Рішення

від 26.02.2021 по справі 589/457/19

ШОСТКИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 589/457/19

Провадження № 2/589/122/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2021 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого - судді Лєвші С.Л.,

з участю: секретаря судового засідання Товпиги А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Шостка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 ,

- про визнання договору дарування недійсним і встановлення права власності на будинок,-

ВСТАНОВИВ:

05 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Глух Микола Володимирович, звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою, яка була змінена 19 березня 2019 року, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просить визнати договір дарування садиби від 22 березня 2004 року недійсним та встановити право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем. У справі також є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Ковальова Любов Федорівна.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування садиби від 22 березня 2004 року (далі - Договір-1). У відповідності до умов Договору-1, дарувальник, тобто ОСОБА_3 , подарувала, а обдарований, тобто ОСОБА_2 , прийняв у дар садибу під номером сім, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці розташований дерев`яний житловий будинок під залізним дахом, житлова площа якого 19,3 кв. м, загальна площа будинку 38,9 кв. м. Вважає, що Договір-1 є фіктивним, оскільки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фактично укладено договір купівлі - продажу, адже ОСОБА_3 за Садибу, що була предметом Договору-1 отримала винагороду, яка була сплачена ОСОБА_1 .

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 зазначає, що Договір-1 був ним укладений з ОСОБА_3 22 березня 2004 року та посвідчений в цей же день приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Сумської області Даниленко С.О. і зареєстрований за №536. З дня укладання Договору-1 пройшло більше 15 років. Просить про застосування строку позовної давності. Зазначає, що Договір-1 носить реальний характер і на протязі п`ятнадцяти років позивач не оспорював право власності на Садибу.

На виконання Договору-1 ОСОБА_2 було передано майно, а саме Садибу, що підтверджено фактичною реєстрацією права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Окрім того, Договір-1 було укладено в належній формі та досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Після укладення Договору-1, дарунок ОСОБА_2 прийняв, ОСОБА_3 передала йому документи і ключі. ОСОБА_2 почав користуватися Садибою та зареєструвався за її адресою. На ОСОБА_2 відкриті особові рахунки по сплаті комунальних послуг. ОСОБА_2 отримав Садибу за Договором-1 безоплатно, тобто ОСОБА_3 не отримала від ОСОБА_2 грошей за це нерухоме майно.

Крім того, 03 квітня 2019 року ОСОБА_2 уклав зі своїм сином ОСОБА_4 договір дарування Садиби, який посвідчений в цей же день приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Сумської області Никоновою Г.І. і зареєстрований за №574. Починаючи з 03 квітня 2019 року і до теперішнього часу власником Садиби є ОСОБА_4 .

Позов не визнає. (Т. 1, а.с. 37-39а)

У поясненнях щодо позову представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - адвокат Ковальова Л.Ф. зазначає, що Договір-1 був укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_2 22.03.2004. 3 дня укладання цього договору до дня звернення позивача до суду 19 березня 2019 року пройшло більше 15 років. Позивач звернувся з позовом до суду після закінчення строку позовної давності. Вважає , що позивач ОСОБА_1 не є стороною правочину - Договору-1. Єдиною підставою для звернення до суду ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсним Договору-1 могла бути тільки наявність порушення прав позивача цим договором. Але, у позові ОСОБА_1 не вказує які його права чи законні інтереси порушені в результаті вчинення правочину Договору-1. У позові позивач жодним чином не обґрунтовує і не доводить порушення своїх прав даним договором.

Договір-1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ніякі права позивача не порушує і носить реальний характер.

Так, ОСОБА_1 у своєму позові стверджує, що Договір-1 був фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Ні на які докази наявності фіктивного правочину позивач не посилається.

На виконання Договору-1 ОСОБА_2 було передано майно, а саме - Садибу, що підтверджено самим Договором-1, а також фактичною реєстрацією права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Окрім того, Договір-1 було укладено в належній формі та досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Після укладення Договору-1, дарунок ОСОБА_2 прийняв, ОСОБА_3 передала йому Садибу, документи, ключі та ОСОБА_2 почав користуватися Садибою та зареєструвався за її адресою.

Перебуваючи у дружніх відносинах з позивачем, ОСОБА_2 дозволив ОСОБА_1 і членам його родини зареєструватися у цьому домоволодінні. Але, факт реєстрації місця проживання, так само як і фактичне проживання у будинку не є підставою для виникнення права власності.

У випадку, якщо позивач, як він зазначає у позові, передав ОСОБА_3 гроші за Садибу, то у такому разі він мав звернутися з вимогою про повернення цих коштів, але право власності на предмет договору на цих підставах не виникає.

Позов не визнає. (Т. 1, а.с. 243-246)

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Глух М.В. в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце його про ведення повідомлені. Від представника позивача до суду надійшла заява, у якій просить подальший розгляд справи проводити за його з позивачем відсутності. Позов підтримують. (Т. 2, а.с. 21)

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений. До суду надав заяву, у якій просить подальший розгляд справи проводити за його відсутності. Позовні вимоги не визнає. (Т. 2, а.с. 12, 20)

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце його проведення повідомлена. (Т. 2, а.с. 11, 13, 14)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , та його представник - адвокат Ковальова Л.Ф. в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце його проведення повідомлені. Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача до суду надійшла заява, у якій просить подальший розгляд справи проводити за її та ОСОБА_4 відсутності та зазначають, що позов не підлягає задоволенню. (Т. 2, а.с. 19)

Відповідно до ч. 3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Із договору дарування (садиби) укладеного 22 березня 2004 року, посвідченого в цей день приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Сумської області Даниленко Є.О. та зареєстрованого в реєстрі за №536, вбачається, що його укладено між ОСОБА_3 дарувальник та ОСОБА_2 обдаровуваний . Дарувальник подарувала, а обдаровуваний прийняв у дар садибу під номером сім, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Шосткинської міської ради. На зазначеній земельній ділянці розташований дерев`яний житловий будинок під залізним дахом, житлова площа якого 19,2 кв. м, загальна площа будинку 38,9 кв. м. (Т. 1, а.с. 5)

Із договору дарування житлового будинку укладеного 3 квітня 2019 року, посвідченого в цей день приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Сумської області Никоновою Г.І. та зареєстрованого у реєстрі за №574, вбачається, що його укладено між ОСОБА_2 (далі - ДАРУВАЛЬНИК) та ОСОБА_4 (далі - ОБДАРОВУВАНИЙ). ДАРУВАЛЬНИК подарував, а ОБДАРОВУВАНИЙ прийняв у дар безоплатно житловий будинок за АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0904 га, кадастровий номер 5911000000:03:003:0094, що належить ДАРУВАЛЬНИКУ на праві власності. (Т. 1 , а.с. 43-45)

Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 квітня 2019 року вбачається, що житловий будинок, загальною площею 38,9 кв. м, житловою площею 19,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (Т. 1, а.с. 46, 47)

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Матеріалами справи та судовим розглядом встановлено, що пред`являючи даний позов, позивач просить визнати недійсним оспорюваний правочин з підстави, передбаченої ст. 234 ЦК України - фіктивний правочин.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тобто, у фіктивному правочині, у його сторін відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині.

Волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його волі (ч.3 ст.203 ЦК України), є однією з вимог, необхідних для чинності правочину.

Із визначення фіктивного правочину, яке міститься у ч. 1 ст. 234 ЦК України випливає, що його ознаками є:

- наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін;

- відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині.

Тобто має місце лише імітація правочину.

Крім того, у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року №9 судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Позивач, звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1873цс16 та Верховним Судом у справі №607/15555/17-ц від 27 березня 2019 року.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини, викладених у п.45 рішення у справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 та у рішенні по справі Ірландія проти Сполученого Королівства від 18.01.1978 … суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів… .

Позивачем суду не надано жодних доказів в розумінні ст.76-80 ЦПК України на підтвердження заявлених ним позовних вимог та доведення факту фіктивності правочину - Договору-1. Навпаки, в судовому засіданні встановлено, що вказаний Договір-1 укладений згідно діючого законодавства та визнавати його недійсним у суду немає жодних законних підстав, цей Договір-1 відповідав дійсним намірам та волі сторін, був спрямований на виникнення правовідносин та настання наслідків укладення саме договору дарування в його ідеальному значенні. При укладенні Договору-1, його сторони досягли згоди зі всіх істотних умов Договору-1 та виконали його у повному обсязі.

Так, позивачем суду не надано доказів того, що ним передано ОСОБА_3 винагороду у грошовій сумі за укладення Договору-1 - квитанція, розписка та інше.

Виходячи з того, що позивачем недоведена обставина недійсності Договору-1 в наслідок його фіктивності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо поданої відповідачем ОСОБА_2 заяви про застосування позовної давності до заявленої позивачем вимоги про визнання недійсним Договору-1, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, як роз`яснено в абзаці третьому постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на те, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх недоведеністю, тому підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності судом не встановлено.

Крім того, ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області постановленою 21 червня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме заборона вчиняти будь-яким особам у будь-який спосіб будь-які дії щодо цього будинку.

Відповідно до ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відповідно до ч. 9, 10 цієї статті у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Згідно із п.8 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішень суд серед інших вирішує також питання чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області постановленою 21 червня 2019 року.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 89, 141, 158, 258, 259, 263-268, 274-279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним і встановлення права власності на будинок - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області постановленою 21 червня 2019 року, а саме скасувати арешт накладений на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме заборону вчиняти будь-яким особам у будь-який спосіб будь-які дії щодо цього будинку.

У відповідності до ч.10 ст.158 Цивільного процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Сумського апеляційного суду через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області С.Л.Лєвша