyCon".

Ухвалою суду від 29.10.2020 відкладено підготовче засідання на 20.11.2020 та повторно витребувано від відповідача 1 та приватного нотаріуса докази у порядку вимог ст. 81 ГПК України.

У засіданні суду розглянуто клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу до зазначених осіб, яке задоволено судом частково, про що постановлено відповідну ухвалу. Також у засіданні суду 23.11.2020 розглянуто заяву позивача про відвід судді, який визнано судом безпідставним та необґрунтованим, про що також постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області відкладено підготовче засідання на 16.12.2020.

Ухвалою суду від 16.12.2020 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів в порядку ст. 81 ГПК України.

Ухвалою суду від 16.12.2020 задоволено клопотання КСП Руськополівське про застосування до Фермерського господарства Продукти Карпат заходу процесуального примусу у вигляді штрафу. Повторно витребувано від Фермерського господарства Продукти Карпат оригінали для огляду в судовому засіданні та копії для приєднання до матеріалів справи всіх документів на підставі яких було зареєстровано речове право на об`єкт нерухомого майна 985308221244 в Державному реєстрі речових прав за ФГ Продукти Карпат .

Ухвалою суду від 16.12.2020 було відкладено підготовче засідання у справі № 907/764/19 на 19 січня 2021р. о 11:00 год. в режимі відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

Ухвалою суду від 19.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 лютого 2021 року.

У судовому засіданні 09.02.2021 за згодою представників сторін з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод судом оголошено перерву у засіданні суду на 25.02.2021.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що позов зумовлений порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, закону України Про нотаріат , Земельного кодексу України, Закону України Про господарські товариства . Вказані порушення полягають у відсутності підтверджених прав Продавця на продаж 28/100 частин майнового комплексу за відсутністю правовстановлюючих документів у продавця на майно за адресою, що зазначена у п. 1.2. оспорюваного Договору, без погодження правочину дружиною покупця, без врахування прав учасників спільної часткової власності, без наявності технічних паспортів на об`єкти нерухомості за адресою згідно п.1.2. оспорюваного Договору, без експертної грошової оцінки нерухомого майна, без документів, якими посвідчено право власності на майно, як розташоване за адресою згідно п.1.2. оспорюваного Договору, без реєстрації переходу права власності на майно, без визначення розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності майно.

Також позивач стверджує, що оспорюваний Договір не може бути виконаний Позивачем (п.6.4. Договору) з підстави відсутності у нього, як у сторони правочину, нерухомого майна за адресою зазначеною у п.1.2. оспорюваного Договору, а також в зв`язку з тим, що оспорюваний Договір вчинений під впливом помилки, оскільки існує явна невідповідність між внутрішньою волею сторони правочину і її зовнішнім волевиявленням, що спричинено не внутрішнім психічним чи фізичним станом представника Позивача, який уклав цей Договір, а його хибним (помилковим) сприйняттям обставин, обумовленим їх властивостями. Предметом оспорюваного договору є майнове право на 28/100 частини майнового комплексу, а не продаж конкретних будівель та споруд.

При цьому, в обґрунтування своїх доводів про порушення відповідачем 2 вимог чинного законодавства позивач вказує на те, що Відповідач 1 не надав Відповідачу 2 передбачені законом і Порядком №1127 документи, що є підставою для визнання рішення про реєстрацію права за Відповідачем 1 незаконним та його скасування, а саме: Акту прийому-передачі майна у відповідності до n. 6.4 оспорюваного Договору; Акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, який має нотаріальне посвідчення підписів; письмової згоди всіх співвласників. Також Відповідачу 2 було надано Відповідачем 1 оспорюваний Договір, який містив виправлення, які були проведені з порушенням Закону.

Відповідач 1 проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у поданому суду письмовому відзиві на позов та запереченні. Зазначає, що сторонами спірного договору купівлі-продажу від 04.05.2016 року є колективне підприємство Руськополівське та ОСОБА_1 . Відповідач 1 не є стороною договору.

Вказує на те, що ОСОБА_1 жодної передачі ним своїх прав чи обов`язків іншій особі по спірному договору не здійснював. Жодного договору за яким би гр. ОСОБА_1 комусь передав (відступив) права вимоги не існує.

За наведених фактичних обставин та виходячи із суті спірних відносин, їх суб`єктного складу, оскільки позивач здійснив відчуження майна ОСОБА_1 як фізичній особі, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог пред`явлених у даній справі до ФГ Продукти Карпат , а відтак - у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі продажу належить відмовити.

