Постанова

від 02.03.2021 по справі 567/8/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2021 року

м. Рівне

Справа № 567/8/20

Провадження № 22-ц/4815/318/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

секретар судового засідання - Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Почапківська сільська рада Острозького району Рівненської області,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 27 листопада 2020 року у складі судді Венгерчук А. О., постановлене в м. Острозі Рівненської області, повний текст рішення складено 07 грудня 2020 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , який проживав в с.Почапки Острозького району Рівненської області. Він як син покійного є спадкоємцем за законом першої черги. Відповідачами у справі зазначені син спадкодавця - ОСОБА_2 , та співмешканка спадкодавця - ОСОБА_3 . Вказує, що брат, як і він, не прийняв спадщину, а тому він не може реалізувати своє право на спадщину шляхом звернення в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за погодженням із братом. Після смерті ОСОБА_4 ніхто із спадкоємців відповідно до вимог норм ЦК УРСР 1963 року спадщину не прийняв, тому щодо успадкування застосовуються положення ЦК України. Встановлений строк для прийняття спадщини ним пропущено з поважних причин, оскільки він не знав про те, що в батька є спадкове майно, зокрема, право на земельну частку (пай), і про це йому стало відомо в жовтні 2019 року. Просив позовні вимоги задовольнити, визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 27 листопада 2020 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано положеннями ч. 1 ст. 550 ЦК УРСР (який діяв на момент відкриття спадщини), яка передбачає, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними, та обґрунтоване тим, що наведені позивачем причини пропущення строку не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тобто в позивача перешкод для подачі заяви до нотаріальної контори після смерті батька в період з 1998 року до 2020 року не було, проте він не скористався своїм правом на прийняття спадщини.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням фактичних обставин справи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про те, що його необізнаність з приводу наявності спадкового майна (земельного паю) після смерті батька не є поважною причиною пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Стверджує, що така причина пропуску строку є поважною причиною, адже в протилежному випадку взагалі відсутній сенс у поданні такої заяви та зверненні із заявою до нотаріальної контори. Пояснює, що після смерті ОСОБА_4 ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину у відповідності до норм ЦК УРСР 1963 року, а тому, вважає, що до застосування в цьому спорі підлягають положення ЦК України 2003 року. Додає, що про існування у спадкодавця земельної частки (паю) йому не було відомо на час смерті батька, однак останній мав право на цю частку (пай), а тому це право входило до спадкового майна. Звертає увагу, що прийняття рішення про задоволення його заяви не порушує прав та законних інтересів третіх осіб, держави, адже відповідачка у справі , співмешканка спадкодавця ОСОБА_3 , не має права на успадкування земельної ділянки, а брат, ОСОБА_2 , не претендує на спадщину, так само, як і орган місцевого самоврядування (Почапківська сільська рада Острозького району Рівненської області), яка не подавала заяви про визнання спадщини відумерлою. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_3 - адвокат Шминдрук Ольга Федорівна вважає рішення суду першої інстанції просить рішення суду першої інстанції залишити без зміни, апеляційну скаргу відхилити.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Волосківською сільською радою Гощанського району Рівненської області (а.с.5).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторним) серії НОМЕР_2 , виданим відділом РАЦС Острозького РУЮ Рівненської області 15.05.2000 року (а.с. 9).

Як вбачається з довідки №691 від 27.12.2019 року, ОСОБА_4 на день смерті був зареєстрований і постійно проживав в с.Почапки Острозького району Рівненської області разом із ОСОБА_3 , своєю співмешканкою (а.с.8). Факт їх спільного проживання підтверджується і виписками з по господарської книги за 1983-1985 роки, 1986-1990 роки, 1991-1995 роки, 1996-2000 роки, де зазначено, що ОСОБА_4 (чоловік, інвалід І гр. по зору) проживав з ОСОБА_3 (голова домогосподарства).

З витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №60865881 встановлено, що відповідь на запит за параметром ОСОБА_4 . у Спадковому реєстрі відсутня (а.с.94).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст.1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Звертаючись до суду з цим позовом в січні 2020 року, син померлого ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті батька, мотивуючи своє не звернення до нотаріуса з відповідною заявою про вступ у спадщину у встановлений законом строк тим, що йому не було відомо про наявність у складі спадкового майна права на земельну частку (пай).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч. 1, 3 ст.1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 26.09.2012 № 6-85цс12, від 04.11.2015 № 6-1486цс15, від 23.08.2017 №6-1320цс17.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до п.24 постанови Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 №7, вирішуючи питання щодо визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до абз. 26-29 п.2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , не визнаються поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як відсутність у спадкоємця інформації про смерть спадкодавця, юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови, тимчасова втрата правовстановлюючих документів або відсутність оригіналів документів на спадкове майно в період подання заяви, фактичне користування і володіння майном спадкодавця або ж проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Постановою Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №565/1145/17 розширено перелік поважних причин пропуску прийняття спадщини, а саме: поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таких обставин заявником не наведено.

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Виходячи з того, що спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилась до 01 січня 2004 року, тобто у період чинності ЦК Української РСР, то застосуванню підлягають норми Кодексу 1963, у тому числі щодо підстав спадкоємства, усунення від спадщини та прийняття спадщини. Доводи апеляційної скарги в цій частині щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень ЦК України 2003 року не спростовують зазначених положень закону та відхиляються.

Згідно із статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

У статті 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Таким чином, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

За правилами частини першої статті 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. Цей строк може бути подовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. Якщо в указаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд із цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про подовження пропущеного строку.

Відповідно до п. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 Про практику розгляду судами України справ про спадкування , передбачений статтею 549 ЦК УРСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. У разі продовження зазначеного строку суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, що збереглося в натурі, або на грошові суми, коли воно реалізоване.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів і заперечень учасників справи та її фактичних обставин. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через небажання отримання інформації про наявність спадкового майна, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Незнання про наявність майна у спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Суд не визнає поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, вік, наявність конфліктів між спадкоємцями, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини тощо.

Заявляючи позов про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 обґрунтовував поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини тим, що про існування спадкового майна він не знав, а тому не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що у його батька ОСОБА_4 було відсутнє будь-яке майно чи права на нього. При цьому позивач не відмовлявся від спадщини, а її фактичне неприйняття мало об`єктивну причину - незнання про існування спадкового майна.

Однак, наведені заявником обґрунтування не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в контексті вищевказаних норм закону, якими врегульовані спірні правовідносини.

Як встановлено судом та підтверджено самим позивачем, протягом шести місяців з дня смерті батька будь-яких дій, спрямованих на прийняття спадщини або на з`ясування наявності майна у померлого батька не вчинив, а також із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. Фактично, позовна заява, що є предметом апеляційного перегляду, і є першим зверненням про заявлення своїх прав на спадкове майно, яка подана через 22 роки після відкриття спадщини. При цьому, заявник знав про відкриття спадщини, оскільки про смерть батька йому було відомо на момент смерті останнього, а тому відсутні підстави вважати, що він мав непереборні, об`єктивні причини, які перешкоджали б йому звернутися у встановленому законом порядку за отриманням спадщини після смерті батька.

Не є поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність заявника щодо порядку прийняття спадщини, а його покликання на те, що про порушення своїх прав щодо права на земельну частку (пай) як спадкового майна після смерті батька він дізнався у жовтні 2019 року не можуть слугувати достатніми підставами для продовження пропущеного строку.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та надав їм належну правову оцінку.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 27 листопада 2020 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 березня 2021 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Шимків С. С.

Боймиструк С. В.