Постанова

від 22.02.2021 по справі 917/1134/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2021 р. Справа № 917/1134/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Дучал Н.М. , суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

секретар судового засідання Рудик Т.С.

за участю представників:

прокурор: Горгуль Н.В., посвідчення;

позивача: не з`явився;

відповідача-1: не з`явився;

відповідача-2: Магда В.А., ордер, адвокат;

відповідача-3: Магда В.А., ордер, адвокат;

відповідача-4: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Заводське Лохвицького району Полтавської області (вх. № 2734 П/1)

на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020, повне рішення складено 14.09.2020 (суддя Сірош Д.М.)

у справі № 917/1134/19

за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, м. Лубни в інтересах держави в особі: Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, м. Київ

до відповідачів:

1.Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава;

2. ОСОБА_1 , м. Заводське Лохвицького району Полтавської області;

3.Фермерського господарства «Майбороди Анатолія Васильовича» , с. Бодаква Лохвицького району Полтавської області;

4.Фермерського господарства «МТС «Агропростір» , с. Харківці Лохвицького району Полтавської області

про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання договору суборенди припиненим та про зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ :

Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі: Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру м. Київ, до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області; ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Майбороди Анатолія Васильовича» , Фермерського господарства «МТС «Агропростір» про:

визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 21.05.2015 № 2010-сг про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та № 5473-сг від 12.06.2017 про затвердження проекту відведення та передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 площею 93,6254 га;

визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 13.06.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , площею 93,6254га, кадастровий номер 5322681100:00:007:0915, розташованої за межами населених пунктів на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, та припинення на майбутнє;

визнання договору суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 5322681100:00:007:0915 площею 93,6254 га, укладеного 14.07.2017 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «МТС «Агропростір» припиненим;

зобов`язання ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Майбороди Анатолія Васильовича» та Фермерського господарства «МТС «Агропростір» повернути Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельну ділянку з кадастровим номером 5322681100:00:007:0915 площею 93,6254 га, розташовану за межами населених пунктів Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передача спірної земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства відбулася з порушенням порядку, передбаченого Земельним кодексом України та Законом України Про фермерське господарство , оскільки ОСОБА_2 27.10.2000 вже використане право на отримання земельної ділянки державної власності площею 40,72 га для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки громадянин може отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах, що є підставою для визнання незаконними наказів ГУ Держгеокадастру, недійсним укладеного у подальшому договору оренди, та припиненим договору суборенди зазначеної земельної ділянки.

В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів в суді прокурором зазначено про необхідність вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної землі із незаконного користування відповідачів. На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та іншими відповідачами вимог спеціального законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 , а згодом в суборенду ФГ МТС Агропростір земельної ділянки без проведення земельних торгів, чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі №917/1134/19 позов задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано накази Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 21.05.2015 № 2010-сг про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та №5473-сг від 12.06.2017 про затвердження проекту відведення та передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_3 площею 93,6254 га.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 13.06.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , площею 93,6254 га, кадастровий номер 5322681100:00:007:0915, розташованої за межами населених пунктів на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, та припинено на майбутнє.

Зобов`язано ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Майбороди Анатолія Васильовича» та Фермерське господарство «МТС «Агропростір» повернути Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельну ділянку з кадастровим номером 5322681100:00:007:0915 та площею 93,6254 га, розташовану за межами населених пунктів Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

В решті позову відмовлено.

Суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог, пославшись на положення статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» , статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, виходячи з яких громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Врахувавши правові висновки Великої палати Верховного суду, Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, зазначив, що оскільки громадянин ОСОБА_4 27.10.2000 використав своє право на отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, отримання наступної земельної ділянки за спрощеною процедурою є порушенням законодавства.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання припиненим договору суборенди земельної ділянки, судом зауважено на відсутності такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 , м. Заводське Лохвицького району Полтавської області звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі №917/1134/19 за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Майбороди Анатолія Васильовича» , третя особа - Фермерське господарство «МТС «Агропростір» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання договору суборенди припиненим та про зобов`язання повернути земельну ділянку, та закрити провадження у даній справі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначав, що:

- прокурором не доведено та не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують існування на момент прийняття оспорюваних наказів підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у затвердженні цього проекту, які визначені ст.123 Земельного кодексу України;

- законодавством у сфері земельних відносин будь-яких обмежень кількості земельних ділянок державної або комунальної власності, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства, не встановлено;

- твердження прокурора, що ОСОБА_1 , як фізична особа не мав права отримувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства після реєстрації фермерського господарства не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, оскільки на час прийняття ГУ Держгеокадастру у Полтавській області оскаржуваних наказів існувала норма, яка виключала проведення загальної процедури земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах, у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства;

- існування СФГ Любава , заснованого ОСОБА_1 після отримання ним земельної ділянки, про яку зазначає прокурор у позовній заяві та суд в оскаржуваному рішенні, не обмежує право ОСОБА_1 , як фізичної особи на отримання іншої земельної ділянки з метою створення та ведення іншого фермерського господарства, оскільки нормами чинного законодавства не заборонено бути засновником декількох фермерських господарств однією особою та це є проявом свободи підприємницької діяльності;

- Закон України Про оренду землі не містить жодної вимоги щодо проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду, не вимагає її проведення саме орендарем, а також не вимагає зазначення НГО в договорі оренди, як його істотної вимоги;

- посилаючись на висновок Верховного суду, викладений у постанові від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, зазначає, що звертаючись з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та визнаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію за якої позивачем та одним із відповідачів у справі є одна і та ж особа - Держгеокадастр, тому розгляд заявленого позову у цій частині є неможливий за відсутністю предмета спору .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Дучал Н.М. - головуючий суддя, судді Гетьман Р.А., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі №917/1134/19. Встановлено строк для подання іншими учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу в порядку, визначеному статтею 263 Господарського процесуального кодексу України.

Перший заступник Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві; просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі № 917/1134/19 залишити без змін.

Зазначив, що враховуючи вимоги статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» , статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

На момент прийняття ГУ Держгеокадастром у Полтавській області оспорюваних наказів від 21.05.2015 №2010-сг та від 12.06.2017 №5473-гс, СФГ Любава , засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи та мало у постійному користуванні земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а отже отримання поза процедурою земельних торгів, у подальшому ще земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренду, у т.ч., земельної ділянки площею 93,6254 га, не відповідає вимогам Закону.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість позову в частині визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 2010-сг від 21.05.2015 та № 5473-сг від 12.06.2017, з мотивів обов`язковості застосування висновків Верховного суду, які полягають у тому, що повторне отримання однією і тією ж особою земельної ділянки для ведення фермерського господарства можливе лише на умовах отримання її за результатами відповідних земельних торгів.

Оскільки укладення договору оренди здійснено без дотримання порядку встановленого статтями 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст.7,12 Закону України Про фермерське господарство , зазначене є підставою для визнання укладеного 13.06.2017 договору оренди земельної ділянки площею 93,6254га недійсним. До того ж, не проведення нормативної грошової оцінки землі під час укладення договору оренди є підставою для визнання недійсним даного договору у судовому порядку.

Наголошує про усвідомлену пасивну поведінку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його структурного підрозділу, яка полягала в усвідомленні порушення інтересів держави, а саме з 2017 року в порядку контролю діяльності ГУ Держгеокадастру в Полтавській області в частині законності прийняття оспорюваних наказів та укладання спірного договору оренди - жодних дій не здійснено, порушень не встановлено та не усунуто, до суду не зверталося.

За фактом невиконання службовими особами Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру в Полтавській області своїх службових обов`язків, Лубенською місцевою прокуратурою розпочато кримінальне провадження №42019171240000100 за ч.1 ст.367 КК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі №917/1134/19 на 10.12.2020 об 11:30 год.

23.11.2020 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив, в якому відповідач-2 (апелянт) просить рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі №917/1134/19 скасувати та закрити провадження у даній справі.

У судовому засіданні 10.12.2020 у справі № 917/1134/19 оголошено перерву до 23.12.2020 о 12:00 год., про що учасників справи повідомлено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020.

У зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії судді Гетьмана Р.А., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Дучал Н.М., судді Склярук О.І., Хачатрян В.С.

У судовому засіданні 23.12.2020 у справі № 917/1134/19 оголошено перерву до 21.01.2021 об 11:30 год., про що учасників справи повідомлено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2020.

20.01.2021 на адресу суду від представника ОСОБА_1 (апелянта) та Фермерського господарства "Майбороди Анатолія Васильовича надійшли додаткові пояснення (вх. № 720 від 20.01.2021) стосовно обставин справи, в яких представник просить в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання договору суборенди припиненим та зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 18.02.2021 об 11:30 год. та до 22.02.2021 о 12:30, про що учасників справи повідомлено ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та 18.02.2021 у справі № 917/1134/19 відповідно.

Представник апелянта та Фермерського господарства "Майбороди Анатолія Васильовича у судових засіданнях підтримував доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.

Прокурор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду залишити без змін.

Інші учасники справи не скористалися правом участі представника у судових засіданнях апеляційної інстанції, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися шляхом надсилання процесуальних документів по справі на адреси, що містяться у справі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; ухвали суду оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Явка представників в судове засідання не визнавалася обов`язковою. Відповідно до ст.42 Господарського процесуального кодексу України, участь представника у судовому засіданні є правом учасника справи, а не його обов`язком.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, в межах ст.269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення представників Прокуратури, ОСОБА_1 , ФГ Майбороди А.В. , перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегією Східного апеляційного господарського суду встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою реалізації права на створення фермерського господарства, рішенням 14 сесії 23 скликання Лохвицької РДА від 29.08.2000 громадянину ОСОБА_3 надано на праві постійного користування земельну ділянку площею 40,72 га.

Згідно з інформацією відділу у Лохвицькому районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №1111/110-18 від 13.09.2018 на виконання зазначеного рішення ОСОБА_3 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії 1-ПЛ №009217.

У подальшому ОСОБА_1 засновано селянське (фермерське) господарство «Любава» (далі СФГ «Любава» ), дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 27.10.2000.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства, наказом Головного управління Держземагенства у Полтавській області від 21.05.2015 № 2010-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 93,6300 га, для ведення фермерського господарства в оренду на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області за межами населеного пункту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ухвалено рішення щодо реорганізації територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Згідно із додатком 2 до вказаної постанови Кабінету Міністрів України Головне управління Держземагентства у Полтавській області реорганізовано у Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

У подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12.06.2017 № 5473-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, та надано ОСОБА_3 із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку площею 93,6254 га (кадастровий номер 5322681100:00:007:0915) в оренду терміном на 7 років для ведення фермерського господарства.

13.06.2017 між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі, згідно з п.1 якого в оренду передано земельну ділянку (земельні ділянки), кадастровий номер 5322681100:00:007:0915 для ведення фермерського господарства.

В оренду передається (передаються) земельна ділянка (земельні ділянки) загальною площею 93,6254 га, у тому числі ріллі-12,2007 га, пасовища - 81,4247 га. (п. 2 договору).

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки (земельних ділянок) на дату укладення договору оренди не проведена (п.5 договору).

Договір укладено строком на 7 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору).

Право оренди відповідно до зазначеного договору зареєстровано 22.06.2017 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

28.08.2017року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо зазначеної земельної ділянки внесено запис № 22103364 про право суборенди Фермерського господарства МТС Агропростір на підставі договору суборенди землі від 14.07.2017, строком до 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ МТС Агропростір .

Договір суборенди в матеріалах справи відсутній.

Фермерське господарство Майбороди Анатолія Васильовича зареєстровано 13.11.2018, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань.

Наполягаючи на порушенні відповідачами встановленого порядку передачі прав на земельні ділянки державної чи комунальної власності, прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Предметом спору у справі є земельна ділянка державної форми власності.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За правилами статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття наказу від 21.05.2015) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Так, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з цим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За змістом частини 1 статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про фермерське господарство для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 наведеного закону).

Таким чином, Закон України Про фермерське господарство , який є спеціальним, визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно вказати не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства стаття 5 Земельного кодексу України та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств.

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України Про фермерське господарство як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1,7,8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності обробляти землю, вести господарство такого типу, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15, від 11.05. 2016 року у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16, від 29.01.2020 року у справі № 927/83/19 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Зазначений висновок є чітким, недвозначним та має враховуватися судами при розгляді справ.

Подібна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц, від 27.08.2020 у справі №922/1948/19.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 на момент звернення з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 93,6300 га, вже використав у 2000 році своє право на отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, та здійснював виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, площею 40,72 га, наданій йому у постійне користування для ведення фермерського господарства, створивши СФГ Любава , засновником якого є ОСОБА_4 .

Отже, отримання, поза процедурою земельних торгів, у подальшому ще земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренду у т. ч. земельної ділянки площею 93,6254 га не відповідає вимогам Закону.

Разом з цим, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Згідно зі статтею 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

У статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" також встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до пункту 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі Положення) центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Поряд із цим, відповідно до пункту 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, ГУ Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і їй підпорядковане. Відповідно до пункту 3 цього положення завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Аналіз вказаного дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (Відповідач 1) є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Позивача) і яке створено саме з метою реалізації повноважень останньої на території Полтавської області.

Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію за якої Позивачем та одним із Відповідачів у справі є одна і так ж особа - Держгеокадастр.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі.

Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого.

Наведена правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 07.09.2020 по справі 917/468/19.

Отже, судова колегія дійшла висновку про відсутність предмету спору за вимогами першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру м. Київ в частині визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 21.05.2015 № 2010-сг про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та № 5473-сг від 12.06.2017 про затвердження проекту відведення та передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 площею 93,6254 га, отже рішення в цій частині підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі в цій частині.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних наказів, останні є ненормативним правовим актом індивідуального характеру (разового застосування), який вичерпав свою дію після реалізації, а саме після укладення оскаржуваного договору оренди землі від 13.06.2017, який став правовою підставою для виникнення у ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322681100:00:007:0915, розташованої за межами населених пунктів на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5322681100:00:007:0915 площею 93,6254, слід зазначити про наступне.

Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Підстави недійсності правочинів встановлені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначено вище, отримання земельної ділянки було здійснено ОСОБА_1 без дотримання порядку встановленого статтями 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» , а відтак укладення оспорюваного договору здійснено з порушенням вимог законодавства, що є підставою для визнання укладеного 13.06.2017 договору оренди земельної ділянки площею 93,6254 га недійсним.

Враховуючи, що ОСОБА_6 є засновником ФГ "Любава", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2000 році, його звернення у грудні 2015 року з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі, суперечить зазначеним правовим нормам, що є самостійною, достатньою підставою для задоволення позову.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, спірний договір оренди земельної ділянки укладений без проведення нормативної грошової оцінки, про що зазначено в пункті 5 договору, що також є підставою для визнання його недійсними з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4- 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Частиною першою пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель» ).

Враховуючи зазначене, слід дійти висновку, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Наведене узгоджується з позицією судової палати у господарських справах і судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладеною у постановах від 08.04.2015 у справі № 3-41гс15, від 20.05.2015 у справі № 3-70гс15, від 01.07.2015 у справі № 3-297гс15, від 01.07.2015 у справі № 3-298гс15.

При укладенні спірного договору оренди земельної ділянки між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_5 нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності не визначалась, отже договір оренди суперечить приписам передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення правочину), вимогам статей 13, 20, 23 Закону України «Про оцінку землі»

Не проведення нормативної грошової оцінки землі під час укладення договору оренди є підставою для визнання недійсним даного договору в судовому порядку.

Крім цього, відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 27.08.2018 № 10-16-0.6-5106/2-18 та № 10-16-0.332-5804/2-18 від 27.08.2018 технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, кадастровий номер 5322681100:00:007:0915 до управління не передавалась. Зазначене свідчить, що технічна документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки не розроблялася.

Також, під час передачі ділянки в користування ОСОБА_3 порушено пункт 3.5. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 536 від 11.10.2011 «По затвердження Порядку ведення агротехнічного паспорта поля, земельної ділянки» , відповідно до якого наявність агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки є обов`язковим, зокрема, при передачі земельних ділянок у власність, користування. Всупереч зазначеним нормам, орендодавцем передано земельні ділянки без розроблення їх агротехнічних паспортів.

Крім того, як вже зазначалося фермерське господарство Майбороди Анатолія Васильовича зареєстровано 13.11.2018, тобто більш ніж через рік після укладання договору оренди землі від 13.06.2017, а також договору суборенди від 14.07.2017.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 року у справі № 922/1974/19).

Разом з цим, судова колегія зауважує, що фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Як свідчать матеріали справи, земельна ділянка позивачем не використовувалася, а 14.07.2017 року була передана в суборенду ФГ МТС Агропростір , право суборенди якого зареєстровано 28.08.2017.

Такі дії позивача, передання земельної ділянки в суборенду строком на 7 років та реєстрація фермерського господарства більш ніж через рік після отримання земельної ділянки мали на меті отримання додаткової земельної ділянки поза торгами та ухилення від можливої відповідальності у вигляді оскарження у судовому порядку наказів, договору оренди , тощо.

Тобто, договір оренди укладений неправомірно. Слід зазначити, що правомірність є конститутиційною ознакою правочину як юридичного факту (правова позиція викладена у постанові від 21.11.2018 року у справі №577/5321/17 (провадження № 61-43854св18).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до частини 2 статті 5 Господарського кодексу України конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема і забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, на що направлені, в тому числі, і положення вищевказаних статей 7, 12 Закону № Закону України Про фермерське господарство , статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, саме відповідач 2, отримавши в оренду за позаконкурсною процедурою земельну ділянку, не здійснював підприємницької діяльності на цій земельній ділянці, передавши її у суборенду ФГ МТС Агропростір , що, відповідно до вищевказаних правових висновків, веде в тому числі і до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного пільгового порядку одержання іншим приватним суб`єктом в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

З огляду на викладене, вірним є висновок суду першої інстанції про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5322681100:00:007:0915 площею 93,6254, укладеного 13.06.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про визнання договору суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 5322681100:00:007:0915 площею 93,6254 га, укладеного 14.07.2017 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «МТС «Агропростір» припиненим, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За змістом статті 598 Цивільного кодексу України підстави припинення зобов`язання встановлюються договором або законом.

З аналізу зазначених положень законодавства убачається, що договір суборенди є похідним від договору оренди і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди. У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендовану земельну ділянку, зокрема право передання її в суборенду.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17, відповідно до якої договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно - господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Наведеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Натомість відповідно до абзацу другого частини 2 статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про визнання договору суборенди припиненим.

Враховуючи наведене вище, з підстав, визначених ст.216 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку і про задоволення вимоги про зобов`язання відповідачів повернути Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельну ділянку з кадастровим номером 5322681100:00:007:0915 та площею 93,6254 га, розташовану за межами населених пунктів Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (Заява N4909/04) вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 (Заява N4241/03) Європейським Судом зазначено, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на наведене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі №917/1134/19 в частині визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 21.05.2015 № 2010-сг про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та № 5473-сг від 12.06.2017 про затвердження проекту відведення та передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 площею 93,6254 га, та прийнятя нового рішення про закриття провадження у справі № 917/1134/19 в цій частині.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі № 917/1134/19 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 231, 270, 275, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 у справі №917/1134/19 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 (повне рішення складено 14.09.2020) у справі № 917/1134/19 скасувати в частині визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 21.05.2015 № 2010-сг про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та № 5473-сг від 12.06.2017 про затвердження проекту відведення та передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 площею 93,6254 га, та прийняти нове рішення про закриття провадження у справі № 917/1134/19 в цій частині.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 (повне рішення складено 14.09.2020) у справі № 917/1134/19 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору покласти на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.03.2021

Головуючий суддя Н.М. Дучал

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян