Рішення

від 09.03.2021 по справі 182/4481/20

АПОСТОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/4481/20

2/171/163/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р. м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кодрян Л.І.

за участю секретаря Титаренко Л.Б.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки, площею 6,0471 га у межах згідно з планом, що знаходиться на території Мар`янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, з цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220385500:01:027:0103, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Апостолівською районною державною адміністрацією від 11 жовтня 2005 року.

Позивач зазначає, що під час життя спадкодавець розпорядився своїм майном і склав заповіт від 15 квітня 2011 року, згідно якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження та призначив його спадкоємцем вищевказаної земельної ділянки.

Вказує, що він звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області з метою оформлення своїх спадкових прав на землю, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.02.2020 року у зв`язку з тим, що в наданому заповіті спадкодавець ОСОБА_3 заповідав вищевказане майно сину - ОСОБА_1 , проте не надано документ, що підтверджує родинні зв`язки між ним та спадкодавцем.

Зазначає, що відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про його народження № 00023935499 від 13.09.2019 року у графі відомості про батька зазначено ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 зазначає, що оскільки у вищевказаних документах є невідповідність у прізвищі його батька, то вказане не дає можливості встановити наявність факту родинних відносин між ним та спадкодавцем та видати на його ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Позивач звертає увагу на ту обставину, що спадкодавець ОСОБА_3 у своєму заповіті вказав його як сина тому, що перебував із його матір`ю ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі в період з 20.01.1988 року по 30.01.1996 рік і з дитинства виховував його та ставився до нього як до рідного сина, проте під час життя не здійснив процедуру усиновлення, тому він не може підтвердити родинні відносини із спадкодавцем.

За таких обставин зазначає, що у нього відсутня можливість оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку.

Позивач вважає, що оскільки він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , то у нього є передбачені законом підстави для звернення до суду за захистом свого права.

Позивач просить визнати за ним право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району, Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 27.10.2020 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 18.11.2020 року витребувано у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковтюх О.В. належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 22.12.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 03.03.2021 року позов підтримав з підстав заявлених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 03.03.2021 року проти позову не заперечила. Пояснила, що позивач є сином її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначила, що заповіт вчинений її батьком на користь позивача.

Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідача, свідків, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Свідок ОСОБА_6 03.03.2021 року в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її братом. Їй відомо, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , оскільки позивач є її племінником, брат з сином приїздили до неї в гості. Також свідку відомо, що у свідоцтві про народження позивача батько записаний зі слів матері. Проте, чому ОСОБА_3 не вказаний батьком позивача в свідоцтві про народження їй не відомо. Пояснила, що ОСОБА_3 за життя склав заповіт на позивача.

Свідок ОСОБА_5 03.03.2021 року в судовому засіданні пояснила, що позивач є її сином, а померлий ОСОБА_3 є її колишнім чоловіком з яким вона перебувала в шлюбі, шлюб з ним був розірваний.

Свідок зазначила, що їй відомо, що її колишній чоловік - ОСОБА_3 склав заповіт на її сина ОСОБА_1 , вона заповіт бачила та його читала, заповіт складений відносно майна - земельної ділянки. Нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки у заповіті зазначено, що заповіт складений на ім`я сина - ОСОБА_1 , проте документально родинний зв`язок син не може підтвердити. Коли народився ОСОБА_1 , вона не перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 , тому записано батька в свідоцтві про народження з її слів - ОСОБА_4 . Пізніше ОСОБА_3 не захотів оформити батьківство на себе відносно позивача.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 03 липня 2019 року (а.с.6).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07 вересня 1982 року встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьком зазначено ОСОБА_4 , матір`ю є ОСОБА_5 (а.с.7).

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 20.01.1988 року, актовий запис № 65, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 20 січня 1988 року, серія НОМЕР_3 (а.с.8).

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розірвано 30 січня 1996 року, актовий запис № 39, що вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 від 30 січня 1996 року (а.с.9).

З державного акту на право приватної власності на землю серії ЯА № 177075 вбачається, що земельна ділянка площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району Дніпропетровської області, за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103, належала ОСОБА_3 . Вказаний державний акт видано на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації № 684-р-04 від 02.09.2004 року (а.с.12).

З копії спадкової справи № 54/2019, заведеної після смерті ОСОБА_3 встановлено, що ОСОБА_2 звернулася 13.09.2019 року до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . В заяві зазначено, що ОСОБА_2 приймає спадщину без умов чи застережень як спадкоємиця за законом першої черги, про наявність заповіту та наявність інших спадкоємців їй не відомо (а.с.56).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком якої є ОСОБА_3 , матір`ю ОСОБА_9 (а.с.58 зв.б.).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 виданого 30.06.1990 року, ОСОБА_8 30.06.1990 року уклала шлюб з ОСОБА_10 , після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_8 (а.с.59).

Відповідно до довідки ОСББ Отаманська-8 № 79 від 06.09.2019 року ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 і разом з ним за вказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с.60 зв.б.).

29.01.2020 року ОСОБА_12 , яка діє як представник за довіреністю, від імені ОСОБА_2 , звернулася до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на спадщину, яка складається з вкладів, що знаходяться а АТ КБ Приватбанк (а.с.80).

З свідоцтва про право на спадщину за законом виданого ОСОБА_2 29.01.2020 року встановлено, що спадщина на яку видане свідоцтво складається з вкладів, що знаходяться в АТ КБ Приватбанк (а.с. 87 зв.б.).

Відповідно до копії заповіту, посвідченого державним нотаріусом Першої Нікопольської державної нотаріальної контори від 15 квітня 2011 року, встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зробив розпорядження на належну йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 177075, виданого 11 жовтня 2005 року Апостолівським відділом земельних ресурсів, земельну ділянку, яку заповідав сину - ОСОБА_1 (а.с.10, 73).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 57543954 встановлено, що в реєстрі наявна інформація про заповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.63 зв.б.).

14.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, з заявою про прийняття спадщини за заповітом. В заяві зазначено що ОСОБА_1 приймає спадщину без умов чи застережень як спадкоємець за заповітом, спадкоємицею за законом першої черги є дочка померлого ОСОБА_2 (а.с.76).

06.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке складається із земельної ділянки, площею 6,0471 га, яка розташована на території Мар`янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, у разі неможливості видати свідоцтво про право на спадщину просить надати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с.89 зв.б).

Постановою приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковтюх А.В. від 06.02.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 6,0471 га, яка розташована на території Мар`янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області у зв`язку з не встановленням родинних відносин спадкоємця із спадкодавцем (а.с.92).

Статті 1216, 1217 ЦК України визначають, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.ч.1,2 ст.1223 ЦК України).

В силу ч. 1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ч.ч.1,2 ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Згідно ч.ч.1,2,4 ст.1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно ч.ч.1,3,5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Положеннями ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно пункту 2 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, який встановлює вимоги до заповіту, зазначено, що заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини (підпункт 2.1).

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами ст.ст.77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достатність доказів їх належність та допустимість, встановлюється при розгляді справи по суті, відсутність достатніх належних та допустимих доказів є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

На підтвердження позовних вимог за клопотанням позивача допитано свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які повідомили суду, що позивач є сином померлого ОСОБА_3 , проте суд не бере до уваги вказані докази, оскільки встановлення даного факту не може бути доведено показаннями свідків та такі показання є недопустимими доказами в розумінні ст.78 ЦПК України, якою передбачено обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, факт родинних відносин позивача з ОСОБА_3 спростовується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 07 вересня 1982 року, де батьком позивача зазначено ОСОБА_4 .

Крім того, покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 щодо підтвердження того, що ОСОБА_3 зробив розпорядження на належну йому земельну ділянку, призначивши своїм спадкоємцем позивача та вчинив заповіт саме на користь позивача не можуть бути прийняті до уваги судом з огляду на роз`яснення, викладені у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними згідно яких не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання його окремих частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину (ст.218 ЦК).

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь - якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечила щодо задоволення позову, вказавши, що позивач є сином її батька ОСОБА_3 . Зазначила, що заповіт вчинений її батьком на користь позивача.

Проте, суд приходить до висновку, що прийняття судом визнання позову відповідачем не відповідатиме вищезазначеним вимогам закону щодо змісту заповіту. При з`ясуванні судом обставин справи законних підстав для задоволення позову не встановлено, не доведено належними та допустимими доказами, що заповіт вчинено на користь позивача ОСОБА_1 .

Крім того, слід зазначити, що з показань свідка ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача встановлено, що ОСОБА_3 було відомо, що у свідоцтві про народження він не зазначений батьком позивача. Оскільки заповіт є одностороннім правочином, то згідно вимог до правочину волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Судом достовірно не встановлено, що при вчиненні заповіту мало місце волевиявлення ОСОБА_3 на розпорядження вищевказаною земельною ділянкою на користь позивача, а заповіт складений так, що розпорядження заповідача викликає незрозумілості після відкриття спадщини.

За вищевказаних обставин та норм чинного законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом слід відмовити.

Питання щодо судових витрат слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4,5,12,13,76-82,89,90,95,258-259,264-265,273,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом - відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 11.03.2021 року.

СуддяЛ. І. Кодрян