За доводами Відповідача 1 оголошення Позивача в пресі про продаж майна, як і зміст спірного договору, вказує на продаж саме нерухомого майна, а не його частини чи частки позивача. Предметом купівлі продажу є нежитлова будівля - склад, якої вказано у п.1.1. договору купівлі-продажу. Сторонами договору є КСП Руськополівське і громадянин ОСОБА_1 . Засновники (учасники) КСП Руськополівське в ньому у якості сторін договору не фігурують. 3 огляду на це, будь які твердження про продаж частини чи частки, необхідність виділення частини, передачі частки чи прав позивачем фермерському господарству не мають під собою підґрунтя.

Відповідач 1 зауважує, що фермерське господарство Продукти Карпат створено 04.11.2016 року, тобто після укладення договору купівлі-продажу від 04.05.2016 року, а тому не може нести відповідальність замість сторін договору.

Разом з тим, 20.11.2020 року представником ФГ Продукти Карпат подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій зокрема вказує, на те, що оспорюваний Позивачем договір купівлі-продажу укладено і підписано ним 04.05.2016 року, а його дії пов`язані з продажем майна передували цьому договору. Таким чином, Позивач знав про нібито порушення свого права, проте не заявляв про це, і саме з цього моменту і починається перебіг позовної давності.

Відповідач 2 - Державний реєстратор Тячівської міської ради Довгуник Василь Михайлович, м. Тячів свого повноважного представника у засідання суду не направив, письмового відзиву по суті спору не подав, про дату та час судового засідання був повідомлений вчасно та належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач 2 не скористався своїми правами на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.02.2021 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.05.2016 року між КСП Руськополівське (далі - Позивач ) та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу 28/100 частини майнового комплексу, який був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом тячівського районного нотаріального округу Чербаник Ф.М. про що здійснено запис в реєстрі за № 509 (далі - Договір ).

Згідно п.1.1 Договору продавець (в особі представника) передає (продає), а покупець приймає (купує) у власність нежитлову будівлю, 28/100 частини всього майнового комплексу, а саме: корівник № 1, загальною площею 1473,6 кв.м, з молочним блоком загальною площею 186,3 кв.м., корівник №2,поз на плані літ Д загальною площею 1473,6 кв.м., навіси, на плані літера д1 загальною площею 635 кв.м, та споруди (дві сінажні ями, траншея для сіна), що становить загальною площею 3768,50 кв.м, та зобов`язується сплатити продавцю за зазначене нерухоме майно грошові кошти згідно з домовленістю, встановленою цим договором.

Місце розташування об`єкту продажу: АДРЕСА_1 (п.1.2 Договору).

Об`єкт продажу згідно пункту 1.3 належить продавцю на праві колективної власності на підставі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно серії САЕ №647955, виданого виконкомом Руськополівської сільської ради 28.11.2012 року, та зареєстрованого в тячівському районному підприємстві технічної інвентаризації 03.12.2012 в книзі 3 юр. Ст. 357, номер запису - 22, реєстраційний номер - 38353735, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №36517015, виданого Тячівським районним підприємством технічної інвентаризації 03.12.2012 року.

04.11.2016 року на підставі рішення №1 про створення фермерського господарства Продукти Карпат (дaлі - Відповідач 1 ) ОСОБА_1 за Актом приймання-передачі майна до Статутного капіталу Фермерського господарства Продукти Карпат від 04.11.2016 року передано Відповідачу 1 майно, яке є предметом спірного договору.

За відомостями наявного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Державним реєстратором Довгуник Василем Михайловичем 16.08.2017 за Фермерським господарством Продукти Карпат зареєстроване право власності на майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 985308221244, підстава виникнення права власності - акт приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер, виданий 04.11.2016, видавник: Футько І.І., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 36730283 від 21.08.2017, 20:01:31.

За доводами позивача на час подання позову власником 28/100 частини майнового комплексу, що набуто на підставі оспорюваного Договору, є - Відповідач 1, який є правонаступником ОСОБА_1 - сторони покупця у спірному Договорі.

Позивач стверджує, що оскаржуваний договір укладений з численними порушеннями та вчинений під впливом помилки у зв`язку з чим, наявні підстави для визнання його не дійсним.

Разом з тим, позивач вказує, що Відповідачем 1 надано Відповідачу 2 оспорюваний Договір, який містив виправлення, які були проведені з порушенням Закону та не надано передбачені законом і Порядком №1127 документи, що є підставою для визнання рішення про реєстрацію права за Відповідачем 1 незаконним та його скасування.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає зміст (предмет) і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (відповідачів), стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (відповідачів). Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача (відповідачів) на захист проти позову.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання договору недійсним позивач вказує на те, що договір укладений з порушенням чинного законодавства, що полягає зокрема у відсутності підтверджених прав Продавця на продаж 28/100 частин майнового комплексу. А також вказує, що Договір який є предметом спору, вчинений під впливом помилки, оскільки існує явна невідповідність між внутрішньою волею сторони правочину і її зовнішнім волевиявленням.

Підставами позову позивач визначає норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу частини майнового комплексу.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Суд зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц.

Суд вказує, що у ході розгляду справи може бути виявлено, що позов пред`явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, що позивач чи відповідач не є правозобов`язаними суб`єктами матеріальних правовідносин.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право суду за власною ініціативою здійснити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Водночас, як вбачається зі ст. 48 ГПК України, заміна первісного відповідача належним відповідачем можлива виключно за клопотанням позивача.

У ч. 5 ст. 13 ГПК України зазначено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами спірного договору є Позивач - КСП Руськополівське та ОСОБА_1 при цьому, відповідачами по даній справі є Фермерське господарство Продукти Карпат , с. Руське Поле Тячівського району, та Державний реєстратор Тячівської міської ради Довгуник Василь Михайлович, м. Тячів.

Суд відмічає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Водночас, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі №902/672/16.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що Відповідач 1 не є зобов`язаною за вимогою особою.

В ході судового розгляду позивачем не було заявлено клопотання про заміну первісного відповідача на належного, як і не надано доказів правонаступництва Відповідачем 1 прав та обов`язків ОСОБА_1 .

Неналежність відповідача пред`явленим позовним вимогам щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначалась і судом при залишенні позову без руху, а також наголошено про це і відповідачем 1 у поданому ним відзиві на позов. Натомість, позивачем заперечується неналежність відповідача 1, і відповідна заява ним про залучення співвідповідача чи заміни відповідача до суду у порядку, передбаченому вимогами ГПК України не надходила.

У зв`язку з наведеним позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволенню не підлягає.

Водночас, відповідачем 1 подано заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, за приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріалами справи встановлено, що Договір який є предметом позову укладено КСП Руськополівське та ОСОБА_1 04.05.2016 року, позов в свою чергу пред`явлено 10.12.2019 тобто з пропуском строку позовної давності.

Однак, з огляду на відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору, відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі.

Крім того, Позивачем заявлено позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуника Василя Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 36730283 від 21.08.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що Відповідач 1 не надав Відповідачу 2 передбачені законом і Порядком №1127 документи, а також Відповідачем 1 надано Відповідачу 2 оспорюваний Договір, який містив виправлення, які були проведені з порушенням Закону. За доводами позивача, вказані вище обставини в своїй сукупності свідчать про незаконність рішення державного реєстратора та надають підстави для його скасування.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження" (надалі - Закон).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 12 Закону Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 1 ст. 19 Закону встановлено, що Державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Разом з тим, виходячи зі змісту приписів статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та може виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Правова позиція щодо застосування названих норм матеріального права, викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16.

При цьому, суд повинен враховувати, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Близька за змістом правова позиція щодо обґрунтування порушеного права викладена у мотивувальній частині постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №9901/14/20 (пункт 19), від 15.04.2020 у справі №9901/580/19 (пункт 21), від 11.03.2020 у справі №9901/590/19 (пункт 16) та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №820/3018/17 (абзац 27), від 13.05.2020 у справі №826/12446/18 (пункт 38).

При цьому, у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зазначено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Самі по собі дії осіб, зокрема, рішення державного реєстратора, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Як порушення розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 правомірно передано Відповідачу 1 належне йому майно у відповідності до ст.ст. 19.20 Закону України Про фермерське господарство при створенні ним фермерського господарства.

У матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з якого вбачається, що Державним реєстратором Довгуник Василем Михайловичем 16.08.2017 за Фермерським господарством Продукти Карпат зареєстроване право власності на майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 985308221244, підстава виникнення права власності - акт приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер, виданий 04.11.2016, видавник: Футько І.І., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 36730283 від 21.08.2017, 20:01:31.

При цьому, позивачем не доведено суду, яким чином Державний реєстратор Довгуник Василь Михайлович порушив права та законні інтереси саме позивача у даній справі внаслідок прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно, належне ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, позовна вимога Колективного сільськогосподарського підприємства Руськополівське , с. Руське Поле Тячівського району про скасування рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Довгуника Василя Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 36730283 від 21.08.2017 року задоволенню не підлягає.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Колективного сільськогосподарського підприємства Руськополівське , с. Руське Поле Тячівського району про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст.231, 232, 233, 237, 238, 239, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 03.03.2021

Суддя О. Ф. Ремецькі