Постанова

від 07.07.2021 по справі 182/4481/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5824/21 Справа № 182/4481/20 Суддя у 1-й інстанції - Кодрян Л. І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2021 року, яке ухвалене суддею Кодрян Л.І. в місті Апостолово Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 09 березня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ., після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки, площею 6,0471 га у межах згідно з планом, що знаходиться на території Мар`янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, з цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220385500:01:027:0103, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Апостолівською районною державною адміністрацією від 11 жовтня 2005 року.

Позивач зазначає, що за час життя спадкодавець розпорядився своїм майном і склав заповіт від 15 квітня 2011 року, згідно якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження та призначив ОСОБА_1 спадкоємцем вищевказаної земельної ділянки.

Позивач ОСОБА_1 вказує на те, що він звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області з метою оформлення своїх спадкових прав на землю, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06 лютого 2020 року у зв`язку з тим, що в наданому заповіті спадкодавець ОСОБА_3 заповідав вищевказане майно сину - ОСОБА_1 , проте не надано документ, що підтверджує родинні зв`язки між ним та спадкодавцем.

Зазначає, що відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про його народження № 00023935499 від 13 вересня 2019 року у графі відомості про батька зазначено ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 зазначає, що оскільки у вищевказаних документах є невідповідність у прізвищі його батька, то вказане не дає можливості встановити наявність факту родинних відносин між ним та спадкодавцем та видати на його ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Позивач ОСОБА_1 звертає увагу на ту обставину, що спадкодавець ОСОБА_3 у своєму заповіті вказав його як сина, тому, що перебував із матір`ю позивача ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі в період з 20 січня 1988 року по 30 січня 1996 року і з дитинства виховував позивача та ставився до нього, як до рідного сина, проте під час життя не здійснив процедуру усиновлення, тому позивач ОСОБА_1 не може підтвердити родинні відносини із спадкодавцем.

Позивач вважає, що оскільки він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , то у нього є передбачені законом підстави для звернення до суду за захистом свого права.

З наведених вище підстав, позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району, Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2021 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення належним чином не враховано та не надано належної оцінки, що спадкодавець ОСОБА_3 у заповіті вказав позивача як сина, тому що перебував із матір`ю позивача у зареєстрованому шлюбі і з дитинства виховував та утримував позивача, як рідного сина, однак під час життя не здійснив процедуру усиновлення з невідомих причин.

Крім того, судом не враховано, що складений заповіт на ім`я позивача, як записано в заповіті повністю та без помилок, а уточнююче слово сину не несе в даному випадку змістового навантаження, так як відповідач щодо змісту і форми розпорядження не заперечувала, тому у разі відсутності спору між спадкоємцями зазначений заповіт не потребує тлумачення або визнання факту належності.

На думку апелянта судом першої інстанції не було враховано, що після смерті заповідача відповідач ОСОБА_2 , знаючи про заповіт, який було складений на ім`я позивача, звернулась до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом лише на спадщину, яка складається з вкладів в АТ КБ ПриватБанк .

Також позивач звертає увагу на те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки безпідставно застосував до вирішення даного спору ст. 218 ЦК України, натомість ОСОБА_1 не звертався з позовними вимоги про оспорювання заповіту або визнання його недійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а.с.6).

За життя, 15 квітня 2011 року, ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів земельну ділянку площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району Дніпропетровської області, за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103, яка належала йому на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації № 684-р-04 від 02 вересня 2004 року, своєму сину ОСОБА_1 (а.с. 10).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району Дніпропетровської області, за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103, яка належала йому на праві власності на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації № 684-р-04 від 02.09.2004 року (а.с. 10).

13 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_2 , яка є донькою спадкодавця ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.56).

06 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини, але 06 лютого 2020 року отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з не встановленням родинних відносин спадкоємця із спадкодавцем (а.с. 17).

Згідно копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 від 07 вересня 1982 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком зазначено ОСОБА_4 так матір`ю ОСОБА_5 (а.с.7).

ОСОБА_3 та матір позивача ОСОБА_5 перебували у зареєстрували шлюбі з 20 січня 1988 року та який відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 від 30 січня 1996 року розірвано 30 січня 1996 року (а.с. 8-9).

Відповідно до довідки ОСББ Отаманська-8 №79 від 06 вересня 2019 року, ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 та разом з ним за вказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_5 , та позивач ОСОБА_1 (а.с. 60-зворот).

Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що ОСОБА_3 за життя, був власником земельної ділянки площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району Дніпропетровської області, за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103 на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації № 684-р-04 від 02.09.2004 року та за час життя спадкодавець ОСОБА_3 склав заповіт 15 квітня 2011 року, згідно якого, на випадок своєї смерті заповів своєму сину ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку, однак, у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджує родинні зв`язки між спадкоємцем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_5 не може належним чином оформити свої спадкові права на земельну ділянку площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району Дніпропетровської області, за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103 після смерті ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження родинних зв`язків зі спадкодавцем ОСОБА_3 , натомість відповідно до свідоцтва про народження позивача, його батьком зазначено ОСОБА_6 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч.1 ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.ч.1,2 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Згідно ч.ч.1,2,4 ст.1236 ЦК України,заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1248 ЦК України,нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно ч.ч.1,3,5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Протокол № 1, статті 1 Захист власності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод говорить, що Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права . Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися.

З матеріалів справи вбачається, що за життя, ОСОБА_3 15 квітня 2011 року склав заповіт, яким заповів земельну ділянку, площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району Дніпропетровської області, за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103, яка належала йому на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації № 684-р-04 від 02 вересня 2004 року, своєму сину ОСОБА_1 (а.с. 10).

06 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини, але 06 лютого 2020 року отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з не встановленням родинних відносин спадкоємця із спадкодавцем (а.с. 17).

На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження родинних зв`язків між спадкоємцем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_3 , натомість відповідно до свідоцтва про народження позивача, його батьком зазначено ОСОБА_6 .

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення належним чином не враховано та не надано належної оцінки, що спадкодавець ОСОБА_3 у заповіті вказав позивача як сина, тому що перебував із матір`ю позивача у зареєстрованому шлюбі і з дитинства виховував та утримував позивача як рідного сина, однак під час життя не здійснив процедуру усиновлення з невідомих причин, оскільки позивачем відповідно до вимог ст. 12,81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , батьком позивача зазначено ОСОБА_4 (а.с. 7).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що складений заповіт на ім`я позивача, як записано в заповіті, повністю та без помилок, а уточнююче слово сину не несе в даному випадку змістового навантаження, так як відповідач щодо змісту і форми розпорядження не заперечувала, тому у разі відсутності спору між спадкоємцями зазначений заповіт не потребує тлумачення або визнання факту належності, колегія суддів не бере до уваги, оскільки визнання позову відповідачем не відповідатиме вищезазначеним вимогам закону щодо змісту заповіту.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивач за захистом своїх прав до суду першої інстанції з позовними вимогами про тлумачення заповіту не звертався.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, за життя, 15 квітня 2011 року, ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів земельну ділянку площею 6,0471 га, що розташована на території Мар`янської сільської ради, Апостолівського району Дніпропетровської області, за кадастровим номером 1220385500:01:027:0103, яка належала йому на підставі розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації № 684-р-04 від 02 вересня 2004 року, своєму сину ОСОБА_1 (а.с. 10).

ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом спадкодавця ОСОБА_3 відповідно до ч.1 ст.1223 ЦК України, так як право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1256 ЦК України встановлено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Загальним правилом тлумачення заповітів є тлумачення його самими спадкоємцями, а лише за наявності між ними спору - судом. Тлумачення заповіту має на меті усунення незрозумілостей у буквальному змісті заповіту, при цьому повинна забезпечуватись найбільш повна реалізація не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця. Потреба у тлумаченні виникає тоді, коли заповіт містить суперечливі положення, що ускладнюють його виконання. При тлумаченні заповіту аналізується як буквальне значення слів і понять, так і мета заповіту, сутність кожного із положень, викладених у заповіті, ураховуються інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 1256 ЦК України, при тлумаченні заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного йому майна, яким він відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладання заповіту.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року по справі №478/2164/18

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки безпідставно застосував до вирішення даного спору ст. 218 ЦК України, натомість ОСОБА_1 не звертався з позовними вимоги про оспорювання заповіту або визнання його недійсним, так як вони на правильність судового рішення не впливають, натомість як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом за недоведеністю підтвердження родинних зв`язків між спадкоємцем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_3 .

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, судом першої інстанції не було враховано, що після смерті заповідача відповідач ОСОБА_2 , знаючи про заповіт, який було складений на ім`я позивача, звернулась до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, лише на спадщину, яка складається з вкладів в АТ КБ ПриватБанк , оскільки зазначені обставини не є підставою для задоволення позову позивача про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: