Постанова

від 25.02.2021 по справі 586/1104/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 586/1104/18

провадження № 61-22076св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділ культури Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Середино-Будського районного суду Сумської області від 25 липня 2019 року у складі судді Темірова Ч. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу культури Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області (далі - Відділ культури) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати та інших виплат.

На обґрунтування позову посилалася на таке. З лютого 2017 року вона тимчасово, на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника, працювала на посаді художнього керівника Середино-Будського районного будинку культури. Наказом від 20 листопада 2017 року № 30-К за її згодою на неї було покладено обов`язки директора Середино-Будського районного будинку культури без звільнення її від обов`язків художнього керівника.

Наказом Середино-Будського районного будинку культури від 13 серпня 2018 року № 11-К її звільнено з посади художнього керівника, проведено розрахунок сум заробітної плати та компенсацію невикористаних днів відпустки. З отриманої трудової книжки вона дізналась, що про виконання нею обов`язків директора Середино-Будського районного будинку культури не були внесені записи в трудову книжку, а також запис про її звільнення з цієї посади. Крім того, станом на 13 серпня 2018 року вона виконувала обов`язки директора Середино-Будського районного будинку культури не тимчасово і не за суміщенням, а за безстроковим трудовим договором, тому звільнення її з посади директора Середино-Будського районного будинку культури здійснено лише на підставі статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та в порядку статей 37-49 КЗпП України, а отже, є незаконним та таким, що порушує її права.

Наказом начальника Відділу культури від 25 липня 2018 року №25-К(3) їй без будь-яких обґрунтувань зменшено надбавку за складність та напруженість у роботі у липні 2018 року до 30 % від посадового окладу, а надалі наказом від 27 липня 2018 року № 27-К(3) цей наказ скасовано та позбавлено її надбавки у повному обсязі. Зазначені накази позивачка вважала такими, що суперечать чинному законодавству та порушують її права, оскільки виплата надбавки за складність та напруженість у роботі була передбачена штатним розписом Середино-Будського районного будинку культури на 2017, 2018 роки, тому законних підстав для позбавлення надбавки не було.

Крім того, наказом начальника Відділу культури від 10 липня 2018 року № 8 їй була надана відпустка з 01 серпня 2018 року до 12 серпня 2018 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Проте наказом від 06 серпня 2018 року № 13 до цього наказу внесені зміни, згідно з якими її було необґрунтовано позбавлено матеріальної допомоги, що стало підставою для відрахування з отриманих грошових коштів відповідної матеріальної допомоги, хоча згоди на відрахування вона не надавала.

Під час виконання нею обов`язків директора Середино-Будського районного будинку культури у період з 20 листопада 2017 року до 25 липня 2018 року їй нараховувалась заробітна плата у розмірі посадового окладу та надбавки до нього як художньому керівнику, а не як директору районного будинку культуру. За її вимогою у липні 2018 року їй було здійснено перерахунок та виплачено різницю в посадових окладах художнього керівника та директора районного будинку культури, але різницю у надбавках на посадові оклади їй не виплатили, що вона також вважала незаконним.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила: зобов`язати Відділ культури: поновити її на роботі на посаді директора Середино-Будського районного будинку культури; внести до її трудової книжки запис про призначення її директором Середино-Будського районного будинку культури; стягнути з Відділу культури на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 серпня 2018 року; зобов`язати Відділ культури: виплатити їй надбавку за липень 2018 року у розмірі 50 % від посадового окладу директора Середино-Будського районного будинку культури; виплатити їй матеріальну допомогу у розмірі посадового окладу директора Середино-Будського районного будинку культури; здійснити перерахунок та виплатити їй надбавку на різницю між посадовими окладами художнього керівника та директора Середино-Будського районного будинку культури за період з 21 листопада 2017 року до 13 серпня 2018 року.

Рішенням Середино-Будського районного суду Сумської області від 25 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Відділу культури на користь ОСОБА_1 заробітну плату (надбавку на різницю між посадовими окладами художнього керівника та директора Середино-Будського районного будинку культури) у період з 01 грудня 2017 року до 30 червня 2018 року у розмірі 3 067 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поновлення позивачки на роботі на посаді директора Середино-Будського районного будинку культури, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не була призначена на цю посаду, оскільки наказом начальника Відділу культури від 20 листопада 2017 року № 30-К на неї, за її добровільної згоди, було покладено лише тимчасове виконання обов`язків директора будинку культури, що за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання обов`язків керівника цієї установи в обмежений у часі строк, тобто, до моменту призначення органом управління на цю посаду керівника установи та укладення з ним відповідного контракту. Установивши вказані обставини, суд відмовив і у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки позивача про призначення її на посаду директора будинку культури та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що ці вимоги є похідними від позовної вимоги щодо поновлення на роботі, яка не підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу надбавку за липень 2018 року у розмірі 50 % від посадового окладу директора будинку культури, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були підстави для відмови у виплаті вказаної надбавки, оскільки встановлення надбавки є правом, а не обов`язком керівника. Також суд вважав, що підставою для позбавлення позивача надбавки у липні 2018 року стала незабезпеченість повною мірою установи, тобто Комунального закладу Середино-Будський районний будинок культури (далі - КЗ Середино-Будський районний будинок культури ) бюджетними коштами. При цьому, суд першої інстанції послався на те, що накази відповідача від 25 липня 2018 року № 25-К(З) та від 27 липня 2018 року № 27-К(З), якими позивачці спочатку була встановлена надбавка у розмірі 30 % від посадового окладу, а надалі вона була скасована, є чинними і позивачкою не оспорені. Суд першої інстанції зазначив, що дії відповідача щодо відрахування помилково нарахованої і сплаченої суми матеріальної допомоги є правомірними, оскільки вказане нарахування відбулось внаслідок рахункової помилки. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачці надбавку на різницю між посадовими окладами художнього керівника та директора Середино-Будського районного будинку культури за листопад 2017 року та за липень-серпень 2018 року, то суд першої інстанції вказав, що за вказаний період така надбавка позивачу не встановлювалась, тому відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Постановою Сумського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення Середино-Будського районного суду Сумської області від 25 липня 2019 року у цій справі в оскаржуваній частині залишено без змін.

Апеляційний суд погодився рішенням суду першої інстанції, зазначивши, що воно є законним та обґрунтованим, постановлене з додержанням норм матеріального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами необґрунтовано відмовлено у задоволенні її позовних вимог щодо поновлення на посаді директора Середино-Будського районного Будинку культури та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вважає, що заява від 27 липня 2018 року не може бути підставою для розірвання трудового договору відповідно до статті 38 КЗпП України та є неналежним доказом, а її призначення на посаду директора Середино-Будського районного будинку культури було не тимчасовим.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позову, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що з 01 березня 2017 року ОСОБА_1 була призначена на посаду художнього керівника Середино-Будського районного будинку культури Сумської області (а. с. 142-146).

Відповідно до наказу начальника Відділу культури від 20 листопада 2017 року за № 30-К з метою належної організації роботи районного будинку культури на ОСОБА_1 , за її згодою з 20 листопада 2017 року було покладено тимчасове виконання обов`язків директора Середино-Будського районного будинку культури з виплатами різниці в окладі (а. с. 7, 83).

27 липня 2018 року позивачка звернулася до Відділу культури із заявою, у якій вказала, що відмовляється виконувати покладені на неї обов`язки директора Середино-Будського районного будинку культури у зв`язку з тим, що вказана робота їй не оплачувалась (а. с. 95).

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Відділу культури від 13 серпня 2018 року за № 29-К з позивача були зняті обов`язки директора районного будинку культури з 13 серпня 2018 року та покладено їх виконання на іншу особу (а. с. 17, 97).

На підставі заяви від 03 серпня 2018 року наказом виконуючого обов`язки директора КЗ Середино-Будський районний будинок культури від 13 серпня 2018 року № 11-К ОСОБА_1 була звільнена з посади художнього керівника 14 серпня 2018 року за угодою сторін (згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України) (а. с. 98, 99).

Відповідно до наказів начальника Відділу культури від 20 грудня 2017 року, від 29 січня 2018 року, від 21 лютого 2018 року, від 23 березня 2018 року, від 24 квітня 2018 року, від 25 травня 2018 року та від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 була встановлена надбавка за складність та напруженість у роботі у розмірі 50 % від посадового окладу за період з грудня 2017 року до червня 2018 року включно (а. с. 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14).

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Відділу культури від 25 липня 2018 року № 25-К(З) за складність та напруженість у роботі позивачу була встановлена надбавка за складність та напруженість у роботі у розмірі 30 % від посадового окладу у липні 2018 року (а. с. 15).

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Відділу культури від 27 липня 2018 року № 27-К(З) попередній наказ від 25 липня 2018 року

№ 25-К(З) Про встановлення надбавки був визнаний недійсним, а головного бухгалтера було зобов`язано зробити перерахунок заробітної плати позивачці за липень 2018 року (а. с. 16).

Згідно з наказом виконуючого обов`язки директора КЗ Середино-Будський районний будинок культури від 12 жовтня 2017 року № 41-Від художньому керівнику ОСОБА_1 було надано щорічну відпуску тривалістю 16 календарних днів з 13 жовтня 2017 року до 28 жовтня 2017 року включно за відпрацьований період з 01 березня 2017 року до 12 жовтня 2017 року, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з щорічною відпусткою у розмірі одного місячного окладу (а. с. 62).

На підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Відділу культури від 10 липня 2018 року № 8-Від художньому керівнику ОСОБА_1 було надано іншу частину основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 01 березня 2017 року до 28 лютого 2018 року тривалістю 12 календарних днів, з 01 серпня 2018 року до 12 серпня 2018 року, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі одного місячного окладу (а. с. 49, 62).

Відповідно до доповідної записки головного бухгалтера Відділу культури від 06 серпня 2018 року № 170 при порівнянні бухгалтерських документів, а саме карти-довідки за 2018 рік виявлена подвоєна виплата ОСОБА_1 із фонду заробітної плати матеріальної допомоги за відпрацьований період з 01 березня 2017 року до 28 лютого 2018 року при наданні щорічної відпустки (а. с. 82).

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Відділу культури від 06 серпня 2018 року № 13-Від Про приведення у відповідність розрахунків по заробітній платі було внесено зміни до наказу від 10 липня 2018 року

№ 8-Від Про надання відпустки ОСОБА_1 та викладено пункт 1 у такій редакції: Надати ОСОБА_1 , художньому керівнику Середино-Будського районного будинку культури, частину основної щорічної оплачуваної відпустки за відпрацьований період з 01 березня 2017 року до 28 лютого 2018 року тривалістю 12 календарних днів, з 01 серпня 2018 року до 12 серпня 2018 року , зобов`язано централізовану бухгалтерію Відділу культури здійснити перерахунок заробітної плати згідно з нормами чинного законодавства (а. с. 48, 96).

Згідно з інформацією, наданої Відділом культури, сплачена позивачці вдруге матеріальна допомога на оздоровлення у сумі 3 207 грн була утримана з її заробітної плати у серпні 2018 року (а. с. 103).

Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За положеннями частини першої статті 21 Закону України від 14 грудня 2010 року № 2778-VІ Про культуру (далі - Закон № 2778-VІ) керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 21-2 Закону № 2778-VІ кандидатів на посаду керівника державного чи комунального закладу культури визначає конкурсна комісія за результатами відкритого та публічного конкурсного добору на зайняття цієї посади. Організацію та проведення конкурсного добору, а також роботу конкурсної комісії забезпечує орган управління.

Відповідно до частин п`ятнадцятої, шістнадцятої статті 21-5 Закону № 2778-VІ керівник органу управління зобов`язаний призначити переможця конкурсу керівником державного чи комунального закладу культури не пізніше двох місяців з дня оголошення конкурсу. Підставою для видання наказу про призначення керівника державного чи комунального закладу культури є підписання контракту. Істотні умови контракту публікуються на офіційному веб-сайті органу управління не пізніше наступного дня після його підписання. Контракт з керівником державного чи комунального закладу культури визначає основні вимоги до діяльності закладу культури, виконання яких є обов`язковим для керівника, та інші умови.

Згідно зі статтею 105 КЗпП України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2011 року № 126/06/186-11 щодо виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника виконання обов`язку тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своїх основних обов`язків - це заміна працівника, відсутнього у зв`язку з хворобою, відпусткою (без звільнення від основних трудових обов`язків), коли працівник разом зі своєю основною роботою виконує обов`язки тимчасово відсутнього працівника. У цьому випадку, відповідно до статті 105 КЗпП України, працівнику провадиться доплата за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника (розмір доплати встановлюється на умовах, передбачених колективним договором).

Призначення працівника виконуючим обов`язки за вакантною посадою не допускається. Зазначене можливо лише за посадою, призначення на яку провадиться вищим органом управління.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не була призначена на вказану посаду відповідно до вимог статей 21, 21-2, 21-5 Закону № 2778-VІ, тобто на конкурсній основі, з укладенням контракту, а була призначена виконуючим обов`язки директора районного будинку культури за вакантною посадою вищим органом управління.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки про призначення позивача на посаду директора районного будинку культури та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказані вимоги є похідними від позовної вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні якої суд першої інстанції обґрунтовано відмовив.

Згідно з частинами другою, третьою статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до змісту статті 2 Закону України Про оплату праці у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата (це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки відповідно до статті 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з`ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.

Необхідно також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Як передбачено частиною 1 статті 29 Закону № 2778-VІ умови оплати праці працівників у сфері культури державних і комунальних закладів культури, закладів освіти сфери культури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом а підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери установлено надбавки працівникам у розмірі до 50 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки): за високі досягнення у праці; за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання); за складність, напруженість у роботі.

Граничний розмір зазначених надбавок для одного працівника не повинен перевищувати 50 відсотків посадового окладу. Таке обмеження не поширюється на працівників національних закладів (установ).

У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначені надбавки скасовуються або зменшуються.

Абзацом 5 пункту 4 зазначеної постанови передбачено, що преміювання керівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, встановлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

Про аналогічне йдеться також у пунктах 2, 3 наказу Міністерства культури України Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки від 18 жовтня 2005 року № 745.

Пунктом 3.2 колективного договору між Відділом культури та профспілковим комітетом працівників культури, укладеного на 2015-2017 року передбачена можливість здійснювати преміювання працівників за результатами праці за рахунок економії фонду заробітної плати, а також здійснювати доплати за складність, інтенсивність і напруженість в роботі, за наявності коштів в місцевому бюджеті (а. с. 127-131).

Як випливає з кошторису Відділу культури на 2018 рік в ньому закладено видатки з оплати праці на суму 547 000 грн (а. с. 136-137).

У розшифровці до кошторису на 2018 рік по КПК 1014060 Забезпечення діяльності палаців і будинків культури, клубів, центрів дозвілля та інших клубних закладів Відділу культури відсутня доплата за складність, інтенсивність і напруженість в роботі (а. с. 138).

Водночас у місячному фонді заробітної плати по закладах культури на 2018 рік Відділу культури передбачено надбавку до посадового окладу по Середино-Будському районному будинку культури у розмірі 25 % (а. с. 139).

Оскільки підставою для позбавлення ОСОБА_1 надбавки у липні 2018 року стала незабезпеченість бюджетними коштами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, ураховуючи, що виплата надбавки до посадового окладу обумовлена, насамперед, наявністю коштів у відповідному місцевому бюджеті.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачці матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу директора Середино-Будського районного будинку культури, оскільки вони є безпідставними, ураховуючи, що позивачці був установлений посадовий оклад художнього керівника Середино-Будського районного будинку культури, посаду якого вона займала і наказом від 20 листопада 2017 року № 30-К їй була встановлена доплата різниці в окладі за тимчасове виконання обов`язків директора цього будинку культури, а не посадовий оклад директора.

Доводи касаційної скарги про те, що поклавши на позивачку обов`язки за вакантною посадою директора районного будинку культури, відповідач уклав з нею безстроковий трудовий договір є необґрунтованими, оскільки виходячи з вимог статей 21, 105 КЗпП України поняття безстроковий трудовий договір та виконання обов`язків за вакантною посадою в порядку суміщення посад не є тотожними. Відповідач мав право покладати на позивачку виконання обов`язків за вакантною посадою директора будинку культури, оскільки з огляду на вимоги статті 21-5 Закону № 2778-VІ призначення на посаду керівника будинку культури здійснюється вищим органом управління. При цьому, виходячи з вимог статті 21-5 Закону № 2778-VІ з керівником укладається контракт, а не безстроковий трудовий договір, як помилково вважає позивачка.

Доводи касаційної скарги про те, що заява від 27 липня 2018 року не може бути підставою для розірвання трудового договору відповідно до статті 38 КЗпП України та є неналежним доказом є необґрунтованими, оскільки скасування суміщення посад відбулось за погодженням зі сторонами трудового договору, оскільки позивачка відмовилась виконувати обов`язки директора районного будинку культури, а відповідач прийняв таку пропозицію і призначив іншу особу виконувати обов`язки директора. Про зміну істотних умов праці позивачка не попереджалась в порядку статті 32 КЗпП України, оскільки в наказі про запровадження суміщення посад міститься вказівка про те, що виконання обов`язків директора має бути тимчасовим.

Аргументи заявника про те, що відповідно до положень статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, проте якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою є безпідставними. Позивачка тимчасово виконувала обов`язки директора Середино-Будського районного будинку культури, за основним місцем роботи була звільнена за угодою сторін, тому на ці правовідносини положення статті 38 КЗпП України не розповсюджуються.

Ці та інші доводи щодо фактично встановлених обставин були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Середино-Будського районного суду Сумської області від 25 липня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний