Рішення

від 12.03.2021 по справі 317/2520/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 317/2520/19

Провадження № 2/317/17/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Нікітіна В.В.

за участі секретаря судового засідання Московкіної І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі в загальному позовному провадженні цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2019 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні, який обґрунтовано наступним.

25 квітня 1975 року між сторонами у справі було укладено шлюб, який розірваний 18 липня 1991 року. Однак, після розірвання шлюбу сторони продовжували мешкати однією родиною без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та вели спільне господарство до липня 2019 року. При цьому з липня 1991 року по грудень 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а з грудня 2001 року до липня 2019 року - за адресою: АДРЕСА_2 . За цією адресою позивач та відповідач зареєстровані і на даний час. Квартира належить на праві власності в рівних долях відповідачу ОСОБА_2 та спільній дочці сторін ОСОБА_3 Більшу частину часу з 2006 по 2019 роки сторони спільно проживали в належному на праві власності відповідачу ОСОБА_2 садовому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , де на даний час фактично проживає позивач ОСОБА_1 .

Зазначений будинок побудований у 1989 році спільними зусиллями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та розташований на земельній ділянці, яку ОСОБА_2 отримала під час шлюбу.

Враховуючи викладене та посилаючись на норми Сімейного кодексу України, позивач просив встановити факт його спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнати садовий будинок АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю і визнати за ним право на його Ѕ частку та визнати за ним право на Ѕ частку земельної ділянки, на якій цей садовий будинок розташований.

Разом з позовною заявою позивачем подана заява про забезпечення позову, яка ухвалою від 07 серпня 2019 року задоволена частково.

09 серпня 2019 року судом відкрите загальне позовне провадження в даній справі.

30 серпня 2019 року відповідачем ОСОБА_2 до суду поданий відзив на позовну заяву, яким вона не визнала позов у повному обсязі, заперечивши проти нього з наступних підстав.

Позивачем заявлено позовну вимогу про встановлення факту його проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу з липня 1991 року по липень 2019 року, однак така позовна вимога не може бути задоволена, оскільки діючий на той час Кодекс про шлюб та сім`ю не передбачав можливості встановлювати такі факти. Діючий Сімейний кодекс України набрав чинності лише з 01 січня 2004 року.

Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а лише заявлено про допит декількох осіб як свідків.

Зазначила, що об`єднання належної відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка належить відповідачу та не може бути об`єктом спільної сумісної власності, та земельної ділянки № НОМЕР_2 , на якій фактично нічого не збудовано, відбулось у 2011 році

Оскільки позовні вимоги заявлені позивачем необґрунтовано, відповідач просила суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

06 вересня 2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач ОСОБА_1 заперечує проти доводів відповідача ОСОБА_2

05 грудня 2019 року позивачем поданий уточнений позов, в якому позивач доповнив інформацію щодо спірної земельної ділянки, зазначивши її кадастровий номер. Предмет та підстави позову, при цьому, не змінювались.

В цей же день за клопотанням позивача ОСОБА_1 судом скасовано заходи забезпечення позову, оскільки сторони на той момент намагались вирішити спір мирним шляхом.

15 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 знову подав заяву про забезпечення позову, яка була задоволена ухвалою суду від 16 січня 2020 року.

Ухвалою від 14 травня 2020 року підготовче провадження в даній справі закрите з призначенням судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити. Відповідач та її представники наполягали на відсутності підстав для задоволення позову.

Вислухавши сторони та їх представників, допитавши заявлених свідків та дослідивши подані докази, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_3 , копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 квітня 1975 року уклали шлюб (а.с. 14). Цей шлюб був розірваний 18 липня 1991 року, про що свідчить копія свідоцтва серії НОМЕР_4 (а.с. 15).

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно - садовий будинок АДРЕСА_3 , право власності на вказане майно належить відповідачці ОСОБА_2 та було зареєстровано за нею 09 серпня 2011 року на підставі рішення виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (а.с. 16, 17). Це факт також підтверджується копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 18). Майно не обтяжене.

Копією технічного паспорту з додатками, окрім права власності ОСОБА_2 на зазначене майно, підтверджено той факт, що безпосередньо садовий будинок та деякі з господарських споруд були збудовані у 1989 році, а інші - у 1992, 2000, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 та 2010 роках (а.с. 48-50).

Відповідно до державного акту на право власності на землю серії ЗП № 07502713, земельна ділянка площею 0,05 гектарів, що розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, належить на праві власності ОСОБА_2 з 03 січня 1995 року (а.с. 47). Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, зазначеній вище спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2322183500:05:001:1480 (а.с. 96-98).

Довідкою про реєстрацію місця проживання особи 04-27/6 № 8647 від 17 липня 2019 року підтверджений факт реєстрації позивача ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_4 з 22 грудня 2001 року (а.с. 21). Цей же факт підтверджений копією паспорту позивача (а.с. 12, зворот).

Судом також оглянуті та досліджені надані відповідачкою ОСОБА_2 копія її трудової книжки, копія технічних умов на газопостачання № 150 від 27 лютого 2012 року, копія договору підряду від 11 квітня 2012 року, копія договору на технічне сервісне обслуговування від 26 червня 2012 року, які надані відповідачкою на підтвердження фактів її праці протягом життя та факту укладання договорів на обслуговування спірного будинку саме нею, а не позивачем ОСОБА_1 (а.с. 74-80).

При цьому суд не враховує надану позивачем довідку за підписом голови правління с/т Хортичанка щодо належності садової ділянки № НОМЕР_2 ОСОБА_1 , оскільки цей документ не є належним доказом наявності права власності (а.с. 58).

Оцінюючи досліджені докази в контексті обґрунтованості доводів сторін, суд зазначає наступне.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

В судовому засіданні з пояснень позивача ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 встановлено, що зазначені свідки знають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя. Значна частина цих свідків не знали, що шлюб між сторонами був розірваний ще у 1991 році, адже ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю та вели спільний побут до літа 2019 року і свідки сприймали їх як подружжя. Встановлено також те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно будували гараж на дачі та прибудови.

Свідок ОСОБА_13 , яка є спільною донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пояснила, що її батьки, незважаючи на розірвання шлюбу у 1991 році, постійно проживали однією сім`єю до 2019 року, коли відносини між ними різко погіршились. Зазначила, що розірвання шлюбу відбулось формально. Вона пам`ятає, що протягом всього часу її спільного проживання з батьками вони спільно вели побут, мали спільні гроші, які зберігались в доступному для всіх місці.

Зазначене також узгоджується з поясненнями відповідача ОСОБА_2 , яка в цілому не спростовувала факт її спільного проживання з позивачем протягом заявленого періоду, однак зазначила, що в той час як вона працювала на декількох роботах, позивач ОСОБА_1 фактично їй не допомагав. Дачу вона фактично побудувала сама, а позивач обмежився незначною участю.

Крім того, суд, при оцінці позовних вимог в цій частині, враховує той факт, що з грудня 2001 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстровані за однією адресою - в спільній квартирі відповідача та доньки сторін.

Вказані обставини в своїй сукупності свідчать про доведеність факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 2019 року.

В той же час суд погоджується з доводами відповідачки та її представника, що викладені у відзиві на позовну заяву та які озвучені в судовому засіданні, щодо неможливості задовольнити цю частину позовних вимог у повному обсязі через відсутність відповідного нормативно-правового регулювання цього питання до 01 січня 2004 року.

Так, інститут спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу було введено до законодавства України з 01 січня 2004 року - з набранням чинності Сімейним кодексом України. Кодекс про шлюб та сім`ю, який діяв до 31 грудня 2003 року, таких положень не містив.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим частково задовольнити вимоги позову в цій частині, встановивши факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року. Позовні вимоги в цій частині, що охоплюють період до зазначеної дати, задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про визнання садового будинку АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю сторін та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину будинку, суд вважає необхідним зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу - ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України.

При цьому, відповідно до приписів статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (Право спільної сумісної власності подружжя).

Як було встановлено в судовому засіданні, право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 09 серпня 2011 року, тобто - в період її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу.

Оцінюючи доводи відповідача в цій частині, яка зазначила, що у 2011 році фактично було зафіксовано її право власності на об`єднані дачні ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , а право на ділянку № НОМЕР_1 , на якій розташований дачний будинок зі спорудами, виникло у неї у 1995 році, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Оскільки право власності на садовий будинок АДРЕСА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з господарськими спорудами як на окремий об`єкт права власності виникло у відповідачки саме з 09 серпня 2011 року, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд додатково враховує також те, що сам садовий будинок, надбудова, два сараї, погріб, убиральня, частини паркану та деякі інші елементи домоволодіння були побудовані у 1989 році - коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, а гараж, прибудова, навіс, один з ґанків, фрагменти паркану, водопровід - в період з 2005 по 2010 роки, тобто в той час, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали спільно сім`єю без реєстрації шлюбу.

Позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:05:001:1480 задоволенню не підлягають, оскільки право власності на цю ділянку виникло у відповідачки ОСОБА_2 03 січня 1995 року, тобто - в той період, який не охоплений визнанням факту сумісного проживання за цим рішенням. За таких обставин зазначена земельна ділянка поділу не підлягає, оскільки є особистою власністю ОСОБА_2 .

Судові витрати суд розподіляє на підставі приписів статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Уточнений позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , ІПН: НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ) провстановлення факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна задовольнити частково .

Встановити факт сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року по 01 липня 2019 року.

Визнати садовий будинок АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 право власності на Ѕ частину будинку № НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1372 (одна тисяча триста сімдесят дві) гривні 30 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 12 березня 2021 року.

Суддя В.В. Нікітін